ОБРАЗ ФАУСТА ЯК УТІЛЕННЯ ДИНАМІЗМУ НОВОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ПРОВІДНІ ОБРАЗИ ТРАГЕДІЇ - ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО

Зарубіжна література 9 клас - О.М. Ніколенко - Ранок 2009

ОБРАЗ ФАУСТА ЯК УТІЛЕННЯ ДИНАМІЗМУ НОВОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ПРОВІДНІ ОБРАЗИ ТРАГЕДІЇ - ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО

Хто йде вперед, той завше блудить1.

Й. В. Гете «Фауст. Пролог на небі»

«Пролог на небі» — ключ до трагедії «Фауст»

«Пролог на небі» — зав’‎язка трагедії «Фауст». У ньому зображено фантастичну ситуацію зустрічі Господа та його архангелів із Мефістофелем, яка набуває символічного значення. Основний предмет суперечки — це людина: хто вона така, яке її місце у світі. У «Пролозі» висловлюються полярні думки. Господь стверджує силу людської особистості, її здатність до розвитку, до пошуку смислу буття:

Він поки що у мороці блукає,

Та я вкажу йому до правди вхід...

1Тут і далі переклад М. Лукаша.

Мефістофель, навпаки, говорить про «мізерність людську», яка не дозволить людству наблизитися до вершин духу:

Смішний божок землі не зміниться ніяк,—

Як спервовіку був, так і тепер дивак.

Погано він живе! Не треба

Було б йому давать і крихти світла з неба.

Тим розумом владає він,

Щоб жити, як тварина із тварин.

Що ж є людина на землі — «божественне створіння», яке прагне істини, чи «тварина із тварин»?.. Це головна проблема «Прологу на небі», що визначає ідейний зміст трагедії «Фауст».

Гете говорить про людину в контексті Всесвіту, встановлюючи між цими поняттями (людина і Всесвіт) прямий зв’‎язок: від того, який шлях обере особистість — «божественний» чи «тваринний»,— залежить доля світу. Тому боротьба добра і зла, Господа і диявола, що вічно триває у світі, переноситься письменником у душу людини і впливає не тільки на теперішнє, а й на майбутнє.

Фауст і Вагнер

У першій частині трагедії, ще до появи Мефістофеля, головними героями є двоє вчених — Фауст і Вагнер. Вони втілюють два типи пізнання — традиційний (або схоластичний, догматичний) і творчий (або філософський). У цьому виявляється новаторство Гете: він протиставляє усталеним поглядам нову концепцію людини, яка прагне усвідомлення глобальних проблем буття. Зіставлення двох учених має узагальнюючий зміст, оскільки в їхніх монологах і діалогах ідеться не стільки про наукові питання, скільки про місце особистості у світі, її можливості та проблеми світогляду.

Уже в першому монолозі доктор Фауст говорить про недосконалість набутих ним знань. Він вивчив філософію, медицину, юриспруденцію, богослов’‎я та інші науки, але це не допомогло йому осягнути головне — зв’‎язок між усім у природі, «вічний рух» її, сенс життя.

Фауст розуміє обмеженість людського пізнання. Інколи людині здається, що вона досягла мети, але її сподівання виявляються марними, і їй доводиться знову продовжувати свої пошуки. Героя гнітить нез’‎ясованість важливих проблем, тому його кабінет, а разом із ним і весь світ здаються йому «тюрмою-норою». Йому тісно в межах «проклятих мурів», де немає світла істини. Душа прагне простору, волі, розвитку. На початку твору Фауст переживає трагічний конфлікт у власній свідомості — конфлікт між бажанням пізнати «основу основ» і неможливістю зробити це. Конфлікт у душі героя призводить до тяжких сумнівів, навіть до спроби самогубства, але його повертають до життя голоси людей, церковний дзвін і воскресні співи на честь Христа — це наче голос Бога, звернений до людини, «небесна вість любові й миру», що кличе до творчого пошуку істини, а не до відмови від неї. В образі Фауста Гете стверджує вічний рух людської свідомості, велич особистості, яка бере на себе духовну відповідальність за долю Всесвіту.

Вагнер називає себе «побратимом» Фауста, його «колегою» і водночас «учнем», але, хоча він теж учений, між цими образами більше відмінностей, ніж спільного. Вагнер не любить життя, людей, природу, це тип кабінетного вченого, якого вабить лише мертва наука й слава. Він заздрить Фаустові, не усвідомлюючи, що шлях того набагато важчий і суперечливіший. Погляди Вагнера і Фауста на світ надто відрізняються: там, де один не бачить нічого незвичайного, іншому відкриваються нерозгадана глибина, гармонія, таїнство.

Позиція автора щодо обох персонажів однозначна: він на боці Фауста — того, хто шукає істину, хоча й невідомо, чи знайде він її. У цьому вічному русі Гете вбачає запоруку духовного розвитку світу й людини. Недаремно незадовго до смерті митець зазначав: «Упевненість у тому, що ми продовжуємо існувати вічно, випливає у мене із самого поняття діяльності. Бо коли я, не знаючи втоми, буду діяльним до самого кінця, то природа, якщо теперішня форма вже не зможе витримати ваги мого духу, змушена буде вказати мені нову форму існування».

Гюстав Доре. Фауст дає клятву Мефістофелю 1870-i pp.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.