ЛІТЕРАТУРА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Підручник Зарубіжна література 8 клас - Ю.І. Ковбасенко - Літера 2016

ЛІТЕРАТУРА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Який довершений витвір - людина!.. Окраса всесвіту! Взірець усього сущого!

Вільям Шекспір

Відродження - це важлива культурно-історична доба (період розвитку європейської культури), що прийшла на зміну Середньовіччю. Термін «Відродження» (італ. rinascitа) уперше вжив італійський мистецтвознавець Джорджо Вазарі в «Життєписах найславетніших малярів, скульпторів і зодчих» (1550). Та в Західній Європі прижився його французький варіант - «Ренесанс» (фр. Renaissance - «Відродження»).

РЕНЕСАНС ЯК СПОКУТА ЗА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ?

Відродження було своєрідною спокутою Західної Європи за безжальне нищення багатої культурної спадщини язичницьких Еллади та Риму, здійснюваного спочатку варварами, а потім християнами протягом Середньовіччя. Варвари фактично перервали «нитку часів», знищивши культуру ненависної їм Римської імперії. А чого не встигли донищити вони, те методично зробила християнська церква, бо вважала твори античних авторів богопротивними. Тоді можна було почути такі думки батьків церкви: «Чого путнього може навчити добропорядну християнську родину такий безбожник, як Гомер?» Якщо десь і залишалися твори античних поетів, то це були або жалюгідні уривки, що їх використовували для граматичних вправ у латині, або заховані за сімома замками в монастирях і замках античні тексти.

Більше того, для гуманістів Середньовіччя асоціювалося із невіглаством, зневагою до культури й людини. Звідти й походить колись поширене і навіть культивоване уявлення про Середньовіччя як нібито суцільні вогнища інквізиції, сморід, попіл спалених відьом; нескінченні вервечки чорних сутан - ченців зі смолоскипами в руках і монотонним співом латинських релігійних текстів; самотніх отців-пустельників, які голодом, безсонням і самобичуванням приборкували гріховну смертну плоть, звеличуючи тим самим безсмертну душу...

Усе це, звичайно, тоді було. Проте дослідники документально підтвердили, що особливо жорстокою інквізиція була не в добу «темного» Середньовіччя, а саме в добу «світлого» Відродження. І в такому викривленні дійсності немає нічого дивного, адже міф часто є живучішим за реальність.

Однак ми з вами знаємо й зовсім інше Середньовіччя. Наприклад, вишукану поезію провансальських трубадурів або життєрадісні вірші вагантів і ще багато-багато іншого. Так що доба Середньовіччя - це не прорив у нитці часів, а звичайна епоха, як і будь-яка інша, зі своїми падіннями і злетами.

Відродження тривало в Італії від кінця ХІІІ до поч. XVI ст., а в Західній і Центральній Європі - з XV ст. до поч. XVII ст. Нині найчастіше виділяють такі його періоди:

• Передвідродження (Проторенесанс) (2-га пол. ХІІІ ст.- XIV ст.);

• Раннє Відродження (поч. XV ст. - кінець XV ст.);

• Високе Відродження (кінець XV - поч. XVI ст.);

• Пізнє Відродження (сер. XVI - поч. XVII ст.).

Ренесансу безпосередньо передувала низка надзвичайно важливих історичних подій. Передусім, 1453 р. турки-османи захопили Константинополь (Царгород). Це засвідчило остаточну загибель Візантії, цього дивом уцілілого уламку греко-римської цивілізації, східної частини колись могутньої Римської імперії (згадаймо, що сам Рим і очолювана ним Західна Римська імперія впали під ударами варварів ще 476 р., і саме ця дата вважається початком Середньовіччя). Отже, з падінням Візантії зникла остання ниточка, яка ще зв’‎язувала Європу з античним світом. Крім того, саме через Константинополь (згодом перейменований у Стамбул) споконвіку проходили найважливіші торгові шляхи («шовковий», «чайний» та ін.) зі Сходу на Захід.

Рафаель. Фреска «Парнас»

«Парнас» - фреска з «кімнат Рафаеля» (Stanze di Raffaello) у Ватикані, які він розписував разом з учнями в 1508-1517 рр. Коли художник починав роботу, йому було лише 25 років. Станца делла Сеньятура, де знаходиться «Парнас», була папським кабінетом. Фрески у цій кімнаті присвячені чотирьом царинам духовної діяльності людини: філософії, богослов’‎ю, поезії та судочинству.

У центрі фрески - Аполлон, навколо нього дев’‎ять муз і поети - античні й доби Відродження: Гомер, Вергілій, Данте, Петрарка, Анакреонт, Сапфо, Теренцій, Аріосто, Овідій, Горацій. Рафаель показує світ, де людина велична, мудра, впевнена у собі. Це - мрія про довершену людину, вільну, благородну і красиву.

Відтак ці світові «артерії надприбутків» почала контролювати не християнська Європа, а турки-мусульмани. Казково багаті Індія і Китай для європейців стали практично недосяжними. Це спонукало Західну Європу (передовсім найрозвиненіші й найбагатші на той час італійські землі) інвестувати нечувані раніше кошти та зусилля у відкриття нових торгових шляхів до Сходу, що зрештою привело до Великих географічних відкриттів, зокрема до відкриття Америки Христофором Колумбом (1492). Зараз дехто може здивуватися: що в цьому «революційного» - відкрити Америку, де нині є усім знайомі США? Проте до утворення США було ще майже 300 років. Однак найголовніший шок від Великих географічних відкриттів для тогочасної людини - це докорінний злам її уявлення про світ і своє місце в ньому. Навколосвітні подорожі невідворотно довели, що Земля не пласка, не стоїть на трьох китах, та й уся світобудова насправді не є такою, якою здавалася раніше. Відтак усе добре знайоме, до чого звикли цілі покоління, розпадалося на очах... У суспільній атмосфері виникло відчуття якогось порогу, докорінного зламу, переходу до інших, Нових часів...

Надзвичайно важливою подією в духовному житті Європи став також винахід німцем Йоганном Гутенбергом книгодрукування (середина XV ст.). Нині декому теж може здатися: ну й що тут аж такого революційного - надрукувати книгу? Але в ті часи це мало доленосне значення. Адже саме в часи Ренесансу монополія, неподільне право церкви й надзвичайно вузького кола багатіїв на писане слово була втрачена назавжди. У добу Середньовіччя клаптик списаного пергаменту був менш доступним, ніж тепер найдорожчий ноутбук. Та й навіть якби цей списаний клаптик потрапив до рук майже всуціль неграмотних селян або міщан, хто б із них зміг його прочитати? Аж раптом Гутенберг поставив тиражування книжок на потік, унаслідок чого книга (читай - інформація) стала набагато доступнішою незрівнянно ширшому колу людей. Цей винахід відчутно вплинув на світогляд усього людства та на зростання суспільної ролі художньої літератури. Адже нові ідеї втілювалися передовсім у літературних творах (італійців Франческо Петрарки, Данте Аліг’‎єрі, Джованні Боккаччо, француза Франсуа Рабле, англійців Вільяма Шекспіра, Томаса Мора, Джефрі Чосера, іспанців Мігеля Сервантеса і Лопе де Веги та ін.).

Особливо велику роль винахід книгодрукування відіграв у поширенні ідей провідного нового філософського та світоглядного напряму думки - гуманізму. Нині поняття «гуманізм» вживається у двох основних значеннях. У широкому - це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; у вужчому - це течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільного вияву природних людських почуттів і здібностей.

Гуманізм (латин. humanus - людяний, людський) - течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільного вияву природних людських почуттів і здібностей.

Об’‎єктом вивчення ставала не релігія, а людина, усе людське. Носіями цього нового світогляду були люди різного соціального стану, насамперед городяни, котрі вивчали філософію, а також поети, художники. Цих діячів називали гуманістами, а їхня творчість сповнена віри в безмежні можливості людини, її волі й розуму, заперечення усталених у добу Середньовіччя схоластики (механічного зазубрювання певної суми знань) й аскетизму (фанатичної відмови від життєвих потреб і задоволень). Гуртки гуманістів виникли спочатку у Флоренції, а згодом у Сієні, Феррарі та інших містах Італії.

У добу Ренесансу гуманістами називали також людей, котрі студіювали не науки про божественне (Studia Divina - «науки божественні»), які домінували в Середньовіччі, а науки про людину, Studia Gumanitatis - «науки людські», за висловом гуманістів, «старанне вивчення всього, що складає цілісність людського духу». Studia Gumanitatis включали граматику, риторику, філологію, етику, історію та інші гуманітарні дисципліни. Вони повинні були сформувати нову людину, яка б мала найважливішу якість - Gumanitas(здатність до благодіяння, здатність керувати собою та ін.).

Усе це зумовило принципову зміну картини світу. Середньовічний теоцентризм (грецьк. theos - Бог + лат. centrum - центр кола; у центрі світобудови - Бог) поступово почав змінюватися на антропоцентричну картину світу, за якої в центрі світобудови була людина. Згідно з нею, сотворивши світ, Бог поставив у його центрі людину, яка панує над усією живою і неживою природою та стихіями, бо саме «людина є вінцем творіння» (В. Шекспір). Звідси - переміщення людини як основної цінності світу в центр уваги філософії, науки, літератури й мистецтва.

У добу Середньовіччя освіта й наука тотально контролювалися церквою, натомість діячі Ренесансу почали боротьбу за світський характер культури та літератури, обґрунтували право науки і розуму на незалежність від церкви.

Назву Відродження зазвичай пов’‎язують із відродженням інтересу до античності. Відкривши для себе шедеври античного світу, європейці завмерли в захваті перед геніальними творіннями античних митців і вчених. То, виявляється, усе найкраще вже було? Адже що може бути довершенішим за еллінську трагедію чи амфору? І діячі культури Ренесансу помстилися недолугості своїх попередників, котрі, на їхню думку, майже обірвали нитку часів. Вони назвали добу між двома злетами людського духу, античністю і Відродженням, такими собі «Середніми (читай: темними, порожніми, безплідними) віками». Та й сам термін «Середні віки» придумали гуманісти.

Захоплення діячів Ренесансу античністю, зокрема Давньою Грецією, видно хоча б з того, що вже згадану Флоренцію гуманісти називали «Афінами Італії». Невипадково саме в добу Ренесансу активізувалося вивчення давньогрецької мови, і для освічених людей стали доступними оригінальні твори еллінів, з якими до того латиномовна Західна Європа ознайомлювалася тільки в перекладах.

Антропоцентризм грецьк. - людина і латин. centrum - центр) - філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою».

Тим більше, що після падіння Візантії багато носіїв грецької мови емігрувало до Італії та інших західноєвропейських країн. Отже, доба Відродження є ще й добою відродження давньогрецької мови, уведення її вивчення до навчальних закладів. Латину ж гуманісти суттєво «почистили», унормували, тож багато своїх наукових праць і художніх творів писали саме нею. «Почистили», оскільки вважали її звульгаризованою, ніби засміченою в добу ненависного їм Середньовіччя. А ту мову, що нею послуговувались Вергілій і Горацій, гуманісти шанобливо називали «золотою латиною».

Оскільки найголовнішою в діяльності гуманістів була філологія, вони розшукували, переписувати й вивчати літературні пам’‎ятки античності. Скажімо, Петрарка відшукав твори давньоримського оратора Ціцерона. А згодом до кола наукових досліджень гуманістів увійшли архітектура, скульптура та інші види мистецтва. Найголовнішим же було те, що ставлення до цих пам’‎яток стало принципово іншим, ніж у добу Середньовіччя. Уперше їх почали сприймати не як «чужі» предмети язичницького культу (ідоли), а як «свої» культурні пам’‎ятки. Тим більше в Італії, де кожен камінь нагадував про колишню велич Римського світу. А твори античних письменників почали розглядати не як мозаїчні «ілюстрації» в підручниках латинської граматики, а вперше увели до вивчення як самодостатні культурні пам’‎ятки. Словом, античність було не лише «амністовано», а й піднесено на нечувану раніше висоту.

Художня література перебувала в епіцентрі всіх тогочасних новаторських процесів, вона їх зазвичай провиділа та стимулювала. Так, уже у творчості поета пізнього Середньовіччя Данте Аліг’‎єрі відчуваються нові віяння. Недаремно до літературного вжитку тих часів, які називають Передренесансом (Проторенесансом), усе частіше входить слово «новий». Так, на великого флорентійця відчутний вплив справила поетична школа «солодкого нового стилю» (dolce stil nuovo), а її керівника, Гвідо Гвініцеллі, Данте називав своїм учителем. У творах самого Данте слово «новий» також відіграє важливу роль (наприклад, назва його збірки - «Нове життя» («Vita nuova»)). Те саме щодо середньовічної за формою (церковний жанр «видіння»), але ренесансної за духом «Божественної комедії». У ній можна знайти чимало рядків, пронизаних співчуттям до людської природи, а не засудженням мешканців Пекла з погляду середньовічної релігійної догми. Саме тому Данте й називають «останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Відродження». Та на повну силу голос Ренесансу залунав у сонетах Франческо Петрарки, котрий у своїй «Книзі пісень», зігрітій коханням до чарівної Лаури, уславив багатство людської душі, красу й щирість людських почуттів.

Важко назвати культурного діяча Відродження, котрий би не писав віршів: Мікеланджело і Рафаель, Леонардо да Вінчі та Джордано Бруно, Томас Мор (автор знаменитої «Утопії») і Еразм Роттердамський - усі вони були обдарованими поетами. У поетичній царині теж відбувалися новації. Наприклад, якщо середньовічні провансальські трубадури виконували свої вірші переважно в музичному супроводі, то в добу Відродження поезія почала відокремлюватися від музики.

Поступово поезія почала поступатися прозі. Це стало можливим завдяки появі широкого кола грамотних людей, читачів, адже якщо вірші можна було послухати в чиємусь виконанні, то проза читалася самостійно. До речі, проза і поезія набули однакових «прав» аж у ХVІІІ-ХІХ ст., а до того на літературному Олімпі безумовно царювала поезія. Початок Ренесансу осяяний ім’‎ям Джованні Боккаччо, автора відомої збірки новел «Декамерон», у якій світ постав розмаїтим і життєрадісним.

Активізувався й жанр роману, у якому працювали француз Франсуа Рабле й іспанець Мігель Сервантес де Сааведра, цей король ренесансної прози та один із найкращих романістів світу. На поч. ХХІ ст. Нобелівський інститут (Норвегія, м. Осло) звернувся до ста найвідоміших письменників із проханням назвати найкращі твори світової літератури, і у списку шедеврів усіх часів і народів світу першим був названий роман Сервантеса «Дон Кіхот». А образ його головного героя вважається «вічним образом» світової літератури. Одні називають його напівбожевільним, інші - шляхетною людиною, змушеною жити в ницому оточенні. Кожна епоха і навіть генерація знаходить у цьому образі відповіді на власні питання, він надихнув багатьох кінорежисерів, художників і композиторів на створення власних шедеврів.

Невипадково саме Дон Кіхот висловив духовну суть доби Ренесансу: «...Волею небес уродився я в сей залізний вік, аби на світі золотий вік, або, як іще кажуть, золоту добу воскресити». Отже, Дон Кіхот щиро вірить у те, що він сам- один зможе відродити золоту добу в житті всього людства. А хіба не повторює думки наївно-мрійливого іспанського гідальго Дон Кіхота похмуро-песимістичний Гамлет, принц із Данії, головний герой однойменної трагедії Вільяма Шекспіра: «Звихнувся час наш. Мій талане клятий, / Що я той вивих мушу направляти!» Можливо, тривалі роздуми й сумніви Гамлета (знамените «бути чи не бути», to be оr not to bе?) якраз і зумовлені тим, що він боявся «здонкіхотитися». Та, попри все, Гамлет таки кинув виклик злу. У трагедії «Ромео і Джульєтта» В. Шекспір оспівав кохання двох юних веронців, а в сонетах розробляв теми дружби, кохання, справедливості, часом полемізуючи зі своїми попередниками (Петраркою) як у змісті, так і у формі сонетів. Слід підкреслити, що Вільям Шекспір відіграв виняткову роль у розвитку англійської національної літератури і світового мистецтва.

Саме через надзвичайно важливу роль художньої літератури в добу Ренесансу символічним початком цієї доби дехто вважає вшанування Петрарки лавровим вінком на Капітолійському пагорбі, а кінцем - смерть Сервантеса й Шекспіра.

...Отже, Ренесанс розпочався та пройшов під знаком відродженням саме гуманітарних наук. І це глибоко символічно, адже лише ті народи, котрі шанують гуманітаристику, мистецтво, художню літературу, здатні не просто животіти на узбіччях Історії, а ставати лідерами світового прогресу.

ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКА. СОНЕТИ

Кохання і краса - це чи не найбільші цінності в житті. Втім, вони, на думку першого італійського і європейського гуманіста, справжнього титана Відродження Франческо Петрарки, є запереченням безхмарного щастя, болісною та повною муки мандрівкою, яка не дає й хвилинки відпочинку.І Петрарка заглиблюється у власну душу, аби розібратися в найтонших відтінках своїх почуттів.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.