МАГІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІФІВ - Античність

Підручник Зарубіжна література 8 клас - Є.В. Волощук - Генеза 2016

МАГІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІФІВ - Античність

Літературний багаж. Пригадайте давньогрецькі міфи про подвиги героїв. Які людські чесноти уособлюють ці персонажі?

Антична література постала на ґрунті давньогрецьких міфів, які зберігали мудрість пращурів, розповідали про те, що вони вважали добром, а що - злом, увічнювали вчинки людей, гідних жити в пам’‎яті народу.

З плином часу ставлення до міфології змінювалося, однак вона й надалі залишалася основою античного світогляду.

У цілому міфологія Давньої Греції - це оповіді про богів, про життя титанів і гігантів, про подвиги міфічних та історичних героїв.

Найдавнішими були божества, які уособлювали сили природи. Їхніми діями греки пояснювали природні явища, як-от зміну дня і ночі, грім і блискавку, шторми й бурі... Елліни уявляли природу як сукупність схожих на людей вищих істот, що водночас виступали власне природними явищами. Від союзу Геї - землі й Урана - неба народилися титани; старшим з-поміж них був Океан, молодшим - Крон. Діти Крона під проводом його молодшого сина Зевса в жорстокій боротьбі перемогли титанів і розподілили владу над світом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон - морів, джерел і вод, Аїд правив похмурим підземним царством. Таке приписування природним явищам і стихіям властивостей і характерів людей отримало назву антропоморфізм (від грец. людина та форма).

Кожен народ створював у своїх міфах образну модель Усесвіту. Для давніх греків такою моделлю стала гора Олімп, на вершині якої, за їхніми уявленнями, жили боги на чолі із Зевсом. Олімп символізував прагнення до святості, досконалості. Давні греки надавали особливого значення числу дванадцять: день і ніч розділили на дванадцять годин, на небі виділили дванадцять зодіакальних сузір’‎їв, із численних подвигів улюбленого міфічного героя Геракла найзначущішими вважали саме дванадцять. Відповідно й основних богів, які мешкали на священній горі, теж було дванадцять. Можливо, це пов’‎язано з тим, що число дванадцять можна отримати, помноживши три на чотири. При цьому трійка символізує поділ світу по вертикалі (небо, земля і підземний світ), а четвірка - сторони світу.

Спочатку до олімпійців належали Зевс, Гера, Аїд, Посейдон, Гестія, Афіна, Артеміда, Арес, Гермес, Гефест, Аполлон і Деметра (див. таблицю на 2-му форзаці). А коли до них приєднався Діоніс, народився міф про те, що Гестія залишила Олімп, утомившись від постійних суперечок між богами. Іноді до олімпійців зараховують Афродіту. У такому разі вона посідає місце Аїда, який нечасто покидає своє підземне царство.

Крім Олімпу, священною горою давні греки вважали Парнас, де, на їхню думку, мешкали Аполлон і музи - дев’‎ять богинь-сестер, що уособлювали поетичне й музичне натхнення, були покровительками мистецтв і наук. Наприклад, музою трагедії виступала Мельпомена, комедії - Талія, танцю - Терпсихора, історії - Кліо.

До другорядних божеств грецької міфології належать сатири й німфи. Сатири - це лісові й гірські божества, демони родючості, почет Діоніса. Їх зображували волохатими, із цапиними ногами, кінськими хвостами й маленькими ріжками. Німфи уособлювали сили та явища природи, жили в печерах, полях, лісах, у горах, річках і джерелах. Вони були втіленням усього приємного, зворушливого в природі.

Як ви вже знаєте, боги давньогрецького пантеону були напрочуд схожими на людей, тож мали цілком земні бажання, думки, почуття, ба навіть властиві смертним вади й недоліки. Вони вміли співчувати, жартували й гнівалися, жорстоко мстилися тим, хто намагався дорівнятися до них красою, розумом або могутністю. Пригадаймо міф про титана Прометея, який викрав з Олімпу вогонь і передав його людям. За це Зевс наказав прикувати непокірного до скелі й прирік на вічні муки. Боротьба титана проти верховного бога - це не просто змагання двох характерів. Це - протистояння двох світів: Зевсового, у якому немає місця людині, і Прометеєвого, створеного для людини. Саме прагнення Прометея допомогти людям, вибороти для них право на гідне життя увічнило його образ.

Якщо боги так схожі на людей, то й люди здатні дорівнятися до безсмертних. Одна з основних особливостей давньогрецької міфології полягає в тому, що її центром є людина. Тому, крім міфів про богів, існували легенди про героїв, найвідомішими з яких були Геракл, Ахілл, Одіссей, Персей, Тесей, Ясон, Гектор.

Чи не найбільше давні греки шанували могутнього Геракла. Якось повсталі гіганти взяли в облогу Олімп. Знаючи, що захистити богів може тільки смертний, Зевс звернувся по допомогу саме до цього героя. Описи дванадцяти подвигів Геракла свідчать про його надзвичайну силу і спритність у боротьбі з небезпечними міфічними тваринами, з велетнями й чудовиськами. У всіх цих випробуваннях він демонструє вміння битися в будь-яких природних умовах, зі зброєю і голіруч, виявляє неабиякі розумові здібності, а відтак стає втіленням незламної фізичної сили, зразком мужності, сміливості й відваги.

Однак у міфах про Геракла ідеться також про героїчне протистояння людини ворожим силам природи, про звільнення землі від панування всемогутніх невблаганних стихій. Так виявляється ще одна важлива ознака будь-якої міфології - метафоричність. Метафора, тобто приховане порівняння, є основним способом мислення давньої людини.

Елліни вважали, що кожен юнак обов’‎язково має опанувати три мистецтва: мореплавця, громадянина, воїна. Саме ці три складові античного світосприйняття відбилися в основних циклах давньогрецьких міфів: про аргонавтів1, фіванському та троянському.

За часів, коли подорожі еллінів у далекі краї та колонізація Середземномор’‎я тільки розпочиналися, незвіданий світ за морями видавався чарівним і небезпечним. Тоді й виникли міфи про кмітливих і відчайдушних мореплавців, здатних подолати будь-які природні й надприродні перешкоди. До таких творів, зокрема, належить оповідь про подорож аргонавтів по золоте руно до Колхіди2 на чолі з Ясоном.

За владу в місті Іолк, що в Північній Греції, сперечалися двоє зведених братів - царі Пелій і Есон. Після того як Пелій став правителем, Есон віддав свого сина Ясона в науку до мудрого кентавра3 Хірона, що виховав чимало героїв. Ясона взяли під своє заступництво богині Гера й Афіна. Коли Ясон виріс, Пелій погодився повернути йому престол за умови, що небіж дістане золоте руно - шкуру священного золотого барана, яка зберігалася у священнім гаї під охороною страхітливого дракона.

Хоробрий Ясон прийняв виклик, а супроводжувати його в небезпечних мандрах зголосилися герої з усієї Греції. Майстер Аргос під покровительством Афіни побудував для них корабель на п’‎ятдесят весел, який назвали його ім’‎ям - «Арго», тобто «швидкий». Серед учасників походу були непереможний Геракл, легендарний співець Орфей, уславлена мисливиця Аталанта та інші. Очолити команду запропонували Гераклові, але той відповів: «Нас зібрав Ясон - він і поведе нас».

Переживши чимало пригод, аргонавти добулися до берегів Колхіди. Однак найважче випробування було попереду. За золоте руно тамтешній цар загадав Ясону виорати Аресове поле залізним плугом, запряженим мідноногими, вогнедишними биками, засіяти це поле зубами дракона, а потім знищити закутих у броню воїнів, які з них виростуть.

З волі богів, донька царя, чарівниця Медея, закохалася в Ясона і допомогла йому виконати завдання. Передбачаючи, однак, що обіцяної нагороди герой не отримає, вона приспала дракона- охоронця, аби коханий зміг викрасти руно. Уночі Медея відпливла разом з аргонавтами.

На зворотному шляху втікачів наздогнав молодший брат Медеї. Він пообіцяв залишити аргонавтам руно, якщо ті повернуть йому сестру, але Ясон і Медея підступно вбили юнака. За це розгнівані боги зчинили страшну бурю, й «Арго» провістив, що шляху не буде, доки чарівниця Кірка не очистить мандрівників від скверни. Відтак аргонавти вирушили на протилежний край світу.

Кулачний боєць. Бронза. I cт. до н.е.

1Аргонавти - ті, що пливуть на кораблі «Арго».

2Колхіда - давньогрецька назва історичної області на заході Закавказзя, нині територія Грузії.

3Кентавр - міфічна істота з кінським тулубом і людськими головою та грудьми.

Л. Коста. Корабель аргонавтів. Початок XVI ст.

Коли до рідних берегів було вже зовсім недалеко, знову здійнявся шторм, що дев’‎ять діб носив «Арго» морями й зрештою закинув його в мертву затоку на краю африканської пустелі. Вийти звідти корабель не міг, тож мандрівникам довелося нести його на плечах. Дванадцять днів і ночей тривав перехід. У пустелі аргонавти зазнали великих утрат: чимало героїв загинуло від голоду й спраги, у сутичках із кочівниками, від отрути піщаних змій, від спеки й утоми. Аж раптом перед ними постав квітучий сад з озером. Діви-німфи розповіли мандрівникам, що тут побував герой у лев’‎ячій шкурі, убив дракона, який охороняв сад, викрав чарівні золоті яблука й, розколовши скелю, пустив з неї струмок до самого моря. То був Геракл, який залишив товаришів, аби, за велінням богів, здійснити дванадцять подвигів для царя Еврисфея. Тепер саме він урятував аргонавтів від спраги і струмком вказав їм шлях.

Останньою перешкодою на важкому шляху мандрівників став острів Крит. Вхід до його бухти охороняв мідний велетень Талос, топлячи кораблі кам’‎яними брилами. Однак Медея поглядом зачарувала велетня і той впав у море. Нарешті героям вдалося дістатися батьківщини.

Так закінчується розповідь про перший загальногрецький похід, про відкриття світу й пошук знань. Золоте руно, що спочатку символізувало плодючість, багатство й вважалося запорукою добробуту, згодом стало символом високої мети, вищих цінностей.

З фіванським циклом давньогрецької міфології пов’‎язані найвідоміші її імена й легенди. У міфах цього циклу йдеться про заснування міста Фіви, про долю фіванського царя Едіпа і його нащадків. Саме в цих оповідях відбилося уявлення еллінів про те, що і над людьми, і над богами панує невблаганний Фатум. Три його служниці, богині мойри, роблять вічну справу: одна пряде нитку життя, інша її перерізає, а третя записує долю в сувій - і нічого змінити не можна.

Заснував місто Фіви фінікійський царевич Кадм. Його сестру Європу викрав Зевс і, прибравши подобу бика, переніс через море. Розшукуючи дівчину, Кадм опинився в Греції і побудував там величне місто. За пророцтвом, нащадка Кадма, царя Лая, мав убити власний син. Це було покаранням за те, що Лай викрав чужу дитину. Коли в царя і його дружини Іокасти народився спадкоємець, жорстокий батько зв’‎язав йому ноги, проколов ступні й наказав кинути в лісі. Немовля знайшов пастух і відніс його коринфському царю Полібу. Цар виховав хлопчика, названого Едіпом, як власного сина. Згодом Едіп отримав пророче попередження: «Уникай своєї батьківщини, бо ст анеш убивцею власного батька і чоловіком рідної матері». Не знаючи свого походження, Едіп утік з Коринфа. Дорогою до Фів у випадковій сутичці він убив царя Лая.

Саме тоді Фіви потерпали від Сфінкс - чудовиська, насланого Герою на місто за розпусту його правителя. Потвора повідомила, що покине Фіви лише тоді, коли буде розгадано її загадку. Відтак Сфінкс сиділа на скелі перед міською брамою і пожирала подорожніх, які не могли впоратися з її запитаннями. Едіпові чудовисько загадало таке: «Хто ходить вранці на чотирьох, удень - на двох, а ввечері - на трьох?». І він відповів: «Це людина в дитячому віці (коли повзає на чотирьох), доросла і в старості (коли спирається на палицю)». Розгадавши загадку, Едіп убив потвору (у деяких варіантах міфів Сфінкс сама кинулася в прірву). За це фіванці обрали його царем і дали йому за дружину вдову Лая Іокасту.

Так Едіп став чоловіком власної матері. У них народилися діти. Однак згодом правда відкрилася. Іокаста, не витримавши ганьби, вчинила самогубство, а Едіп виколов собі очі й покинув Фіви. У мандрах сліпого жебрака супроводжувала дочка Антігона. Маючи зір, Едіп не бачив очевидного: одружився з рідною матір’‎ю, шукав убивцю батька, не усвідомлюючи власної вини. І лише тепер, на межі приниження і горя, він прозрів, ставши провидцем.

Коли Едіп помер, Антігона повернулася до Фів. Її брати посварилися за владу над містом. Етеокл став царем, а Полінік подався в Аргос, просити чужинців повернути йому престол. Сім вождів зібрали військо проти Фів і вирушили в похід.

Мури Фів стояли непорушно, тож вожді вирішили, що брати мусять розв’‎язати свою суперечку у двобої. Полінік і Етеокл загинули від руки один одного, сплативши за гріхи батьків. Фіванці урочисто поховали Етеокла як захисника міста, а Полініка, що зрадив батьківщину заради особистих прагнень, залишили на полі бою.

У Давній Греції залишити людину без поховання вважалося найгіршим знущанням над нею. Тож Антігона, порушивши наказ свого дядька Креонта, який став фіванським правителем, таємно присипала тіло брата землею. За це Креонт наказав її стратити. Цар не спромігся зрозуміти, що влада зобов’‎язує людину не тільки до твердості й непохитності, але й до милосердя. Так міфи фіванського циклу висвітлюють проблеми моральності, прав особистості, які жодна державна влада не повинна порушувати.

Троянський цикл давньогрецьких міфів поєднує історичну правду з легендами. Він розповідає про події, пов’‎язані з містом Троєю і Троянською війною, яка відбувалася в XIII ст. до н.е.

Місто-держава Тріада зі столицею Троя розташовувалося на півострові Мала Азія, недалеко від протоки Дарданелли, що разом з Босфором з’‎єднує Середземне і Чорне моря. Це був важливий торговий шлях, контролюючи який, Троя мала високі прибутки. Про її незліченні багатства складали легенди. Троянці заважали торгівлі ахейців, данайців, аргів’‎ян, тому ці грецькі племена об’‎єдналися і почали війну проти Трої. Проте й у троянців були сильні союзники, унаслідок чого війна затягнулася на довгих десять років.

Цар Едіп і Сфінкс. Розпис на посуді. V ст.

У чому ж вбачають причини Троянської війни міфи? Деякі розповідають, що вона спалахнула через прохання богині Геї до Зевса очистити землю від людей, яких стало занадто багато. Інші стверджують, що все почалося з пророцтва. Провісник Прометей попередив Зевса про те, що він не повинен брати за дружину морську богиню Фетіду, адже її син від шлюбу з богом має стати сильнішим за свого батька. Тому Громовержець поквапився одружити Фетіду зі смертним - фессалійським царем Пелеєм.

На весілля Пелея і Фетіди запросили всіх богів, крім богині чвар Еріди. Щоб помститися, Еріда підкинула гостям золоте яблуко з написом «Найвродливішій» (так зване «яблуко розбрату»). Відтак між богинями Афіною, Афродітою і Герою спалахнула суперечка через те, кому з них має належати цей титул. Розсудити красунь випало Парісу - одному із синів троянського царя Пріама. Кожна з богинь умовляла юнака віддати яблуко їй. За це Гера обіцяла йому владу над усією Азією, Афіна - військову славу й перемоги, а Афродіта запропонувала за дружину найвродливішу зі смертних жінок Єлену. Не вагаючись, Паріс віддав яблуко Афродіті. Відтоді Гера й Афіна зненавиділи не тільки Паріса, але й Трою і всіх троянців.

Згодом, скориставшись гостинністю спартанського царя Менелая, Паріс із допомогою Афродіти викрав його дружину Єлену. Це була велика образа для Греції. Майже з усіх областей і міст Еллади зібралося ополчення з двадцяти восьми царів. Очолив греків брат Менелая Агамемнон - наймогутніший із царів, правитель міста Аргос. Поряд з ним стали хоробрий Аякс Теламонід, хитромудрий Одіссей, нестримний Протесилай, запальний Діомед, що кинув виклик самому богу Аресу, та інші воїни... Однак Трою захищали міцні мури й потужна армія, керована мудрим Пріамом і очолювана мужнім Гектором. Здобути перемогу над містом могла лише одна людина - нащадок Фетіди й Пелея Ахілл.

Колись Фетіда, щоб загартувати сина, купала його у водах підземної річки Стікс. Вона тримала маленького Ахілла за п’‎яту, тож це було єдине вразливе місце на тілі героя. (Звідси, до речі, й походить відомий вислів «ахіллесова п’‎ята»). Фетіда знала, що, взявши участь у Троянській війні, Ахілл загине, тому сховала його від людей. Переодягнений у жінку, юнак жив на острові Скірос разом з дочками тамтешнього царя Лікомеда. Отож кмітливий Одіссей вирушив на Скірос. Під виглядом купця він запропонував царівнам придбати гарне вбрання, серед якого приховав зброю. Дівчата мерщій заходилися роздивлятися одяг, а Ахілл викрив себе, відразу схопившись за зброю. Відтак герой разом з другом Патроклом вирушив до Трої.

У міфах ще не простежується літературних характерів, тобто зображення героїв з властивими їм індивідуальними рисами, які визначають поведінку, ставлення до інших героїв та життя. І незважаючи на це, у троянському циклі немає двох однакових персонажів. Якості воїнів схожі, але образи їхні унікальні. У кожного з головних героїв є своя рушійна сила, своя пристрасть або свій обов’‎язок. У Агамемнона це влада, у Ахілла - слава, у Паріса - кохання, у Гектора - честь, у Патрокла - дружба. Ці сили й визначають хід Троянської війни.

Самі боги теж брали участь у воєнних діях: троянцям допомагав срібнолукий Аполлон, грекам - небесна цариця Гера й мудра воїтелька Афіна, громовержець Зевс стежив за битвами з Олімпу й вершив свою непорушну волю...

Український мотив

Україна здавна пов’‎язана з античною культурою та міфологією. Греки відкрили для себе північні узбережжя Чорного моря в VII ст. до н.е і заснували на цих землях міста-держави, руїни яких збереглися до наших днів. Найрозвиненішими були Ольвія («Щаслива», на Бузькому лимані), Пантикапей («Рибний шлях», на території сучасної Керчі), Херсонес («Півострів», у межах сучасного Севастополя), Тіра (біля сучасного Білгорода-Дністровського). Як і на батьківщині, колоністи поклонялися олімпійським богам. Величні храми Аполлона стояли в центрі Ольвії та Пантикапея. Жителі грецьких колоній брали участь і в Олімпійських іграх, а в Ольвії влаштовували місцеві спортивні змагання на честь Ахілла - Ахіллеї.

Давні перекази й фантастична реальність поєдналися на острові Зміїному (Одеська область). Згідно з античною легендою, острів підняла з морського дна богиня Фетіда для свого сина Ахілла. На Зміїному було споруджено храм Ахілла, який відвідували майже всі давньогрецькі мореплавці, що прямували до північно-західних берегів Чорного моря.

У 1971 р. у скіфському кургані Товста Могила в Дніпропетровській області було знайдено золоту царську пектораль IV ст. до н.е. За однією з версій, на ній зображено символічну карту Скіфії.

Головна частина карти - золоте руно в руках царів Пала і Напа, найімовірніше нащадків легендарного Скіфа. Якщо перевернути пектораль нижнім краєм угору (саме так виглядатиме прикраса, якщо її підняти з грудей до очей), на золотому руні можна побачити Кримський півострів, характерні обриси Півдня України, а рука царя, що стоїть навколішках ліворуч, - вказує точку в околиці Мелітополя... Ріг для пиття води праворуч від трикутного виступу вгорі, що позначає Давній Крим, - це Дніпро, або, як називали його елліни, Борисфен.

Скіфська пектораль

Перевірте себе

1. Укажіть основні тематичні групи міфів Давньої Греції.

2. Назвіть основні цикли давньогрецьких міфів.

3. Хто з античних героїв вирушив у похід разом з Ясоном? Чому їх назвали аргонавтами? Якою була мета подорожі до Колхіди?

4. Які образи та сюжети пов’‎язані з фіванським циклом міфів? У чому трагічність долі Едіпа? Чи вдалося йому змінити волю богів? Про яку особливість світосприйняття еллінів це свідчить?

5. Які історичні події відобразилися в міфах троянського циклу? Як пояснюють причини Троянської війни міфи?

6. Як Україна пов’‎язана з античною культурою та міфологією?

Перед читанням. Читаючи міфи троянського циклу, поміркуйте, якими рисами, притаманними богам, наділені їхні герої.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.