ЕРІК ВОЛЬФ СІГАЛ 1937-2010 - ЖИТТЯ. ІСТОРІЯ. КУЛЬТУРА - ЛІТЕРАТУРА ХХ-ХХІ ст.

Підручник Зарубіжна література 9 клас - О. М. Ніколенко - Грамота 2017

ЕРІК ВОЛЬФ СІГАЛ 1937-2010 - ЖИТТЯ. ІСТОРІЯ. КУЛЬТУРА - ЛІТЕРАТУРА ХХ-ХХІ ст.

Зміни художньої свідомості в другій половині XX ст. Письменники в другій половині ХХ ст. відчули не лише демократизацію суспільного життя й внутрішню розкутість людини, що зумовило загострення відчуття власної індивідуальності всередині суспільства, а й зробили значний внесок у зображення людини як своєрідного продовження того середовища, з яким вона тісно поєднана.

Після Другої світової війни разом із розвитком техніки та змінами в традиційному способі життя формуються нова модель робочих стосунків і водночас сукупність стереотипів про них (одним із таких стереотипів стало виникнення поняття «офісний працівник» — це та людина, яка працює з дев’‎ятої до п’‎ятої години). Робота сприймається не як важка повинність, а як обов’‎язок протягом кількох годин на добу, що стає запорукою звільнення іншого часу. Робота формує колективи, дружбу, особисті стосунки, спосіб мислення. Різниця між письменниками, що сформувалися до Другої світової війни та після неї, разюча: у книжках Е. М. Ремарка джерелом буденного життя й почуттів ще був внутрішній світ героя крізь призму його особистого становлення; в А. Хейлі, одного з найпопулярніших англомовних авторів, робота формує героя — на розкритті механізмів праці вибудовуються його сюжети, присвячені банку, аеропорту, телебаченню, лікарні тощо.

Робота та її перспектива привертають увагу митців і до іншого аспекту життя — навчання, зокрема університетського простору. Університет у сприйнятті письменників (а деякий час потому — у кінематографістів) починає змінюватись і відображає насамперед не атмосферу «дорослого» світу, зайнятого лише проблемами професії чи науки, а побут студентів у безпосередності молодіжного життя.

Сформоване після Другої світової війни суспільство змінює сприйняття трагічного.

Справжньою драмою сучасної людини стало порушення життєвого циклу роботи, вільного позаробочого часу, споживання й отримання задоволення. Трагедія зосереджується всередині однієї людини. Трагічними були й переживання героїв Е. М. Ремарка, але причиною драм був зовнішній світ і відчуття глобального зла. У більшості персонажів літератури — особливо масової, а роман Е. Сігала належить саме до такої, — внутрішній дискомфорт і розлад переносяться зсередини назовні: моя особиста драма є поясненням того, чому несправедливий увесь світ.

Сюжет твору. Студент Гарварду Олівер Барретт IV, спадкоємець багатої та впливової родини, знайомиться в бібліотеці зі студенткою жіночого коледжу Редкліфф Дженніфер Кавіллері. Закохані не планують разом спільного життя, продовжуючи навчання й насолоджуючись студентським часом. Але коли Дженніфер отримує стипендію для навчання музики в Парижі, Олівер несподівано пропонує їй одружитися, щоб не розлучатися з нею. Знайомство з родиною Олівера, з його батьком проходить напружено, оскільки цей шлюб, із батькової точки зору, неможливий через класову невідповідність нареченої вимогам «родини». Аналогічне знайомство з батьком Дженніфер проходить дуже вдало.

Незважаючи на втрату фінансової підтримки батька, Олівер усе ж одружується з Дженніфер. Вона завершує навчання, Оліверове — ще триває; він не має підтримки батька й університету, хоча за результатами навчання є третім у рейтингу успішності. Молоді люди побралися, оселилися на краю міста, і для них починається тривалий період безгрошів’‎я, заробітків, але також і великих радощів у взаємному коханні.

Закінчивши навчання, Олівер отримує місце в престижній адвокатській конторі, родина перебирається до Нью-Йорка, життя поступово починає налагоджуватися, але в подружжя немає дітей. Після медичного обстеження з’‎ясовується, що в Дженніфер — остання стадія лейкемії, їй залишилося жити лише кілька місяців. Приховуючи від дружини її діагноз, Олівер планує відвезти її до Парижа — міста її мрії, проте цей план не здійснюється, оскільки Дженніфер, дізнавшись про свою хворобу, категорично відмовляється від поїздки. Єдине, що залишається парі, — поступове згасання життя Дженніфер і надзвичайне поглиблення почуття Олівера. Переступивши через себе, він іде до батька, щоб попросити в нього гроші для терапії дружини. Батько вважає, що в Олівера була інтрижка з іншою жінкою, і не здогадується про справжні причини приходу сина, однак дає гроші.

Оліверові дуже важко повідомити батькові Дженніфер про її хворобу, але він усе ж таки це робить. Філ, батько дівчини, перебирається до Олівера й починає займатися хатнім господарством. А Олівер кидає роботу й проводить увесь час біля вмираючої дружини. Дженніфер обговорює з батьком деталі свого поховання, а потім кличе Олівера й просить його просто обійняти її.

Коли батько Олівера дізнався про справжні причини синової потреби в грошах, він поспішає до Нью-Йорка, однак приїздить до лікарні вже після того, як Дженніфер відійшла в небуття... Саме в лікарні відбувається примирення батька із сином.

Розпочинаючи роман, уже в першому реченні автор у сконцентрованому вигляді подає всю подальшу історію: «Жила собі дівчина. Дожила до двадцяти п’‎яти років і померла. Що говорять у таких випадках?» (тут і далі переклад Марка Пінчевського, Олександра Тереха). Читач очікує, що перед ним буде розгортатися трагедія, але ця історія, як і сюжет про Ромео та Джульєтту, попри невідворотність долі, сповнена великого світла — світла кохання.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНК

Поділ літератури на масову (орієнтовану на широкі читацькі кола) та елітарну (адресовану обраному колу читачів) є доволі умовним, однак і остаточно відмовитися від нього неможливо. Твори літератури відображають взаємообмін ідеями, відкриттями, стилістичними винаходами, що транслюються як для читачів багатомільйонних видань, так і для тих, які читають лише кілька сотень. Стосовно роману Е. Сігала думки критиків і читачів поділилися. Одні вважають його твором масової літератури, а інші — класичним твором для молоді. А як ви вважаєте?

Особливості стилю. Різноманітні емоції, спрямованість на відображення особистої історії людини не лише через драматичні, а й комічні події, одразу відчуваються у творі.

Після першого абзацу голос героя (який стає завуальованим голосом автора) починає іронізувати над собою. Іронія та сміх — це те, що підтримує людину у важкі моменти, допомагає здолати кризу й знайти сили для подальшого життя: «Що була вона вродлива. І розумна. Що любила Моцарта, Баха, бітлів. І мене. Якось, коли вона звалила в одну купу цих світочів музики й вашого покірного слугу, я спитав, за яким усе-таки принципом мають розподілятись її лаври, і вона, усміхнувшись, відказала: «За алфавітним». Я тоді, пригадую, теж усміхнувся. А тепер — сиджу й гадаю: а як, власне, мене в тому списку було записано?Якщо на ім’‎я, то я стояв за Моцартом. Якщо ж на прізвище — то десь між Бахом і бітлами. І так, і так виходить не перше місце, і це чомусь страшенно мене гризе: я ж бо звик скрізь бути першим.

Гени, фамільна спадковість!»

Читач дізнається не лише про те, з якого середовища походить герой, а й про те, у якому культурно-віковому просторі перебуває. Олівер дивиться сам на себе очима вже, як ми знаємо, померлої Дженніфер, хоч її ім’‎я ще не названо.

Моцарт, Бах, «Бітлз» — класика й сучасність; на сьогодні «Бітлз» можуть уважатися класикою, а на момент появи роману — у 1970 р. — група мала статус сучасної й була на межі остаточного розпаду. Музика цієї групи вплинула на музичну культуру всього світу, а всі молодіжні субкультури другої половини ХХ ст. (насамперед хіпі) починалися саме з музики.

Іронічне зауваження про алфавітний порядок симпатій указує на особливості світосприйняття героя: щирість і почуття стають можливими тільки разом з іронією. Вона слугує своєрідним способом убезпечити крихкий і тендітний внутрішній світ молодої людини від жорстокого впливу «дорослого світу», який її оточує. Молодість як новий суспільний феномен у 1950-1960-х роках тільки-но проторювала собі дорогу, відкриваючи й власну вразливість, і сентиментальність, і бажання, і спротив навколишньому світові. Також важливим моментом стає відкриття того, що любов і потяг одне до одного — це не тільки слова, а й усвідомлення фізичної привабливості: «— Дженні, якщо ви маєте мене за нікчему, навіщо було напрошуватися на чашку кави? — Вона подивилася мені просто у вічі, усміхнулась і відповіла: — Ви гарно скроєні».

Символіка гри. У романі велика кількість моментів сповнена символіки гри. Якщо на початку твору Олівер, як гравець у хокей, оцінює стосунки з Дженніфер як гру, у другій частині це стає грою (без слів) людини проти смерті. Ця гра виражається не лише через образ Олівера, а й переноситься на його батька — магната Олівера Барретта ІІІ. Світ великих грошей у культурі дуже часто асоціюється з великою грою, виборюванням удачі. Саме американська культура гри сформувала в масовій культурі образ «леді Лак» (Lady Luck), духа гри й удачі. Змагання з долею — те, що відбувається в книжці, надаючи комусь виграш, а комусь — програш. Щодо батька Олівера, бізнесмена, — це все ознаки казкового виграшу: «Між Бостоном та Ітакою, у штаті Нью-Йорк, існує повітряне сполучення, але Олівер Барретт III воліє долати цю відстань машиною. І не думайте, будь ласка, що його приїзд — це вияв батьківської любові. Зовсім, ні. Просто мій батько любить автомобільну їзду. Шалену швидкість. А нічної пори водієві лімузина «Астон-Мартін» сам чорт запанібрата: хочеш — їдь, хочеш — лети. Я не сумнівався, що Олівер Барретт III збирається побити власний рекорд на дистанції Ітака-Бостон, установлений минулого року, коли ми розгромили Корнелл і стали чемпіонами. Не сумнівався, бо побачив, як, увімкнувши запалювання, він глянув на годинник». Не буде зайвим зазначити й те, як масова культура залишає й тут свій слід: батько їздить машиною «Астон-Мартін», машиною Джеймса Бонда. На час появи роману Е. Сігала на екрани вийшло вже шість кінострічок, а образ «агента 007» став широковідомим образом успіху, перемоги над ворогами, чоловічої привабливості й утіленням торговельного бренда.

Кадр із кінофільму «Love Story» (реж. А. Хіллер, США, 1971 р.)

«Кохання — це відкриття себе в інших людях і захоплення від упізнавання...» (О. Сміт).

1960-1970-і роки ХХ ст. стали справжнім викликом суспільству, вони змінюють узагалі його образ, омолоджуючи й водночас додаючи те, що зосереджується в слові свобода, передусім свобода бути собою та відкрито висловлювати свої почуття й бажання. Омолодження образу цивілізації послідовно породило дві форми субкультури, між якими (та на противагу до яких) коливається образ молодої людини: «хіпі» (hippie) і «япі» (yuppie). Хіпі як субкультура сформувалися наприкінці 1960-х років як форма протесту проти старих зразків функціонування консервативного суспільства — основою руху стало усвідомлення специфічної свободи особистості, вільного кохання, природного способу життя (одним із синонімів до хіпі є «діти квітів») і пацифізму як можливості подолання воєн. Япі (в основі слова абревіатура YUPP, Young Urban Professional Person) з’‎являються на початку 1980-х років і виступають як протилежність хіпі. Япі орієнтовані на професійну кар’‎єру, високооплачувану роботу та з максимальним комфортом облаштоване життя. Якщо хіпі орієнтувалися на романтично трактоване уявлення про «природу» (з її радощами, свободою, задоволеннями та простотою), то япі сприймали життя як «цивілізацію» (з необхідністю задоволення потреб і підвищенням запитів споживання).

Стосунки поколінь стають такою ж самою формою гри й змагання — змагання соціального, вікового й статусного. Друга половина ХХ ст., незважаючи на тенденції демократизації, залишилася часом, коли класовий поділ суспільства впливав на долі, але саме активізація молоді, тенденція до «омолодження» суспільства відкрила перспективу змін. Такою формою зміни способу життя став шлюб Олівера й Дженніфер, однак при першому знайомстві дівчини з родиною Олівера цього не помітно: «Мати й Дженні потиснули одна одній руки, і після обміну банальностями, які, власне, і є змістом усіх розмов у мене вдома, ми вмостилися в кріслах. На якийсь час запала тиша. Я спробував увімкнути шосте чуття й уловити, що відбувається. Мати, безперечно, намагалась оцінити Дженніфер — придивлялася до її одягу (сьогодні аж ніяк не богемного), її манери триматися, прислухатися до її вимови й інтонацій. І, звичайно, у всьому підмічала ознаки Кренстона зі штату Род-Айленд. Дженні, можливо, оцінювала мою матір. Кажуть, дівчата не пропускають такої нагоди: зі знайомства з майбутньою свекрухою, мовляв, можна дізнатися багато корисного про вдачу майбутнього чоловіка. Може, вона оцінювала й Олівера III. Цікаво, чи вона помітила вже, що батько на зріст вищий од мене? Чи сподобалась їй його спортивна куртка?» Однак відчуття іронії щодо умовностей життя у вищому товаристві не залишають героїв. Іронія як форма самозахисту й спрощення занадто ускладнених класових стосунків — це модель поведінки, яку обирає молодьдля усунення занадто великого впливу старшого покоління.

Проблема відповідальності. Обираючи власний шлях, людина бере відповідальність за свої дії — це й продемонстровано в романі після того, як Дженніфер і Олівер беруть шлюб: «Наше щоденне життя протягом перших трьох років можна змалювати одним словом: скрута. Від ранку до ночі ми думали тільки про те, як нашкрябати грошей на найпотрібніші речі. У найкращому разі нам ледве щастило звести кінці з кінцями», але й у цьому автор знаходить привід для героя іронізувати: «Моє славетне прізвище відкрило нам кредит у місцевій крамниці, де звичайно не давали студентам нічого в борг». Злиденність змінюється успіхом — але й радості змінюються печалями й трагедіями — саме трагедією стала в сім’‎ї звістка про хворобу Дженніфер. У такі кризові моменти людина ладна хапатися за будь-яку надію. Роздвоєність душевного стану відповідає тій роздвоєності погляду на світ (і Всесвіт), яка позначає стан людини. Герой (атеїст, матеріаліст, вихований після Другої світової війни) у пошуках підтримки звертається до Бога й водночас заперечує його в стані розпачу: «Я став думати про Бога. У мене зринув спогад про Верховну Істоту, що, як кажуть, існує десь там, у безконечному просторі. Ні, я не збирався затопити Богові в пику, відлупцювати його за ту кривду, якої він хотів завдати мені — тобто Дженні. Мої думки мали зовсім інше спрямування.

Кадри з кінофільму «Love Stoгy» (реж. А. Хіллер, США, 1971 р.)

«Кохання — мудрий винахід природи: той, хто кохає, з легкістю робить те, що повинен» (В. Швебель).

Бувало так: я прокидався зранку й згадував: Дженні зі мною. Ще зі мною. Зрозумійте мене: стривожений і збентежений, я сподівався, що десь існує Бог, якому я можу подякувати». У такі моменти іронія втрачає сенс, залишаючи місце тільки горю.

Відкриття сенсу життя. Дорослішання стає етапом переоцінювання цінностей — і воно можливе за умови жертви. Саме такою жертвою стає смерть Дженні, яка відкриває для героя вищий сенс життя: його цінність ми пізнаємо разом із втратами, а сенс кохання відкриває переживання за його зникнення. Так само — і його зміст. У ньому немає ані виграшу, ані вигоди, воно не вимірюється умовностями вищого товариства, статків і комфорту. Роман повертає й утверджує цінність кохання саме через його самоцінність — їй книжка завдячує фразою, що стала напівкрилатою: «Кохання — це коли ні про що не шкодуєш» (Love means not ever having to say you’‎re sorry), а в екранізації А. Хіллера набула ширшого значення: «Кохання — це коли не потрібно ні про що жалкувати» (Love means never having to say you’‎re sorry).

Масова література — література, яку видають великими накладами, що орієнтована на найширші кола читачів, зумовлює спрощений виклад історій і зменшення художніх засобів. Монотематичність — характеристика твору чи тем письменника, указує на зосередженість на одному наборі ідей і сюжетних моделей, у яких автор знаходить нові відтінки значень і смислів.

Субкультура — поняття на позначення частини культури суспільства, що відрізняється від моделі загальноприйнятої поведінки, а також носіїв цієї моделі.

ПІДСУМКИ

• У творі «Історія кохання» Е. Сігала відображено особливості суспільства й молодіжної культури 1960-1970-х років.

• Розповідь про історію кохання молодих людей сповнена трагізму й водночас іронічного підтексту.

• Сюжет твору визначають не лише зовнішні колізії, а й внутрішній шлях кожного з героїв, їхнє важке здобуття істини, усвідомлення сенсу буття.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. Будь-яка історія може бути розказана мовою для кожної вікової групи. Уявіть, як би ви розповіли історію Олівера й Дженніфер дітям, молодшим за вас, і людині похилого віку.

Комунікація. Висловте свою позицію в диспуті на тему «Що таке справжнє кохання?».

Самовираження. Уявіть, що ви літературний критик або кінокритик. Напишіть рецензію на літературний твір або на фільм за романом Е. Сігала.

Ініціативність і практичність. Складіть список (з 3-5 творів) відомих вам книжок і переглянутих фільмів, де йдеться про історію кохання молодих людей. Дайте їм оцінку з точки зору художніх особливостей. Запропонуйте ті, які, на вашу думку, обов’‎язково варто прочитати чи переглянути.

Робота з цифровими носіями. Використовуючи Інтернет, знайдіть відомості й розкажіть про музичну атмосферу наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років — час, який відтворено в книжці Е. Сігала. Поясніть музичні уподобання Дженніфер.

Соціальні та громадянські навички. Робота в парах. Створіть діалог про проблеми сучасної молоді.

Уміння навчатися. 1. Розкрийте точку зору одного з персонажів: який сенс відкриває він у фіналі твору? 2. Напишіть від імені героя (героїні) лист іншому героєві (героїні).

Радимо прочитати

Сігал Е. Історія одного кохання / пер. Марка Пінчевського, Олександра Тереха. — К., 1991.