ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ (1838-1840) - МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ 1814-1841 - РОМАНТИЗМ

Підручник Зарубіжна література 9 клас - О. М. Ніколенко - Грамота 2017

ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ (1838-1840) - МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ 1814-1841 - РОМАНТИЗМ

Творча історія роману. Представники різних літературних напрямів зверталися до зображення «героя часу»: «Сповідь» Ж. Ж. Руссо, «Страждання молодого Вертера» Й. В. Ґете, «Паломництво Чайльд Гарольда» Дж. Байрона, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна. М. Лермонтов продовжив світову традицію створення портрета сучасника, поєднавши соціальні, психологічні та філософські аспекти проблеми «людина і час».

Задум роману «Герой нашого часу» виник під час першого заслання поета на Кавказ, коли М. Лермонтов зблизька побачив природу, життя та звичаї гірських народів, відчув тягар військової служби, заглибився у власний внутрішній світ і замислився над духовними пошуками свого покоління. У 1839 р. в журналі «Отечественные записки» з’‎явилися дві повісті — «Бела» і «Фаталіст», згодом — на початку 1840 р. — була опублікована повість «Тамань». Усі твори об’‎єднані спільним головним героєм і підзаголовком «Нотатки офіцера на Кавказі». Роман «Герой нашого часу», куди ввійшли дві нові повісті («Максим Максимович» і «Княжна Мері»), опублікований у квітні 1840 р. Твір викликав великий читацький інтерес, роман читали, обговорювали, критикували в різних колах тогочасного суспільства. У більшості відгуків автора звинувачували у відвертій аморальності головного героя — Печоріна. Цар Микола I назвав роман «жалюгідною книжкою, яка засвідчує моральну зіпсованість героя й автора».

Для другого видання 1841 р. М. Лермонтов спеціально написав передмову, де пояснив реалістичний характер свого твору. Письменник зазначив типовість героя, портрет якого складається «із вад усього нашого покоління в повному їхньому розвитку».

Атмосфера доби у творі. М. Лермонтов жив і творив у миколаївську добу — часи правління російського царя Миколи І (1825-1856), яке почалося з жорстокого придушення повстання декабристів.

Військовий виступ дворян цар сприйняв як особистий виклик і протягом свого правління намагався знищити найменші прояви демократії та волелюбності. У цей час посилився цензурний тиск на освіту й культуру, від мистецтва вимагали висвітлювати лише дві теми — релігійну покірність і самодержавство. Реакційна політика Миколи І наклала відбиток на все російське суспільство, породила почуття розчарування й песимізму в найкращих його представників.

Миколаївська епоха — це агресивна зовнішня та внутрішня політика країни: обмеження прав і свобод власних громадян, війни з народами Кавказу, Вірменії, Польщі й Туреччини. У романі М. Лермонтова атмосфера миколаївської доби відображена в сюжеті твору, дія якого відбувається в гарячій точці кавказької війни, але значною мірою — як проекція на внутрішній світ головного героя, який усім своїм єством і способом мислення протистояв тодішньому суспільству з його лицемірством та облудністю. Безнадійні пошуки Григорієм Печоріним свого місця у світі пов’‎язані з духовною кризою 1830-х років, коли ідея дворянської революційності поступово зникала й серед мислячого покоління поширювалося розчарування й втрачалася надія на можливість будь-яких змін у суспільстві.

«Ви ж повірили в можливість існування всіх трагічних і романтичних злодіїв. Чому ж ви не вірите в існування Печоріна? Якщо ви милувалися вигадками, значно жахливішими й потворнішими, чому ж цей характер, навіть як вигадка, не знайшов у вас милості? Чи не тому, що в ньому більше правди, аніж ви того бажали?..» (М. Лермонтов).

Пам’‎ятник декабристам. м. Кам’‎янка (Україна). 1975р.

Сюжет і композиція роману. М. Лермонтов відмовився від хронологічного принципу подання частин роману. Фабула, відповідна етапам реальної біографії Печоріна, диктувала такий порядок: 1. «Тамань» — Печорін, висланий із Петербурга, їде на Кавказ і зустрічається з контрабандистами; 2. «Княжна Мері» — Печорін після служби відпочиває на водах; 3. «Бела» — за дуель із Грушницьким Печорін засланий у віддалену кавказьку фортецю; 4. «Фаталіст» — Печорін відсторонюється від службових справ і живе в козацькій станиці; 5. «Максим Максимович» — через п’‎ять років Печорін проїздом із Петербурга в Персію зустрічається у Владикавказі з Максимом Максимовичем та оповідачем; 6. «Передмова» до «Журналу Печоріна», у якій повідомляється про смерть героя на зворотному шляху з Персії.

Для чого ж М. Лермонтов «сплутав» усі події в романі, відступивши від послідовного життєпису героя? Порушення хронології подій дало авторові можливість зобразити Печорі- на в різних ситуаціях і обставинах життя, поступово наближаючи до читача його внутрішній світ. У повісті «Бела» читач сприймає Печоріна за допомогою розповіді Максима Максимовича — людини практичного розуму, доброї та щирої в почуттях. У наступній повісті «Максим Максимович» відбувається зміна ракурсу оповіді: Печорін зустрічається з другим розповідачем, який створює його психологічний портрет. А потім ідуть одна за одною три повісті з «Журналу Печоріна», де слово надається самому героєві, який аналізує себе з великою проникливістю й дає можливість читачеві зазирнути у свою душу. Отже, композиція підпорядкована поступовому розкриттю характеру головного героя. Спочатку подано його об’‎єктивне зображення («Бела», «Максим Максимович»), потім — суб’‎єктивне («Журнал Печоріна»). Крім зовнішнього сюжету, у романі є ще внутрішній, психологічний, сюжет.

Духовна трагедія Печоріна. М. Лермонтов, вихований на ідеалах романтиків, зробив крок у нову мистецьку дійсність — реалізм, розуміючи, що час романтичних героїв минув, але залишив глибокий слід у душах представників нового покоління. У романі «Герой нашого часу» письменник порушив проблему, яка мала велике суспільно-політичне, психологічне та філософське значення — доля непересічної людини в сучасному суспільстві. Головний герой роману Григорій Печорін — людина з аристократичного соціально-культурного середовища з усіма наслідками й суперечностями, які досліджені автором з глибокою художньою об’‎єктивністю. Печорін — типовий представник своєї доби. З погляду обивателів, Печорін — аморальний результат західного впливу. Але для автора — це втілення вихованого на байронічних ідеалах покоління, яке способом життя й думок протистоїть бездушному суспільству «військових мундирів і примітивних уявлень».

Сюжет роману, композиція, система персонажів і розповідачів слугують розкриттю характеру головного героя. Письменник створив систему художніх «дзеркал» для всебічного зображення Григорія Печоріна. На відміну від романтиків, автор не висловлює власного ставлення, не оцінює героя, а дає можливість читачам самостійно його оцінити. Розповідачі (Максим Максимович і розповідач-видавець) сприймають Печоріна, по-своєму розуміючи добро та зло. Розповідач другої частини роману (його зближує з Печоріним вік, освіта, любов до літератури) малює сповнений контрастів портрет Печоріна: світле волосся та темні вуса й брови; стрункий стан і зігнута при сидінні спина; очі, що не сміялися, коли він сміявся. Контрасти в зовнішності героя передують розкриттю суперечностей, які Печорін бачить у собі сам: «У мені дві людини: одна живе в повному сенсі цього слова, інша — мислить і судить її» (переклад Олексія Кундзіча).

Напружені роздуми Печоріна, його постійний аналіз і самоаналіз визначають філософсько-психологічний різновид роману.

«М. Лєрмонтову вдалося створити образ людини, чиї романтичний порив і цинізм, тигряча гнучкість і орлиний погляд, гаряча кров і холодна голова, лагідність і похмурість, м’‎якість і жорстокість, душевна тонкість і владна потреба наказувати, безжалісність і усвідомлення жорстокості залишаються незмінно привабливими для читачів різних країн і епох» (В. Набоков).

Використання щоденникових нотаток («Журнал Печоріна») — особливий засіб розкриття внутрішнього світу героя, можливість дізнатися про мотиви його поведінки, погляди, моральні принципи. Сповідь героя виявляє внутрішню боротьбу демонічного й лицарського, світлого та темного в його душі. Поступово розкривається самобутність характеру Печоріна, його аналітичний розум, здатність замислюватися над глибинними філософськими питаннями. Водночас герой відчуває нудьгу, невдоволеність суспільством і власним існуванням у ньому, а також владу долі, яка веде його від катастрофи до катастрофи, що загрожує як самому героєві («Тамань»), так і іншим персонажам («Бела», «Княжна Мері»). Печорін сам собі здається злим знаряддям фатуму, іграшкою в руках невідворотної долі.

Досліджуючи внутрішній світ Григорія Печоріна, М. Лермонтов багато уваги приділяв зображенню не тільки свідомості, а й самосвідомості героя, не тільки аналізу, а й здатності до самоаналізу. Письменник створював роман з орієнтацією на традицію О. Пушкіна, що підкреслено навіть прізвищем героя: Печорін — Онєгін (Печора й Онєга — дві річки на півночі Росії, розташовані неподалік одна від одної). Від свого попередника (Онєгіна) герой М. Лермонтова відрізняється не тільки темпераментом, глибиною думки та почуття, силою волі, а й ступенем самоусвідомлення, свого критичного ставлення до світу.

Результати самоаналізу власної душі, яка не знає меж і не підказує перспектив розвитку, лягають на Печоріна тягарем пізнання й вічними сумнівами, ставши причиною його трагічної долі. Герой відчуває незадоволення собою, своїм способом життя, тим, що не в змозі знайти своє призначення, життєву мету й місце в суспільстві. Таких людей, як Онєгін і Печорін, називають «зайвими», бо їх не влаштовує порожнє існування й водночас їм боляче від думки про згаяні прагнення до чогось високого й значного. Роман М. Лермонтова залишився незакінченим, бо доля всього лермонтовського покоління (покоління мислячих і талановитих людей, які не сприймали облудного суспільства) була трагічною й невизначеною.

Печоріна народила певна історична доба, він — її жертва й разом з тим об’‎єктивний обвинувач. Проблема «зайвих» людей, тобто не затребуваних суспільством, не обмежується хронологічною біографією лермонтовського героя. Ця проблема вічна, вона особливо актуальна для перехідних епох, коли старе розуміння світу відходить, а нове бачення (перспективне й критичне) тільки-но народжується в думках людей, які йдуть попереду суспільства. Їх можна назвати бунтівниками, людьми буремного духу. Хоча вони й не мають позитивної програми, не здатні протистояти світові, не можуть застосувати свої творчі здібності, та все ж таки вони не миряться зі свавільною владою, несправедливістю та фальшивою мораллю. Своїм існуванням і мисленням такі люди кидають виклик суспільній системі.

Печорін у системі інших образів. У романі М. Лєрмонтова порушено проблему особистості, її призначення в житті, ставлення до інших людей. Система образів твору набуває важливого значення, бо кожний персонаж пояснює основні для розуміння авторського задуму поняття роману — «герой» і «час».

Відповідь на запитання: «Яким є час?» — автор покладає на всіх персонажів. Печорін поставився до Максима Максимовича жорстко, виявивши байдужість до старого, але пригадаємо, як сам Максим Максимович віддає наказ підстрелити Казбича, з яким ще вчора сидів за одним столом. Жорстокий час породжує жорстокість людей, але людина створює час, у який живе. Максим Максимович має щире серце, його моральні якості є разючим контрастом до байдужості й нудьги Печоріна.

У романтичному мистецтві традиційно протиставлено людей цивілізації та «дітей природи» як носіїв моральної свідомості. М. Лермонтов, хоча й увів у роман образи горців і контрабандистів, але зобразив їх реалістично. Образи Азамата, Казбича та Янка сповнені, на перший погляд, загадкової краси й сили, але вчинки виявляють їхню жорстокість і бездушність. Війна, серед якої кавказці звикли жити, навчила їх розраховувати тільки на свої сили, не вірити ані землякам, ані російським солдатам.

М. Врубель. Дуель Печоріна з Грушницьким. Ілюстрація до роману М. Лермонтова «Герой нашого часу». 1891 р.

Душа Печоріна проходить складні випробування не тільки воєнними подіями, а й коханням. Письменник створив неперевершені образи жінок, різних за зовнішністю, внутрішнім світом і соціальним статусом. Печорін щоразу сподівається, що чергова любов освіжить його почуття й надасть сенс життю. Однак його скептичний розум знищує безпосередність почуття. Кохання до горянки Бели та жінки з аристократичного кола Віри є взаємним, але нетривалим. Закохану в нього княжну Мері Печорін не здатний покохати сам. Урешті-решт влада над жінкою виявляється для нього важливішою, ніж щирість почуттів. Кохання для Печоріна перетворюється на захопливу гру (що керується розумом), але ця гра жорстока, адже герой грає долями жінок, кожна з яких його щиро кохала й готова була пожертвувати собою.

Герой теж готовий іти на жертву заради жінок (наприклад, він вирушає в небезпечну для його життя пригоду в розділі «Тамань»; бере участь у дуелі з Грушницьким, захищаючи честь Мері в розділі «Княжна Мері»). Проте герой категорично відмовляється жертвувати особистою свободою — навіть заради кохання чи щастя.

З тієї ж причини Печорін не здатний на вірну дружбу. Доктор Вернер для нього — лише співрозмовник, приятель, але не більше. Вернер викликає цікавість Печоріна тим, що в ньому герой побачив деякі власні риси.

Образ Печоріна стає зрозумілішим, коли автор ставить поруч із ним Грушницького. Порівняння героїв виявляє істинний драматизм і широту особистості Печоріна на тлі штучної імітації почуттів, позерства, підступної гри Грушницького. Складність душі Печоріна відтіняє й доктор Вернер, подібний до головного героя силою критичного мислення, філософських узагальнень, але Вернер не здатний, як Печорін, на сильні душевні поривання, заглиблення в себе й нещадну самокритику.

Новаторство М. Лермонтова в жанрі роману. У романі М. Лермонтова переплелися романтичні традиції та нові реалістичні принципи зображення. Романтичний герой як виняткова особистість набув типових рис, але водночас у творі наявні зображення його духовного становлення й розвитку, що вказує на романтичний характер цілком сформованого героя. Реалістичне зображення життя, обумовлене тісним зв’‎язком із життям суспільства й соціальними обставинами, знаходимо в образах горців, таманських контрабандистів, російських військових, аристократів «водяного товариства». Письменник майстерно використовує в романі реалістичні описи, деталі та ситуації.

Психологічна спрямованість роману обумовлена розкриттям внутрішнього світу героїв у тісній залежності від соціальної атмосфери суспільства. Проблема «зайвих» людей психологічно вмотивована й тісно пов’‎язана з життям суспільства, тиском держави на особистість, на її вільний розвиток.

Філософський характер твору обумовлений порушенням актуальних для тогочасної доби й «вічних» філософських проблем, а також наявністю героїв-філософів (Печорін, Вернер), наближених до світоглядної концепції автора.

ОЗНАКИ СОЦІАЛЬНОГО РОМАНУ

ОЗНАКИ ПСИХОЛОГІЧНОГО РОМАНУ

ОЗНАКИ ФІЛОСОФСЬКОГО РОМАНУ

Відтворення соціальних стосунків і типів персонажів.

Увага до зображення внутрішнього світу головного героя, його переживань, емоцій, роздумів, самооцінки.

Утілення авторської концепції світобудови (у системі образів, подіях, художньому просторі, символах тощо).

Осмислення в художніх образах і подіях особливостей життя суспільства, критика його вад.

Аналіз психології персонажів твору через вчинки, портрети, мову.

Порушення актуальних і «вічних» філософських проблем.

Пошуки гуманістичних шляхів перетворення суспільства, справедливого устрою.

Обумовленість психології та вчинків героїв суспільними обставинами.

Наявність героїв-філософів, спектра різних ідей, неоднозначність їхнього трактування.

ПІДСУМКИ

• М. Лермонтов поєднав у своїй творчості здобутки романтизму й реалістичні засоби зображення типів персонажів та особливостей життя суспільства.

• У романі «Герой нашого часу» порушено актуальні соціально-філософські теми й проблеми (цінності людського життя, призначення людини, людських стосунків, кохання, дружби).

• На відміну від романтиків, письменник не висловлює власного ставлення, не оцінює героя, а надає можливість читачам охарактеризувати його через розповідачів і самооцінку героя.

• Печорін утілює ідею нереалізованих можливостей людини в недемократичному суспільстві. Герой М. Лермонтова, наслідуючи пушкінського Онєгіна, теж є «зайвою людиною» (незадоволення способом життя, неможливість знайти життєву мету, своє призначення).

• Роман М. Лермонтова «Герой нашого часу» — перший у російській літературі прозовий соціально-психологічний і філософський роман.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Розкажіть про життя Печоріна, назвіть у хронологічному порядку основні події його біографії. Які з них були наслідками соціально-політичної атмосфери того часу? 2. Поясніть особливості композиції роману «Герой нашого часу». 3. Які прояви характеру та вчинки Печоріна можна вважати: а) демонічними; б) лицарськими; в) легковажними; г) розумними? Доведіть прикладами з твору. 4. Розкрийте сутність поєднання понять «герой» і «час». 5. Порівняйте образи закоханих у Печоріна жінок. Поміркуйте, що приваблювало жінок у Печоріні.

Комунікація. Інтелектуальний полілог: І група — характеризує Печоріна (1-2 речення) від імені персонажів твору, оцінка яких міститься у творі (Максим Максимович, розповідач-видавець, доктор Вернер, Грушницький, Віра); ІІ група — характеризує Печоріна (1-2речення) від імені персонажів, яким автор не дав висловитися в романі (горець Казбич, Азамат, Бела, Янко-контрабандист, «ундина», Мері, Вулич, дами з «водяного товариства», чоловік Віри); ІІІ група — характеризує Печоріна (1-2 речення) з позиції сучасності.

Самовираження. 1. Опишіть фортецю, у якій служили Печорін і Максим Максимович. 2. Яку функцію виконують гірські пейзажі в зображенні Печоріна? Опишіть їх. 3. Придумайте продовження сюжетних ліній роману: а) «Життя Печоріна до Кавказу»; б) «Печорін у Персії». 4. Напишіть твір на тему «Кохання в житті Печоріна».

Робота з цифровими носіями. 1. Здійсніть віртуальну екскурсію до музею-заповідника М. Лермонтова в с. Тарханах. 2. Підготуйте повідомлення «Коло мистецьких захоплень юного поета». 3. За допомогою Інтернету подивіться один кінофільм за мотивами роману М. Лермонтова. Визначте, які рішення авторів екранізацій допомагають краще зрозуміти характер Печоріна.

Соціальні та громадянські навички. 1. Прочитавши роман «Герой нашого часу», зробіть висновки про залежність життя окремої особистості від соціальних умов: а) Печоріна; б) Максима Максимовича; в) доктора Вернера; г) Віри. 2. За яких умов Печорін міг би стати справжнім героєм? 3. Створіть психологічний портрет людини — героя нашого часу.

Уміння навчатися. Знайдіть у романі й прочитайте фрагменти тексту, де з’‎являються образи-символи з лірики М. Лермонтова. Визначте, хто з персонажів твору згадує про них, розкрийте значення символічних образів для характеристики героїв. У робочих зошитах запишіть свої спостереження в таблицю.

ОБРАЗ-СИМВОЛ

ПЕРСОНАЖ, РОЗДІЛ РОМАНУ

ЗНАЧЕННЯ

парус

   

зіркове небо

   

гірські вершини

   

закутий орел

   

Радимо прочитати

Лермонтов М. Ю. Герой нашого часу / пер. Олексія Кундзіча. — К., 1952.

Лермонтов М. Ю. Вибрана поезія / пер. Валерії Богуславської. — К., 2009.

ЕКРАНІЗАЦІЇ РОМАНУ «ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ» М. ЛЕРМОНТОВА

Шлях роману М. Лєрмонтова «Герой нашого часу» на екрані має тривалу історію. Майже кожне десятиліття кіномитці створювали «нового» Печоріна, намагаючись пояснити його характер, наблизити складні психологічні та філософські проблеми твору до своєї доби. У 1966 р. був створений фільм «Герой нашого часу» (реж. С. Ростоцький, СРСР, 1966 р.). Це екранізація частин «Максим Максимович», «Бела» і «Тамань». Автори фільму зробили образ «маленької людини» — Максима Максимовича — центральним, а Печоріну дісталася роль другого плану.

Найбільш повною версією роману М. Лермонтова є фільм «Герой нашого часу» (реж. О. Котт, Росія, 2006 р.), де збережено всі сюжетні лінії тексту й відтворено складний психологічний малюнок особистості Печоріна. У фільмі навіть сильніше, аніж у романі, підкреслено буквальне значення слова герой, адже інколи Печорін постає на екрані як «супергерой».

Оригінальне рішення екранізації роману запропонував режисер Р. Хрущ (до речі, він народився в м. Харкові) у фільмі «Печорін» (2011). Смертельно хворий Печорін повертається з Персії, і в його мареннях-спалахах до нього приходять доктор Вернер, Віра й інші персонажі. Прийом уривчастих спогадів відтворює композиційну організацію роману М. Лермонтова. Печорін крізь марево бачить картини з минулого, і ці видіння сприймаються як пізнє каяття. У фільмі багато візуальних символів: пустеля, пісок, гори, вода. А ще багато символічних звуків — шум вітру, дощу, скрип колеса... Але яким би не був цікавим фільм, спочатку варто прочитати роман. І думати, обговорювати, співпереживати! Роман М. Лермонтова вартий уваги мислячих людей будь-якого покоління.

 

Кадри з кінофільму «Герой нашого часу» (реж. С. Ростоцький, СРСР, 1966 р.)

Кадри з кінофільму «Герой нашого часу» (реж. О. Котт, Росія, 2006 р.)

Кадри з кінофільму «Печорін» (реж. Р. Хрущ, Росія, 2011 р.)






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.