І нудно, і сумно - Герої вічності - герої часу: Михайло Лермонтов - Взаємодія романтизму і реалізму

Підручник Зарубіжна література 9 клас - Євгенія Волощук - Генеза 2017

І нудно, і сумно - Герої вічності - герої часу: Михайло Лермонтов - Взаємодія романтизму і реалізму

***

І нудно, і сумно! - і нікому руку подать,

Як горе у душу прилине... Бажання!..

Чи варто даремно і вічно бажать?..

А роки минають - найкращі хвилини!

Кохати... кого ж бо? На час, на годину - дарма.

Кохання навік - неможливе.

Чи в себе заглянеш? - минулого й сліду нема:

І радість, і мука, і все це мінливе!

Що пристрасті? - Скоро вогонь їх солодких недуг

При слові розсудку згасає,

И життя - як поглянеш на нього уважно навкруг -

Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

Переклад М. Терещенка

Запитання і завдання до прочитаного

1. Які ще принади, крім названих і відкинутих у вірші, існують у людському житті?

2. У чому полягає принципова різниця між письменником М. Лермонтовим, який присвятив себе натхненній літературній праці, та ліричним героєм поезії «І нудно, і сумно…»?

3. Подискутуймо! Групова робота. Критики вважали, що у вірші «І нудно, і сумно...» створено образ покоління 1830-1840-х років, представників якого згодом назвали «зайвими людьми». Наведіть і обговоріть аргументи «за» і «проти» такого тлумачення.

ТЕАТР ТІНЕЙ НА ТЛІ ВЕРШИН КАВКАЗУ

У той час, коли Пушкін прощався з байронізмом, юний Лермонтов написав вірш, що починався словами: «Ні, я не Байрон...». На перший погляд - те саме. Насправді - між Пушкіним і Лермонтовим тоді була майже нездоланна відстань.

І. Рєпін. Ілюстрація до вірша «Пророк». Бл. 1890 р.

Річ у тім, що романтизм з його культом ідеалу дуже швидко перетворився на культуру всебічного наслідування. «Як бути справжнім?» - це питання стало чи не найголовнішим для романтичної культури. Проте була лише одна людина, яка присвятила йому все своє життя. Живучи в горах, кохаючи дівчину, складаючи вірші або мандруючи, він завжди дбав про щирість своїх учинків. Усе пережите стало набутком його неповторної особистості. Ідеться, звісно, про Байрона, якому майже вдалося бути «справжнім». І саме тому він став об’‎єктом наслідування для багатьох. Байрона «копіювали», з копій робили нові копії і так далі.

Романтизм - це своєрідний «театр тіней». Пушкін на півдні - тінь Байрона. Онєгін у селі, схожому на Михайлівське, - тінь Пушкіна.

Ленський - тінь Онєгіна. Лермонтов - тінь Ленського, якого він майже ототожнював з Пушкіним. Печорін (головний герой роману Лермонтова «Герой нашого часу») - тінь Лермонтова. Грушницький (персонаж того самого твору) - тінь Печоріна.

Життя Лермонтова було недовгим і яскравим. Лише чотири з половиною роки минуло відтоді, як він перейняв естафету першого поета Росії, до того дня, коли загинув на Кавказі. За цей короткий час художня майстерність Лермонтова надзвичайно зросла, але пізньоромантичний мотив фатальної приреченості поета й поезії завжди залишався одним з основних у його творчості.

Так, лермонтовський пророк (поезія «Пророк», 1841), що, за Пушкіним, мусить «спопеляти серця», скаржиться:

Я скрізь любов вістити став

І правди чистої науку,

А темний люд на мене зняв

Озброєну камінням руку...

(Переклад М. Зерова)

То може, варто було звертатися не до всіх, а, як радив Колрідж, шукати того єдиного, кому потрібні твоє слово і душевний досвід?

Ці дві проблеми - призначення й розуміння - є центральними для покоління останніх романтиків, і Лермонтова зокрема. «Навіщо я жив? З якою метою народився? А, певне, вона існувала, і, певне, моє призначення високе...»1 - нотує у щоденнику («журналі») герой морально-психологічного роману, яким письменник увінчав своє творче життя.

Отже, призначення - це «незнаний, але милий» ідеал. Як ви вже знаєте, романтизм сприймав дійсність крізь призму ідеалу. Саме таким є світорозуміння і пушкінського Онєгіна, і лермонтовського Печоріна.

Лермонтов назвав свій роман «Герой нашого часу» (1840). Ця назва і прізвище головного героя прозоро натякають на те, що письменник нового (порівняно з пушкінським) покоління мав на меті створити образ нового героя (Печора - річка на півночі Росії, так само, як і Онєга).

1 Тут і далі цитати з роману М. Лєрмонтова «Герой нашого часу» подано в перекладі О. Кундзича.

Коментар філолога

Творення «героїв часу» - улюблений прийом поеми й роману доби романтизму. Літературні персонажі, нібито списані з натури (як-от байронівський Чайльд-Гарольд), незабаром ставали предметом наслідування. Тобто насправді вони не так віддзеркалювали дійсність, як самі її формували. До таких героїв, зокрема, належить Октав де Т. - персонаж роману французького письменника А. де Мюссе «Сповідь сина століття» (1836), згаданого в передмові до «Героя нашого часу». Егоїстичний, холодний, безсилий, неспроможний на справжнє почуття Октав де Т. сповідується перед читачем, не приховуючи своїх душевних вад, адже вважає їх хворобою. «Якби я хворів один, - зауважує він, - то не говорив би про це, але оскільки багато інших страждають на ту саму недугу, то для них я й пишу».

Причиною «хвороби» сучасників Мюссе вважає свій час - ХІХ ст.: «Хвороба нашого століття має дві причини. Народ, який пройшов через 1793 і 1814 роки1, носить в серці дві рани. Усе, що було, уже минуло... Усе, що буде, ще не настало. Отже, не шукайте ні в чому іншому розгадку наших страждань».

У передмові до «Журналу Печоріна» Лермонтов зазначає, що переконаний у щирості головного героя: «Перечитуючи ці записки, я переконався у щирості того, хто так нещадно виставляв назовні власні слабкості й пороки. Історія душі людської, хоча б наймілкішої душі, ледве чи не цікавіша й не корисніша за історію цілого народу, особливо коли вона - наслідок спостережень розуму дозрілого над самим собою і коли її писано без честолюбного бажання викликати співчуття чи подив. Сповідь Руссо має вже ту ваду, що він читав її своїм друзям».

Як саме автор переконався у прямодушності свого героя? Вочевидь, за допомогою певного художнього експерименту. Приклад пушкінського експерименту з формою роману вабив на відкритий простір вільного роману. Адже там головні герої мають право на власні «химери», непідвладні навіть автору і вже напевно щирі...

Однак лермонтовське розуміння вільного роману не збігалося з пушкінським, і найбільше - щодо художнього часу.

Романний час - це не просто час дії: непорушний, байдужий до волі автора чи героя. Хто ж такий «герой нашого часу»? У Пушкіна Онєгін якоїсь миті став героєм часу Татьяни. Однак, випередивши коханого в духовному розвитку, дівчина перейшла до іншого часу, де він уже не був героєм. Саме цього не зміг збагнути Онєгін. Ці двоє розминулися в часі.

Отже, у кожного з героїв вільного роману Пушкіна свій час - індивідуально-психологічний час власного розвитку. Установити закономірності цього часу, його сенс - саме в цьому й полягає завдання відкритого Пушкіним жанру соціально-психологічного роману.

1 Ідеться про якобінський терор під час Великої французької революції та поразку Наполеона.

Соціальний, морально-психологічний роман Лєрмонтова відрізняється від соціально-психологічного роману Пушкіна насамперед ставленням до художнього часу. У Лєрмонтова час «нарізаний» на короткі відтинки, на епізоди з життя Печоріна, описані окремо й не в тому порядку, у якому відбувалися в житті героя. Лермонтовський роман складається з п’‎яти повістей. Мета такого розгляду подій - на прикладі кожного епізоду яскравіше виявити характер «героя нашого часу». А це, між іншим, означає, що характер Печоріна протягом романного часу залишається незмінним, а отже, не залежить від нього.

Лєрмонтов майстерно використав одну з найважливіших особливостей епічних творів - наявність у них не тільки сюжету, а й фабули. У романі «Герой нашого часу» сюжет побудовано всупереч фабулі, що допомагає сконцентрувати увагу не на подіях, а на особистості головного героя. Адже «наш час» у широкому розумінні остаточно змінив Печоріна, тож конкретні події, які сам герой не вважає важливими, на нього вже ніяк не впливають.

Літературознавча довідка

Фабула - описані у творі події, розміщені в хронологічній послідовності. Хронологію подій в епічному творі також називають фабулою, протиставляючи її сюжетній композиції - розміщенню подій у творі.

Фабулу мають тільки епічні, драматичні та ліро-епічні твори, тим-часом як сюжет наявний у будь-якому літературному творі, зокрема й ліричному. Адже сюжет - це не лише розвиток подій або стосунків, а й динаміка почуття та думки.

Так, наприклад, поезія Лєрмонтова «На дорогу йду я в самотині...» має свій сюжет. І він у дуже важливій точці перетинається із сюжетом останньої повісті «Героя нашого часу» «Фаталіст». Роздуми Печоріна з приводу «примхи» Вулича, головного героя цієї повісті, раптом ставлять його, головного героя всього твору, самотнього, «перед фактом» зоряного неба. Ліричний герой поезії Лєрмонтова так само опиняється наодинці з Богом і зірками, які «гомонять» між собою, - наодинці із запитаннями до власної душі: «Жду чого? Жалію я за чим?».

Однак сюжет ліричної поезії не можна «подовжити». Що ж до епічної складової життя - власне подій, то їх можна пригадувати, осмислювати, причому в будь-якій послідовності. Епічний сюжет відображає здатність людини сприймати події свого життя як окремі епізоди. Наш психологічний час рухається не зовсім так, як стрілки на циферблаті. Сірі буденні години, коли їх переживаеш, здаються роками, а потім, у спогадах, беруться за ніщо. А от щаслива мить у тих самих спогадах здається вічністю... Отже, коли ми візьмемося розповідати про своє життя, то якісь події навряд чи й пригадаємо, а про інші говоритимемо довго й захоплено.

Якби Печоріну довелося відтворити «фабулу» свого життя на Кавказі, він мав би повідомити таке:

1. Дорогою з Петербурга на Кавказ проїжджаючи Тамань, випадково втрутився в життя «чесних контрабандистів».

2. Після цього, оселившись у П’‎ятигорську, розважався тим, що поступово закохував у себе княжну Мері. Розвага закінчилася дуеллю.

3. За участь у дуелі відбував покарання у фортеці, знічев’‎я викрав черкеску Белу. Невдовзі знудився дівчиною, тож радий був тікати від неї хоч на полювання, хоч у службових справах (одне з таких відряджень описано в повісті «Фаталіст»).

4. Після смерті Бели, сповнений сорому й суму, вийшов у відставку й подався до Персії. Дорогою випадково зустрів давнього знайомого Максима Максимовича.

Щоправда, останній події Печорін, найімовірніше, особливого значення не надав би. Адже, мабуть, не одного знайомого зустрів під час довгої подорожі. Однак для автора роману цей буцімто неважливий епізод, у якому герой майже несвідомо ображає просту чесну людину, став ключем до його характеру.

М. Дубовський. Максим Максимович проводжає Печоріна. 1890 р.

Коментар філолога

Ви вже знаєте, що сюжет роману «Герой нашого часу» не збігається з його фабулою. Сюжетна композиція цього твору ґрунтується на художньому прийомі наближення точки спостереження. Спочатку читач бачить Печоріна очима Максима Максимовича - персонажа, культурно далекого від нього, неспроможного зрозуміти його логіку (повість «Бела»). Потім - очима автора-оповідача, представника спільного з Печоріним світського кола й романтичної культури, який може його зрозуміти, але не виправдати (повість «Максим Максимович»). І, нарешті, перед нами самоаналіз головного героя, його спроба виправдати себе - «Журнал Печоріна» (повісті «Тамань», «Княжна Мері», «Фаталіст»). Чи вдалася Печоріну спроба самовиправдання - вирішують читачі.

Ми вже говорили про те, що Росії першої половини ХІХ ст. доводилося швидко «наздоганяти» Захід у галузі культури й освіти. І саме лермонтовський «Герой нашого часу» та читацька реакція на нього стали чи не найпереконливішим свідченням успішного завершення цього процесу вже на початку 1840-х років.

Коли 1830 р. Пушкін оприлюднив свій геніальний експеримент з байронівською формою роману у віршах, було зрозуміло: Росія ще не звикла до нової ролі літератури як інтелектуального лідера нації. Не визнавали за літературою і права ставити «діагнози» на кшталт тих, що ставили своїм націям західні письменники, як-от А. де Мюссе та інші.

Тим часом геній, творчість, життя й загибель Пушкіна здійснили переворот у свідомості російського суспільства і підготували його до сприйняття романних персонажів «західного типу», які, однак, зросли на суто національному ґрунті.

Цього ще не можна було сказати про Онєгіна - людину, яка, по суті, не мала національного коріння. Сам автор протиставив байроністу, громадянину світу «росіянку душею» - Татьяну. А от Печорін - набагато ближчий до читацького загалу. «Герой нашого часу» став першим російським інтелектуальним романом «західного типу», розрахованим на широку читацьку аудиторію, насамперед молодіжну (адже і герою не виповнилося ще тридцяти, і сам автор не дожив до цього віку). Роман зажив популярності й викликав у російському суспільстві дискусію, зміст якої сягав далеко за межі літератури.

Коментар архіваріуса

Наприклад, професора Московського університету С. Шевирьова, авторитетного у філологічних колах, захоплення студентів «новомодним» романом лише дратувало. «Печорін - не герой нашого часу, - заявляв Шевирьов. - Це привид, тінь Заходу, тінь його недуги, що маячить у фантазії наших поетів». Професор запевняв, що твір Лермонтова абсолютно неправдиво змальовує явища національного життя.

Протилежної думки дотримувався талановитий критик і теоретик літератури В. Бєлінський. Ще за життя Лермонтова він започаткував сприйняття останніх творів митця в річищі й термінах своєї теорії «натуральної школи» (по суті - теорії реалізму).

У статті «Вірші М. Лермонтова» Бєлінський стверджував, що основна цінність творчості поета полягає в тому, що у своїх творах він віддзеркалює психологічний стан усіх сучасників. Загалом, за Бєлінським, головна функція літератури полягає у творенні художніх типів: «Кожна особа в художньому творі, - зазначено в статті, - є представником безкінечної множини осіб певного роду».

У своїй подальшій теоретичній творчості Бєлінський розрізняв типи загальнолюдські (їх особливо любили класицисти), типи національні (так, наприклад, героїв «Марусі» Г. Квітки-Основ’‎яненка критик оцінював як типових українців) і типи соціально-історичні. У статті ««Герой нашого часу», твір М. Лермонтова» (1840) Бєлінський розглядав образ Печоріна як приклад одного із соціально-історичних типів.

Згадана розвідка заклала підвалини реалістичного тлумачення образів «російських байроністів». Пізніше критик і письменник О. Герцен назвав Печоріна «молодшим братом Онєгіна», а надалі в реалістичній російській критиці 50-60-х років ХІХ ст. з’‎явився термін «зайві люди».

Галерею «зайвих людей», що відкрилася образами Онєгіна й Печоріна, було продовжено образами російських реалістичних романів другої половини ХІХ ст. Чому ж усі ці розумні люди виявилися в Росії зайвими? Чому їхній розум не приніс нічого, крім лиха, їм самим і всім оточуючим? Критики, починаючи з Бєлінського, в усьому звинувачували суспільство...

Перевірте себе

1. Які світоглядні проблеми доби романтизму загострилися у творчості Лєрмонтова як представника останнього покоління романтиків?

2. Що означає бути типовим героєм свого часу?

3. Чим насамперед відрізняється соціальний, морально-психологічний роман Лермонтова «Герой нашого часу» від соціально-психологічного роману Пушкіна «Євгеній Онєгін»?

4. Що таке фабула? Чим відрізняються поняття «фабула», «сюжет» і «сюжетна композиція»?

5. Перекажіть фабулу роману Лермонтова «Герой нашого часу».

Перед читанням. Вашій увазі пропонуються фрагменти зі щоденникових записів Печоріна (за часів Лермонтова особисті щоденники називали журналами, від французького jour- день). Під час читання спробуйте виробити власне ставлення до Печоріна як до людини. Поміркуйте, хто винний у нещастях героя та в нещастях людей, з якими звела його доля.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.