Естетичні погляди Ф. Шиллера - ФРІДРІХ ШИЛЛЕР - ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК НІМЕЦЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА - ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО

Ф. Шиллер був не тільки видатним драматургом і поетом, а й теоретиком мистецтва. Йому належить цілісна естетична концепція, в якій знайшли відображення ідеї Просвітництва.

Розпочавши свою художню і теоретичну діяльність як прихильник «Бурі і натиску», Шиллер виступив із гнівним осудженням феодальних порядків у тогочасній Німеччині. У драмах «Розбійники» (1781), «Заколот Фієско в Генуї» (1783), «Підступність і кохання» (1784) він порушив питання про буржуазно-демократичне перетворення суспільства, боротьбу проти рабства і насильства. До цього періоду належать дві теоретичні праці митця, в яких викладена його естетична теорія театру: «Про сучасний німецький театр» (1782) і «Театр як моральний заклад» (1784). Художник розглядав театр як засіб пропаганди передових ідей, дієву форму боротьби з пороком і вадами суспільства, із ворогами істини й справедливості. На його думку, «театр є школою практичної мудрості, путівником у громадському житті, це певний ключ до прихованого входу в людську душу». Театр, з погляду Шиллера, має виховувати смаки, стримувати руйнівну енергію, викликати до життя піднесені почуття.

Шиллер вважав, що в театрі слід показувати «живу людину», а не «крижаних спостерігачів своїх пристрастей», «педантів своїх почуттів». У дусі «штюрмерів» художник обстоював принципи вільного виявлення творчого генія, заперечував раціоналізм та жанрову ієрархію в мистецтві.

У «Філософських листах» Шиллер виклав свою ідеалістичну концепцію дійсності. Всесвіт, з його точки зору, є втіленням задуму Бога. Досконалість матерії він уважав виявом досконалості духу. Тому великого значення митець надавав духовним засадам світу, особливо любові, яка, за його словами, веде людство до богоподібності.

У другий, «класичний», період творчості Шиллера формуються засади його ідеалістичної естетичної програми, викладеної у працях«Про причини насолоди, яку надають трагічні предмети» (1792), «Про трагічне в мистецтві» (1792), «Про грацію і гідність» (1793), «Листи про естетичне виховання людини» (1793—1795), «Про наївну і сентиментальну поезію» (1795).

Титульний аркуш драми Ф. Шиллера «Розбійники». 1782 р.

У своїх філософських поглядах Шиллер спирався на ідеалізм Канта, але аскетизму філософа він протиставив ідею гармонійної особистості, що має «грацію» і «красу» в душі. Шиллер шукав нереволюційних, мирних шляхів перетворення суспільства, і його естетична концепція є відображенням цих пошуків.

«Тепер стали відчуженими держава і церква, закони і мораль, насолода відділилася від роботи, засоби від цілі, зусилля від винагороди»,— писав Шиллер. На думку митця, треба відновити порушену цілісність, повернути гармонію людству, а таке здатне зробити лише естетичне виховання: «Через красу шлях веде до свободи»; «Краса має вивести людей із цього хаосу». Він доходить висновку, що тільки краса може зробити людину «розумною», зробивши її спочатку «естетичною». За ідеал Шиллер обирає античну особистість, в якій не було розладу між духом і тілом, ідеалом і дійсністю, красою і добром. Отже, і мистецтво майбутнього він розглядає як синтез античної та сучасної культур. Художник, писав Шиллер, повинен «спостерігати за тим, що є», і схилятися перед тим, «що має бути». Але водночас він застерігав як від сліпого копіювання дійсності, так і від її ідеалізації.

Важливими для розвитку теорії літератури були думки митця про відповідність між формою і змістом твору, про відмінність між епосом, лірикою, драмою, про пафос літератури (сатиричний, елегійний, ідилічний).

Як просвітитель, Шиллер стверджував надзвичайну силу мистецтва в моральному розвитку людини та перетворенні світу. Він зазначав, що мистецтво лише тоді досягає правди, коли воно є вираженням духу: «Лише мистецтву ідеалу призначено осягнути дух сущого й закріпити його в чуттєвій формі». Естетичні погляди митця позбавлені.