ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ 1859-1916 - ЖИТТЯ. ІСТОРІЯ. КУЛЬТУРА - ЛІТЕРАТУРА ХХ-ХХІ ст.

Художність, гумор, ліризм, розповідач, автор, образ автора, система образів.

1. Які твори написав Шолом-Алейхем?

2. Пригадайте сюжет про історію кохання Шимека й Бузі, прочитану в 7 класі. Чим запам’‎ятався вам цей твір?

3. Розкажіть про зв’‎язки Шолом-Алейхема з Україною.

З миром і мудрістю. Шолом-Алейхем не випадково обрав псевдонім, який у перекладі з мови ідиш означає «Мир вам». Життя письменника було сповнене страждань і нездійсненних мрій, але герої його творів ніколи не втрачають оптимізму та гумору, вони з миром приходять у кожний дім, бо проблеми батьків і дітей, бідності й багатства, сенсу людського життя залишаються головними для кожної людини. Шолом-Алейхем уміє про складне сказати просто, про сумне — весело. Письменника вважають голосом простих євреїв, тяжке життя яких завжди супроводжувалося усмішкою та піснею. Книжки митця навчають сприймати життя з вдячністю та надією на краще.

Шолом-Алейхем (справжнє ім’‎я письменника Шолом Нохумович Рабинович) народився 2 березня 1859 р. в м. Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький, Україна) у сім’‎ї небагатого крамаря Нохума Рабиновича, котрий був наділений ясним розумом і прагнув усього нового. Роки дитинства майбутнього митця пройшли в селі Воронках, що на Полтавщині. Невдовзі батько став власником заїжджого двору в Переяславі, що завжди був наповнений постояльцями, долі яких пізніше було відображено у творах митця. Шолом-Алейхем навчався спочатку в хедері — єврейській релігійній школі, а потім — у Переяславському повітовому училищі. Коли хлопчикові виповнилося 13 років, померла його мати й у домі з’‎явилася мачуха. Прокльони й лайливі слова злої мачухи Шолом зібрав у зошиті, потайки читав його іншим дітям, щоб хоч трохи розважити їх і вони перестали її боятися, адже сміх — це могутня зброя в боротьбі зі страхом. Відгуки про цю «книжку» дійшли до мачухи, вона вимушено посміхалася, та все ж таки перестала лаятися. Так уперше в житті Шолом-Алейхем зрозумів силу слова.

Закінчивши в 1878 р. повітове училище з відзнакою, Шолом-Алейхем мріяв вступити до Житомирського учительського інституту, але мрії юнака не справдилися. Своє життя він розпочав у ролі домашнього вчителя в маєтку багатія Голде Лоєва в с. Софіївці на Київщині. Тут юнак закохався у свою ученицю Ольгу Лоєву, але її батько, дізнавшись про почуття молодих людей, вигнав учителя з маєтку. Незважаючи на спротив батька, через шість років Ольга Лоєва все ж таки вийшла заміж за Шолом-Алейхема й народила йому шістьох дітей.

«Людина повинна мати надію! Дивна річ, що більше горя, то кращі надії, що більше злиднів, то палкіші сподівання...» (Шолом-Алейхем).

Упродовж 1880-1882 рр. майбутній письменник працював равином на Полтавщині, у м. Лубнах. Молодий Шолом уразив єврейську громаду своїми глибокими знаннями й принциповістю. Починаючи з 1883 р. Шолом-Алейхем професійно займається літературною діяльністю й пише лише мовою ідиш. У його перших повістях «Два камені» та «Вибори» достовірно змальовано життя євреїв, які, попри злидні та постійні приниження владою, не втрачали почуття гумору й шукали дорогу до щастя.

1887 р. Шолом-Алейхем переїхав до Києва, потім жив у м. Боярці (на дачі Томашевичів), а з 1891 р. — в Одесі. Після смерті тестя письменник успадкував величезний капітал, але не зміг ним розумно розпорядитися. Щирий і довірливий, він швидко «прогорів» на біржових операціях. У циклі «Менахем-Мендл» (1892-1909) письменник зобразив світ спекуляцій і шахрайства багатіїв. Ці твори принесли митцю справжнє визнання в читацьких колах. Проте його дедалі більше захоплював образ простої людини, яка, незважаючи на жорстоку дійсність, пробивається в житті завдяки моральній стійкості й душевній мудрості. У 1894 р. Шолом-Алейхем видав першу повість із широковідомого циклу «Тев’‎є-молочник» (1894-1914), головним героєм і розповідачем якого став сільський мудрець і великий трудівник — молочник Тев’‎є (його називають в українському селі Тевель). Історії про Тев’‎є-молочника митець продовжував писати ще протягом двадцяти років.

Після єврейських погромів, які почалися в Києві й Одесі на початку нового століття, у період соціальних зрушень, Шолом-Алейхем у 1905 р. переїхав до Львова, звідки багато подорожував країнами Європи. З 1915 р. жив у Сполучених Штатах Америки. Шолом-Алейхем помер 13 травня 1916р. в м. Нью-Йорку. Останнім бажанням письменника було, щоб його поховали в Україні. Та через історичні обставини воно не здійснилося. Утім, душа Шолом- Алейхема залишилася зі своїм народом і рідною землею.

Пам’‎ятник Шолом-Алейхему. м. Київ (Україна)

«Шолом-Алейхем, який вийшов із низів і став всенародним єврейським письменником, гостро відчував трагізм свого народу. Але він не впадав у песимістичне споглядання сучасної йому дійсності. Його гумор був найсильнішим засобом самозахисту» (С. Міхоелс).

Шолом-Алейхем був пов’‎язаний з Україною не тільки географічно, а й духовно. Він з особливою симпатією ставився до української культури. Митець високо цінував творчість Т. Шевченка, зачитувався «Кобзарем», називаючи його «піснею над піснями великого Тараса»; цікавився музичним доробком композитора М. Лисенка; відчував духовну єдність із М. Коцюбинським, неодноразово зустрічався з ним, коли той перебував на лікуванні в Києві. Любов Шолом-Алейхема до України найбільше відображено в таких його творах, як «Пісня над піснями», «З ярмарку», «Тев’‎є-молочник», «Хлопчик Мотл», «Потоп», «Блукаючі зірки» та ін. У Києві з 2009 р. відкрито Музей Шолом- Алейхема, установлено пам’‎ятник на честь митця. Його іменем названі вулиці в багатьох містах України.

Фрагмент експозиції Музею Шолом-Алейхема. м. Київ (Україна)

«Тев’‎є — виразник не тільки глибокої та прекрасної народної мудрості, а й історичного оптимізму, віри в те, що життя нарешті стане справедливим, правдивим і світлим» (М. Вінер).

«Тев’‎є — узагальнений образ традиційного релігійного єврея, сільського патріарха. Його страждання — це страждання Іова — від поганого до гіршого. Немов Іов, він утрачає своїх дочок, дружину, будинок, майно, до того ж його виселяють із села. Як і в Іова, пережиті страждання не послаблюють його віру» (М. Бейзер).