І НУДНО, І СУМНО - МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ 1814-1841 - РОМАНТИЗМ

«І нудно, і сумно...» (1840). Вірш створений у період короткої перерви між кавказькими засланнями М. Лермонтова. Поет багато пережив, перестраждав на війні й під час перебування в Петербурзі. Усі його благородні поривання приносили лише розчарування й не знаходили розуміння ані в суспільстві, ані в найближчому оточенні. Тому ліричний герой твору М. Лермонтова болісно переживає стан «душевної скрути», намагаючись зрозуміти причини тяжкого настрою.

Вірш має три строфи, у центрі кожної — аналіз однієї з душевних потреб людини: бажання, любов, пристрасть. Кожна строфа містить риторичне запитання й песимістичну відповідь: бажання — нездійсненні, кохання навік — неможливе, пристрасті — примха. Головний аргумент ліричного героя проти високих душевних поривань — це швидкоплинність життя: роки минають, їх не повернути. Автор підкреслює це образами часу: «година скрути», «вічно», «роки минають», «кохання навік», «сліду немає». Людина безпорадна перед плином часу, тому втрачають сенс бажання, кохання й пристрасті. Ось основний висновок, який збігається з початковою тезою вірша: «І нудно, і сумно, і нікому руку подать». Розчарування ліричного героя вражають силою відвертості та глибиною відчаю перед суперечностями життя: між бажаннями й можливостями, розумом і почуттями, надіями та розчаруванням:

Життя ж, як подивишся оком холодним кругом, —

Це витвір пустого, безглуздого жарту...

(Переклад Миколи Терещенка)

Мотив світової скорботи, який уперше з’‎явився у творах Дж. Байрона, відтворено у вірші М. Лермонтова. Однак поміж поетичними рядками автор заховав промінь надії. У передостанньому рядку читаємо: «Як подивишся оком холодним кругом...» Тобто передбачається, що є інший погляд — теплий, який дасть можливість бачити життя по-іншому. Однак ліричний герой висвітлює лише один погляд, який можна назвати демонічним, а інший — божественну відповідь на захист смертної людини — поет залишає для інших творів. Вірш написаний амфібрахієм — трискладовим розміром із наголосом на другому складі. У вірші гармонійно чергуються чотиристопний і п’‎ятистопний амфібрахій. Ритм чергування різної кількості стоп підкреслює інтонацію діалогу й органічно поєднаний із синтаксичною побудовою речень: багатосполучниковістю, повторами, логічними паузами, а також з асонансами й алітераціями.