МАЗЕПА (1818) - ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 - РОМАНТИЗМ

Підручник Зарубіжна література 9 клас - О. М. Ніколенко - Грамота 2017

МАЗЕПА (1818) - ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 - РОМАНТИЗМ

Джерела поеми. Іван Мазепа — видатний український політичний діяч, який відіграв значну роль в історичних подіях наприкінці XVII — на початку XVIII ст., зокрема в Північній війні. Він вступив у союз із шведським королем Карлом XII, щоб звільнити Україну від тиску Московської держави. Однак цьому проекту не судилося здійснитися, і Петро I покарав І. Мазепу. На початку XIX ст. українська історія, природа й культура цікавили письменників Західної Європи. Романтики вбачали в українських подіях і характерах утілення ідей свободи. Тому Дж. Байрон теж звернувся до української теми в поемі «Мазепа».

Працюючи над твором, Дж. Байрон користувався «Історією Карла XII», яку створив французький письменник Вольтер. В основу сюжету поеми покладено лише один епізод із життя І. Мазепи (що став згодом легендою) — його кохання до дружини польського пана та покарання за це її чоловіком. Героя нібито роздягли й прив’‎язали до дикого коня, який довго скакав полями й лісами, поки не потрапив в Україну. Тут напівживого Мазепу, згідно з легендою, підібрали козаки й згодом він став їхнім гетьманом. Вольтер і Дж. Байрон помилково вважали, що І. Мазепа — польський шляхтич, який служив при дворі короля Яна Казимира. Історія кохання й покарання гетьмана теж непевна, вона огорнена серпанком таїни й вигадки. Проте Дж. Байрон і не прагнув до достовірності оповіді. Головне для поета — не історична подія, а внутрішній стан героя, його почуття й переживання. Митець хотів відобразити дух України, що втілився в її широких просторах і в душі гетьмана.

Образ І. Мазепи в поемі. Гетьман змальований на початку й наприкінці твору вже літньою людиною. Він супроводжує Карла XII після поразки шведів під Полтавою 1709 р. І. Мазепа постає в поемі мужнім, сильним, шляхетним. Понад усе він цінує власну гідність і незалежність. У перших розділах поеми автор зображує гетьмана «похмурим і старим», як «дуб той віковий». Ця характеристика поглиблюється висловлюванням Карла XII, який шанує І. Мазепу за «відважний дух» і «тверду руку», за те, що той не кидає слова на вітер, більше робить, аніж говорить. На прохання короля гетьман розповідає незвичайну історію часів своєї молодості, що становить основну частину твору.

Динамізму оповіді надає зображення невпинного руху дикого коня, який, за словами героя, ніс його через ріки, ліси, поля, аж поки не впав від утоми. З монологу гетьмана читач дізнається, що І. Мазепа — не ідеальний герой, а звичайна людина, охоплена пристрастями. Його серце полонила чарівна панна Тереза, любов до якої він зберігав усе життя. Образ її змальовано досить поетично, у східному стилі. Це жінка-ідеал і жінка-фатум, що визначає подальшу долю героя. Кохання до неї дало йому лише нещастя, але він жодним словом не показав, що шкодує про це.

Великого значення в поемі набуває образ долі. Доля звела Мазепу й Терезу, вона ж їх і розлучила. Доля відвернулася від шведів у Полтавській битві. Доля врятувала І. Мазепу й зробила його гетьманом України. Дж. Байрон як поет-романтик стверджує, що людина залежить від впливу багатьох фатальних сил і обставин. Що ж вона може протиставити долі? Чи має людина схилитися перед невідворотністю?

І. Мазепа, прив’‎язаний до коня, не може змінити долю, але до кінця жахливої подорожі зберігає самовладання. Він залишається людиною, незважаючи на всі випробування, і саме завдяки цьому стає гетьманом України, бо його найкращі якості виявилися сильнішими за горе та відчай. Гетьман не може вплинути на хід історичних подій (поразку шведів), та він завжди зберігає свою честь і гідність. Показуючи героя на початку й у кінці його життєвого шляху, автор наголошує на тому, що в людині є дещо таке, що робить її людиною, що залишається незмінним і визначає цінність особистості, — це передовсім її внутрішня незалежність і відданість ідеалам (кохання, дружби, свободи, вірності вітчизні та ін.). У цьому плані образ І. Мазепи хоча й не ідеалізований, але оспіваний як приклад волелюбності. З часом І. Мазепа змінюється, проте в його характері залишається головне:

Ілюстрація до поеми Дж. Байрона «Мазепа», що зберігається в Бібліотеці конгресу. м. Вашингтон (США). 1846р.

Літа, як бачте, не вгасили

В мені ні мужності, ні сили,

А то вночі з-під цих гілок,

Під чорним небом без зірок

Я б не розказував казок...

(Тут і далі переклад Дмитра Загула)

Символи. Розкриттю образу І. Мазепи допомагає яскрава символіка твору. Картини «дикої» природи увиразнюють незвичайність образу, його винятковий характер. Бурхливі потоки, вітри, хвилі уособлюють пристрасті, що охопили серце героя. Вороння символізує смерть, а схід сонця — надію на повернення до життя. Але серед усіх символів вирізняється образ коня. Кінь у романтичній літературі — традиційний символ успіху, людської долі. Карл XII двічі втрачає своїх скакунів під час утечі, і це означає, що щастя залишило короля та його військо. Мазепа ж, навпаки, вижив сам і зберіг свого коня. Карл XII каже:

Від Александрових часів

Такої пари не знайти,

Як твій Буцефалос і ти.

Е. Делакруа. Мазепа на коні. 1828р.

Справді, І. Мазепа та його кінь — наче єдине ціле. Під час відпочинку старий гетьман, попри втому, спочатку подбав про коня, а потім про себе. Кінь — вірний товариш І. Мазепи, герой ставиться до нього як до розумної істоти, це свідчить про глибокий зв’‎язок із природою.

Ще один кінь у творі — дикий кінь, який ніс Мазепу через степи й ліси з Польщі в Україну. Образ дикого коня в поемі є багатозначним символом. Це фатальна доля й утілення смерті, символ нестримної пристрасті гетьмана й водночас символ кари небесної. Разом із тим через цей образ розкривається ще одна думка автора. Кінь, який мав стати знаряддям смерті, насправді повернув І. Мазепі волю, принісши його до дикої, вільної країни (маються на увазі козацькі землі) і до слави. Отже, кінь у поемі — це ще й символ волі, прагнення до якої є характерною рисою І. Мазепи.

Образ України. Змальовуючи Україну, автор неодноразово підкреслює, що це «дика» країна, тут «дикі степи», «дикий праліс», «дика площина». Дж. Байрон створив емоційний образ України — безмежної, вільної, ще не освоєної землі, що таїть у собі величезні природні багатства. Нестримний біг дикого коня уособлює думку поета про історичний рух України, яку автор хотів би бачити вільною, як і все людство загалом.

І. Мазепа й Україна доповнюють одне одного, ці художні образи тісно пов’‎язані. І. Мазепа до глибокої старості зберігає гордий і незламний дух, і через його образ читач уявляє собі Україну, її дух. За романтичною історією про дикі пристрасті в поемі прихована думка про волю. Україна стала долею й життям І. Мазепи, визначивши вдачу та політичний статус гетьмана.

Фінал поеми відкритий. І. Мазепа завершує свою розповідь. Але що на нього чекає завтра? Що чекає на Карла XII, який заснув, не дослухавши монолог гетьмана? І що буде з Україною? Думка про долю знову звучить наприкінці твору:

Монолог-сповідь І. Мазепи — основний засіб розкриття образу героя в поемі.

Він путь проклав мені до трону.

Хіба ж ту долю нам збагнуть?

Забудь печаль, одчай забудь!

Ще завтра вгледить Бористен,

Як на його турецькім боці

Спокійно коні попасем...

Як радо річку стрінуть очі,

Якщо до завтра доживем...

Проте людська доля видається тут не такою фатальною, як на початку твору: людина стала вищою за неї, зуміла приборкати «дикого коня» своєї вдачі. Дж. Байрон утверджує силу духу особистості, від якої залежить здобуття волі її країною.

Байронічна течія романтизму розвивається в Європі в 1810-1830 рр. Для неї характерні такі ознаки: сильний вплив творчості Дж. Байрона; неприйняття навколишньої дійсності, протест проти неї; оспівування внутрішніх станів особистості, зумовлених духовними й душевними стражданнями; провідні теми та мотиви — розчарування, нудьга, відчуження, «світова скорбота», туга за нездійсненними ідеалами, заклик до свободи тощо; протиставлення дійсності та мрії (ідеалу); образ героя, який не може знайти своє місце у світі, відчуває, що він «зайвий» у суспільстві, тікає від нього або вдається до бунту; широке застосування поетики контрастів (образи, художній простір та ін.); яскрава, емоційна, барвиста мова. Представники — Дж. Байрон (Англія), А. де Віньї, А. де Мюссе (Франція), Г. Гейне (Німеччина), А. Міцкевич (Польща), О. Пушкін, М. Лермонтов(Росія), Д. Леопарді (Італія) та ін.

Поема — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображено значні події та яскраві характери. Поема виникла на основі давніх і середньовічних героїчних пісень, сказань, епопей, що оспівували визначні історичні події. Як жанр, що розвивається на межі епосу, лірики й драми, поема стає особливо популярною в добу романтизму, оскільки має великі можливості для зображення внутрішнього світу особистості на тлі природи, суспільства чи історичних подій.

Спенсерова строфа — строфа, створена англійським поетом XVI ст. Е. Спенсером у поемі «Королева фей». Її розмір — п’‎ятистопний ямб, але останній рядок — шестистопний ямб. Має римування за схемою: абаббвбвв.

• Творчість Дж. Байрона вплинула на літературний процес Англії та всієї Європи, спричинила розвиток байронічної течії романтизму.

• У першій третині XIX ст. в Європі поширився байронізм — світосприйняття, провідними ознаками якого стали розчарування в навколишній дійсності, духовне протистояння середовищу, пошуки ідеалу у світі природи, спогадів і мрій.

• Лірика Дж. Байрона сповнена контрастів і соціально-філософських питань.

• Ліричний герой поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» є яскравим утіленням образу байронічного героя.

• З розвитком сюжету поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» туга розширюється до масштабів «світової скорботи», якою переймається автор, осмислюючи життя народів Європи.

• Чайльд Гарольд не зміг подолати тугу серця, водночас автор виходить за межі розчарування й страждання, знаходячи сенс у єднанні з природою, у мистецькому призначенні й діалозі з Богом і світом.

• Образи І. Мазепи й України у творчості Дж. Байрона втілюють волелюбні ідеї митця.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Як мрію та дійсність змальовано у віршах Дж. Байрона? 2. Охарактеризуйте образ ліричного героя Дж. Байрона на прикладі прочитаних творів. 3. Назвіть символи у віршах і поемах письменника. Розкрийте їхнє значення. 4. Яку роль відіграють біблійні мотиви у віршах поета?

Комунікація. Дискусія «Байронічний герой: його шукання та трагедія».

Самовираження. Напишіть твір на тему «Байрон та його час».

Ініціативність і практичність. Робота в парах. 1. Знайдіть описи різних країн у поемі «Паломництво Чайльд Гарольда». Прокоментуйте. 2. Знайдіть художні засоби створення образу І. Мазепи й України в поемі «Мазепа».

Робота з цифровими носіями. За допомогою Інтернету знайдіть і розгляньте картину Рембрандта «Давид грає на арфі перед Саулом». Доберіть до картини рядки з вірша Дж. Байрона «Мій дух, як ніч...». Наведіть приклади контрасту у вірші та на картині.

Соціальні та громадянські навички. Визначте пріоритети сучасного громадянського суспільства. Які ідеї Дж. Байрона є актуальними для нашого часу?

Уміння навчатися. 1. Знайдіть висловлення українських митців про Дж. Байрона. 2. У творчості яких українських письменників звучать байронічні мотиви? Доберіть уривки з їхніх творів.

Радимо прочитати

Байрон Дж. Г. Твори / пер. Валерії Богуславської. — К., 2004.

ОБРАЗ І. МАЗЕПИ В ЖИВОПИСІ

Створений Дж. Байроном романтичний образ українського гетьмана відображено в мистецтві живопису. Галерея зображень прекрасного юнака, прикутого до могутніх крижів дикого коня, з’‎явилася у Франції на початку ХІХ ст. Картина «Паж Мазепа» (1820) художника Теодора Жеріко (1791-1824) була першою ілюстрацією легенди, де поєдналися підступність і кохання, сила й безпорадність, молодість і старість, — ідеальний сюжет для живописців-романтиків.

Орас Верне (1789-1863) створив серію зображень за поемою Дж. Байрона: «Мазепа серед коней» (1825), «Мазепа, прив’‎язаний до коня» (1826), «Мазепа серед вовків» (1826). Картини доповнювали одна одну різними ракурсами бігу коня — «невтомного, дикого, без упину». Драматизм сюжету, контрастність образів і кольорів надихнули багатьох художників світу на повторення полотен О. Верне, серед них — англійський художник Джон-Фредерік Херрінг, польський майстер Петро Михайловський, російський живописець польського походження Олександр Орловський.

Монументальне полотно «Страждання Мазепи» (1827) принесло славу французькому художнику Луї Буланже (1806-1867). На тлі старого замку живописець зобразив драматичну ситуацію, коли дужі слуги під наглядом польських шляхтичів розпинають юнака на коні.

Відомий французький живописець Ежен Делакруа (1798-1863) для картини «Покарання Івана Мазепи на коні» (за легендою) (1828) обрав фінальний момент легенди — смерть коня. Видатний майстер за допомогою пластики зображення, гри світла й тіні зумів передати страждання скутого героя, який відчув близьке дихання смерті.

Епізод поеми Дж. Байрона, коли козачка-рятівниця знаходить юнака на бездиханному коні, зобразив французький художник Теодор Шасеріо (1819-1856) на картині «Козачка біля тіла І. Мазепи, прив’‎язаного до коня» (1851). Але центральним, як і на попередніх полотнах, залишився образ І. Мазепи — романтичного страдника за кохання.

1. Розкажіть, які епізоди з поеми Дж. Байрона ілюструють полотна художників О. Верне, Е. Делакруа, Т. Шасеріо.

2. Доведіть, що художники ХІХ ст. романтизували образ українського гетьмана І. Мазепи.

О. Верне. Мазепа серед вовків. 1826 р.

Т. Шасеріо. Козачка біля тіла Мазепи, прив’‎язаного до коня. 1851 р.

Т. Жеріко. Паж Мазепа. 1820 р.