ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД ГАРОЛЬДА (1812-1818) - ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 - РОМАНТИЗМ

Підручник Зарубіжна література 9 клас - О. М. Ніколенко - Грамота 2017

ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД ГАРОЛЬДА (1812-1818) - ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 - РОМАНТИЗМ

«Хвороба серця» головного героя. У поемі «Паломництво Чайльд Гарольда» («Childe Harold’‎s Pilgrimage») Дж. Байрон створив яскравий образ сучасника в контексті початку XIX ст. Вибір імені героя є не випадковим. Чайльд — найменування дворянина, ще не посвяченого в лицарі. Відомо, що Дж. Байрон хотів спочатку назвати свого героя Чайльд Бурун (від Byron), але потім відмовився від цього задуму, підкресливши різницю між героєм і собою.

На початку поеми Чайльд Гарольд постає сумним і розчарованим. Його тугу зображено як тяжку хворобу розуму й серця. Що ж це за хвороба? Що так гнітило його? Поет акцентує увагу на тому, що Чайльд Гарольд відчув «повноту пересичення» («he felt the fulness of satiety»). Він змушував кохати багатьох, проте сам не кохав; мав достатньо грошей, проте вони не давали йому розради; був «отруєний задоволенням» у розкошах, любовних пригодах і веселощах. Це виразно відтворив П. Куліш у перекладі 1888-1894 рр. (видання 1905 р.):

Переситу дознав у тім, чим веселився;

Всі забавки йому остигли і обридли.

Тоді вже рідний край чужим йому здавався,

Сумнішим став йому, ніж келія чернеча.

(Переклад Пантелеймона Куліша)

Туга головного героя поеми згодом стає нездоланним болем: «Stranqe pangs would along Chilale Harold’‎s brow». Його душа «не була тією відкритою, наївною душею, котра відчувала полегшення, виливаючи свої печалі», — писав Дж. Байрон.

У перших двох піснях домінують мотиви розчарування, самотності, утоми, хвороби розуму й серця, невимовного болю та навіть смерті. Нудьга характеризує внутрішній стан ліричного героя й водночас поширюється на все Байронове покоління, утілюючи духовний занепад тогочасного суспільства.

Увиразнюють тужливий настрій героя образи темряви, занедбаного вогнища, покинутого дому. Про них ідеться в прощальній пісні Чайльд Гарольда. Прийом контрасту прекрасної природи й померлої душі героя також посилює тугу останнього: «Sweet was the scene, yet soon he thonght to flee».

Чайльд Гарольд став яскравим типом героя-романтика, утіленням рис Байронового покоління, проте він не тотожний особистості самого автора.

Поступово в образі ліричного героя поеми яскраво відображено мотив утечі зі звичного простору до невідомих країв, у яких він прагне знайти розраду.

З цим мотивом пов’‎язані образи-символи: бурхливе море, самотній човен, шалені хвилі,

«немилосердний потік Часу». Прощальна пісня Чайльд Гарольда — це прощання не тільки з Англією, а й з усім тим, що його не влаштовувало. У ній звучить також мотив боротьби за волю з усім світом:

До битви стати час наспів,

В борні сконай!

За волю в гордім цім краю

Борися всупір долі злій.

Знайди в бою і смерть свою,

І супокій.

(Переклад Дмитра Паламарчука)

Герой вітає морський простір, далекі землі, де сподівається знайти те, чого немає на батьківщині. Однак реальність, з якою зустрівся юнак в інших країнах, виявилася такою ж похмурою.

Подорожі Чайльд Гарольда. Далекі землі, про які так мріяв Чайльд Гарольд, постають гіршими за Англію. Прекрасна панорама Лісабона зблизька виявилася жахливою картиною смороду, бруду й вікового рабства. Іспанія, дивний край екзотичної природи та сильних пристрастей, уразила героя тим, що тут панують розбрат і деспотизм. У перших двох піснях Чайльд Гарольд змальований як вигнанець і невтішний герой-мандрівник. Його велика туга (хвороба розуму й серця) не минає. Прийом подорожі головного героя різними країнами дає можливість Дж. Байрону розкрити не тільки внутрішній світ Чайльд Гарольда, а й духовну атмосферу Європи загалом. Отже, результат мандрівок Чайльд Гарольда — ще більша туга, ще більші розчарування.

Образ автора. У третій і четвертій піснях поеми на перший план замість Чайльд Гарольда поступово виходить образ автора, на якого Дж. Байрон покладає функцію соціально-філософського осмислення людського буття та виявлення глибинних причин нездоланної туги, що охопила його покоління. Між образами ліричного героя й автора поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» є чимало спільного. Вони обидва невдоволені навколишньою дійсністю, охоплені тугою й розчаруванням у своїх сучасниках, прагнуть іншого, яскравого й насиченого життя. Чайльд Гарольд і автор схильні до рефлексії, вони тонко відчувають красу й нюанси почуттів.

У перших двох піснях герой та автор зображені як дві суперечності людської душі. Але в третій і четвертій піснях, хоча подібність між ними зберігається, автор і Чайльд Гарольд усе ж таки мають більше відмінностей. Нерідко автор навіть вступає в полеміку зі своїм героєм.

Автор у поемі «Паломництво Чайльд Гарольда» відкрито виражає позицію Байрона-романтика. Настрій туги поступово перетворюється на світову скорботу, набуваючи широкого соціально-філософського змісту. Це вже не тільки особиста туга й навіть не вияв психологічного стану всього покоління, це тривога й біль за жахливе становище, у якому знаходилася Європа того часу.

Від зображення мандрівок і психологічного стану Чайльд Гарольда Дж. Байрон переходить до міркувань про минуле й сучасне європейських країн. Змальовуючи Грецію, її прекрасну природу й шедеври мистецтва, автор із болем констатує занепад античної культури, втрату ідеалів краси у світі. Описуючи Францію часів Наполеона, поет розмірковує про насильство, владу, тиранію, що прийшли в Європу на початку XIX ст., засуджуючи війни та чвари. Італія, де раніше панувало мистецтво, тепер у занепаді, і це крає серце автора. Образ Венеції, що зникає під водою, є своєрідним символом свободи й культури, які, на думку автора, щезають у тогочасному світі.

Хоча Чайльд Гарольд та автор зазнали важких втрат, проте кожен із них по-різному долає свої випробування. Душа Чайльд Гарольда так і залишається хворою, омертвілою, він не зцілився від туги у своїх мандрівках. Автор, на противагу героєві, знаходить у собі сили до життя й духовного оновлення. Якщо Чайльд Гарольд не звертає уваги на красу природи, то автор зачарований її принадами. На лоні природи він не відчуває самотності: «Це не самотність — розмовляти з чарами Природи й дивитися, як розкриваються її багатства», «Мистецтво, Слава, Свобода зазнають невдачі, але Природа залишається прекрасною». Чайльд Гарольд зосереджений на своїх внутрішніх проблемах (у ньому є ознаки егоїзму), а автор усім серцем відкритий світові й людям. Чайльд Гарольда не захоплювали криваві сутички та хоробрі битви ми нулого, а автор намагається проникнути в глибини історії. Прагнучи свободи для сучасної Європи, він шукає приклади в боротьбі різних народів за свою незалежність (Албанія, Греція, Франція та ін.). Автор закоханий у мистецтво, яке надає смисл його існуванню, це його висока місія у світі.

В. Тернер. Паломництво Чайльд Гарольда. 1823 р.

Крім того, автор веде особистий діалог із Богом, якого він бачить у проявах природи й у всьому прекрасному. Бог допомагає йому здолати самотність і тугу:

Все тут від Бога, й сосон чорна тінь —

Його висока тінь, і кров по жилах —

Стрімкі потоки, і серед святинь —

Зелені виноградники на схилах,

Що берегів сягають; й «Боже милий», —

вода шепоче і цілує слід...

(Переклад Валерії Богуславської)

У четвертій пісні автор говорить уже не тільки від свого імені, а й від усього свого покоління, маючи велику віру в нього: «..ми, зроблені з найблагороднішого матеріалу, маємо витримати свій тягар — це ж бо ненадовго».

У фіналі поеми автор «віддає» тугу й біль своєму героєві, залишаючи його остаточно й водночас даючи читачам нову надію:

Нехай зістанеться з ним печаль-турбота,

Коли яка була, а з вами — розум пісні.

(Переклад Пантелеймона Куліша)

У перекладі В. Богуславської використано дуже влучно слово відболів:

Прощаюсь. Відболів цей чоловік.

Та, море, ти в мені, зі мною — вже навік!

(Переклад Валерії Богуславської)

У передмові до перекладу поеми Дж. Байрона, здійсненого П. Кулішем, І. Франко писав: «Велике, справді революційне значення Байронового життя й Байронової поезії було власне в тому, що в пору важкої реакції та занепаду духу після закінчення наполеонівських війн

він із нечуваною силою виступає як речник свободи особи, як бунтар проти всього усталеного, шаблонного». Ідеї свободи й бунту проти всього бездуховного й ницого було втілено в образі автора поеми. На нього Дж. Байрон покладає відкрите висловлення своїх поглядів щодо нагальних питань людського буття.

В авторських відступах поеми порушено такі важливі проблеми, як свобода й насильство, народ та історія, людина й культура.

«Паломництво Чайльд Гарольда» в оцінках літературознавців

«Розчарований юний Чайльд Гарольд, який, попри молодість, уже пізнав життя з його пристрастями, зрадами, зневірений та пересичений, імпонував молодим інтелектуалам початку століття, які відчували в ньому своє художнє відображення. Інтерес для англійських і зарубіжних читачів становив не лише головний герой, його почуття та думки, а й картини життя тих країн, у яких побував молодий мандрівник» (К. Шахова).

«Життя героя вимірюється лише цією мандрівкою без мети. Адже куди й навіщо їде герой, що, крім нудьги, жене його з дому, так само залишається невідомим» (С. Павличко).

«Мандри Гарольда позбавлені сенсу й мети, бо йому наперед зрозуміло, що святинь у цьому світі немає. Єдине, чого він прагне, — морем вражень заповнити внутрішню порожнечу» (С. Русова).






На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.