ФРІДРІХ ШИЛЛЕР 1759-1805 - ПРОСВІТНИЦТВО

Ода, ідея, образ ліричного героя, індивідуальний стиль.

1. Пригадайте, що ви знаєте про Ф. Шиллера та його творчість.

2. Перекажіть зміст балади «Рукавичка». Які ідеї утверджуються в образі головного героя?

3. Пригадайте зміст оди «До Мельпомени» («Мій пам’‎ятник стоїть...») Горація.

«Громадянин світу». Ім’‎я Ф. Шиллера назавжди ввійшло в історію німецької та світової культури як автора багатьох відомих творів, зокрема оди «До радості» («An die Freude»), яку композитор Л. ван Бетховен поклав на музику, що стала гімном Євросоюзу — полум’‎яним закликом до єднання всіх людей в ім’‎я миру та дружби. Ф. Шиллер називав себе «громадянином світу», прагнучи слугувати своїм мистецтвом усьому людству. І в цьому він мав вірного друга й соратника — письменника Й. В. Ґете. Їхня дружба стала зразком для майбутніх поколінь.

Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер народився 10 листопада 1759 р. в м. Марбасі (Німеччина). Його батько був військовим фельдшером. Фрідріха віддали вчитися до латинської школи. У старших класах він захопився творами римських класиків — Овідія, Горація, Вергілія. Справжнім святом для нього стали відвідини герцогського театру в Людвігсбурзі, де оселився його батько, залишивши військову службу. Подальшу долю Ф. Шиллера вирішив герцог Карл Євгеній, правитель Вюртемберга. Герцог був великим деспотом, але охоче грав роль «освіченого монарха». Він створив воєнну школу — Карлсшуле в Штутгарті, перетворену згодом на академію. Проте насправді це була «плантація рабів», як називали її німці. Уся система навчання базувалася на різках, якими карали за найменшу провину. Герцог змусив Фрідріха піти до школи, де навчання тривало вісім років. 1780 р. Ф. Шиллер закінчив медичний факультет академії та став військовим лікарем із мізерною платнею, однак муштра й знущання супроводжували його й надалі.

22 вересня 1782 р. він утік із вюртемберзького герцогства. 23-річний Ф. Шиллер остаточно присвятив своє життя літературі. З того часу почалися його мандри Європою.

Переховуючись від гніву герцога Вюртемберзького, він жив у різних містах — Мангеймі, Лейпцигу, Дрездені. У цей період митець серйозно займався філософією та історією. Його історичні праці зацікавили вчених, і в 1788 р. Ф. Шиллера запросили на посаду професора в Єнський університет. Тоді це місто було одним із культурних центрів Німеччини, тут працювали талановиті філософи й митці. 1787 р. поет переїхав до Веймара. У той час там жили Й. В. Ґете, К. М. Віланд, Й. Г. Гердер.

Узимку 1794 р. сталася знакова подія. Й. В. Ґете та Ф. Шиллер були присутні на засіданні Спілки природознавців в Єні, обом не сподобалася одна з доповідей, і дорогою додому митці продовжували дискутувати. Так розпочалася дружба, що тривала понад десять років. Попри несхожість цих виняткових особистостей, у них була одна спільна мета — підняти духовний рівень народу, пробудити його свідомість і спонукати до вільного й щасливого життя. Ідеалом обох завжди була свобода, яку вони розуміли як необхідний спосіб існування людини. Шляхом досягнення цього ідеалу мала стати розроблена ними програма «естетичного виховання» людства засобами мистецтва. Ідея виховання людини для вільного життя назавжди поєднала душі двох великих геніїв. Й. В. Ґете та Ф. Шиллер утверджували у своїй творчості велику силу мистецтва, ідеали свободи, справедливості та щастя.

«Мистецтво покликане зробити з людей — людей...» (Ф. Шиллер).

Серед друзів Ф. Шиллера була родина зубожілих дворян Ленгефельд — мати та дві дочки. Поет щиро покохав молодшу сестру — Шарлотту. У 1790 р. вони повінчалися. Їхнє кохання витримало й злидні, і хвороби, і гнів правителів. У подружжя народилося п’‎ятеро дітей, дружина була поруч із Ф. Шиллером до останніх його днів, переживши чоловіка на 21 рік.

У роки перебування поета у Веймарі з’‎явилися його чудові балади: «Нурець», «Полікратів перстень», «Івікові журавлі»,

«Рукавичка», «Лицар Тогенбург», «Кассандра», «Граф Габсбурзький» та ін. Крім віршів і балад, Ф. Шиллер багато писав для театру. Серед найвідоміших його п’‎єс — драми «Розбійники» (1781), «Підступність і кохання» (1783), «Марія Стюарт» (1801-1803), «Вільгельм Телль» (1804) та ін.

Творчість поета тісно пов’‎язана з літературними напрямами й течіями доби. У його спадщині можна знайти вияв просвітницького класицизму («веймарського класицизму»), штюрмерські мотиви, елементи преромантизму. Це свідчить про багатогранність мистецького таланту письменника.

У 1804 р. стан здоров’‎я Ф. Шиллера, котрий хворів на сухоти, різко погіршився. Навесні 1805 р. він відчув себе трохи краще. У травні, коли його відвідав Й. В. Ґете, Ф. Шиллер навіть збирався до театру. Друзі не знали, що то була їхня остання зустріч. 9 травня 1805р. Ф. Шиллер помер. Поетові було лише 45 років... Його поховали на старовинному цвинтарі церкви Святого Якова. Пізніше труну Ф. Шиллера було перенесено до склепу веймарських герцогів, поруч із прахом Й. В. Ґете. Смерть, як і життя, поєднала їх назавжди...

Пам’‎ятник Ф. Шиллеру. м. Берлін (Німеччина)

«Треба служити своїм сучасникам, дати їм те, чого вони потребують» (Ф. Шиллер).