ЕНЕЇДА - Публій Вергілій Марон (70-19 рр. до н.е) - ЗМІЦНЮЮЧИ ВЕЛИЧ ІМПЕРІЇ - Античність

Підручник Зарубіжна література 8 клас - Є.В. Волощук - Генеза 2016

ЕНЕЇДА - Публій Вергілій Марон (70-19 рр. до н.е) - ЗМІЦНЮЮЧИ ВЕЛИЧ ІМПЕРІЇ - Античність

(Уривки)

Із пісні другої

На бенкеті в цариці Карфагена Дідони Еней розповідає про загибель Трої. Повіривши словам підступного Сінона, троянці не зважили на застереження жерця Лаокоона і вкотили в місто спорудженого греками дерев'яного коня.

200 «Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі

Й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.

Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний,

Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.

Аж із Тенеда по хвилях спокійних - тремчу, як згадаю,-

205 В звоях великих два змії на море злягли і прямують

Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище

Хвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла

Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.

З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,

210 Кров’‎ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них,

Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми - сполотніли

Й порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують

Просто до Лаокоона. І спершу тіла обкрутили

Двох невеликих синів його змії обидва і давлять

215 Та роз’‎їдають суглоби. А потім так само й його вже,

Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає,

Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази

Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі

Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,

220 Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.

Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче... (...)

Кричать усі гучно,

Щоб ту споруду на місце призначене ввести й благати

Ласки богині.

235 Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.

Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,

Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,

Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата

Й хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть

240 Линви торкнутись. Вона посувається. Й грізно вкотилась

В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,

Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!

В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись1,

В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми

245 Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,

Й ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.

Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,

Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи

Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути

250 Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.

Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася

Із океану і пітьмою землю покрила і небо. (...)

Уночі з дерев'яного коня вискакують греки й захоплюють місто.

Зойками різноманітними повниться місто тим часом

300 Більше й все більше, - хоч батька Анхіза домівка стояла

Осторонь інших, густими деревами щільно укрита, -

Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.

Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху

Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.

305 Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви

Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку

Й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє

Працю волів, позносить ліси на узгір’‎ях, - і стане

Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.

310 Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:

Підступ данайський відкрився. (...)

1За часів античності спіткнутись на порозі вважали лиховісною прикметою.

Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї

320 (Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить

Утвар священну, богів переможених, внука малого

Й мов непритомний біжить до порогів. «Гей, Панте, - волаю, -

Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»

Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:

325 «Б’‎є вже остання година, Дарданії день неминучий.

Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава

Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий

В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці

В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний

330 Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує

Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті

Брами, - без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки!

Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;

Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові

335 Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп

В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними».

Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,

В бій і вогонь я іду, куди чорна Еринія1 кличе,

Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає. (...)

Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,

Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом

360 Висхлим залишені десь вовченята чекають,- і ми так

Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,

Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом

Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства

Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?

365 Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;

Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,

Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.

Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров’‎ю змивають,

Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть

370 І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;

Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні. (...)

Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі

Тоне і що до підвалин руйнується Троя нептунська, -

Мов на верхів’‎ях гірських, коли ясен старезний підріжуть

Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,

630 Хочуть звалити його, а він іще довго грозить їм,

Листям тремтить і вершком потрясає; аж ранами звільна

Зможений, врешті, востаннє застогне й злетить, відірвавшись,

З гір у долину. І от я спускаюся долі, й під божим

Проводом, через вогонь і ряди ворогів я проходжу,

635 Стріли дають мені місце, вогонь уступає з дороги.

Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,

1Еринія - богиня помсти.

До стародавнього дому, то батько, якого хотів я

Винести в гори високі найперше, й шукав його, зразу ж

Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,

640 Бути ізгоєм. «А ви, - так промовив, - у кого ще в жилах

Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші,

Ви утікайте». (...)

Із пісні дванадцятої

Еней пропонує Турнові двобій, щоб вирішити долю війни. Герої розпочинають поєдинок.

Та не вгаває Еней і виблискує ратищем довгим,

Мов ціла жердь, і так промовляє із гнівом у серці:

890 «Турне, чого тут чекати, чому зволікаєш? Змагатись

Треба не в бігу, а зброєю гострою зблизька. Зміняйся,

В що лиш захочеш, зроби все, що вдієш відвагою й хистом,

Хочеш на крилах злетіть аж до зір чи у землю заритись?»

Той же, лише головою хитнувши: «Не грізне, зухвальче,

895 Це твоє слово гаряче, а грізні богове для мене,

Грізний Юпітер». І більше ні слова, оглянувсь на давній

Камінь великий, - він в полі межею стояв випадково,

Щоб суперечку за ниву рішати. Взяло б його ледве

Шість пар на плечі добірних мужів, що земля їх зродила.

900 Він же у руку тремтячу вхопив, і, розбігшись, підскочив

Вгору, і кинув на ворога. Та не пізнав себе зовсім

Ані у бігові, ані в ході, коли скелю велику

Кидав, вхопивши з землі, - затремтіли коліна, й застигла

Кров, наче лід той холодна, і камінь, що Турн у повітря

905 Кинув ним, не пролетів всього поля між ними, не вдарив

Так, як належить. Неначе у сні, як нічний відпочинок

Зліплює втомлені наші повіки, й здається нам, ніби

Хочемо бігти кудись, у розгоні і серед напруги

Падаєм ми у безсиллі; язик нам не служить, і більше

910 В нашому тілі знайомої не вистачає нам сили,

Голос із уст не виходить, не можемо й слова промовить.

Так ото й Турнові. (...)

Він зволікає й тремтить, неминучого ждучи удару.

Стежки до втечі не видно, ні сили на ворога стати,

Ні колісниці нема, ні сестри, що піклується нею.

Поки вагавсь він, Еней замахнувся і спис смертоносний,

920 Простір очима відмірявши, кинув, вперед нахилившись

Тілом усім. Не свище так камінь, із пращі на мурах

Кинутий, ані від грому не йде такий гул у просторі, -

Спис той летить, наче вихор із чорної хмари, й несе він

Смерть неминучу. Він панцира край пробиває і крайні

925 Кола щита семирядні, й стегно він із свистом проймає.

Збитий ударом із ніг, підломивши коліна, на землю

Турн величезний звалився. Із зойком зірвались рутули,

Зойк цей аж гори відбили, і гомін його розійшовся

Ген по високих горах. Від землі він тепер у покорі

930 Очі підвів і, з благанням правицю до нього простягти,

Так промовляє: «На що заслужив я, приймаю, не буду

Ласки просить, покористуйся правом. Проте, якщо, може,

Згадка про батька зворушить тебе, то благаю, - у тебе

Теж був старий такий батько Анхіз, - ти над старістю Давна

935 Май милосердя, й мене, чи як хочеш, лише моє тіло,

Світла позбавлене, рідним віддай моїм. Бо переміг ти, -

Свідки авзонці, як я простягав, переможений, руку.

Буде тобі за дружину Лавінія; далі не йди вже

В злобі своїй». Суворий Еней зупинивсь, озирнувся

940 Й збройну затримав правицю. І стала поволі ця мова

Серце м’‎ягчити йому, коли зверху плеча він побачив

Ремінь злощасний і блиснули пояса бляшки знайомі

З хлопця Палланта, що Тури йому рани завдав, перемігши,

И в себе на плечах носив цю з ворога зняту відзнаку.

945 Щойно очима Еней упізнав оту здобич воєнну,

Пам’‎ятку бою гіркого, розпалений гнівом шаленим,

Грізно він скрикнув: «То звідси ти в зброї, що зняв з мого друга,

Вирватись хочеш? Паллант тебе в жертву приносить цією

Раною, мститься Паллант, випускаючи кров цю злочинну».

950 Так промовляє і з люттю в наставлені груди ворожі

Меч заганяє. А в Турна ослабло й застигло все тіло,

Дух застогнав і до тіней понурих подавсь неохоче.

Переклад М. Білика

Запитання і завдання до прочитаного

1. Як в уривках із поеми «Енеїда» змальовано падіння Трої? Кого засуджує автор, а кому співчуває? Які порівняння та епітети переважають в описі знищення Трої?

2. Перекажіть епізод смерті Лаокоона та його синів. Порівняйте його з міфом троянського циклу. Які засоби художньої виразності надають цьому епізоду драматичного звучання?

3. Як змальовано у творі Вергілія стосунки Енея з батьком?

4. Складіть порівняльну характеристику Енея і Турна.

5. Які риси вдачі Енея характеризують його як ідеального римлянина? Доведіть, що Еней - епічний герой.

6. Робота в парах. Порівняйте двобій Енея і Турна з двобоєм Ахілла й Гектора в «Іліаді» Гомера. Чим Еней відрізняється від Ахілла?

7. Знайдіть у поемі Вергілія епізоди, у яких: а) засуджено війну; б) утверджується любов до батьківщини.

8. Філологічний майстер-клас. Що споріднює «Енеїду» та «Іліаду»? Чи є підстави стверджувати, що поеми Гомера правили Вергілію за взірець? Обґрунтуйте свою думку.