СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

Алегорія (грец. allegoria — інакомовлення) — одна з форм інакомовлення, у якій конкретний образ використовується для вираження абстрактного поняття або судження. У сучасній літературі алегорія зберігає своє значення у творах, де мораль або повчання чітко визначені (байка, притча).

Анакреонтична поезія — жанр ліричної поезії, в якому панує життєрадісне, світле світосприйняття, переважають мотиви земного щастя, кохання, чуттєвої насолоди.

Антитеза (грец. anti — проти, thesis — положення) — протиставлення. Стилістична, або словесна, антитеза — розташування поруч протилежних за змістом слів: «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні. / Чи хтось згадає, чи забуде...» (Т. Шевченко). Образна антитеза — протиставлення насамперед персонажів.

Бароко (порт. bаrrоссо — перлина неправильної форми) — один із напрямів літератури і мистецтва XVII ст. Бароко — вияв глибокої історичної, світоглядної, соціокультурної, морально-психологічної кризи у період переходу від Відродження до Нового часу. Воно зростає на ґрунті гострого внутрішнього переживання катаклізмів, переосмислення картини світу, переоцінки можливостей людини, звичних ідей і цінностей. Світ і життя людини у цьому світі постають як дисгармонійні, химерні, позбавлені сенсу, а реальність, яка оточує людину, виявляється лише ілюзією, сновидінням. Драматизм ситуації полягає в тому, що людина не спроможна вловити межу між реальністю та ілюзією (п’‎єса П. Кальдерона «Життя — це сон»).

Вічні образи — літературні персонажі, які отримали багатократне втілення у мистецтві різних країн, різних епох і стали «знаками» культури: Прометей, Федра, Дон Жуан, Гамлет, Дон Кіхот, Фауст та ін. Традиційно вічними образами вважають міфологічних, біблійних, а також легендарних персонажів (Наполеон, Жанна д’‎Арк), якщо ці образи відтворені у літературних творах.

Героїчне (грец. heros) — естетична категорія, різновид піднесеного; художнє відображення мужньої і самовідданої поведінки людини (або спільноти), яка діє заради високої мети.

Герой літературний — дійова особа літературного твору, носій точки зору на дійсність, на себе, на інших літературних персонажів. За ступенем участі у подіях твору розрізняють «головних» і «другорядних» героїв.

Гіпербола (грец. hyperbole — перебільшення) — різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні якихось рис людини, предметів, явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.

Протилежна гіперболі літота — художнє применшення.

Гротеск (фр. grotesque — дивний, химерний) — вид фантастичної образності, в якому демонстративно порушується принцип правдоподібності, поєднуються нез’‎єднувальні у реальності плани, деталі.

Драма (грец. drama — дія) —1. Один з літературних родів, поряд з епосом та лірикою. Твір, призначений для постановки на сцені, написаний у діалогічній формі. 2. Один із жанрів драми як літературного роду, поряд із комедією і трагедією.

Елегія (грец. elegos — журлива пісня, скарга) — один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, меланхолії, філософські роздуми.

Інтимна лірика (латин, intimus — найглибший, потаємний) — умовна назва ліричного твору. Інтимна («любовна») лірика розкриває широкий діапазон душевних переживань.

Іронія — вид зображення, що виражає глузливо-критичне ставлення до предмета зображення. Особливого значення набула в поетиці романтизму (Е. Т. А. Гофман, Г. Гейне).

Історичний роман — жанровий різновид роману, в якому зображується приватне життя людей на тлі значних історичних подій. Історичний роман встановлює діалектичний зв’‎язок між минулим і сьогоденням, досліджує витоки сучасних автору суспільних процесів, показує зв’‎язок особистої долі та історичного процесу.

Класицизм (латин, clasicus — взірцевий, першокласний) — художній напрям, який започаткувався у добу Відродження, посів важливе місце у мистецтві XVII—XVIII ст. і перших десятиліть XIX ст.

В основу класицизму був покладений принцип «наслідування природі». Естетична система класицизму являла собою низку правил, згідно з якими і треба було створювати новий художній твір: чистота жанру й стилю (розподіл жанрів на «високі» — ода, поема, трагедія, та «низькі» — сатира, байка, комедія). У драматичних творах приписувалося дотримуватися правила «трьох єдностей» (місця, часу, дії).

Комедія (грец. komodia, від komos — весела процесія і oide — пісня) — тривалий час один із двох основних жанрів драматургії — смішний і «низький», на відміну від трагедії; потім будь-яка смішна п’‎єса.

Міф (грец. mythos — оповідь) — найдавніша форма сказання, оповідь про важливі, часто загадкові для давньої людини природні, соціальні явища, походження світу й людини, подвиги богів, царів, героїв.

Персонаж (фр. personnage, від латин, persona — маска актора, перен. — обличчя, особа) — дійова особа в п’‎єсі, оповіданні, повісті, романі та інших епічних та драматичних творах.

Реалізм (латин, realis — реальний, дійсний) — термін естетики, який стосується в першу чергу літератури та образотворчого мистецтва. 1. Реалізм — це спроба й намагання митця зобразити життя таким, як він його бачить. 2. У літературознавстві цей термін вживають і стосовно літературного напряму, який почав формуватися на початку XIX ст.

Романтизм (фр. romantisme, від старофранцузького romant — роман) — напрям у мистецтві, який почав формуватися у загальнолітературну течію на межі XVIII—XIX ст. у Німеччині та Англії. Найвищого розквіту романтизм досяг у першій третині XIX ст., охопивши всі країни Європи та Америки. Література романтизму запропонувала свого героя, який найчастіше виражає авторське ставлення до дійсності. Це людина з особливо сильними почуттями, з гострою реакцією на світ, здатна відкинути закони, яким підкоряються інші. Герой цей самотній, і тема самотності, мотиви трагічної долі особистості, «світової туги», «космічного песимізму» стають провідними у романтиків.

Станси (фр. stance, від ітая. stanza — строфа, буквально — зупинка, місцеположення) — у поезії XVIII—XIX ст. елегійний вірш у строфах невеликого обсягу (зазвичай 4-вірші 4-стопного ямбу), із обов’‎язковою паузою (крапкою) у кінці кожної. Найбільш відомі станси Байрона, Пушкіна, Лєрмонтова.

Трагедія (грец. tragodia — пісня цапів) — один із жанрів драми. Виникла трагедія у Давній Греції і пов’‎язана з іменами Есхіла, Софокла, Еврипіда. У трагедії розкриваються нерозв’‎язані моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі персонажів.

Характер (грец. charakter — ознака, риса, особливість) — у літературі та мистецтві — художній образ, що узагальнює типові риси певної групи людей.

Хорей (грец. choreios — танцювальний) — в античному віршуванні — двоскладова стопа, яка складалася з довгого й короткого голосного; використовувалася найчастіше у тетраметрі. У силабо-тонічному віршуванні — стопа з наголосом на першому складі.

Ямб (грец. iambos) — в античному віршуванні — двоскладова стопа, яка складалася з короткого й довгого голосного; використовувалася найчастіше у триметрі. У силабо-тонічному віршуванні — стопа з наголосом на другому складі: