ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД ГАРОЛЬДА (1812-1818) - ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 - РОМАНТИЗМ

«Хвороба серця» головного героя. У поемі «Паломництво Чайльд Гарольда» («Childe Harold’‎s Pilgrimage») Дж. Байрон створив яскравий образ сучасника в контексті початку XIX ст. Вибір імені героя є не випадковим. Чайльд — найменування дворянина, ще не посвяченого в лицарі. Відомо, що Дж. Байрон хотів спочатку назвати свого героя Чайльд Бурун (від Byron), але потім відмовився від цього задуму, підкресливши різницю між героєм і собою.

На початку поеми Чайльд Гарольд постає сумним і розчарованим. Його тугу зображено як тяжку хворобу розуму й серця. Що ж це за хвороба? Що так гнітило його? Поет акцентує увагу на тому, що Чайльд Гарольд відчув «повноту пересичення» («he felt the fulness of satiety»). Він змушував кохати багатьох, проте сам не кохав; мав достатньо грошей, проте вони не давали йому розради; був «отруєний задоволенням» у розкошах, любовних пригодах і веселощах. Це виразно відтворив П. Куліш у перекладі 1888-1894 рр. (видання 1905 р.):

Переситу дознав у тім, чим веселився;

Всі забавки йому остигли і обридли.

Тоді вже рідний край чужим йому здавався,

Сумнішим став йому, ніж келія чернеча.

(Переклад Пантелеймона Куліша)

Туга головного героя поеми згодом стає нездоланним болем: «Stranqe pangs would along Chilale Harold’‎s brow». Його душа «не була тією відкритою, наївною душею, котра відчувала полегшення, виливаючи свої печалі», — писав Дж. Байрон.

У перших двох піснях домінують мотиви розчарування, самотності, утоми, хвороби розуму й серця, невимовного болю та навіть смерті. Нудьга характеризує внутрішній стан ліричного героя й водночас поширюється на все Байронове покоління, утілюючи духовний занепад тогочасного суспільства.

Увиразнюють тужливий настрій героя образи темряви, занедбаного вогнища, покинутого дому. Про них ідеться в прощальній пісні Чайльд Гарольда. Прийом контрасту прекрасної природи й померлої душі героя також посилює тугу останнього: «Sweet was the scene, yet soon he thonght to flee».

Чайльд Гарольд став яскравим типом героя-романтика, утіленням рис Байронового покоління, проте він не тотожний особистості самого автора.

Поступово в образі ліричного героя поеми яскраво відображено мотив утечі зі звичного простору до невідомих країв, у яких він прагне знайти розраду.

З цим мотивом пов’‎язані образи-символи: бурхливе море, самотній човен, шалені хвилі,

«немилосердний потік Часу». Прощальна пісня Чайльд Гарольда — це прощання не тільки з Англією, а й з усім тим, що його не влаштовувало. У ній звучить також мотив боротьби за волю з усім світом:

До битви стати час наспів,

В борні сконай!

За волю в гордім цім краю

Борися всупір долі злій.

Знайди в бою і смерть свою,

І супокій.

(Переклад Дмитра Паламарчука)

Герой вітає морський простір, далекі землі, де сподівається знайти те, чого немає на батьківщині. Однак реальність, з якою зустрівся юнак в інших країнах, виявилася такою ж похмурою.

Подорожі Чайльд Гарольда. Далекі землі, про які так мріяв Чайльд Гарольд, постають гіршими за Англію. Прекрасна панорама Лісабона зблизька виявилася жахливою картиною смороду, бруду й вікового рабства. Іспанія, дивний край екзотичної природи та сильних пристрастей, уразила героя тим, що тут панують розбрат і деспотизм. У перших двох піснях Чайльд Гарольд змальований як вигнанець і невтішний герой-мандрівник. Його велика туга (хвороба розуму й серця) не минає. Прийом подорожі головного героя різними країнами дає можливість Дж. Байрону розкрити не тільки внутрішній світ Чайльд Гарольда, а й духовну атмосферу Європи загалом. Отже, результат мандрівок Чайльд Гарольда — ще більша туга, ще більші розчарування.

Образ автора. У третій і четвертій піснях поеми на перший план замість Чайльд Гарольда поступово виходить образ автора, на якого Дж. Байрон покладає функцію соціально-філософського осмислення людського буття та виявлення глибинних причин нездоланної туги, що охопила його покоління. Між образами ліричного героя й автора поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» є чимало спільного. Вони обидва невдоволені навколишньою дійсністю, охоплені тугою й розчаруванням у своїх сучасниках, прагнуть іншого, яскравого й насиченого життя. Чайльд Гарольд і автор схильні до рефлексії, вони тонко відчувають красу й нюанси почуттів.

У перших двох піснях герой та автор зображені як дві суперечності людської душі. Але в третій і четвертій піснях, хоча подібність між ними зберігається, автор і Чайльд Гарольд усе ж таки мають більше відмінностей. Нерідко автор навіть вступає в полеміку зі своїм героєм.

Автор у поемі «Паломництво Чайльд Гарольда» відкрито виражає позицію Байрона-романтика. Настрій туги поступово перетворюється на світову скорботу, набуваючи широкого соціально-філософського змісту. Це вже не тільки особиста туга й навіть не вияв психологічного стану всього покоління, це тривога й біль за жахливе становище, у якому знаходилася Європа того часу.

Від зображення мандрівок і психологічного стану Чайльд Гарольда Дж. Байрон переходить до міркувань про минуле й сучасне європейських країн. Змальовуючи Грецію, її прекрасну природу й шедеври мистецтва, автор із болем констатує занепад античної культури, втрату ідеалів краси у світі. Описуючи Францію часів Наполеона, поет розмірковує про насильство, владу, тиранію, що прийшли в Європу на початку XIX ст., засуджуючи війни та чвари. Італія, де раніше панувало мистецтво, тепер у занепаді, і це крає серце автора. Образ Венеції, що зникає під водою, є своєрідним символом свободи й культури, які, на думку автора, щезають у тогочасному світі.

Хоча Чайльд Гарольд та автор зазнали важких втрат, проте кожен із них по-різному долає свої випробування. Душа Чайльд Гарольда так і залишається хворою, омертвілою, він не зцілився від туги у своїх мандрівках. Автор, на противагу героєві, знаходить у собі сили до життя й духовного оновлення. Якщо Чайльд Гарольд не звертає уваги на красу природи, то автор зачарований її принадами. На лоні природи він не відчуває самотності: «Це не самотність — розмовляти з чарами Природи й дивитися, як розкриваються її багатства», «Мистецтво, Слава, Свобода зазнають невдачі, але Природа залишається прекрасною». Чайльд Гарольд зосереджений на своїх внутрішніх проблемах (у ньому є ознаки егоїзму), а автор усім серцем відкритий світові й людям. Чайльд Гарольда не захоплювали криваві сутички та хоробрі битви ми нулого, а автор намагається проникнути в глибини історії. Прагнучи свободи для сучасної Європи, він шукає приклади в боротьбі різних народів за свою незалежність (Албанія, Греція, Франція та ін.). Автор закоханий у мистецтво, яке надає смисл його існуванню, це його висока місія у світі.

В. Тернер. Паломництво Чайльд Гарольда. 1823 р.

Крім того, автор веде особистий діалог із Богом, якого він бачить у проявах природи й у всьому прекрасному. Бог допомагає йому здолати самотність і тугу:

Все тут від Бога, й сосон чорна тінь —

Його висока тінь, і кров по жилах —

Стрімкі потоки, і серед святинь —

Зелені виноградники на схилах,

Що берегів сягають; й «Боже милий», —

вода шепоче і цілує слід...

(Переклад Валерії Богуславської)

У четвертій пісні автор говорить уже не тільки від свого імені, а й від усього свого покоління, маючи велику віру в нього: «..ми, зроблені з найблагороднішого матеріалу, маємо витримати свій тягар — це ж бо ненадовго».

У фіналі поеми автор «віддає» тугу й біль своєму героєві, залишаючи його остаточно й водночас даючи читачам нову надію:

Нехай зістанеться з ним печаль-турбота,

Коли яка була, а з вами — розум пісні.

(Переклад Пантелеймона Куліша)

У перекладі В. Богуславської використано дуже влучно слово відболів:

Прощаюсь. Відболів цей чоловік.

Та, море, ти в мені, зі мною — вже навік!

(Переклад Валерії Богуславської)

У передмові до перекладу поеми Дж. Байрона, здійсненого П. Кулішем, І. Франко писав: «Велике, справді революційне значення Байронового життя й Байронової поезії було власне в тому, що в пору важкої реакції та занепаду духу після закінчення наполеонівських війн

він із нечуваною силою виступає як речник свободи особи, як бунтар проти всього усталеного, шаблонного». Ідеї свободи й бунту проти всього бездуховного й ницого було втілено в образі автора поеми. На нього Дж. Байрон покладає відкрите висловлення своїх поглядів щодо нагальних питань людського буття.

В авторських відступах поеми порушено такі важливі проблеми, як свобода й насильство, народ та історія, людина й культура.

«Паломництво Чайльд Гарольда» в оцінках літературознавців

«Розчарований юний Чайльд Гарольд, який, попри молодість, уже пізнав життя з його пристрастями, зрадами, зневірений та пересичений, імпонував молодим інтелектуалам початку століття, які відчували в ньому своє художнє відображення. Інтерес для англійських і зарубіжних читачів становив не лише головний герой, його почуття та думки, а й картини життя тих країн, у яких побував молодий мандрівник» (К. Шахова).

«Життя героя вимірюється лише цією мандрівкою без мети. Адже куди й навіщо їде герой, що, крім нудьги, жене його з дому, так само залишається невідомим» (С. Павличко).

«Мандри Гарольда позбавлені сенсу й мети, бо йому наперед зрозуміло, що святинь у цьому світі немає. Єдине, чого він прагне, — морем вражень заповнити внутрішню порожнечу» (С. Русова).