ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ - ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 - РОМАНТИЗМ

Підручник Зарубіжна література 9 клас - О. М. Ніколенко - Грамота 2017

ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ - ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 - РОМАНТИЗМ

«Хотів би жити знов у горах...» («I would І were a careless child...»). Вірш увійшов до збірки «Оригінальні вірші та переклади» (1807). В одному з листів Дж. Байрон назвав збірку «сміливим експериментом», який не можуть не помітити. Тогочасна критика суворо поставилася до автора, який шукав нові шляхи в поезії. Дж. Байрон відповів критикам у статті «Англійські барди й шотландські оглядачі», де стверджував право лірики на «думку й правду». Поет розкритикував відхід митців від дійсності, надмірне захоплення старовиною, містикою, фантастикою. Він утверджував ідею необхідності відображення в мистецтві духовної атмосфери доби та почуттів особистості.

В основу вірша Дж. Байрона «Хотів би жити знов у горах...» покладено 55-й псалом Старого Заповіту. Цей псалом, за легендою, належить біблійному героєві Давиду, який порушив проблему протистояння високих ідеалів і грішного світу: «...я блукаю в смутку своїм і стогну від крику ворожого, від утисків грішного, бо гріх накидають вони на мене, і в гніві мене переслідують... Тремтить моє серце в мені, і страхи смертельні напали на мене, і тривога мене огорнула... І сказав я: «Коли б я мав крила, немов голубка, то я полетів би й спочив!» Отож помандрую далеко... Поспішу собі, щоб утекти перед вітром бурхливим та бурею... У місті я бачив насильство та сварку, а гріх і неправда всередині в ньому, нещастя всередині в ньому, а з вулиць його не виходять насилля й омана...» (Пс. 55; 2-12, переклад Івана Огієнка).

У вірші Дж. Байрона потужно звучать біблійні мотиви. Душа ліричного героя страждає від насильства й омани. Вона волає й плаче від невимовного болю й туги самотності.

Замість абстрактного зображення світу в біблійному псалмі письменник конкретизує реальність, «гріх», що переслідують ліричного героя. Він із гнівом пише про саксонську пихатість («pomp of Saxon pride»), ненавидить «торкання раболіпнихрук» і «рабів, що плазують» («I hate the touch of servile hands, I hate the slaves that cringe around»), йому прикро чути голоси тих, кому посади чи фортуна, багатство чи влада дали не друзів, а ворогів, котрі разом байдикують на бенкетах. За допомогою романтичної іронії був створений узагальнений образ байронівської епохи — пихатої, раболіпної, лицемірної, жорстокої.

The cumbrous pomp of Saxon pride

Accords not with the free-born soul,

Which loves the mountain's craggy side

And seeks the rocks where billows roll.

Моя ж душа, мов птах прип’‎ятий,

Що прагне скель і висоти,

Страждає в Англії пихатій,

В краю лукавства й німоти.

(Тут і далі переклад Дмитра Паламарчука)

Ліричний герой Дж. Байрона страждає від відчуження, не сприймає світ, де панують влада й багатство.

Тут не цінують розум, честь, совість, кохання, тому ліричний герой відчуває себе зайвим.

Few are my years, and yet I feel

The world was ne’‎er designed for me;

Ah! why do darkening shades conceal

The hour when man must cease to be?

Я мало жив, та відчуваю

Чужий я в цьому світі лжі.

Навіщо ж темрява ховає

Той знак останньої межі?

Ліричний герой вірша Дж. Байрона прагне духовного притулку серед чарівної природи. Його ваблять гори, скелі, ліси, розбурхані хвилі, що є символічним утіленням свободи.

Водночас ліричний герой поринає у світ спогадів. Мотив дитинства, юності відіграє у вірші роль природного, чистого та світлого начала. Прекрасні спомини про минуле поєднуються з гіркими роздумами про сучасність. Ліричний герой кохав, але ті, кого він кохав, померли. Він мав друзів, але друзі дитинства пішли від нього. Його «самотнє серце» відчуває страшний смуток, бо всі колишні надії «мертві» («How cheerless feels the heart alone, When all its former hopes are dead!»). У його душі так «холодно», що навіть усмішки гарної жінки набридли й не хвилюють почуттів.

And woman, lovely woman! thou,

My hope, my comforter, my all,

How cold must be bosom now,

When e’‎en thy smiles begin to pall!

А ти, о Жінко, світоч вроди,

В тобі розрада і любов,

Та в серці в мене стільки льоду,

Що я й до тебе охолов.

Фінал вірша є розв’‎язкою конфлікту дійсності та мрії. Сила духу ліричного героя здатна полинути крізь небо, щоб досягти іншого світу. У творі з’‎являється образ біблійної голубки, яка є символом духовних поривань героя.

Oh! that to me the wings were given

Which bear the turtle to her nest!

Then would I cleave the vault of heaven

To flee away, and be at rest.

О, як мені з душного світу,

Мов голуб до свого кубла,

У небо грозове злетіти

В кочівлю сонця та орла!

Ліричний герой Дж. Байрона — мислитель, філософ, здатний не тільки до глибокого аналізу дійсності, а й до самоаналізу. Він заглиблюється у свій внутрішній світ і саме там знаходить «крила» для «голубки» — символу його душі. Вірш «Хотів би жити знов у горах...» завжди актуальний, бо в ньому утверджено вічний порив людини до ідеалу.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.