Хотів би жити знов у горах...:Джордж Байрон - Романтизм

Підручник Зарубіжна література 9 клас - Євгенія Волощук - Генеза 2017

Хотів би жити знов у горах...:Джордж Байрон - Романтизм

Літературний багаж. Що ви знаєте про зародження романтизму в Англії?

Чим у Німеччині була університетська наука, тим у Великій Британії - політика. Тож молодого англійця, що покинув засідання палати лордів заради далекої подорожі, цілком можна порівняти з німецьким студентом, який дозволив собі іронізувати щодо гегелівської науки.

Щоправда, аби знехтувати палатою лордів, туди ще треба потрапити... Проте в цьому для деяких англійських юнаків не було жодних проблем: лордами не ставали, а народжувалися (це був спадковий титул, спадкове місце у верхній палаті парламенту).

Джордж Ноел Гордон Байрон народився в Лондоні у сім’‎ї збіднілих аристократів. У десять років майбутній поет, як старший чоловік у родині, успадкував від діда титул лорда. Батька він утратив у ранньому дитинстві, а старший двоюрідний брат загинув на війні.

Разом з матір’‎ю Байрон жив у Шотландії, але титул зобов’‎язував перебувати поблизу родового маєтку в Англії, у місті Ноттінгемі. Один з ранніх творів митця - «Хотів би жити знов у горах...» - саме й пов’‎язаний з вимушеним прощанням із Шотландією, яку він любив як батьківщину.

Освіту Байрон здобував у закритому навчальному закладі в Харроу. Через непростий характер юнак часто конфліктував з однокласниками. Кульгавий від народження, він глибоко страждав через своє каліцтво, гостро переживав образи. Щоб позбутися почуття меншовартості, поет займався боксом, верховою їздою, плаванням. Згодом численні його шанувальники кульгатимуть лише для того, щоб бути схожими на кумира. У 1805 р.

Джордж Байрон (1788-1824)

Байрон вступив до Кембриджського університету, де й почав писати вірші.

13 березня 1809 р., досягши повноліття (за британськими законами, двадцяти одного року), Байрон посів законне місце в палаті лордів.

«Лорд Байрон попрямував до столу, де мав прийняти присягу, - згадує той день один з очевидців. - Після присяги канцлер підвівся й підійшов до нього, тепло усміхаючись і простягаючи руку для вітання. І хоча слів я не розчув, здавалося, він висловив йому якусь похвалу. Усе це було перекреслено лордом Байроном, який стримано вклонився, простягнув канцлерові тільки кінчики пальців, хоча мав би щиро потиснути йому руку. Після того лорд Байрон декілька хвилин посидів у недбалій позі на одній з порожніх лав і вийшов».

Автора наведених спогадів - друга Байрона - така зухвалість вразила насамперед тому, що він знав молодого лорда люб’‎язним, уважним і тактовним. Чому ж у таку важливу хвилину Байрон не виявив своїх найкращих рис?

«Річ, очевидно, у тому, - припускає українська дослідниця англійської літератури С. Павличко, - що така (як у палаті лордів) манера поведінки, властива для Байрона і в багатьох інших випадках, була своєрідною реакцією на самотність, на зневагу, якої він дуже боявся. Адже був бідним, обтяженим боргами та ще й поетом-початківцем, який заслужив розгромної рецензії».

Розгромна рецензія в шотландському журналі «Единбург Рев’‎ю», що був виразником ідей британського романтизму, вийшла на першу ліричну збірку Байрона «Години розваги» (1807). Відтоді поет зненавидів перше покоління британських романтиків. За кілька днів після присяги в палаті лордів побачила світ сатирична поема Байрона «Англійські барди і шотландські оглядачі». Відтак у молодого автора з’‎явилися численні вороги. Один з ображених, ірландський поет-романтик Т. Мур, навіть викликав зухвальця на дуель. Щоправда, Байрон виклику не отримав: у червні 1809 р. він вирушив у дворічну подорож країнами Південної Європи та Близького Сходу. Те, що для багатьох романтиків було лише мрією, поет утілив у життя. Його втеча з європейської столиці до «ясної блакиті» екзотичних країв стала справжнім символом романтизму.

Ньюстедське абатство. Родовий маєток Байронів

Під час подорожі Байрон починає писати свій найзнаменитіший твір - поему «Паломництво Чайльд-Гарольда» (1809-1818). Зважитися працювати в жанрі, що посідав центральне місце в європейській літературі, було аж надто сміливим кроком. Однак протягом тисячоліть поема не раз видозмінювалася від епічної (Гомер, Вергілій) до ліричної. І саме сміливому експериментатору Байрону судилося започаткувати четвертий, ліро-епічний, рід літератури.

Коментар філолога

«Паломництво Чайльд-Гарольда» складається з чотирьох розділів, за традицією епічних поем Гомера названих піснями. Як автор ліро-епічних творів Байрон ішов від складнішої будови вірша до простішої, а не навпаки. Так, його пізній твір - роман у віршах «Дон Жуан» - написано октавою1, винайденою поетами італійського Відродження і пов’‎язаною з іронією та глузливо-легковажною інтонацією. Тимчасом як строфа «Паломництва Чайльд-Гарольда» - ускладнена октава. Саме ж її ускладнення - винахід поета англійського Відродження Е. Спенсера2.

Головний герой Байронової поеми - Чайльд-Гарольд - нащадок давнього і колись славного роду3. Здавалося, він мав би бути щасливим і цілком задоволеним своєю долею. Однак у дев’‎ятнадцять років Чайльд-Гарольда раптово спіткає «фатальна хвороба розуму й серця». Переситившись благополучним, безтурботним життям, юнак починає відчувати відразу до всього, що його оточує. Тепер батьківщина здається йому тюрмою, а рідна домівка - могилою...

Перші дві пісні поеми було створено протягом 1809-1811 рр. І хоч би яким ліричним спочатку здавався головний герой твору, «розчарований» Чайльд-Гарольд, у перших двох піснях він поступово стає щиро зацікавленим мандрівником, а його щоденникові записи набувають ознак ліро-епосу. Наприклад, Чайльд-Гарольда так вразили іспанські дівчата, які нарівні з чоловіками воювали проти військ Наполеона, що на якусь мить він навіть забув: романтик мусить ставитися до жінки недовірливо. Чайльд-Гарольд спромігся критично оцінити себе й замислився над незвичним для нього запитанням: «А що моє кохання може дати їй?». Це почасти розкриває психологію героя і ніби обіцяє подальший розвиток його характеру. Однак час ліро-епічного роду в європейській літературі взагалі й у творчості Байрона зокрема ще не настав.

1 Октава (від лат. octava - восьма) - канонічна восьмирядкова строфа, написана п’‎ятистопним ямбом на три рими, що розташовані за схемою абабабвв. Окрему увагу в октаві приділяють двом останнім рядкам (із суміжним римуванням): тут зазвичай міститься афоризм, крилатий вислів, важливе узагальнення або принаймні несподіване іронічне зауваження.

2 Спенсерова строфа - рідкісна строфа з дев’‎яти рядків, що має вигляд октави з одним доданим рядком і потрійною римою. Спенсеровій строфі властивий п’‎ятистопний ямб, але останній рядок - із шестистопним ямбом. Має римування за схемою абаббвбвв.

3 Про це свідчить, зокрема, складова імені героя: Чайльд - давнє найменування юнака шляхетного стану.

Після повернення з романтичного «паломництва» й чотирьох бурхливих років перебування в Англії Байрон знову - і вже назавжди - від’‎їжджає за кордон. Там він пише третю (Швейцарія, 1816 р.) та четверту (Італія, 1818 р.) пісні «Паломництва...». У них він уже не дивиться на світ крізь призму сприйняття Чайльд-Гарольда як окремого персонажа - героя не ліричного, а епічного. По суті, епічний герой як такий зникає, і поема набуває суто ліричного характеру. Та й більшість романтичної європейської молоді ще не готова була подивитися на себе збоку, тож не бажала існування епічного героя, відстороненого від душі свого кумира Байрона.

«Одного ранку я прокинувся знаменитим». Цей вислів, що став крилатим, належить саме Байрону і в його вустах був просто констатацією факту. Здавалося, ніщо не віщувало такої удачі. Поет дуже нервував, їдучи до Лондона з двома піснями своєї першої поеми. Особисто не знайомий ні з ким зі столичних літераторів, він, однак, заочно встиг образити багатьох. І от перша несподіванка: Мур, який колись викликав Байрона на дуель, поспілкувавшись із ним і прочитавши його нові вірші, щиро полюбив поета. Від Мура звістка про «нового», змужнілого Байрона та його зрілі твори швидко поширилася Лондоном. Усі нетерпляче чекали публікації «Паломництва Чайльд-Гарольда» і не розуміли, чому зволікає видавець. А видавець чекав першого політичного виступу лорда Байрона.

27 лютого 1812 р. Байрон виступив у палаті лордів з приводу скандального закону про луддитів - робітників, які нищили верстати, вважаючи їх причиною зменшення кількості робочих місць. Цих«темних, ницих ворогів прогресу» члени обох палат зневажливо називали голотою. Усім було зрозуміло, що парламентська більшість підтримає законопроект, який передбачав для луддитів смертну кару. Виступ Байрона вже нічого не міг змінити. Як завжди, поет був один проти всіх... Однак його зворушливі слова сколихнули суспільство. Наступного дня Байрон прокинувся знаменитим. Ранкові газети надрукували його промову, а заповзятливий видавець за лічені години продав заздалегідь видрукувані примірники «Паломництва Чайльд-Гарольда».

Дж.В. Тернер. Паломництво Чайльд-Гарольда. 1832 р.

Надалі публіка захоплено зустрічала кожний твір Байрона із циклу «Східні поеми» (1813-1816). Найбільшого ж успіху зажив «Корсар» (1814). Уже в перший день було продано десять тисяч примірників поеми, а її загальний наклад становив двадцять п’‎ять тисяч - цифра для початку ХІХ ст. майже неймовірна.

Гострота почуттів, утрачена, на думку Байрона, представниками західної цивілізації, завжди була головною творчою силою світової культури. Тож він послідовно протиставляв цивілізації самовдоволених міщан цінності світового духу. У 1814 р. на прохання свого друга Д. Кіннерда Байрон узявся писати тексти романсів на музику композиторів єврейського походження А. Натана і Дж. Брема. Так було створено цикл «Єврейські мелодії» (1815), що став одним з найкращих у світовій поезії.

Працюючи над «Єврейськими мелодіями», Байрон звернувся до біблійної, тобто давньоєврейської, традиції. Тому в поезіях цього циклу виразно вчуваються мотиви псалмів царя Давида, створено його яскравий художній образ.

Найвідоміша поезія з «Єврейських мелодій» - «Мій дух як ніч...», перекладена багатьма мовами світу.

Коментар архіваріуса

Для кращого розуміння цього твору, напевно, треба хоч трохи знати його біблійну основу - «Книгу Псалмів» і «Першу книгу Царів». Отже, розчарована, черства людина, чий дух «як ніч», - це цар Саул. Якось, аби розвіяти сум і нудьгу, він покликав до себе арфіста Давида. Утішаючись чарівливою музикою, цар не знав, що Бог таємно від людей уже обрав Давида на царство. Саме він мав заступити Саула, який прогнівив Усевишнього своїм «темним духом». В оригіналі вірша це звучить як dark soul, причому авторові важливе приховане співзвуччя, «гра слів»: ім’‎я Saul і soul - дух, душа.

Усе, чим, за Байроном, відрізняється сильна, природна людина Сходу від «кволого», «штучного» мешканця Заходу, зводиться до здатності яскраво виявляти свої пристрасті: виплакати сердечні муки, померти від кохання, убити з ревнощів. І всюди «на схід від Заходу» Байрон знаходить такі риси - наприклад, в Україні.

Український мотив

Байрон ніколи не був в Україні, але прочитав у Вольтера, що ця країна завжди прагнула свободи. Російському царю Петру як тирану Вольтер протиставив Мазепу як борця за волю Батьківщини. Цій антитезі Байрон надав суто романтичного звучання в поемі «Мазепа» (1818).

Варто зауважити, що Мазепа - найсимпатичніший з усіх екзотичних героїв Байрона. Характер гетьмана представлено в розвитку: поет зображує його і молодим, і старим. Під час утечі від військ Петра І після поразки в Полтавській битві Мазепа розповідає про свою молодість шведському королю Карлу XII. На думку Байрона, він і тоді не вчинив нічого поганого, хіба що закохався в юну дружину старого графа. Цей епізод, як і всі інші факти, покладені в основу поеми, автор запозичив у Вольтера. Водночас під пером поета-романтика постать українського гетьмана набула героїчних рис, тимчасом як у Вольтера була епізодичною (в описі конфлікту між Петром і Карлом). У Байрона Мазепа постає справжнім воїном, який про коня й рушницю дбає більше, ніж про себе. Із цього приводу шведський король робить гетьманові щирий комплімент, особливо ж відзначає те, як Мазепа тримається в сідлі:

«Бо й скитську славу топчеш ти

На ріках і просторах степу».

«О, я прокляв, - сказав Мазепа, -

Ту школу, де я вчивсь їзди».1

Історія свідчить, що шлях Мазепи до «трону» був зовсім не таким романтичним, як та «школа», про яку він розповідає Карлу. Проте це не вигадка Байрона, а припущення Вольтера, котрому поет цілком довіряв, поважаючи як історика, філософа й письменника.

«Вольтер, а за ним Байрон помилялися, вважаючи Мазепу польським шляхтичем, який випадково потрапив в Україну, - писала С. Павличко. - Однак у цій помилці була своя романтика... У чужих землях Мазепа завойовує владу, славу, навіть королівський титул. Це романтичний міф, на якому частково відбилася особистість самого Байрона, який у чужій країні - Італії - став карбонарієм, а потім прагнув приєднатися до Болівара2 в Перу чи очолити або хоча б об’‎єднати національно-визвольний рух Греції».

У поемі Байрон скористався цим романтичним міфом, аби наприкінці своєї оповіді Мазепа зробив філософський висновок про незбагненність людської долі. Щоправда, Карл XII не почув слів, які могли б стати для нього повчальними:

Та ви дивуєтесь, чому Король не дякував йому За повість? Він причину знав: Король уже з годину спав.

1 Тут і далі цитати з поеми «Мазепа» подано в перекладі Д. Загула.

2 Болівар, Сімон - лідер боротьби за незалежність іспанських колоній у Південній Америці.

У цих рядках байронівський Мазепа постає романтичним філософом, схожим на колріджівського Старого Моряка. Адже тільки філософ-романтик здатен відкрити свою рятівну істину слухачеві, незалежно від його стану. Тут простежується пародія на Колріджа (як і всіх лейкістів, Байрон його не любив) і та романтична іронія, що стала основним забарвленням творів пізнього етапу творчості поета.

«Байронівська іронія, - писала С. Павличко, - виникла як реакція проти романтичного світосприйняття в цілому. Водночас вона була закономірним розвитком романтизму, його другим дном... Романтична іронія передбачає обов’‎язкову подвійність ракурсу, самої оцінки подій. Це одночасно і повага, і зневага до власного почуття чи ідей».

Власне, романтичне двосвіття передбачає романтичну іронію як ставлення «світів» один до одного. А тому заганяє романтичного героя (і передусім романтичного автора) у глухий кут.

Отже, на кінець першої чверті XІХ ст. назріла потреба в новому світогляді, новій філософії і новій поезії. Про це поговоримо в наступній частині підручника.

Перевірте себе

1. Розкажіть про життєвий шлях Байрона. Назвіть його найвідоміші твори.

2. Що ви знаєте про парламентську діяльність лорда Байрона? Чому він зрештою відмовився від спроб поліпшити життя людей парламентським шляхом?

3. Як митці-романтики розуміли призначення мистецтва?

4. Що таке романтична іронія? Чому вона виникла наприкінці доби романтизму?

Перед читанням. Під час читання поезії «Хотів би жити знов у горах...» спробуйте скласти детальний психологічний портрет її ліричного героя.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.