ГЕНРІХ ГЕЙНЕ 1797-1856 - РОМАНТИЗМ

Народно-фольклорна течія романтизму, ліричний цикл, ліричний герой, мотив, символ, іронія, вірш, пісня.

1. За допомогою Інтернету знайдіть інформацію про ситуацію в Німеччині під час наполеонівських війн і про діяльність братів Я. і В. Ґрімм. Поясніть, який подвиг здійснили митці під час французької окупації.

2. Пригадайте визначення жанру «пісня». Назвіть його ознаки, різновиди пісень у фольклорі. Наведіть відомі вам приклади з української та зарубіжної усної народної творчості.

Блакитна квітка німецького романтизму. У Німеччині романтизм виник і сформувався раніше, ніж в інших європейських країнах. Він пройшов у своєму розвитку кілька етапів.

Перший етап (1795-1806) охоплює творчість єнських романтиків і Ф. Гельдерліна. Він тісно пов’‎язаний із Французькою революцією, яку із захопленням сприйняли німецькі митці, а також із розвитком ідеалістичної філософії в Німеччині. У цей час створюється теорія романтизму, визначаються такі його ознаки, як універсальність та історизм. Німецькі митці шукають засоби утілення ідеалів у житті, тому ідеал і дійсність ще не протиставлені.

На другому етапі німецького романтизму (1806-1815) суспільно-історична ситуація в Європі істотно змінилася. Німеччина, як і інші європейські країни, була охоплена вогнем наполеонівських війн. Більшу частину країни окупували французькі війська, що викликало спротив населення. У Німеччині посилився визвольний рух, а романтизм став своєрідним засобом утвердження свободи й національної незалежності. На хвилі національного піднесення розвивається народно-фольклорна течія романтизму, що малавиняткове значення для розвитку німецької культури. У цей час активно працює гейдельберзький гурток романтиків — А. фон Арнім, К. Брентано, Я. та В. Ґрімм, Й. фон Ейхендорф. Вони збирають твори фольклору й публікують їх. Ця праця стала величезним подвигом в ім’‎я збереження рідної мови та культури.

Третій етап німецького романтизму (1815-1830) зумовлений процесами Реставрації, які відбувалися в Німеччині й у всій Європі. Посилення державної влади, формування буржуазних відносин, втрата ідеалів надзвичайно турбували письменників-романтиків, які відобразили у своїх творах загальне розчарування суспільства й закликали до гармонійного буття. У цей період розвивається гротескно-фантастичний романтизм, представлений творчістю Е. Т. А. Гофмана. Починає свій шлях і Г. Гейне, який працював у той час над збіркою «Книга пісень», створеною в руслі народно-фольклорного романтизму.

Четвертий етап німецького романтизму (1830-1848) тісно пов’‎язаний із проблемами тогочасного суспільства. На творчість письменників вплинули процеси, що відбувалися перед Німецькою революцією 1848 р. У цей час романтизм у Німеччині набуває активного характеру. Критичний пафос поєднується з високими мріями про краще майбутнє. Велику роль відіграють утопічні ідеї. На цей етап німецького романтизму припадає творчість таких митців, як Г. Гейне, Г. Гервег, А. Гласбреннер, Ф. Фрейліграт та ін.

Творчість Г. Гейне, одного з найпомітніших представників німецького романтизму, яскраво відтворює еволюцію цього художнього напряму. Про себе він писав, що завершив у німецькій літературі стару ліричну школу й відкрив нову —«сучасну німецьку лірику». У своїй творчості він використовував не тільки здобутки фольклору та літератури попередніх епох, а й сатиру, іронію, алегорію та міфологію. Поет відобразив духовні колізії людини свого буремного часу.

м. Дюссельдорф (Німеччина). Сучасне фото

«Кожної ночі мені сниться, що я складаю свою валізу та їду до Парижа ковтнути свіжого повітря...» (Г. Гейне).

Генріх Гейне народився 13 грудня 1797 р. в м. Дюссельдорфі (Німеччина). Батько поета, Самсон Гейне, колишній офіцер, оселився в цьому місті за рік до народження сина, відкривши торгівлю мануфактурою. 1820 р., після комерційних невдач, разом із сім’‎єю переїхав до містечка Ольдесло (Шлезвіґ), а потім до Люнебурга. Мати Г. Гейне, Бетті, дочка лікаря, була освіченою жінкою, знала кілька мов, цікавилася літературою та мистецтвом і справила великий вплив на розвиток таланту сина. У 1807-1814 рр. хлопець навчався в ліцеї, новому навчальному закладі, відкритому французами в період окупації Дюссельдорфа. Тут у нього проявляється інтерес до літератури. Улюбленими його книжками стали «Дон Кіхот» М. де Сервантеса й «Мандри Лемюеля Гуллівера» Дж. Свіфта. З 12 років хлопчик почав писати вірші. Батьки мріяли про військову кар’‎єру для сина, проте політична ситуація в Німеччині після падіння наполеонівського режиму змусила їх відмовитися від цих планів. Восени 1814 р. Генріха віддали до торговельної школи Варенкампфа. Рік потому його влаштували на навчання до банкіра Риндскопфа. Нарешті 1816 р. він потрапив у Гамбург, де у свого дядька Соломона навчався комерційної справи. Генріх був відповідальним за комерційне листування фірми, а у вільний від роботи час писав вірші.

Першими його публікаціями стали вірші «Сон» і «Присвята», надруковані 1817 р. в журналі «Гамбурзький стражник» під псевдонімом Сі Фрейдхольд Ризенхарф (SyFreudhold Riesenharf — анаграма, складена зі слів Harry Heine, Dusseldorf).

Соломон Гейне дав небожеві кошти для відкриття ним власної торговельної фірми, але фірма проіснувала близько року й у 1819 р. була ліквідована. Насправді Г. Гейне не цікавила комерційна справа. Він повернувся до Дюссельдорфа, де став готуватися до вступу в університет.

1820-і роки стали напрочуд плідними в житті юнака. Він навчався в різних університетах Німеччини, а його вірші з’‎являлися в періодичних виданнях. У грудні 1821 р. було видано першу книжку митця «Вірші» (фактично це був перший цикл «Книги пісень»), яку Г. Гейне відіслав Й. В. Ґете, котрий схвально відгукнувся про неї.

Наступні роки теж були присвячені напруженій літературній праці, але письменник мусив ще й постійно дбати про шматок хліба, засоби для щоденного існування. Він успішно склав іспит на здобуття ступеня доктора права, проте не зміг знайти для себе адвокатську практику. Попри матеріальні труднощі, 1826 р. Г. Гейне опублікував свій перший значний прозовий твір «Подорож на Гарц», який відкриває його збірку прози «Подорожні картини» (1826-1831), а роком пізніше вийшла друком знаменита «Книга пісень».

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Університети Генріха Гейне

У Німеччині часів Г. Гейне активно розвиваються університети, у яких навчалися люди з різних верств суспільства. Серед захоплень тодішньої молоді особливо популярними І були поезія та філософія. Талановиті німці об’‎єднувалися в гуртки, дискутували, шукали себе в інтелектуальних і мистецьких розвагах. Коли Г. Гейне навчався в Боннському університеті, його захопили лекції А. Шлегеля з історії німецької мови та літератури. Саме А. Шлегель, один із лідерів єнських романтиків, ознайомив Г. Гейне з теорією романтизму, допомагав оволодіти основами віршування, керував його поетичними студіями. Одним із культурних центрів Німеччини того часу був Геттінген, де Г. Гейне також навчався й спілкувався з молодими поетами-романтиками. Згодом він переїхав до Берліна. У Берлінському університеті йому пощастило слухати лекції філософів Г. Гегеля, Ф. Боппа, Ф. Вольфа. Особливий вплив на поета справили виступи Г. Гегеля, який приїхав до Берліна з Єна. Г. Гегель, як представник об’‎єктивного ідеалізму, стверджував, що сутність світу визначає «абсолютна ідея», «світовий розум», людина має пізнати їх інтуїцією, великою внутрішньою роботою. Філософ багато зробив для осмислення й узагальнення теорії й практики романтизму.

Під час навчання в університетах формувався світогляд Г. Гейне.

Геттінгенський, Боннський університети та Берлінський університет ім. Гумбольдта (Німеччина)

«Я ніколи не надавав великого значення славі поета, мене мало турбувало, хвалять чи лають мої пісні. Але на мою труну ви повинні покласти меч, бо я був хоробрим солдатом у війні за визволення духу людства» (Г. Гейне).

«Романтичні образи мають більше пробуджувати, хвилювати, аніж описувати, характеризувати» (Г. Гейне).

Г. Гейне багато подорожував, побував в Англії, Італії, Голландії та інших країнах, тонко відчуваючи суспільну атмосферу в Європі. Він познайомився з багатьма видатними людьми свого часу — Р. Шуманом, Н. Паганіні, Ф. Тютчевим та ін.

1830 р. до нього дійшла звістка про Липневу революцію у Франції, яка, за словами поета, запалила в ньому «вогонь піднесення й дикої радості». Але в тому ж році Г. Гейне тяжко захворів, і з того часу хвороби не полишали його.

У 1831 р. поет прибув до Парижа й незабаром став активним учасником літературно-суспільного життя Франції. Підтримував дружні стосунки з видатними письменниками, музикантами й художниками: А. Дюма, А. де Мюссе, Т. Готьє, Жорж Санд, П. Ж. Беранже, Ф. Лістом, Г. Берліозом, Ф. Шопеном, Е. Делакруа та ін.

1844 р. вийшла друком друга велика збірка Г. Гейне «Нові поезії». Вірші в цій збірці пронизані темою кохання, навіяні почуттями митця до Клотильди Ботмер, родички Ф. Тютчева. На думку Г. Гейне, кохання духовно розкріпачує людину, уводить її в широкий світ, розкриває їй розмаїття дійсності. Найвиразніше відтворено ці ідеї в циклі «Нова весна». До першого видання збірки «Нові поезії» увійшла й поема «Німеччина. Зимова казка», у якій поєднано сатиру й піднесений пафос. Викриваючи жорстокість державного режиму, митець намагався пробудити свідомість німецького народу, привернути увагу громадськості до нагальних суспільних проблем.

Г. Гейне було 37 років, коли він познайомився з французькою дівчиною Матильдою, селянкою за походженням. Її справжнє ім’‎я — Кресценція-Ежені-Міра, але поет називав її Матильдою, ім’‎ям, яке полюбляли романтики. До 15 років дівчина жила в селі, а потім переїхала до тітки в Париж, де її зустрів поет і згодом одружився з нею. Матильда мала веселу вдачу, була доброю й чуйною. Г. Гейне й Матильда прожили разом понад двадцять років. Вона була поруч із ним у найтяжчий період його життя. Параліч верхньої частини тіла вразив Г. Гейне влітку 1845 р., а через три роки паралізувало й нижню частину тіла. Кілька років він був прикутий до ліжка, його очі ледве бачили. Він називав свою кімнату «матрацною могилою», але й звідти поет не переставав стежити за подіями у світі й писати вірші. Коли 1848 р. в Німеччині спалахнула революція, він відгукнувся на неї новими поезіями. У цей останній період життя митець створив збірку «Романсеро» (1851). Хоча лірика останніх років життя поета сповнена трагічного змісту, він не втрачав сили духу, творчої наснаги й віри в людину.

17 лютого 1856 р. Г. Гейне не стало. На його похорони прийшли французькі й німецькі митці (А. Дюма, Т. Готьє, Ф. Міньє, П. де Сен-Віктор та ін.). Матильда пережила чоловіка на 27 років і померла в річницю його смерті — 17 лютого 1883 р.

Погляди Г. Гейне на мистецтво. У 1820 р. в статті «Романтика» Г. Гейне проголосив велике значення романтизму для пробудження свідомості народів, закрема німецького, для утвердження ідеалів свободи й справедливості. Поет обґрунтував принципи нового напряму та

його відмінність від літератури попередніх епох. Романтична література, за його словами, призначена не для відображення зовнішніх подій, а для вираження внутрішнього життя людини, її почуттів і настроїв.

Г. Гейне вважав романтизм лише національним явищем, обумовленим специфікою культури й історії. Свій естетичний ідеал пов’‎язував зі звільненням Німеччини, її духовним оновленням. Тому письменник не сприймав духовної ницості міщанства, яку гостро викривав у своїй творчості. Поет високо оцінив те, що зробили для розвитку літератури його попередники — єнські романтики, водночас він, на відміну від них, прагнув більше наблизити романтичну літературу до життя, тому в його спадщині можна знайти не тільки поетизацію внутрішніх колізій особистості, а й відображення загальної атмосфери Німеччини, сатиричне викриття вад людей і суспільства.

К. Д. Фрідріх. Етапи життя. 1835р.