ІЛІАДА - Гомер (бл. VIII - VII ст. до н.е.) - БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА - Античність

Підручник Зарубіжна література 8 клас - Є.В. Волощук - Генеза 2016

ІЛІАДА - Гомер (бл. VIII - VII ст. до н.е.) - БЕЗСМЕРТНА СПАДЩИНА ГОМЕРА - Античність

(Уривки)

Із пісні двадцять другої Убивство Гектора

140 Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику

Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим

Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.

Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру

З трепетом Гектор, тікаючи, дужими рухав коліньми.

145 Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,

Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.

До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці

Витоки звідти дають течії вирового Скамандру.

Теплою перша струмує водою, і завжди парує

150 Хмара над нею густа, як дим лісового пожару.

Друга ж і влітку холодним як лід струменіє потоком,

Наче той град крижаний або снігу завія студена.

Поряд із ними - просторі, обкладені каменем гладко,

Гарні водойми, що в них блискуче вбрання своє мили

155 Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі

В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські.

Мимо промчали вони, той - рятуючись, той - здоганявши.

Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато

Дужчий від нього, - не бик-бо жертовний, не шкура бичача

160 Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, -

Тут же ішлося за Гектора душу, впокірника коней.

Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши,

Однокопиті проносяться коні, й їх жде нагорода -

Мідний триніг або жінка - на шану померлого мужа, -

165 Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто

В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове.

Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:

«Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона

Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко

170 Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих

Він на ущелинах Іди в верхів’‎ях і в високоверхій

Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий

Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.

Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,

175 Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду1

Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».

В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:

«Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче!

Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,

180 Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.

Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні».

Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:

«Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом

І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.

185 Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».

Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця, -

Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.

А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.

Наче на оленя юного пес по узгір’‎ях полює,

190 Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,

Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,

Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.

Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути.

Скільки не кидався він, щоб дарданської2 брами добігти

195 І заховатись під захистом міцно збудованих мурів,

Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,

Стільки й Пелід забігав наперед і на голу рівнину

Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.

Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа -

200 Ані цей утекти, ані той наздогнати не може, -

Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.

Як пощастило б од Кер3 ухилитись йому і від смерті,

Коб Аполлон дальносяжний востаннє йому не з’‎явився

На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?

205 Воям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий

Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати,

Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився.

А як обидва вони до джерел учетверте добігли,

Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

1Пелід (або Пелеон) - син Пелен.

2Дарданами називали троянців, міфічним родоначальником яких був Дардан.

3Кери - утілення смерті, крилаті жіночі духи.

210 Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті -

Гектора, коней баских упокірника, й другий - Ахілла,

І посередині взяв. Долі Гектора день похилився,

Вниз, до Аїду пішов, - Аполлон одвернувся од нього.

До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

215 Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині

До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,

Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.

Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,

220 Не допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався

Й повзав у Зевса в ногах, у егідодержавного батька.

Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся

До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».

Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.

225 От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.

І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,

230 Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.

Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»

В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний:

«Тож і раніше мені, Деїфобе, ти був найлюбіший

З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.

235 Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,

Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь

Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша,

240 Й товариші всі один перед одним уклінно благали

В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом!

Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.

Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо

В січі завзятій, - побачимо ще, чи Ахілл прудконогий

245 Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве

До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»

Мовила так і підступно його повела за собою.

А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,

Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

250 «Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши

Стріти твій напад. А зараз - дух мій мене спонукає

Стати грудьми проти тебе - здолаю чи смертю загину.

Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть

255 Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.

Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу

Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.

Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,

Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».

260 Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!

Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,

Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,

А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, -

265 Так і між нами не бути любові, не бути ніяким

Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже

Й крові його Арей не нап’‎ється, боєць войовничий.

Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо

Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.

270 Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна

Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині

Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»

Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа

Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,

275 Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,

В землю уп’‎явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна

Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.

Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:

«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,

280 Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.

Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,

Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!

Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки

285 Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися

Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!

Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю

Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»

Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа

290 Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.

Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь

Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.

Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.

Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,

295 Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.

Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:

«Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!

Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,

Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!

300 Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї

Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби

Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше

Допомагали мені. І от доля уже настигає.

Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

305 Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»

Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,

Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,

Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,

Що на рівнину раптово із темної падає хмари

310 Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, -

Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.

Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,

Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим

Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,

315 Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста

Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.

Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі

Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,

Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла,

320 Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо

І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.

Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,

Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу.

Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,

325 Горло біліло, - найшвидше душі там сягає загибель, -

Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,

І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.

Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,

Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.

330 В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:

«Гекторе, вбивши Патрокла, - невже врятуватись самому

Ти сподівався? И мене не страшився, бо я був далеко?

Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший

Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався -

335 Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають

Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».

Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,

Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,

340 Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:

Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,

Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове

Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали».

Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

345 «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.

Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’‎ясо

Рвав би із тебе й сирим пожирав би, - таке ти накоїв!

Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,

Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший

350 Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,

И золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити

Син Дарданів Пріам, - і тоді твоя мати шановна,

Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, -

Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»

355 Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

«Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався

Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!

Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене

В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний

360 Вб’‎ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий».

Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,

Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,

З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,

А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:

365 «Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як

Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»

Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа

Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,

Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські

370 І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню

Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути.

Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:

«Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м’‎якший,

Аніж коли на човни до нас полум’‎я кидав палюче!»

375 Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти.

Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,

Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

Нині, коли мені вічні богове дали подолати

380 Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом,

Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно,

Що у троян тих на думці і що вони мають робити -

Чи покидать по загибелі Гектора місто високе,

Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.

385 Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?

При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання,

Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими

Перебуваю і поки мене мої носять коліна.

Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати,

390 Свого товариша любого й там пам’‎ятатиму завжди!

Нині ж, пеан заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське,

До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.

Слави сягли ми великої - Гектор поліг богосвітлий,

Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»

395 Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:

Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля

В п’‎ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,

До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.

На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,

400 Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.

Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось

Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,

В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу

Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.

405 Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина

Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши

Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.

Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо

Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.

410 Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока

Полум’‎ям вся невгасимим од верху до низу палала. (...)

Ф. фон Мач. Ахілл на колісниці тягне тіло Гектора. 1892 р.

О. Іванов. Пріам просить у Ахілла тіло Гектора. 1824 р.

Із пісні двадцять четвертої Викуп Гекторова тіла

(...) На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив

470 І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих

Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний

Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю. (...)

В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

480 Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,

Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

485 Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

«Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

490 Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,

Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію

Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я

В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось. (...)

Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

505 Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, -

Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

Мовив це, й пам’‎ять про батька збудив, і викликав сльози.

Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

Так спогадавши обидва, - той Гектора-мужезвитяжця,

510 Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

Тяжко журився, - і стогін їх сумно лунав по покоях.

А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

515 З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,

І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

«О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! (...)

550 Не допоможе нічого печаль за сином убитим, -

Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

«Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

555 Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість

Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

560 «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я

Гектора тіло вернути, - від Зевса приходила з вістю

Мати до мене моя, від морського народжена старця.

Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, -

Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

565 З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,

В стан наш вступити - ні від сторожі б не міг він сховатись,

Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.

Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

570 Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,

Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався. (...)

Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,

В чистий вгорнули хітон1, і плащем його зверху накрили.

Потім Ахілл підняв його сам і, на мари2 поклавши,

1Хітон - лляний або вовняний одяг у давніх греків, що нагадував сорочку (переважно без рукавів), підперезану поясом з напуском.

2Мари - ноші для перенесення мерців.

590 3 товаришами поставив на добре гембльованім возі.

Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,

Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, -

не нікчемний він дав мені викуп за нього.

595 Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

«Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, -

600 Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш... (...)

655 Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,

Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

660 «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба

Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.

Дев’‎ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі

665 І поховать на десятий та справити тризну для люду.

На одинадцятий - пагорб насипати зверху могильний,

А на дванадцятий - бій відновити, якщо вже так треба».

Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

«Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

670 Я припиняю війну на час, що його зажадав ти». (...)

Переклад Бориса Тена

Запитання і завдання до прочитаного

1. Що змусило Ахілла вступити в бій з Гектором? Як Гектор прийняв вирок долі?

2. Чому Ахілл не погодився в разі своєї перемоги повернути тіло Гектора троянцям?

3. Які риси характеру виявили Ахілл і Гектор під час двобою? Якої думки воїни один про одного?

4. Чому Ахілл вчинив наругу над тілом загиблого ворога? Визначте позицію автора щодо цього вчинку героя. Висловте власну позицію із цього приводу.

5. Яку роль відіграють боги в житті героїв «Іліади»? Як герої сприймають божественну волю?

6. Чому Пріам прийшов до Ахілла? Чому так важливо для нього було забрати синове тіло?

7. Як батько Гектора поводився з Ахіллом? Як ви гадаєте, що допомогло Пріамові розчулити серце ворога?

8. Як Ахілл відреагував на Пріамові слова? Що ще вплинуло на його рішення?

9. Складіть порівняльну характеристику Ахілла та Гектора.

10. З’‎ясуйте, у чому виявляється міфологізм та історизм поеми «Іліада».

11. Подискутуймо! Чому Ахілл і Гектор тричі оббігли Трою? Чому Гектор тікає від Ахілла? Чи можна назвати могутнього троянця боягузом?

12. Як ви гадаєте, чи правий був Гектор, дорікаючи Ахіллові за його «залізне серце»? Поясніть свою відповідь.

13. Робота в парах. Виконайте одне із запропонованих завдань.

• Знайдіть епітети, використані автором щодо Зевса, Афіни, Аполлона, Ахілла, Гектора. Які порівняння вжито в прочитаних вами уривках з «Іліади»? Випишіть ці художні засоби в зошит і проаналізуйте їхню роль у творі.

• Випишіть три-чотири вірші з поеми. Підрахуйте кількість наголошених і ненаголошених складів у кожному рядку. Складіть схему віршового розміру, яким написано твір. Яку роль відіграє гекзаметр у створенні епічного простору поеми?






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.