РОМАНТИЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ У ЛІТЕРАТУРІ Й МИСТЕЦТВІ - РОМАНТИЗМ

Романтизм, течії романтизму, тема, мотив, художній образ, символ, вірш, поема, роман, пейзаж, автор.

1. За допомогою словника визначте зміст слів романтик, романтичний.

2. Як ви думаєте, чим відрізняється романтик від прагматика? Яких людей (романтиків чи прагматиків), на вашу думку, більше в сучасному суспільстві? Як вони можуть впливати на розвиток країни в наш час? Відповідь аргументуйте.

Значення романтизму для країн Європи. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Європі формується новий художній напрям — романтизм, який кардинально змінив зміст і форми художньої літератури й інших видів мистецтва. Романтизм приніс у країни Європи особливе відчуття свободи, дух перетворення, нові ідеали.

Ідеї, які обстоювали письменники-романтики, впливали на суспільну свідомість, розвиток національно-визвольних рухів, перегляд існуючих устроїв. У той час передові європейські країни розпочали рух до демократії. Велику роль у поширенні передових ідей, у справі здобуття особистої й суспільної свободи відіграли письменники-романтики, котрі виступали проти духовної ницості, насильства й несправедливості. Трохи пізніше в США романтизм також сприяв утвердженню волелюбних ідей і формуванню нації.

Романтики висунули принципово новий погляд щодо людини, суспільства та ролі митця. Людину розглядали не як частину суспільства, залежну від зовнішніх обставин, а як безмежний Усесвіт, величезну таємницю, яку потрібно розгадати. Романтики утверджували виняткову роль мистецтва в здобутті волі та незалежності. Вони відмовилися від попередніх традицій і висунули новий закон художньої творчості — це авторська свідомість. Саме творча фантазія автора, на відміну від попередніх епох (де панувала традиція), тепер визначала розвиток жанрів і стилів.

Історичні умови. Романтизм як художній напрям розвивався в особливих суспільно-історичних умовах. Звісно, їх не потрібно абсолютизувати, адже література й мистецтво розвиваються за власними законами, проте не можна не враховувати тієї ситуації, що склалася на той час у Європі. Серед найважливіших подій доби треба назвати Французьку революцію.

Молоді митці-романтики (Новаліс, С. Колрідж, В. Вордсворт, Л. Тік, В. Ваккенродер та ін.) палко вітали ідеї Французької революції — рівності, братерства, свободи. Л. Тік писав у 1792 р. В. Ваккенродеру: «О, бути б зараз у Франції!.. Боротися під прапорами Демур’‎є, нехай навіть загинути — що таке життя без волі?.. Якщо на Францію очікує нещастя, я буду зневажати весь світ і розчаруюся в його силі». У цьому листі Л. Тік передбачив драму, яку пізніше зазнало все суспільство, передовсім романтики, — розчарування. Ідеї революції не справдилися. Замість обіцяних волі й братерства багато безневинних жертв загинуло на гільйотині. Замість

Ж.-Л. Давид. Клятва в залі для гри в м’‎яч. Фрагмент. 1791 р.

«То був чудовий час... Людина вважала, що має право протиставляти навколишньому світові власну свободу й запитувати не про дійсне, а про можливе, бажане» (Ф. Шлегель).

суспільної рівності був установлений жорстокий терор. Духовні цінності поступилися владі грошей, буржуазному прагматизму. Це не могло не викликати протест у письменників. Побачивши, що інтереси людини й моральні пріоритети людства зневажені, вони, усупереч дійсності, утверджували цінність особистості та її право на вільне життя.

Романтики створили власний світ фантастики, екзотики, минулого, намагаючись осмислити глобальні проблеми буття. Це було особливе художнє бачення, що відзначалося універсальністю та філософічністю. У своїх творах романтики зображували певні історичні події та явища, узагальнювали факти так, що вони мали значення не лише для конкретної країни в конкретний період, а були значущими й для всього людства та світу загалом. Усезагальність (глобальність) мислення — характерна ознака романтичного світосприйняття.

Філософія романтизму. Величезний вплив на формування романтизму справив німецький класичний ідеалізм, яскравим представником якого був І. Кант. З його точки зору, світ має певні межі й водночас безкінечний, на людину впливають умови існування, але вона вільна у своїх почуттях і вчинках. Учений вважав, що людина є носієм усезагального розуму, а її поведінка — вияв особистої свободи й моральних настанов (морального імперативу). Філософ закликав до пізнання природи — її розмаїття та безкінечності проявів.

У 1796-1797 рр. у німецькому місті Єні брати Август і Фрідріх Шлегель створили енський гурток романтиків, до якого належали письменники Новаліс, Л. Тік, В. Ваккенродер, філософи Ф. Шеллінг, Й. Фіхте. Близькими за поглядами до цього гуртка були поет К. Брентано та філософ Ф. Шлейєрмахер.

Перший виклад романтичної теорії належить Ф. Шлегелю. Він абсолютизував окрему особистість, наголосивши, що романтизм створив зовсім новий (порівняно з літературою класицизму) тип героя — це неповторна особистість, яка сама диктує дійсності свої закони.

Ф. Шеллінг у 1790-х роках обґрунтував філософію природи, утверджуючи думку про її динаміку та боротьбу суперечностей.

Саме з його праць романтики запозичили ідеї про безмежність проявів природи, панування в ній різних стихій, багатство й неповторність її форм.

Актуальними для романтизму були й думки Ф. Шеллінга про рефлексію людини (тобто занурення у власне «я», про пріоритет інтуїції в пізнанні світу, про свободу виявлення особистості). Для пізнання світу потрібно обирати такі методи, які б не зводилися до чистої логіки, раціональної схеми, зокрема інтуїцію, «прозріння».

Й. Фіхте зробив спробу вивести все розмаїття форм пізнання із суб’‎єктивно-ідеалістичного начала. Він вірив, що людина — абсолютний активний суб’‎єкт, здатний одухотворити світ. Думку про «внутрішню» (духовну) активність особистості підтримали письменники-романтики, надавши людині безмежні права в осягненні й перетворенні себе та світу.

Формуванню романтизму сприяла й філософія Просвітництва. Романтики творчо сприйняли руссоїзм — філософію Ж. Ж. Руссо, особливо його ідеї про протиставлення природи й цивілізації, людини «природної» і людини «культурної» («цивілізованої», яка зазнала згубного впливу суспільства).

Естетичні чинники. Починаючи з другої половини XVIII ст. елементи романтизму почали простежуватися вже у творах неокласицизму, який панував у деяких європейських країнах. Це яскраво засвідчила творчість письменника Ж. Поля, у якого з’‎явився новий герой, а романи були створені всупереч класичним канонам — у довільній формі. Ж. Поль оголосив поезію«духовним наслідуванням природи». Цю тезу романтики взяли за один із провідних принципів свого мистецтва.

Романтики збирали народні пісні, казки, легенди, обробляли й видавали їх, проймалися духом народної творчості, яка давала поштовх їхнім мистецьким шуканням.

Однак романтизм у процесі становлення став запереченням естетики класицизму. На відміну від класицистів, романтики висунули ідеї абсолютної свободи митця, його творчої волі й незалежності від будь-яких обмежень. Замість однозначних і статичних класицистичних образів вони створили нового героя — духовно багату особистість, яка відзначається безкінечністю проявів внутрішнього світу, здатністю до саморозвитку, самозаглиблення, самооцінки й самовдосконалення.

Для розвитку романтизму важливими були й здобутки письменників доби Просвітництва, зокрема Й. В. Ґете, Ф. Шиллера, представників німецького угруповання «Буря і натиск». У їхніх творах формуються елементи романтичної естетики. Митці багато зробили для відтворення складного й багатогранного життя людини. Вони звеличували силу людського духу, могутність розуму в осягненні світу й природи, утверджували внутрішню свободу особистості, велику роль мистецтва та творчості.

На формування романтизму вплинули й досягнення сентименталістів, зокрема зосередження їхньої уваги на внутрішньому світі особистості, культі природної людини, на проголошенні пріоритету почуттів над розумом.

Підґрунтям романтизму вважають і теорію Й. Г. Гердера, який висунув програму щодо оновлення мистецтва. Він уважав, що література й культура живляться давніми традиціями, духовними здобутками різних народів.

Своєрідність романтизму як художнього напряму. Провідна ознака романтизму — суб’‎єктивність. Романтики заглиблювалися у внутрішній світ особистості, намагалися відтворити приховані порухи людської душі. Об’‎єктом романтичної літератури є не навколишня дійсність, а людина як суб’‎єкт, неповторна індивідуальність. Почуття й переживання людини — завжди на першому плані в романтиків. Вони зробили акцент не на зображенні світу, а на вираженні суб’‎єктивного ставлення до нього, природи, до вічних проблем буття.

Герой романтизму принципово відрізняється від героїв попередніх епох. Митці поставили людину в центр світобудови. Романтичний герой переймається глобальними питаннями буття, його хвилює не тільки власне існування, а й життя всього людства. Образ романтичного героя є всезагальним, універсальним, бо в ньому втілено ідеї романтиків про величезні можливості людського духу в пізнанні світу. Романтичний герой пізнає не розумом, а душею, серцем, інтуїцією.

Романтики проголосили свободу та творчий політ фантазії однією з основних умов існування особистості.

Водночас митці стверджували необхідність здобуття волі й у суспільному житті. Прагнення до свободи, духовне звільнення людини й усього людства визначає пафос багатьох творів романтиків.

Й. Г. Гердер

«Справжнім змістом ро мантичного слугує абсолютне внутрішнє життя, а відповідною формою — духовна суб’‎єктив ність, яка опановує свою самостійність і свободу» (Г. Гегель).

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

У суцвітті романтичних жанрів

Уявімо собі жанрову систему романтизму як квітуче поле, де цвітуть багато різних «рослин». Романтизм виник спочатку в прозі (це роман, який став напрочуд вільною формою). Але через деякий час у романтизмі пишно розквітли й домінували ліричні (вірш) і ліро-епічні форми (поема, балада, романс, дума тощо), своєрідність яких визначалася авторською свідомістю. Роман у добу романтизму набув різних форм (історичний, філософсько-психологічний, роман у віршах тощо). Ліричне начало проникло в епічні й драматичні жанри, надавши їм суб’‎єктивності. Узагалі межі родів і жанрів у добу романтизму стали напрочуд прозорими, відкритими до взаємодії, що засвідчує поява складних форм (повість-казка, поема-казка, вірш-фантазія та ін.). Як у природі, у літературі відбулося поєднання різних жанрів.

Значний вплив на розвиток жанрів романтизму справила усна народна творчість. Романтики збирали та досліджували різні жанри фольклору й за їхніми зразками створювали подібні твори, у яких переважала не колективна, а авторська свідомість. Особливих успіхів у розробці літературних жанрів з використанням фольклорних традицій досягли Г. Гейне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Гоголь та ін.

Людина у творчості романтиків опинилася на перехресті історичних епох. Світ довкола неї сповнений протиріч і боротьби, стихійних сил і нерозгаданих таємниць. Романтичний герой намагається проникнути в нерозкриту таїну світу та природи, аби досягти бажаної гармонії. Однак цей процес є драматичним, що визначає високий ступінь напруження в душі романтичного героя. У його внутрішньому світі відбувається справжня особистісна драма. Драматизм романтичного героя відображає і його власний душевний біль, і невлаштованість світу загалом, і проблеми високого духовного ґатунку.

У романтизмі зображуються пристрасті й бурхливі поривання людського духу. Внутрішнє напруження сягає крайньої межі. Особистість — ніби оголений нерв свого часу та світу, її внутрішні конфлікти відтворюють загальну атмосферу дійсності.

Великого значення романтики надавали зануренню у світ підсвідомого, ірраціонального й таємничого. У їхніх творах багато містики та фантастики, які допомагають розкрити приховані душевні колізії. Людина для них — це таємниця, до кінця ще не розгадана. Вона живе особливим внутрішнім життям, яке оспівують митці. Возвеличення «буття духу» є однією з визначальних ознак романтизму.

Треба відзначити протиставлення двох світів у романтизмі — дійсного (реального) та уявного (ідеального). Романтичний герой творить світ своєї уяви, ідеалів, відмінний від світу реального, сповненого суперечностей та трагізму. Героя не влаштовує буденна дійсність, недосконалість навколишнього світу, моральна ницість людства. Прагнучи долучитися до таємниці світу, романтичний герой опановує дійсність (хоча й не приймає її) духовно — через власне «я».

Людина в романтичних творах показана як неповторна індивідуальність та історична особа. Суспільство, історичний рух можуть не сприйматися романтичним героєм, але він належить своїй добі, є її часткою й прагне сам проникнути в глибинні процеси, що визначають хід історії.

Велику роль у романтичних творах відіграє іронія, яка виконує різноманітні функції. З одного боку, вона виражає звільнення людського духу, здобуття внутрішньої свободи, а з іншого — допомагає авторові тверезо оцінити недосконалий світ, побачити його в реальному вимірі.

У романтизмі порушено проблеми сенсу буття, кохання, свободи, культури та природи. Ці глобальні питання вимагали й особливої поетики. Характерною особливістю романтизму є використання символіки, яка дала можливість митцям говорити про важливе й сутнісне для всього людства. Символ якнайкраще втілював пошуки прихованого сенсу в людині й у світі.

Твори романтиків називають ще «поезією думки та почуття». Через почуття митці прагнули впливати на душу, а думка пробуджувала в читачів бажання розібратися в сутності людського буття. Поєднання інтелектуального й емоційного начал визначає своєрідність творів романтизму.

«Без внутрішньої свободи людина не існує, вона не може бути людиною в повному сенсі» (Но- валіс).

Романтики про романтизм

«Ліричний твір є зображенням нескінченного чи загального в особливому... Оскільки лірична поезія — найбільш суб’‎єктивний вид поезії, у ній переважає свобода. Це вид поезії, який має найменш примусовий характер. Їй дозволено найсміливіші відхилення від звичайної послідовності думки, вимагається лише зв’‎язок у душі поета чи слухача, а не зв’‎язок об’‎єктивного чи зовнішнього характеру. В епосі все відбувається безперервно, у ліричному творі безперервність усунена, як у музиці, де є постійна різноманітність і де неможлива справжня безперервність між одним тоном і наступним. Основні предмети ліричного вірша мають моральний і пристрасний характер»(Ф. Шеллінг).

«Ми мріємо про подорож у Всесвіті, але хіба він не є в нас самих? Ми не знаємо ще глибин нашого духу. Саме туди веде нас таємничий шлях. У нас самих міститься вічність з її світами, минуле й майбутнє» (Новаліс).

«Поезія — це дзеркало, яке дивовижно перетворює все, що довкола» (Г. Гейне).

«Звичайні речі з повсякденного життя набувають дивних відтінків неповторної романтичної своєрідності, що викликає надзвичайну гармонію душі, відкриту всьому фантастичному» (Е. Т. А. Гофман).

«Людська уява — цілий світ, який звучить на різні голоси й розмальований різними барвами й відтінками. У цьому світі відбуваються найзапекліші битви та драми» (Дж. Байрон).

«У віршах не вчинки й ситуації надають почуттям значущості, а самі почуття надають значущості вчинкам і ситуаціям» (В. Вордсворт).

«Процес пізнання світу починається з пізнання людини» (С. Колрідж).

«Мистецтво — наука про життя, у центрі якої — учення про прекрасне, яке можна осягнути лише інтуїтивно» (Р. Шатобріан).

Характерною для романтизму була й поетика контрастів. Через контрасти митці відтворювали протиборство різних начал у світі, внутрішні конфлікти особистості, несумісність високих ідеалів із буденною дійсністю, недосконалістю людства тощо. Контраст стає структуроутворюючим принципом у творах романтиків. Він організовує образну систему, простір і час, систему тропів та ін. Контраст був вираженням буремного й бентежного духу, що визначав пафос романтизму.

Шукаючи нових шляхів розвитку мистецтва, романтики звернулися до національних витоків, фольклору. У їхній творчості нерідко використано народні жанри (пісня, романс, плач тощо), усталені образи, постійні тропи тощо. Однак митці опановують не лише формальні засоби фольклору, а й проймаються духом, способом мислення народної творчості.

Велику роль у творах романтиків відіграє природа. Романтики вбачали в природі не об’‎єкт підкорення, а поклоніння. Вона для них — узірець гармонії, живого й розмаїтого буття. Водночас природа — осереддя таємних, стихійних, суперечливих сил, утілення одвічної таємниці світу. Згідно з філософією романтизму, поезія та мистецтво — це засоби, що здатні проникнути в глибини природи, не порушивши її первісної гармонії.

Романтики оспівували природу, поетизували її силу, красу, різноманітність проявів і таїну. Вони приділяли велику увагу створенню образів природи, які нерідко ставали символічними: наприклад, розбурхане море — символ бентежної людської душі й символ свободи, зірка — символ ідеалу, небо — символ пошуку сенсу буття тощо.

Одне з чільних місць у романтичній літературі посідає тема кохання. Романтики поетизували кохання, яке мало надзвичайний вплив на людину та її долю. Кохання в романтизмі — найнапруженіший момент духовного буття. Воно відкриває в людині нові моральні якості, викликає до життя приховані сили.

Для розвитку романтичного напряму велике значення мав міфологізм. Романтики говорили про універсальні закони людського буття, глобальні проблеми суспільства й про вічні питання особистості. Міф був засобом поєднання минулого та сучасного, відкриваючи вікно у світ можливого майбутнього. Завдяки міфу людина у творах романтиків постає в широкому філософському, культурному й історичному аспектах.

Дж. Констебл. Віз для сіна. 1821 р.

«Художнику-романтикові потрібні повітря, простір, чари минулого, далеких обріїв, величаві декорації історії та природи» (М. Зеров).

«Поет має говорити мовою самої природи» (В. Вордсворт).

Національна своєрідність романтизму

У кожній країні романтизм мав свої національні варіанти, що виявилися у своєрідності проблематики, підходах митців до зображення людини та світу, а також у жанрових системах. Німеччина. Цю країну вважають батьківщиною романтизму. З Німеччини романтизм поширився в інші країни. Завдяки ідеалістичній філософії, діяльності І. Канта, групі енських романтиків німецький романтизм набув потужного філософського спрямування. Яскравими представниками німецького романтизму в поезії стали єнські романтики, а також Г. Гейне. У м. Гейдельберзі утворився гурток романтиків, які активно опановували фольклорні форми. Гейдельберзькі романтики заявили про себе публікацією збірника німецьких народних пісень «Чарівний ріг хлопчика» (1806-1808), здійсненою А. фон Арнімом і К. Брентано. Активну роль у німецькому романтизмі відіграли брати Я. і В. Ґрімм, які видали «Казки для дітей і родини» (1812-1814). Значний внесок у розвиток епічних жанрів романтизму зробив Е. Т. А. Гофман, котрий написав гротескно- фантастичні повісті й романи — «Малюк Цахес», «Життєва філософія кота Мурра» та ін.

Е. Т. А. Гофман

Франція. Романтизм тут спочатку проникає в прозові епічні жанри. В. Гюго у своїх романах використав не традиції минулого, а переосмислював давнину з позиції сучасності. Дещо пізніше романтизм поширюється в поезії, особливо в баладі, у якій романтики вбачали актуальний жанр фольклорно-середньовічного походження. Популярним також був жанр елегії, розквітає інтимна лірика, що не вкладалася в традиційні жанрові форми. Найпізніше романтики «завойовують» театр, тут на перший план виходить драма з історичними чи умовно-історичними сюжетами. Активно розвивається історичний роман, його піднесення припадає на другу половину 1820-х років.

В. Гюго

ТЕЧІЇ РОМАНТИЗМУ	ПРЕДСТАВНИКИ
Рання (універсальна, філософська)	Ф. і А. Шлегель, Л. Тік, Новаліс, Ф. Гельдерлін, В. Блейк, С. Колрідж та ін.
Народно-фольклорна	Г. Гейне, А. Міцкевич, Т. Шевченко, Ш. Петефі, О. Пушкін, М. Гоголь та ін.
Байронічна	Дж. Байрон, А. де Віньї, А. де Мюссе, Г. Гейне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов та ін.
Гротескно-романтична (гофманівська)	Е. Т. А. Гофман, Е. По, М. Гоголь, О. де Бальзак та ін.
Утопічна	В. Годвін, П. Б. Шеллі, В. Гюго, Жорж Санд, Е. Сю, Г. Гейне та ін.
Історична (вальтер-скоттівська)	В. Скотт, О. Пушкін, О. де Бальзак, П. Меріме та ін.
Релігійно-містична	єнські романтики, С. Колрідж, Ф. Шатобріан, А. Міцкевич та ін.

Течії романтизму та їхні представники. Романтизм як явище не був однорідним. У межах романтичного напряму співіснували різні течії, що нерідко взаємодіяли між собою. Ці течії є досить умовними, бо у творчості одного письменника могли виявлятися ознаки різних течій. Крім літератури, романтизм виявився в інших видах мистецтва, наприклад у живописі (Т. Жеріко, Е. Делакруа, Ф. Гойя, Й. Кох, К. Д. Фрідріх, О. Кіпренський, О. Орловський та ін.), музиці (Р. Шуман, Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Р. Вагнер, Ф. Ліст, С. Гулак-Артемовський, М. Лисенко та ін.).

Взаємодія романтизму з іншими напрямами. Після того як у першій третині XIX ст. відбувся справжній злет романтичної літератури, у наступні десятиліття романтизм не зникає повністю: продовжують творити письменники-романтики (В. Гюго), елементи романтичного стилю наявні у творчості багатьох реалістів (О. де Бальзак, Стендаль). У США зрілий та пізній етапи романтизму припадають на 1840— 1860-і роки.

Романтизм — не закрита, а відкрита й дуже динамічна художня система. Він тісно взаємодіяв з іншими літературними напрямами.

Англія. Помітна перевага лірики, ліро-епічних форм і роману над традиційним епосом чи драмою. Саме в царині поезії та великої прози англійські митці мали найбільші здобутки. Активно розвивається жанр поеми, що набуває різних модифікацій (сатирична, лірична, ліро-епічна, драматична, історична). Великий вплив на літературний процес мала творчість Дж. Байрона, який розробив чимало ліричних і ліро-епічних жанрів. Найпоширеніший тип героя отримав назву байронічний, а поему в дусі Дж. Байронаназивають байронічною. У прозі найбільшим впливом користувався В. Скотт, який став законодавцем у жанрі історичного роману. Розвивалася й драматургія, але в синтезі з лірикою та епосом (Дж Байрон, П. Б. Шеллі та ін.).

США. На перший план тут виходить не поезія, а проза. Усі найвидатніші американські романтики були прозаїками, утому числі й геніальний поет-лірик Е. По. В. Ірвінг і Н. Готорн, створивши оповідання, вплинули на становлення новелістики, виробили принципи малої прози, що стала улюбленою в США. Ф. Купер, Н. Готорн, Г. Мелвілл створили американський роман із великим розмаїттям різновидів — історико-пригодницький, морський, утопічний, сатиричний, психологічний та ін. Вони були відкривачами в царині нових тем і романних структур. Е. По справедливо вважають одним із перших майстрів науково-фантастичного й детективного оповідання. Значний внесок у розвиток романтизму зробив і поет Г. Лонгфелло, створивши поему «Пісня про Гайавату» за зразком героїчного епосу народів світу. Цей твір утверджував ідею самобутності та єдності американської нації.

Реалізм, хоча й дуже відрізнявся від романтизму достовірністю зображення, не був протиставлений романтизму повністю. Це доводить хоча б те, що у творчості багатьох реалістів відчутні досить сильні романтичні тенденції (О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер, О. Пушкін та ін.). Деякі ознаки романтизму, наприклад історизм, прагнення до освоєння дійсності, критичне ставлення до світу, художні засоби, розвинули представники реалістичного напряму. Усе це свідчить про складність і багатовекторність літературного процесу XIX ст.

У пізньому романтизмі зароджується модернізм. Логіка розвитку романтизму з його підкресленою суб’‎єктивною природою творчості, культом «я» закономірно привела до народження модерністського світовідчуття. Не випадково першими модерністами стали пізні романтики (Ш. Бодлер та ін.). Від романтизму модерністи взяли пріоритет чуттєвого, утвердження цінності особистості, її здатність до творення нових світів, засоби символіки та ін.

Отже, романтизм утвердив цінність людської особистості, багатство її внутрішнього світу, право на вільне життя, здатність одухотворювати світ. Романтики протиставили дійсності фантазію. Вони прагнули осягнути таємниці буття, вічного руху, що відбувається в історії, природі та суспільстві. Поетиці романтизму властиві різноманітні контрасти, багатство символіки, звернення до фольклору та міфології, романтична іронія. Авторська свідомість визначала розвиток жанрів і стилів. Це дає змогу вважати романтизм справжнім художнім переворотом, який відбувся в Європі наприкінці XVIII — на початку XIX ст., а звідти поширився й в інші країни.

Романтизм — художній напрям у літературі й мистецтві, якому притаманні інтуїтивно-чуттєве світосприйняття, увага до внутрішнього світу особистості, неприйняття буденності, конфлікт мрії та дійсності, захоплення несвідомим, таємничим, фантастичним, ірраціональним, звернення до фольклору та міфології.

Автор — митець, котрий реалізувався в літературному чи будь-якому іншому художньому творі.

Пейзаж — один із композиційних елементів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкненого простору зовнішнього світу. Існують різні види пейзажів: за тематикою — морські, лісові, степові, міські тощо; за рухом об’‎єктів — статичні й динамічні; за прописаністю елементів — детальні, конкретні, ескізні тощо; за присутністю «точки зору» — об’‎єктивні, суб’‎єктивні та ін.

Романтизм в Україні

Формування романтизму в Україні сприяло пробудженню національної свідомості, утвердженню історичної самобутності народу, його «духу», культурних традицій, мови й літератури. Український романтизм тісно пов’‎язаний із національно-визвольним рухом, що вплинув на теми, мотиви, пафос цього напряму. Український літературознавець Т. Бовсунівська зазначає: «Прагнення поєднати загальнолюдське й національне на єдиному сакральному вістрі й утворило неповторність українського романтизму на всіх рівнях його художнього простору».

Метою українських романтиків було відтворення історичного й духовного буття народу в усьому багатстві його традицій, культури, виявів у світі.

Українські романтики звернулися до минувшини, старовини, наголошуючи на своєрідності розвитку українського народу та його праві на свободу. Українська романтична література була створена на межі 1820-1830-х років у Харкові (І. Срезнєвський, І. Розковшенко, Ф. і О. Євецькі, О. Шпигоцький та ін.). Водночас у Галичині під гаслом національного відродження виступила «Руська трійця» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький). Наприкінці 1830-х — на початку 1840-х років з’‎явилося нове покоління романтиків: А. Метлинський, Є. Гребінка та ін. Провідна роль в утвердженні романтичного типу творчості належить П. Кулішеві та Т. Шевченкові.

І. Соколов. Ворожіння на вінках. 1859 р.

Основні ознаки романтизму як художнього напряму

• Переважання суб’‎єктивного начала: акцент не на зображенні, а на вираженні почуттів, мрій і настроїв.

• Заглибленість у внутрішній світ особистості.

• Людина — найвища цінність, їй властива «внутрішня безкінечність», здатність до творення нових світів та одухотворення дійсності.

• Світ — не статична довершена система, а живе й рухливе ціле.

• Людина та світ сповнені нерозгаданих таємниць (звідси — стихія таємничого, містики, ірраціонального).

• Наявність двох світів — дійсного (реального) та ідеального (уявного).

• Неприйняття буденної реальності й водночас опанування (одухотворення) дійсності через внутрішнє «я».

• Возвеличення творчої уяви та свободи митця.

• Культ природи, що є прикладом розмаїтого буття, гармонії та цілісності.

• Інтерес до минулого, народної творчості й міфології.

• Незвичайність головного героя, що вирізняється з-поміж свого оточення, його схильність до рефлексії (заглиблення у власний внутрішній світ), до пошуку гармонії з природою та світом.

• Утвердження високих ідеалів (свободи, кохання, гармонії зі світом та ін.).

• Пафос — піднесений або критичний (романтики оспівували особистість і загальнолюдські цінності, водночас вони викривали за допомогою засобів іронії та сатири вади суспільства).

• Характерна поетика романтизму (символіка, контрасти, гротеск, іронія, алегорія, яскрава, барвиста мова, що відповідала сильним пристрастям, могутнім характерам, драматичним конфліктам).

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Прочитайте наведені в підручнику висловлення письменників і філософів про романтизм. Визначте в кожному висловленні основну думку, прокоментуйте. 2. Порівняйте романтизм із класицизмом. Поясніть, чому романтизм став запереченням класицизму. 3. Які жанри розвивалися в добу романтизму? Чому, на вашу думку, саме лірика стала, за словами М. Зерова, «королевою романтизму»?

Комунікація. 1. Український літературознавець Д. Чижевський писав: «Романтична література стосовно всього літературного розвитку, починаючи з античної старовини, була революцією. Суть цієї революції полягала у відмові від тих літературних норм, які вважалися обов’‎язковими для літературних творів і від яких лише окремі автори могли зрідка відмовитися... Нові ознаки романтичної літератури показують читачеві, що єство нової літератури є свобода, свобода творчості, яка не підлягає ніяким приписам і традиціям». Доведіть, що романтизм став справжньою «революцією» у літературі й мистецтві. Наведіть аргументи на підтвердження своєї думки. 2. Поділіться на групи відповідно до течій романтизму. Кожна група має підготувати характеристику певної течії. Сплануйте зі своїми товаришами організацію колективної роботи, визначте відповідальність кожного.

Самовираження. Напишіть твір на тему «Ідеї романтизму, актуальні для сьогодення».

Ініціативність і практичність. Намалюйте в робочому зошиті схему сайта «Романтизм». Розкажіть про організацію сайта, на якому потрібно представити здобутки романтиків.

Робота з цифровими носіями. За допомогою Інтернету знайдіть інформацію про одного письменника або філософа доби романтизму. Підготуйте повідомлення й презентацію про нього.

Соціальні та громадянські навички. 1. Розкрийте значення романтизму для розвитку країн Європи та США. 2. Яку роль відіграв романтизм в Україні? Які романтичні ідеї сприяли поширенню визвольного руху?

Уміння навчатися. Підготуйте виразне читання твору улюбленого поета-романтика. Поясніть, що вам найбільше сподобалося. Висловте власну думку щодо прочитаного.

Радимо прочитати

Ніколенко О. Романтизм у поезії / О. Ніколенко. — Харків, 2003.