ПРОСВІТНИЦТВО ЯК ІСТОРИЧНА ДОБА

Підручник Зарубіжна література 9 клас - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2017

ПРОСВІТНИЦТВО ЯК ІСТОРИЧНА ДОБА

Слово «просвітництво» (від фр. siecle des lumières — «доба світочів») вказує на магістральний напрям діяльності представників доби: розвіювати темряву забобонів, просвічувати, виховувати людину й людство.

Просвітництво — це ідейно-політичний та естетичний рух (доба), важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема, літератури) наприкінці XVII — на початку ХІХ ст.

Просвітники сповідували культ розуму. Саме в ньому вони вбачали той «архімедів важіль», за допомогою якого можна оновити систему громадського та духовного життя цілого світу. Недаремно ж доба Просвітництва має ще одну назву — доба Розуму. А філософ Іммануїл Кант назвав Просвітництво «виходом людини зі стану неповноліття».

Логіка просвітників була бездоганною: якщо між собою про щось можуть домовитися дві розумні людини, то чому б цього не зробити двом народам? А двом континентам? А двом земним півкулям? Отже, зрештою, усьому людству? А якщо люди, народи й держави всієї землі розумно домовляться, укладуть угоди одне з одним про розумне розв’‎язання усіх своїх проблем, то звідки тоді взятися війнам, тероризму, релігійним конфліктам тощо? Таке раціоналістичне (від лат. ratio — розум) розв’‎язання всіх проблем, на думку просвітників, і мало б стати новим шляхом до світової гармонії, сказати б, нової золотої доби в житті людства. Саме воно й означало б прихід царства розуму.

За магістральний напрям і головний засіб удосконалення людини і людства просвітники обрали культурно-просвітницьку діяльність, пропаганду своїх ідей. Вони постійно дбали про те, щоб їхня ідеологія впливала на якомога ширше коло людей. Саме тут витоки їхньої уваги передовсім до художньої літератури. Адже тоді ще не було ані радіо, ані телебачення, ані, тим більше, Інтернету. До того ж певні філософські ідеї, важкі для сприйняття у своєму чистому вигляді, могли бути «розчинені» у високохудожніх творах, легших для сприйняття широких кіл читачів.

Дві речі тим більше дивують мене, чим більше я думаю про них: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені.

Іммануїл Кант

КОЛИ ПОЧАЛОСЯ ПРОСВІТНИЦТВО

Початком доби Просвітництва вважається поява праці англійського філософа Джона Локка «Дослід про людський розум» (1690). Принципово важливою і сміливою на той час була така думка з неї: «Віра не може мати силу авторитету перед ясними й очевидними приписами розуму». Інакше кажучи, релігія («віра») позбавлялася пальми першості, яку утримувала ще від часів Середньовіччя, поступаючись науці («розуму»).

А сам термін «просвітництво» («просвіта») остаточно утвердився аж після виходу статті німецького філософа Іммануїла Канта «Що таке Просвітництво?» (1784), тобто майже через століття після початку самого цього руху (доби).

Джозеф Райт. Філософ, який пояснює модель Сонячної системи, бл. 1766

Англійський художник Райт зобразив захоплення, викликане науковими «чудесами». Картина спричинила дискусії, оскільки порушувала традицію, за якою такі почуття могли бути породжені тільки сюжетами на релігійну тему. Однак Райт вважав, що наука й техніка надихає не менше, ніж релігія.

Доба Просвітництва відкрила ціле сузір’‎я блискучих імен філософів-письменників і письменників-мислителів: Роберт Бернс, Генрі Філдінг, Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Лоренс Стерн, Семюель Річардсон у Великій Британії; Вольтер (Франсуа Марі Аруе), Жан-Жак Руссо, Дені Дідро, П’‎єр Огюстен Карон де Бомарше у Франції; Й. Г. Гердер, Г. Е. Лессінг, Й. Ф. К. Шиллер, Й. В. Ґете в Німеччині, Бенджамін Франклін у США (до слова, той самий Франклін, чий портрет і сьогодні зображений на 100-доларовій банкноті), українець Григорій Сковорода та багато інших.

У добу Просвітництва співіснували і взаємодіяли різні літературні напрями.

Так, помітне місце в тогочасному літературному житті посідав т. зв. просвітницький класицизм, де класицистичні твори часто наповнювалися просвітницьким змістом. Надзвичайно плідно працювали також письменники-реалісти, особливо в жанрі роману. Батьком просвітницького реалістичного роману вважають англійця Д. Дефо (автора «Пригод Робінзона Крузо» та багатьох інших творів). Його традицію продовжили письменники-реалісти Г. Філдінг, Д. Дідро та ін.

Саме в ту добу виник сентименталізм — літературний і мистецький напрям, у творах якого домінували почуття («сентименти»). Назва цього напряму походить від заголовка твору англійського письменника Лоренса Стерна «Сентиментальна мандрівка Францією та Італією» (1768). Сентименталісти проголошували культ природного почуття, природи, часто ідеалізували патріархальну старовину. Цей напрям швидко поширився по всій Європі і мав багатьох послідовників, зокрема в Україні.

Важливим є питання про ставлення просвітників до Бога та релігії. Іноді кажуть, що вони були атеїстами. Але тут треба розрізняти суміжні, але не тотожні поняття: атеїзм — це заперечення самої ідеї Бога як такого; і антиклерикалізм — це критика релігійної догми, Церкви, ченців. Скажімо, Вольтер, з одного боку, закликав «розчавити гадину» (Церкву), а з іншого — заявив, що якби Бога не було, то його треба було б вигадати. А на збудованій за його власні гроші церкві наказав написати: «Богові поставив Вольтер». Отже, він був не атеїстом, а антиклерикалом.

В епоху Просвітництва слово «розум» стало ключовим у назвах наукових і навіть художніх творів: Дж. Локк «Дослід про людський розум» (Англія); Г. Лейбніц «Нові досліди про людський розум», 1710 (Німеччина); К. Гельвецій «Про розум», 1758 (Франція); І. Кант «Критика чистого розуму», 1781, «Критика практичного розуму», 1788 (Німеччина); О. Грибоєдов «Лихо з розуму» (Росія).

А В ЦЕЙ ЧАС В УКРАЇНІ...

3 травня 1783 р., саме у розквіт доби Просвітництва з її гаслами «свободи, рівності й братерства» і засудження рабства, російська «просвічена монархиня» Катерина ІІ підписала указ про покріпачення українських селян.

Росія, покріпачена здавна, покірно мовчала. А українське козацтво, яке б могло захистити своїх земляків-селян, уже було знищене (1775 р. — руйнація Запорозької Січі; 1782 р. — остання велика група козаків рушила на Кубань — там і сьогодні лунає українська пісня). І лише художня література виступила проти цього «прогресивного» нововведення російської «просвіченої монархині». Це була «Ода на рабство», написана українцем грецького походження Василем Капністом (1757—1823).

Візьму я ліру призабуту,

Протру її від пилюги,

І руку простягну, закуту

У важелезні ланцюги,

І на жалобу налаштую,

І пісню скорбную, сумную,

Похмуру, мов душа моя,

Проллю зі струн, омитих слізьми:

Моєї любої Вітчизни

Уярмлення оплачу я...

Переклад Юрія Чигиринського

Капніст був знаним російським поетом і жив у Санкт-Петербурзі. Однак, почувши про по- кріпачення України, назавжди покинув столицю і щойно отриману високу посаду, за яку перед тим довго боровся, і виїхав до рідного села Обухівки, що на Полтавщині. «Василь Капніст відчув Україну своєю вітчизною в ту хвилину, коли вона остаточно втратила свободу. Цього вже досить, щоб назвати його поезію українською російськомовною літературою» (М. Попович).

Своєрідне примирення своєї ідеології з релігією просвітники знайшли в деїзмі — ученні про те, що Бог є і Всесвіт створений саме ним. Однак, створивши людину і все, що її оточує, давши всьому цьому першопоштовх, на певному етапі Бог відсторонився і не втручається у справи людей. Відтоді, мовляв, людство живе за божественними законами, хоч і не завжди здогадується або замислюється над цим. Просвітникам, щиро захопленим наукою і можливостями розуму, світ уявлявся таким собі чудово налагодженим і добре продуманим велетенським механізмом, де кожна пружинка й коліщатко мають своє місце і виконують свою чітко визначену функцію. І справді, як не завмерти у благоговійному занімінні, наприклад, перед величною красою і гармонією мільярдів зірок на нічному небі? Або як не замилуватися добротою людини, яка готова на самопожертву заради інших людей?

Просвітники вважали, що, відкриваючи закони природи, вчені відкривають божественні закони, недосяжні пересічному розумові. Наприклад, Ісаака Ньютона вони називали «геніальним інтерпретатором божественного промислу», бо, за логікою деїзму, відкривши закон всесвітнього тяжіння, Ньютон відкрив один із божественних, до часу прихованих від людей, законів. Таким чином була знайдена, нехай тимчасова й хитка, але все ж таки рівновага між вірою і розумом.

Чи не найважливішою в добу Просвітництва була звична для європейців нині, але тоді нова й смілива ідея рівності всіх людей від народження. Передовсім рівності суспільної, соціальної: дворян і недворян, селян і ченців — словом, усіх прошарків суспільства.

Ніколи доти це питання не порушували так гостро, принципово і, сказати б, по-науковому ґрунтовно. Просвітники висунули гасла про «свободу, рівність, братерство» людей. Усіх без винятку! Якщо раніше церква пропонувала рівність усіх перед Богом, то Просвітництво проголосило рівність усіх перед законом.

Вольтер із притаманною йому дотепністю заявив, що повірить у вроджені привілеї дворян, коли побачить, що дворянин з’‎являється на світ із уже готовими шпорами на ногах, а недворянин — із уже готовим сідлом на спині.

Пропагували просвітники також релігійну і національну рівність. Так, у народній драмі Фрідріха Шиллера «Вільгельм Телль» зображена національно-визвольна боротьба швейцарців проти австрійського ярма. На думку автора, швейцарці мали право обирати, жити їм у складі імперії Габсбургів чи виокремитися з її складу, бо вони мали однакові з австрійцями «природні права» на свободу та національне самовизначення.

Вельми актуальною для тієї доби була ідея расової рівності. Траплялися випадки, коли ідеологічно художня література набагато випереджала свій час. Так, у романі англійця Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» чи не вперше у світовій літературі темношкіру людину (дикуна П’‎ятницю) зображено з неприхованою симпатією.

Саме доба Просвітництва розвінчала систему рабоволодіння. Звичайно, індивідуальний і колективний (згадаймо хоча б повстання Спартака в рабовласницькому Римі) опір рабству виник одночасно із самим рабством, але саме просвітники порушили питання про філософське заперечення рабства, права на володіння людини людиною як протиприродного стану людських стосунків. Для порівняння: видатний філософ античності Платон розглядав раба як живий засіб виробництва (мотика, плуг — неживі засоби виробництва).

Отже, саме старанням просвітників, зокрема письменників, людство завдячує тим, що рабство, ця ганьба роду людського, не тривало ще довше. Адже дух відрази до рабства, на якому були виховані цілі генерації читачів, зрештою вплинув на суспільну думку і спонукав законодавців його скасувати.

Ідеї Просвітництва розроблялися і в Україні. Наприклад, ідею свободи як природного стану особистості й народу яскраво втілив філософ і поет Григорій Сковорода у вірші «De libertate» («Про свободу»).

Ще однією ключовою ідеєю Просвітництва була ідея просвіченого монарха. Оскільки за магістральний напрям, головний засіб удосконалення людства просвітники обрали культурно-просвітницьку діяльність, то логічно поставало питання: а кого, власне, найдоцільніше просвічувати? Адже дійти до кожної людини дуже важко, майже неможливо. Вольтер, наприклад, навідріз відмовився просвічувати простих людей, називаючи народ «чередою, якій потрібен батіг і корм».

Найоптимальніше, вирішили просвітники, починати просвіту народу з просвіти монарха (короля, царя, шаха тощо). Той, у свою чергу, почне просвічувати своїх міністрів, ті — своїх підлеглих і так далі, і, зрештою, вони просвітять усю свою країну, адже влада в їхніх руках. Зрештою це виявилося ілюзією, але водночас посприяло розвитку науки.

Франсіско Гойя. Сон розуму породжує чудовиськ, 1797

Іспанський художник Франсіско Гойя (1746—1828) жив на межі двох епох. Він був свідком як піднесеного оптимізму доби Просвітництва, так і появи настроїв світової скорботи, які запанували в літературі романтизму на початку ХІХ ст. Своїми роздумами про долю людства він поділився у серії офортів «Капрічос», одним із основних у якій є офорт «Сон розуму породжує чудовиськ».

Сам Гойя так пояснив суть картини: «Коли розум спить, фантазія у сонних мареннях народжує чудовиськ, але у поєднанні з розумом фантазія стає матір’‎ю мистецтва і всіх його дивовижних творінь».

Загалом доба Просвітництва позначена позитивним, оптимістичним настроєм. До того ж, у порівнянні з XVII ст., коли Європою прокотилася смертоносна 30-річна війна, XVIIIст. видавалося певним перепочинком, поліпшенням, часом спокою. Пересічна людина стала жити краще, її добробут, побутові умови покращилися. Усе це в комплексі, додане до ідеології просвітників, і сприяло тому, що панівним настроєм тієї епохи, попри все, був оптимізм, радісне світосприйняття. Звісно, це не означає, що всі просвітники були безтурботними мрійниками, людьми в рожевих окулярах. Якраз навпаки: розумні, чудово освічені просвітники дуже добре бачили недоліки й вади тогочасного життя. Однак вони вірили в розум людини, у можливість справедливого, раціонального влаштування суспільства і, зрештою, саме тому стали безсмертними у вдячній пам’‎яті людства.

Отже, нехай просвітники іноді й помилялися, нехай не всі їхні проекти та «блискучі обіцянки» пощастило реалізувати, але саме вони висунули привабливі та актуальні й нині гасла «свободи, рівності, братерства», саме вони заклали основи демократичного устрою сучасного цивілізованого світу, саме на їхній ідеології засновані конституційні засади багатьох сучасних держав і різноманітні декларації та хартії прав людини. Усе те, що ми нині з повагою називаємо європейськими цінностями, багато в чому зобов’‎язане діяльності освічених і надзвичайно талановитих людей — просвітників. І значною мірою передовсім саме добі Просвітництва з її фаустіанським духом жаги пізнання західна цивілізація завдячує тим, що сьогодні саме вона є світовим лідером.

І насамкінець ще один величний підсумок величної епохи: саме в добу Просвітництва остаточно утвердилася ледь намічена в добу бароко єдина «європейська культура», а в певному сенсі — і культура світова. Тож у 1827 р., саме на схилку Просвітництва, завершуючи тривалу роботу над грандіозною трагедією «Фауст», Ґете заявив: «Зараз ми вступаємо в епоху світової літератури».

Там, де мешкають невігласи, існують монархії, а де розквітла література і працюють великі уми, встановлюються республіки.

Траяно Боккаліні, італійський письменник XVII ст.

1. Визначте характерні риси доби Просвітництва.

2. Якими були зв’‎язки Просвітництва з попередніми історичними та літературними епохами? У чому полягає гуманістичний зміст цього руху? Яких видатних просвітників ви знаєте?

3. Що вважають початком доби Просвітництва? Як її ще називають? Чому?

4. Що стало переважаючим пафосом і підґрунтям ідеології Просвітництва? Яким був провідний настрій цієї доби?

5. Які ідеї хвилювали просвітників у першу чергу? Чи втілені вони у наш час?

6. Які завдання ставили просвітники перед літературою? Назвіть найвидатніших

представників Просвітництва в літературі.

7. Якими були стосунки просвітників з класицизмом?

8. Змалюйте образ світу і місце людини в ньому, якими їх бачили діячі Просвітництва.

9. Яким було ставлення до тогочасного суспільного устрою діячів Просвітництва?

Зцілять зіпсованість людську...






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.