ЧАЙКА ДЖОНАТАН ЛІВІНГСТОН - Річард Бах (нар. 1936 р.) - ЖИТТЯ ЯК ПОЛІТ - Література ХХ-ХХІ століть. У пошуках себе і високого польоту

Підручник Зарубіжна література 8 клас - Є.В. Волощук - Генеза 2016

ЧАЙКА ДЖОНАТАН ЛІВІНГСТОН - Річард Бах (нар. 1936 р.) - ЖИТТЯ ЯК ПОЛІТ - Література ХХ-ХХІ століть. У пошуках себе і високого польоту

(Уривки)

Справжньому Джонатану-чайці, що живе в кожному з нас.

Частина перша

Був ранок, і золоті промені сонця вигравали на легких хвилях тихого моря. Десь за милю від берега закинув сіті рибальський човен, і звістка про це вмить долетіла до Зграї, що чекала сніданку. Ще мить - і тисячі чайок злетілися до човна, щоб вибороти собі якусь поживу. Новий день приніс нові клопоти.

А далеко від усіх, далеко від рибальського човна і від берега, вправлявся в польоті самотній птах - чайка Джонатан Лівінгстон. Він злетів на сто футів угору, опустив свої перетинчасті лапи, задер дзьоба, випростав уперед зігнуті крила і, хоч як це було боляче, силувався втримати їх у такому положенні. Випростані крила обтяжували рух, і він летів дедалі повільніше, поки шепіт вітру не стих у його вухах, а океан унизу не застиг на місці. (...)

Чайки, як ви знаєте, ніколи не діють нерішуче і не зупиняються в польоті. Спинитися на льоту - це для чайки страшний сором, просто ганьба!

Але Джонатан Лівінгстон - який без тіні сорому знову й знову вигинав напружені крила, щоб летіти якомога повільніше, а потім спинитися на місці, - був незвичайним птахом.

Більшість чайок не завдають собі клопоту, аби дізнатися щось про політ, - хіба що найнеобхідніше: як долетіти від берега до їжі та повернутися назад. Для більшості чайок головне - їжа, а не політ. А для цієї чайки політ був важливішим за їжу. Джонатан Лівінгстон над усе любив літати.

Проте любов’‎ю до польотів, як він невдовзі збагнув, не заживеш доброї слави серед птахів. Навіть його власні батьки дивилися скоса на те, як Джонатан з ранку до вечора літає десь сам-один, та ще й по сто разів шугає аж над водою - як то він казав, тренуючись у низькому польоті. (...)

- Чому, Джоне, чому? - питала мати. - Чому ти не можеш поводитись, як усі? Оті низькі польоти - це забавка для пеліканів і альбатросів! Чому ти нічого не їси? Поглянь, синку, від тебе саме пір’‎я та кістки лишилися.

- Ну то й що, мамо? Нехай пір’‎я та кістки. Я хочу знати, що можу робити в повітрі і чого не можу. Я хочу знати, і край.

- Бачиш, Джонатане, - мовив батько зовсім не сердито, - незабаром зима. Рибальські човни виходитимуть у море нечасто, а риба, що зараз плаває мілко, піде вглиб. Коли вже ти хочеш чогось навчатись, то вчися краще, як добувати їжу. Польоти - це дуже добре, та з них не проживеш. Не забувай, ти літаєш для того, щоб їсти.

Джонатан слухняно кивнув. Кілька днів по тому він намагався поводитись, як інші чайки; так, він справді дуже старався, і галасував щосили, коли бився за їжу біля рибальських човнів, і пірнав за шматками риби та хлібними крихтами... Та все було марно.

«Яка дурість, - подумав він нарешті й рішуче кинув насилу здобутого анчоуса голодній старій чайці, що летіла слідом. - Весь цей час я міг би вчитися літати! Адже мені ще стільки треба вивчити!»

Невдовзі Джонатан знов опинивсь у морі сам-один - голодний, щасливий, жадібний до знань.

Він хотів знати все про швидкість польоту - і за тиждень дізнався про неї більше, ніж найшвидша чайка у світі. (...)

Він злетів на дві тисячі футів угору і спробував ще раз, - стрімко прямуючи вниз, витягнув дзьоба, розпростав крила, а коли швидкість сягнула п’‎ятдесяти миль на годину, припинив ними рухати. Це було дуже важко, але ж спрацювало. І десять секунд він мчав зі швидкістю дев’‎яносто миль на годину. Джонатан установив світовий рекорд швидкості для морських чайок!

Однак ця перемога була скороминущою. Щойно він почав виходити з піке та змінив положення крил, невідома й нездоланна сила знову заволоділа ним і помчала його за собою зі швидкістю дев’‎яносто миль на годину. Джонатан почувався так, наче його тіло от-от вибухне, розлетиться на друзки. Стрімко, наче від вибуху, падаючи вниз, він уже не відчув страшного удару об тверду, мов камінь, воду.

Коли він нарешті опритомнів - а це вже була ніч, - він гойдався на хвилях у місячному сяйві. Понівечені крила були немов налиті свинцем, та ще тяжче тиснув на спину тягар поразки. (...)

Та коли він уже почав занурюватись у воду, якийсь дивний голос ледь чутно озвався до нього зсередини: «Тут нічого не вдієш. Я чайка. Проти своєї натури не підеш...» (...)

У нічній темряві, на висоті ста футів, Джонатан Лівінгстон примружив очі. І біль, і роздуми - усе зникло безслідно.

Короткі крила. Короткі крила сокола!

Ось тобі й відповідь! «Який я був дурний! Усе, що мені треба, - це ма леньке, крихітне крило; усе, що мені треба, - це скласти крила, так, щоб у польоті ворушити самими кінчиками! Короткі крила!»

Він піднявся на дві тисячі футів над чорною безоднею моря і, ані хвилі не думаючи про поразку, про загибель, щільно притиснув до тіла широкі частини крил, а самі кінчики, вузькі, мов кинджали, виставив назустріч вітру - і стрімко кинувся вниз. (...)

На світанку Джонатан продовжив тренування. (...)

І сталося так, що того ранку... чайка Джонатан Лівінгстон врізався просто у Зграю, що спокійно снідала, - влетів, як вихор, на швидкості двісті чотирнадцять миль, із заплющеними очима! Та, мабуть, Чайка Долі йому всміхнулася - ніхто не загинув. (...)

Перше, що він подумав: «Це тріумф! Гранична швидкість! Двісті чотирнадцять миль на годину - для чайки! Це прорив, це велика, вирішальна мить в історії Зграї, а для чайки на ім’‎я Джонатан - це початок нового життя». (...) І він продовжив своє тренування на самоті, він склав крила і пішов у піке з висоти вісім тисяч футів - і відразу збагнув, як робити поворот!

Тепер він знав, що досить тільки на одну частку дюйма змінити положення однієї пір’‎їни на кінчику крила - і можна плавно, красиво повернути навіть на граничній швидкості. Та ще до цього він зрозумів, що, коли на такій швидкості змінити положення хоча б двох пір’‎їн, тебе закрутить, як кулю... Одне слово, Джонатан став першою чайкою на землі, що опанувала фігурні польоти. (...)

Тим часом Зграя збиралася на Велику Раду; та коли він приземлився, то побачив, що всі нібито чогось чекають. Так воно й було - чекали на нього.

- Чайко Джонатане Лівінгстон! Стань у середину!

Слова Старійшини звучали дуже врочисто. Виклик у середину кола означав чи страшну ганьбу, чи то найвищу шану. Коло Пошани - це честь, якої зазнали хіба що найславніші з ватажків. «Так, звісно, - подумав Джонатан, - сьогодні вранці вони бачили мій Прорив! Та мені не треба ніякої пошани. Я не хочу бути ватажком. Я тільки хочу поділитися тим, що відкрив, показати, який простір відкривається перед нами!» Він ступив уперед.

- Джонатане Лівінгстон, - мовив Старійшина, - стань перед очі твоїх товаришів, у Коло Ганьби!

Його наче вдарили дошкою. Коліна в нього ослабли, пір’‎я обвисло, у вухах зашуміло. У Коло Ганьби? Це неможливо! Прорив! Вони не розуміють! Вони помиляються, вони помиляються! (...)

Виклик у Коло Ганьби означав, що його виженуть зі Зграї, засудять до самотнього життя на Далеких Скелях.

- ...Настане день, Джонатане Лівінгстон, і ти зрозумієш, що легкодумство тебе занапастило. Життя - це незбагненна таємниця, і нам досить знати одне: ми вкинуті до цього світу, щоб їсти і лишатися живими, поки зможемо.

Чайки ніколи не суперечать Великій Раді, та Джонатан усе-таки насмілився подати голос.

- Легкодумство? Браття мої! - вигукнув він. - Хто думає серйозніше, ніж чайка, що осягає сенс життя, його найвищу ціль? Ми тисячу років

животіли заради того, щоб шукати риб’‎ячі голови, але ж тепер нам справді є для чого жити - щоб учитися, відкривати нове, бути вільними! Дайте мені тільки спробувати, дозвольте показати вам, чого я навчився...

Зграя наче скам’‎яніла.

- Ти нам більш не брат, - нарешті промовили чайки одна по одній, а потім з поважним виглядом затулили собі вуха і повернулися до нього спинами.

Джонатан Лівінгстон провів решту свого життя на самоті, але від Далеких Скель він полетів далеко-далеко. І єдине, що його смутило, - це не самотність, а те, що чайки відмовилися повірити в чарівну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її побачити. Сам він щодня робив нові відкриття. (...)

Якось до Джонатана прилетіли зоряні чайки, які сповістили, що «одне навчання скінчено, і настав час починати інше».

Частина друга

(...) Уже за кілька днів він зрозумів, що тут йому належить дізнатися про політ іще більше, ніж у попередньому житті. Проте існувала певна різниця. Чайки, що мешкали тут, були близькі йому по духу. Усі вони жили заради того, щоб досягати нових висот у головній справі свого життя - у польоті. Це були просто дивовижні птахи, і кожен з них тренувався щодня, багато годин поспіль, вивчаючи нові й нові таємниці повітроплавання. (...)

Джонатан надовго забув той світ, звідки він був родом... (...)

Якось увечері чайки, вільні від нічного польоту, стояли всі разом на піску і думали. Джонатан, набравшись духу, підійшов до Старійшини, який, подейкували, скоро мав покинути цей світ.

- Чіанге... - мовив він трохи схвильовано.

Старійшина лагідно позирнув на нього:

- Так, сину мій? (...)

- Чіанге, цей світ - зовсім не небеса, так?

При світлі місяця було видно, що Старійшина всміхнувся.

- Ти знову вчишся, Джонатане.

- Ну, то що ж буде далі? Куди ми йдемо? Невже взагалі немає такого місця - небеса?

- Ні, Джонатане, такого місця немає. Небеса - не місце і не час. Небеса - це досконалість. - Він хвилю помовчав: - Ти дуже швидко літаєш, правда?

- Я... я люблю швидкість, - відповів Джонатан, приголомшений, але гордий, що Старійшина його помітив.

- Ти зможеш торкнутися небес, Джонатане, тієї миті, коли пізнаєш досконалу швидкість. (...)

І Чіанг без жодного попередження зник - та вмить з’‎явився край води, за п’‎ятдесят футів від місця, де вони стояли. Потім він зник знову і за тисячну частку секунди торкнувся плеча Джонатана.

- Це така забавка, - мовив він.

Джонатан був у захваті. Він навіть забув, що хотів дізнатися про небеса.

- Як ви це робите? Що ви відчуваєте? А далеко ви можете так перелетіти?

- Перелетіти можна куди завгодно і за будь-який час, коли захочеш, - сказав Старійшина. - Я побував скрізь і всюди, куди міг полинути думкою. (...)

- А ви можете навчити мене так літати? - Джонатан тремтів, уявляючи ще одну перемогу над невідомим.

- Звісно, якщо ти хочеш навчитися.

- Я хочу. Коли ми зможемо почати?

- Можна й зараз, якщо бажаєш.

- Я хочу навчитися так літати, - мовив Джонатан, і дивний вогник засвітився в його очах. - Кажіть, що я маю робити.

І Чіанг заговорив поволі, пильно дивлячись на свого учня:

- Аби літати зі швидкістю думки, тобто літати куди завгодно, - говорив він, - ти насамперед мусиш збагнути, що вже прилетів... (...)

Та от настав день, коли Чіанг зник. Він лагідно звернувся до чайок і закликав їх не кидати навчання, і тренуватися, і пізнавати досконалу невидиму сутність, що становить основу життя. І поки він говорив, його пір’‎я сяяло дедалі яскравіше, а потім спалахнуло таким сліпучим блиском, що жодна чайка не могла дивитися на нього.

- Джонатане, - мовив він, і це були його останні слова, - ти маєш дізнатися, що є любов. (...)

І що більше Джонатан учився доброті, то глибше він пізнавав сутність любові й дужче хотів повернутися на Землю. Джонатан Лівінгстон, незважаючи на своє самотнє минуле, був природженим учителем, і найкращим виявом любові стала для нього можливість передати свої знання тій чайці, яка чекає слушної нагоди, аби пізнати щось нове. (...)

Флетчер Лінд був ще дуже молодою чайкою, проте вже знав, що жодний птах, крім нього, не натерпівся таких знущань од Зграї, не зазнав такої несправедливості! (...)

Голос зазвучав у нього в голові, і хоча був дуже тихий, Флетчер так перелякався, що закляк у повітрі.

- Не суди їх надто суворо, Флетчере! Вигнавши тебе, чайки зашкодили тільки собі, і настане день, коли вони це зрозуміють, коли вони побачать те, що ти бачиш зараз. Вибач їх і допоможи їм зрозуміти.

На відстані дюйма від кінчика його правого крила летіла осяйна біла чайка, найпрекрасніша у світі, і пливла в повітрі напрочуд легко, не ворушачи жодним пером, хоча Флетчер тримався майже на своїй граничній швидкості.

Молодий птах на мить отетерів.

«Що зі мною? Чи я вмер, чи збожеволів? Що це таке?»

Тихий спокійний голос ніби читав його думки і вимагав відповіді.

- Чайко Флетчере Лінд, ти хочеш літати?

- Так! Я хочу літати!

- Чайко Флетчере Лінд, чи так сильно ти хочеш літати, що зможеш простити Зграю, і навчатись, і колись повернутись до них і передати їм свої знання?

Такій прекрасній, такій розумній істоті Флетчер Лінд не міг збрехати, попри всю свою скривджену гордість.

- Так, - мовив він стиха. (...)

Частина третя

(...) Минув лише місяць, а Джонатан уже вирішив, що час повернутися до Зграї.

- Ми не готові! - сказав Генрі Келвін. - Нас не приймуть! Ми Вигнанці! Ми ж не можемо присилувати себе летіти туди, де нам не раді?

- Ми вільні летіти, куди захочемо, і бути такими, як є, - відповів Джонатан і, зринувши в повітря, полетів на схід, де жила Зграя. (...)

Вони прилетіли із заходу вранці - вісім чайок, вишикувані подвійним ромбом, крило до крила. Промайнули над Берегом Ради Зграї зі швидкістю сто тридцять п’‎ять миль на годину, і Джонатан мчав попереду. Флетчер плив біля його правого крила, Генрі Келвін мужньо боров вітер біля лівого. Потім увесь стрій, мов один птах, поволі нахилився праворуч... вирівнявся... перевернувся в повітрі... і знову полетів рівно, хоч вітер усе дужчав.

Звичайна галаслива чвара на березі вмить ущухла, і запанувала страшна тиша - так, немовби стрій чайок у повітрі був велетенським ножем, що прикував до себе вісім тисяч нажаханих очей. (...)

Одна думка сяйнула усій Зграї, мов грізна блискавка. Ці птахи - Вигнанці! І вони повернулися! Та це. це ж просто неможливо! Флетчер очікував бійки, проте Зграя наче скам’‎яніла.

- Звісно, це Вигнанці. Ну то й що? - сказав хтось із молодих птахів. - Слухайте, друзі, де це вони навчилися так літати?

Минула майже година, поки Слово Старійшини облетіло всю Зграю: «Не зважати на них!» Чайка, що заговорить з Вигнанцем, теж стане Вигнанцем. Чайка, що погляне на Вигнанця, порушить Закон Зграї.

Відтоді до Джонатана були звернені лише сірі спини чайок, та він мовби не помічав цього. Він проводив заняття просто над Берегом Ради і вперше вимагав од учнів, аби вони показали все, на що здатні. (...)

Минув місяць. Деякі чайки зі Зграї попри заборону попросили дозволу навчатися разом з Вигнанцями.

Вони не зважали на те, чи бачать їх інші, і лише слухали слова Джонатана та намагалися бодай щось зрозуміти.

А він говорив дуже прості речі: що чайка має право літати, що свобода - це її істинна сутність, і все, що обмежує цю свободу, нічого не значить - усі забобонні звичаї, усі закони, хоч би які вони були.

- Нічого не значить? - вигукнув хтось у юрмі. - А якщо це Закон Зграї?

- Єдиний справедливий закон - це шлях до свободи, - відповів Джонатан. - Іншого закону немає. (...)

Це сталося всього через тиждень. Флетчер показував фігури швидкісного польоту новим учням. Він вийшов з піке на висоті сім тисяч футів і сірою стрілою промчав за кілька дюймів від берега, аж раптом на дорозі в нього опинилося мале чаєня, що вирушило у свій перший політ і кликало маму. У Флетчера Лінда лишалася десята частка секунди, щоб ухилитися, він рвучко повернув ліворуч і на швидкості понад двісті миль врізався у гранітну скелю.

Скеля була ніби велетенською кам’‎яною брамою до іншого світу. Страх, удар, темрява - а потім він поплив у дивному чужому небі, забуваючи, згадуючи, забуваючи знову, і йому було страшно, смутно і тяжко, так тяжко.

Голос долинув до нього, як уперше, коли він зустрів Джонатана Лі- вінгстона. (...)

- Нічого не вдієш, у тебе просто різко змінився рівень свідомості. Тепер вибір за тобою. Ти можеш лишитися тут і навчатися на цьому рівні - до речі, не набагато вищому від попереднього, - а можеш повернутись і працювати зі Зграєю далі. (...)

- Звісно, я хочу повернутися до Зграї. Я ж тільки почав заняття з новою групою!

- Ну то й чудово, Флетчере. Пам’‎ятаєш, ми говорили, що тіло - це не що інше, як думка?..

Флетчер потрусив головою, випростав крила й розплющив очі, лежачи біля підніжжя скелі, посеред натовпу чайок. У Зграї зчинився страшенний галас, коли всі побачили, що він ворухнувся.

- Живий! Умер, а потім ожив!

- Торкнувся його крилом! Оживив! Син Великої Чайки!

- Ні! Він сам каже, що ні! Він диявол! Диявол! З’‎явився на погибель Зграї!

Чотири тисячі чайок, налякані тим, що побачили, закричали: «Диявол!» - і цей крик прокотився над юрмою, мов шалений вітер у бурю. Очі в них горіли, дзьоби були міцно стиснуті, і вони посунулися вперед, палаючи жагою вбивства. (...)

До ранку Зграя забула про своє божевілля, та Флетчер не забув.

- Джонатане, пам’‎ятаєш, ти колись казав, що треба любити Зграю так, аби повернутися до неї й ділитися знаннями?

- Так, звісно.

- Я не розумію, як можна любити збіговисько розлючених птахів, що ледь не вбили тебе.

- О Флетче, ти й не мусиш це любити! Звичайно, не треба любити ненависть і зло.

Ти просто повинен бачити кожну чайку такою, яка вона є насправді, бачити в усіх добро і допомагати їм, аби вони й самі змогли побачити свою істинну сутність. Ось що я називаю любов’‎ю. І коли ти цього навчишся, ти збагнеш, яка то цікава річ! (...)

- Тобі я більше не потрібний. Усе, що тобі треба, - це й далі пізнавати самого себе, з кожним днем ясніше бачити справжнього Флетчера, для якого не існує межі. Він - твій учитель. Ти мусиш його розуміти і коритись йому, от і все.

А наступної миті тіло Джонатана заясніло тріпотливим блиском і почало танути в осяйному мареві. (...)

Марево зникло. Джонатан розтанув у повітрі.

Трохи згодом Флетчер змусив себе злетіти в небо й зустрівся з групою учнів-новачків, які нетерпляче чекали першого уроку. (...)

І хоча Флетчер намагався дивитись на своїх учнів з належною суворістю, він на мить побачив їх такими, якими вони є насправді, і вони не просто сподобалися йому - цієї миті він їх полюбив. «Межі немає, Джонатане?» - подумав він і всміхнувся. І рушив у свій політ до знання.

Переклад Д. Радієнко

Запитання і завдання до прочитаного

1. Поміркуйте, чому повість «Чайка Джонатан Лівінгстон» поділено на три частини. Дайте їм назви. Складіть цитатний план сюжету твору.

2. Як ви розумієте присвяту на початку повісті? Чи маєте особисто ви риси Чайки? Дайте розгорнуту відповідь.

3. Чи легко було Джонатанові навчитися літати? Що допомогло йому досягти досконалості?

4. Який момент став переломним у житті Джонатана?

5. Схарактеризуйте світ Зграї. За якими законами вона живе? Чим вирізняється Джонатан з-поміж інших чайок?

6. Що спонукало Джонатана порушити Закони Зграї? Чого прагнув герой?

7. Як Джонатан зустрівся із чайками-вигнанцями? Чому їх так називали? Чому у чайок-вигнанців є імена, а у членів Зграї - ні?

8. Як змінилося життя Джонатана після зустрічі з Чіангом?

9. Чого Джонатан навчав своїх вихованців? Чому він вирішив разом з ними повернутися до Зграї? Як ви гадаєте, чому в Джонатана не було ненависті до Зграї?

10. Чим Флетчер Лінд відрізнявся від інших учнів Джонатана? Чому Джонатан вирішив передати наставництво саме Флетчеру? Яку пораду Джонатан дав своєму учневі наостанок?

11. Групова робота. Розділившись на три групи, виконайте один з варіантів завдання.

• Розкажіть історію чайки Джонатана: а) від імені чайки зі Зграї; б) від імені Флетчера; в) від імені Джонатана.

12. Знайдіть євангельські й казкові мотиви в повісті. Як вони допомагають розкрити характер головного героя?

13. Подискутуймо! Чому Джонатана називали «Сином Великої Чайки», «дияволом»? Ким, на вашу думку, він був насправді?

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАВІГАТОР

Нове знайомство

Між дитинством і дорослим життям - так можна схарактеризувати юнацькі романи польської письменниці Барбари Космовської «Буба», «Буба: мертвий сезон» та «Позолочена рибка», які принесли авторці популярність і світове визнання.

Письменниця народилася 24 січня 1958 р. в місті Бітув. Закінчивши Гданський університет, вона працювала вчителькою польської мови, певний час писала вірші, здобула численні премії на поетичних конкурсах. У 2000 р. світ побачив перший роман письменниці - «Голодна кішка», який поклав початок її прозовій творчості. Сьогодні Космовська є авторкою дванадцяти книжок для дорослих і молоді. Вона переконана, що твори для сучасних читачів мають бути цікавими, з гумором, здатними зворушити, схвилювати, але без надмірної повчальності.

Барбара Космовська (нар. 1958 р.)

Книжкове частування

У романах «Буба» (2002) і «Буба: мертвий сезон» (2007) ідеться про шістнадцятирічну школярку Агнєшку на прізвисько Буба. Це мудра, цілком позитивна дівчина. Вона відповідальна, слухає класичну музику, допомагає своїй родині. Буба живе з батьками, старшою сестрою і дідусем. Її мама - відома та амбітна письменниця - не має часу на доньку; батька частіше можна побачити на телеекрані, ніж удома; сестра прагне будь-що стати кіноактрисою; дідусь пристрасно захоплений грою в бридж. З теплим гумором роман розповідає про сімейні проблеми, зраду, пошук дружби, перше кохання, гіркоту поразок, про маленькі й великі перемоги над собою.

Цитата

У школі Буба наштовхнулася на Сироту.

- Ти, бува, не захопив своїх смачнючих канапок? - у Буби аж очі засяяли, коли вона побачила пакетик зі сніданком, який Стась завжди приносив із собою.

- Звісно! - і хлопець подав їй окраєць хліба з найшкідливішою шинкою на світі.

- Бабця Рита приїхала, - пояснювала Буба, швиденько поглинаючи м’‎який білий хліб.

- І що? - не розумів Сирота.

- Відтепер ми споживаємо лише здорову їжу, тобто не їмо взагалі. Я, наприклад, занадто товста...

- Ти? - Стась здивовано глянув на однокласницю.

- Я, - підтвердила та з напханим ротом.

- Решта родини теж під наглядом, - продовжувала вона, давлячись великими куснями. - Бабуся стверджує, що ми страждаємо на всі хвороби. Навіть на ті, яких медицина ще не знає.

- Твоя бабця лікар? - увічливо поцікавився хлопець.

- Ні, що ти! Вчителька на пенсії! (...)

- Ну, тоді вона на всьому розуміється, - погодився Сирота.

- На щастя ні, - усміхнулася Буба. - Бабця уявлення не має про мову жестів. Колись розповім, - пообіцяла дівчина й зістрибнула з парти, до якої наближався Мілош.

- Дружба міцніє? - кинув він замість привітання.

«Еге! Ребекка, певне, більше не бігає за тетеруками», - подумала Буба без краплини співчуття.

- Міцніє, міцніє! - Сирота продемонстрував в усмішці ідеальні зуби. - Щоправда, доводиться в цю дружбу інвестувати й підгодовувати Бубу, але що вже там! Переживу. - І він поплескав себе по запалому животі.

- Ну, коли що, - Мілош якось важко сів за парту, - то в моїй торбі теж нині чимало припасів. Так що я до ваших послуг, - невпевнено всміхнувся хлопець і почав квапливо дописувати домашнє завдання.

А коли до класу зайшла вчителька біології, яку всі називали Пандемією, і заходилася збирати смертельне жниво, ніхто, крім Буби, не залишився байдужим до її нападів. Доки навколо тривала безнадійна боротьба за виживання, Буба продовжувала перебувати у світі невеселих думок.

«Ще зовсім недавно Мілош називав мене своїм співучим дроздом, - згадувала дівчина. - І хоча я не зробила нічого поганого, зараз я перетворилася для нього на звичайнісінького горобця. Та ще й голодного... Певне, моя сірість так знеохотила його, що він почав шукати казкового колібрі, а для мене в нього залишилася хіба що канапка із сиром...».

Плакати на кривавій біології аж ніяк не личило. Тим більше, що навколо лягали нові трупи, котрі програли битву із травною системою гідри. Навіть Мілош зазнав поразки в нерівній боротьбі й отримав одиницю.

Тому Бубі здалося, що не варто рюмсати лише через те, що шлях від кохання до байдужості буває коротшим, ніж відстань між партами.

- На сьогодні досить, - Пандемія глянула на вцілілих бійців. - Ваша примітивність могла б ілюструвати спосіб мислення гідри, - переможно заявила вона. (...)

А Буба визнала, що від гідри вона відрізняється емоційністю, яка, щоправда, не полегшувала життя, зате становила щонайкращу рису людських істот.

Переклад Б. Антоняк

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Чому Бубі здається, що весь світ змовився проти неї? Які невдачі переслідують дівчину?

2. Яку сумну історію розповів пан Клеменс? Як Буба стала підпільним месником за права несправедливо обіграних гравців?

3. Які сімейні проблеми доводиться розв’‎язувати Бубі? У чому виявилося непорозуміння між дорослими і дітьми?

4. Яким змальовано світ дитинства в романі «Буба: мертвий сезон»?

5. Наведіть приклади гумору в прочитаному романі.

Нове знайомство

Російська письменниця, журналістка Марина Аромштам народилася 20 березня 1960 р. в Москві. Життя її пов’‎язане зі школою. Свій дев’‎ятнадцятирічний досвід роботи вчителем початкових класів Аромштам успішно представила на Московському конкурсі «Учитель року», ставши його фіналісткою. У 1999 р. її було удостоєно премії «Срібне перо» за підсумками конкурсу авторів «Учительської газети». Нині письменниця виступає головним редактором сайта «Папмамбук», за її власним висловлюванням, призначеного «для тих, хто читає дітям».

Літературне визнання Аромштам пов’‎язане з виходом у світ повісті «Коли відпочивають янголи», відзначеної Національною дитячою літературною премією «Заповітна мрія» (у номінації Велика премія, 2008). У 2011 р. ця книжка увійшла до переліку найкращих дитячих видань світу «Біла ворона».

Марина Аромштам (нар. 1960 р.)

Книжкове частування

«Коли відпочивають янголи» (2008) - це зворушлива повість про сучасну школу. Головна героїня твору, дівчинка Аліна, розповідає про своє життя. Її оповідь переплітається зі щоденниковими записами вчительки Марії Семенівни, яку скорочено називають Марсем. Вона зовсім не ідеальний педагог, ба навіть відкидає деякі «вічні» педагогічні цінності, як-от обов’‎язково любити дітей. Однак на відміну від багатьох колег, Марсем «працює серцем». Вона вигадує для своїх учнів гру, своєрідне «реаліті-шоу» з казковим сюжетом. Світ нібито захопила Гнилизна та її воїни жабасті - людиноподібні істоти з бородавчастою шкірою й жаб’‎ячими лапами, що полюють на принцес. Принцесами в грі стають усі дівчатка класу разом з Аліною, а принцами, що мають перемогти жабастих, - хлопчики. Загримовані старшокласники виконують роль жабастих, очолюваних Чорним Дрегоном. Діти, опинившись в лісі, по-справжньому налякані казковими чудовиськами й сприймають гру дуже серйозно. Зрештою, як і задумувала Марсем, перемога хлопчиків-принців над потворами та порятунок принцес запалюють у серцях школярів героїзм і шляхетність. Фіналом гри стає шкільний бал, на який дівчатка приходять в образі попелюшок.

А потім Марсем розповіла про янголів... Таж чи доведеться янголам відпочивати?..

Цитата

Якось я зустріла людину, яка щодня перед заходом сонця начищала до блиску свою лопату. Лопата сяяла так, що в неї можна було дивитись, як у дзеркало. Я запитала, навіщо вона це робить. «У кожного з нас є янгол, - сказала та людина. - Той, що відповідає за наші вчинки. Але янголи не можуть займатися лише нами. Якщо ми щось робимо правильно - бодай щось робимо правильно, вони летять в інших важливих справах. І тоді одним лихом у світі стає менше. Якщо ж ми капостимо, янголи мусять залишатися поруч - виправляти наші капості. Мій янгол знає: увечері я завжди чищу лопату. У цей час він може бути за мене спокійний, може від мене відпочити. І він летить рятувати когось - від бурі, каменепаду, землетрусу. Летить туди, де потрібні зусилля багатьох янголів. І якщо бодай один із них не з’‎явиться в потрібний момент, наслідки можуть бути украй сумними.

Переклад І. Андрусяка

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Які події відбулися в житті Аліни до того, як Марсем розповіла про янголів?

2. Чому янголи в повісті змушені то відпочивати, то напружено, на межі сил працювати?

3. Яким до героїні приходить перше кохання?

4. За зразками яких традиційних чарівних казок побудовано казковий сюжет гри, яку Марсем пропонує учням?

5. Схарактеризуйте дитячий погляд на «дорослі» проблеми, порушені авторкою повісті.

6. Які епізоди повісті «Коли відпочивають янголи» викликали у вас сум, а які - сміх? Дайте розгорнуту відповідь.

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

«Маленький принц» і «Чайка Джонатан Лівінгстон» на екранах

Існує кілька кінематографічних і мультиплікаційних екранізацій «Маленького принца» Екзюпері. Більшість з них наближені до сюжету твору французького письменника. Зокрема, німецько-австрійський однойменний мультфільм (режисер Тео Керп, 1990 р.) відтворює не лише сюжет казки, а й малюнки, зроблені до неї самим автором. А от мультиплікаційна стрічка «Маленький принц», створена спільними зусиллями мультиплікаторів Франції та Німеччини (головний режисер П’‎єр Ален Чартьєр, 2010 р.), пропонує власну версію пригод героя. Згідно з нею, маленький принц мандрує Всесвітом у товаристві свого приятеля лиса. Метою цієї подорожі є подолання життєвих проблем на різних планетах. Отже, сюжет казки Екзюпері втрачає свій притчовий філософський зміст і набуває схожості із сучасними фентезі.

Кадр з мультфільму «Маленький принц» (режисер Т. Керп, 1990 р.)

Кадр з мультфільму «Маленький принц» (режисер ПА. Чартьєр, 2010 р.)

Коли американський режисер Холл Бартлетт вирішив екранізувати повість Р. Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон», йому передусім потрібно було відповісти на запитання: «Як знімати кіно з чайкою в головній ролі?». Однак попри незвичність завдання творчому колективу кінематографістів таки вдалося провести паралелі між історією птаха, описаною автором повісті, і світом людей.

Умовно фільм можна розділити на дві частини. Перша в документальній формі розповідає про життя чайок, а друга відображає ілюзорний світ, у який потрапляє Джонатан.

Передати на екрані притчовий характер повісті Баха допомагають символи. Особлива роль у цьому належить природі, на тлі якої розвивається сюжет. Наприклад, коли Джонатан удосконалює свої льотні навички і часто зазнає невдач, природа увиразнює важкість обраного ним шляху: високі потужні хвилі розбиваються об скелі, рвучкий вітер здіймає морські бризки...

Кадр з кінофільму «Чайка Джонатан Лівінгстон» (режисер X. Бартлетт, 1973 р.)

1. Перегляньте мультфільм «Маленький принц» режисера Чартьєра (2010). Висловте своє ставлення до прочитання твору Екзюпері в цій стрічці.

2. Порівняйте мультфільм Чартьєра з однойменною стрічкою Керпа (1990). Який із цих мультфільмів сподобався вам більше? Чому?

3. Перегляньте кінофільм «Чайка Джонатан Лівінгстон» режисерах. Бартлетта (1973). Порівняйте екранізацію з літературною основою. Розкажіть, як засобами кіномистецтва відтворено художній простір повісті Р. Баха.

Підсумкові запитання і завдання

Перший рівень

1. Який з вивчених вами творів належить до жанру казки-притчі?

2. Хто є головними героями повісті «Чайка Джонатан Лівінгстон»?

3. Назвіть письменників, які пов’‎язали своє життя з авіацією.

Другий рівень

1. Як тема прагнення високого польоту втілилася в сюжетах вивчених вами творів?

2. Який прихований зміст закладено в словах письменника «Діти! Стережіться баобабів!»?

3. Яку вдачу мала квітка, вирощена маленьким принцом?

Третій рівень

1. Які випробовування довелося подолати Чайці Джонатану, щоб досягти досконалості?

2. Які життєві уроки виніс маленький принц з мандрівки астероїдами?

3. Як ви розумієте вислів мудрого лиса із твору «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш»?

Четвертий рівень

1. Яким постає світ дорослих у казці-притчі «Маленький принц»? Чим саме він дивує маленького принца? Обґрунтуйте свою думку.

2. Укажіть ознаки казки-притчі у вивчених творах Р. Баха й А. де Сент- Екзюпері.

3. Які моральні цінності утверджує повість Р. Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон»?

Теми творів

1. ««Жити - це не означає дихати, це значить... діяти» (Ж.Ж. Руссо)».

2. ««Найскладніший політ - це політ над собою» (А. де Сент-Екзюпері)».

3. ««Найголовнішого не побачиш очима.»: хибні й справжні життєві цінності в казці-притчі А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»».

Клуб книголюбів

1. Одна з характерних ознак літературної притчі - використання афоризмів (висловлювань, що в стислій формі формулюють вагому думку, близьку до прислів’‎я). Випишіть з тексту прочитаних творів А. де Сент-Екзюпері та Р. Баха такі вислови. Складіть з них «Словничок життєвої мудрості». Презентуйте виконану роботу.

2. Робота в парах. Укладіть таблицю за зразком на с. 287. Заповнивши її, поміркуйте, чому маленький принц, мандруючи Всесвітом, повторює: «Та й диваки оці дорослі».

Образи-персонажі

Хибні

цінності

До чого прагнуть?

Як спілкуються з маленьким принцом?

Король

     

Шанолюб

     

П’‎яничка

     

Ділок

     

Географ

     

Ліхтарник

     

3. Порівняйте подорож маленького принца з мандрівками героїв Ч. Діккенса та Р.Л. Стівенсона. Відповідь оформіть у вигляді таблиці за поданим зразком.

Герої

Маленький

принц

Скрудж

Джим Гокінс

Мета подорожі

     

Супутники

     

Маршрут мандрівки

     

3 ким зустрічається герой?

     

Які зміни відбуваються під час подорожі?

     

Уроки подорожі

     

Висновки

     

4. Групова робота. Розділившись на чотири групи, підготуйте інсценізацію одного з уривків казки-притчі «Маленький принц».

• «Чого ти весь час говориш загадками?» (Зустріч з гадюкою) - розділ XVII.

• «Секрети мудрого лиса» (Маленький принц і лис) - розділ XXI.

• «Зустріч зі стрілочником та крамарем» - розділи XXII, XXIII.

• «Прощання маленького принца з пілотом» - розділ XXVI.

5. Подискутуймо! Як ви розумієте вислів з казки-притчі А. де Сент- Екзюпері «Люди мають свої зірки, які перестають бути звичайними зорями»? Обґрунтуйте свою думку.

6. Творчий проект. Створіть віртуальний музей, присвячений маленькому принцу. Підготуйте для нього експонати (ілюстрації) і поясніть свій вибір. Складіть план екскурсії. Презентуйте свою роботу.

Повторення і узагальнення вивченого

Теоретична розминка

1. Які твори називаються епічними, драматичними, ліричними? Чим вони відрізняються один від одного?

2. Дайте визначення жанру трагедії. Які трагедії ви можете назвати?

3. Дайте визначення жанру сонета. Чим англійський сонет відрізняється від італійського? Яких авторів сонетів ви знаєте?

4. Які твори називають елегіями? Чим вони відрізняються від інших ліричних творів?

5. Як ви розумієте поняття «героїчний епос»? Обґрунтуйте відповідь прикладами з вивчених літературних творів.

6. Порівняйте класицизм і бароко як художні напрями європейської літератури.

7. Що таке рубаї? Схарактеризуйте художні особливості цього жанру.

8. Що ви знаєте про такі віршові розміри, як гекзаметр і пентаметр?

9. Що таке ода?

10. Дайте визначення жанру комедія. Назвіть відомих комедіографів.

Практикум

1. Назвіть твори, у яких:

• основою є міфи;

• змальовано картини із життя середньовічних лицарів;

• оспівано кохання;

• розкрито тему мистецтва й призначення митця;

• провідною ідеєю є любов до батьківщини;

• поєднується реальне і фантастичне;

• простежуються біблійні мотиви.

2. Упізнайте письменника.

• Сім міст боролися за право називатися його батьківщиною.

• На честь богині Афродіти вона організувала жіночу школу, названу «Будинком муз».

• Своїми віршами він підняв бойовий дух спартанців, завдяки чому воїни здобули довгоочікувану перемогу.

• Свої ратні подвиги він оцінював значно вище за творчі досягнення.

• Зрідка приїжджаючи до Рима, він змушений був ховатися від цікавих перехожих, що ходили за ним назирці.

• У зеніті слави він неочікувано потрапив у немилість до імператора і був висланий з Рима.

• За легендою, він був народжений Вранішньою зорею на ім’‎я Досконало Чиста.

• Його називали флорентійським вигнанцем.

• За життя він був відомий як видатний математик та астроном.

• Він пережив п’‎ять років рабства, але рабом не став.

• Театр, у якому він працював, називався «Глобус».

• Двадцять один рік оспівував він кохану за її життя і ще десять років - після її смерті.

• Ставши священиком, він уславився красномовними й переконливими проповідями, яскраві образи яких стали всесвітньо відомими.

• Він змінив багато професій, але всі вони були пов’‎язані з літаками.

3. Упізнайте літературного героя.

Продовжте речення й укажіть назву твору, у якому діють описані персонажі.

Цей герой...

• двічі спалахував гнівом: спочатку через вождя, що забрав полонянку, потім - через загибель друга;

• свідомо приніс себе в жертву заради того, щоб вивести людський рід зі стану животіння в мороці, холоді й темряві;

• начитавшись лицарської літератури, вирішив стати мандрівним лицарем, щоб захищати знедолених і боротися зі злом;

• мав лише одну пристрасть - політ, тож став Вигнанцем.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.