НА ДОРОГУ Я В САМОТИНІ - МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ 1814-1841 - РОМАНТИЗМ

«На дорогу йду я в самотині…» (1841). Створений напередодні трагічної загибелі поета, цей вірш є одним із проникливих шедеврів світової лірики. Твір побудований на глибокому контрасті. Перші дві строфи твору — це зображення дивної, космічної картини гармонії в природі, коли земля «слухає» і «розуміє» голос Бога. Ліричний герой відчуває у своїй душі спорідненість і причетність до благодатного союзу землі й неба, що впокорює хвилювання та тривоги бунтівного серця:

Тихо. Бога слухає пустиня,

І зоря з зорею гомонить.

Небеса прекрасні та безкраї!

Спить земля в промінні голубім...

(Переклад Максима Рильського)

«Закута снігом і морозами сосна пригадує, якою сильною й красивою була вона колись. Пальма — метафора молодості, коли сонце життя тільки сходить, коли немає й гадки, що доля може загнати в самотність, зі скелі якої немає вороття вниз, назад, до початку буття» (В. Хазієв).

Картина «На півночі дикій...»

У Київському музеї російського мистецтва зберігається оригінал картини І. Шишкіна «На півночі дикій...» (1891). Це відоме полотно є ілюстрацією до вірша М. Лермонтова «Сосна», оскільки в його назві відтворено початок першого рядка.

Але гармонію землі й неба обриває стогін змученої душі: «Чом же серце з болю завмирає?/Жду чого? Жалію я за чим?» Здавалося б, заспокійлива краса ночі дарує йому те, чого він так наполегливо шукав. Але поет прагне іншої гармонії — внутрішньої, про існування якої лише натякають земля, яка мирно спить, і розмова зірок.

Космічний масштаб пейзажу, який охоплює землю, небо, зорі, указує на безмежність душевного простору людини, де відбуваються не менш величні баталії між добром і злом, де вирують думки, почуття, пристрасті й мрії. Цьому внутрішньому всесвіту присвячені наступні строфи вірша. Ліричний герой не бунтує проти приреченості людини бути лише короткочасним гостем на землі:

Мрією не тішусь я пустою,

Днів не жаль, що більш не розцвітуть.

У цих рядках відчувається натяк поета на власні вірші-виклики несправедливому світо-устрою, на його бунт проти неволі й духовної обмеженості.

Чого ж прагне ліричний герой вірша? Відповідь несподівана:

Я жадаю волі та спокою!

Я б хотів забутись і заснуть!

Для буремного вітрильника спокоєм були буря, виклик і боротьба. Про який спокій ідеться у вірші? Ліричний герой прагне вселенської гармонії, коли його сон-спокій буде вільний від влади невблаганного часу, від тягаря земних кайданів. Його душа прагне за межі земного буття, не пориваючи з ним життєвих зв’‎язків. Поет використовує багаторазове повторення умов спокійного й вільного існування:

Щоб живі дрімали в серці сили,

Щоб у грудях віддих тріпотів;

Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене

Про кохання ніжний спів лунав,

Наді мною темний дуб зелений

Щоб схилявся й листям розмовляв.

(Переклад Максима Рильського)

У цій поезії є унікальні образи-символи, які вийшли за межі твору, набули своєрідного значення завдяки контексту вірша М. Лермонтова. Це образ «крем’‎яної путі» (рос. «кремнистый путь») — метафора складної життєвої дороги, яку свідомо обирає людина. Образ дороги пов’‎язаний із наскрізними мотивами лірики М. Лермонтова — мандрами самотньої душі й поневіряннями. Образ нічної тиші, де зірка розмовляє із зіркою (рос. «звезда с звездою говорит»), є символом одухотвореності Всесвіту. Дуб як міфологічний символ природної міцності, непохитності й вічності не випадково завершує образну картину твору. За уявленнями давніх людей, саме дуб є деревом життя, яке поєднує небесний і земний простір.

Вірш написаний п’‎ятистопним хореєм, але наголос із першого складу перенесений на третій, що витримано в усіх без винятку рядках. Це оригінальне ритмомелодійне рішення додало особливої музичності твору, який став відомим романсом.

«Ніч місячна, тиха, чарівна ніч. Як чудово гармоніювала ця чарівна пустельна картина з чарівними віршами Лєрмонтова, які я мимоволі прочитав кілька разів як кращу молитву Творцеві цієї невимовної гармонії у своєму нескінченному Всесвіті. Не доходячи до укріплення, на кам’‎янистому пагорбі я сів відпочити. І вдивляючись в освітлену місяцем таку ж кам’‎янисту дорогу, ще раз прочитав: "Выхожу один я на дорогу...»» (Т. Шевченко).

М. Лермонтов в Україні

До перекладів лірики М. Лермонтова в різні роки зверталися Іван Франко, Михайло Старицький, Степан Руданський, Олена Пчілка, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Зеров, Микола Терещенко, Андрій Малишко, Леонід Первомайський. Тарас Шевченко надзвичайно захоплювався поезією М. Лермонтова, називав його святим мучеником і пророком. На засланні в 1856 р. за мотивами вірша «Гладіатор, що вмирає» він створив картину з однойменною назвою.

Т. Шевченко. Гладіатор, що вмирає. 1856 р.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Назвіть провідні мотиви лірики М. Лермонтова. Визначте, які з них є характерними для європейських поетів-романтиків. 2. Назвіть образи-символи у віршах М. Лермонтова й розкрийте їхнє значення. 3. Порівняйте ритмомелодійну подібність (розмір, рима) перекладів з оригіналами. Зробіть висновок про важливість збереження перекладачами метричного малюнка. 4. Охарактеризуйте ліричного героя М. Лермонтова.

Комунікація. Обговорення тези «Самотність — риса характеру чи невдалий результат спілкування?».

Самовираження. 1. Створіть словесні ілюстрації до віршів М. Лермонтова «Сосна» і «На дорогу йду я в самотині...». 2. Напишіть твір-роздум «Що є спокій для ліричного героя М. Лермонтова?».

Робота з цифровими носіями. За допомогою Інтернету знайдіть і прослухайте романси на вірші М. Лермонтова, висловте свої враження від музичних інтерпретацій лірики митця.

Уміння навчатися. 1. Знайдіть і прокоментуйте висловлення з віршів М. Лермонтова, що стали афоризмами. 2. Поясніть причину появи афоризмів.