Я ПАМ'ЯТНИК СОБІ ПОСТАВИВ НЕРУКОТВОРНИЙ - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН (1799-1837) - РОМАНТИЗМ

Підручник Зарубіжна література 9 клас - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2017

Я ПАМ'ЯТНИК СОБІ ПОСТАВИВ НЕРУКОТВОРНИЙ - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН (1799-1837) - РОМАНТИЗМ

Exegi monumentum.1

Я пам’‎ятник собі воздвиг нерукотворний,

Тропа народна там навіки пролягла,

Олександрійський2 стовп, в гордливості незборний,

Йому не досягне чола.

Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду,

Від праху утече нетлінний заповіт,-

І славу матиму, допоки серед люду

Лишиться хоч один піїт.

Про мене відголос пройде в Русі великій,

І нарече мене всяк сущий в ній язик,

І гордий внук слов’‎ян, і фіни, і нині дикий

Тунгус, і друг степів калмик.

І довго буду тим я дорогий народу,

Що добрість у серцях піснями викликав,

Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу

І за упалих обставав.

Виконуй божеське, о музо, повеління,

Огуди не страшись, вінця не вимагай,

Спокійна завжди будь на кривди й на хваління,

І в спір із дурнем не вступай.

Переклад Максима Рильського

1 Я воздвиг пам’‎ятник (лат.).

2 Олександрійський стовп - монумент, споруджений у 18291834 рр. на Палацовій площі в Санкт-Петербурзі за проектом французького архітектора Огюста Монферрана на честь перемоги російського війська над Наполеоном.

До цієї теми поети різних часів і народів зверталися не раз. Так, В. Шекспір (сонет 55) був переконаний: «Державців монументи мармурові // переживе могутній мій рядок...», а його молодший співвітчизник Дж. Мільтон, розмірковуючи про пам’‎ятник, який збудували на могилі автора «Гамлета», дивувався, навіщо це треба робити, адже «тривкіший за кордони і держави» пам’‎ятник великому поету й драматургу збудований у людських серцях - це сторінки «безцінних книг» Шекспіра, тож «пишнішої гробниці на землі не матимуть ніколи королі».

Ода «Я пам’‎ятник собі воздвиг нерукотворний...» стала своєрідним підсумком творчого шляху О. Пушкіна, адже була написана майже наприкінці життя, у 1836 р. Письменник продовжив традицію, започатковану ще в І ст. до н. е. Горацієм, початок вірша якого і став епіграфом поезії Пушкіна. Саме Горацію належить думка, що творчість робить митця безсмертним: «Смерті весь не скорюсь; не западе в імлу // Частка краща моя», - а духовні цінності набагато триваліші за матеріальні, хоч які величні й могутні вони є.

У первісному варіанті свого вірша Пушкін написав: «І довго буду тим я дорогий народу, / Що звуки для пісень нові я віднайшов...» У такій редакції його вірш був би ближчим до першоджерела, бо в Горація читаємо: «Вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні» (переклад Андрія Содомори). Але Пушкін врешті-решт зупинився на варіанті: «...Що добрість у серцях піснями викликав», підкресливши не стільки своє літературне новаторство, скільки заклик людей до доброти, милосердя.

Мотив творчого безсмертя в Пушкіна тісно пов’‎язаний з народною пам’‎яттю: лише те мистецтво вічне, до якого «тропа народна. навіки пролягла».

У чому вбачає свою заслугу перед нащадками поет у вірші «Я пам’‎ятник собі воздвиг нерукотворний...»?

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» (1823-1832)

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» - одне з найвищих творінь О. Пушкіна. Це твір новаторський для російської літератури, адже новим був сам його жанр - роман у віршах (першим твором цього жанру вважають «Дон Жуана» Дж. Байрона).

Роман у віршах - різновид змішаного жанру, що поєднує, з одного боку, багатоплановість та епічні принципи розповіді, а з іншого - суб’‎єктивність, притаманну ліричним творам. Отже, роман у віршах має, сказати б, «два крила» - епічне і ліричне.

Епічність твору Пушкіна полягає передовсім у широті охоплення життя: це і столичний світ, і провінційне дворянство, і селянство з його звичаями і фольклором, і щоденний побут росіян початку ХІХ ст. Недаремно вже сучасники назвали його «енциклопедією російського життя».

Ліризм же твору полягає насамперед в описі духовного життя персонажів, зокрема їхньої психології. Тому твір Пушкіна визначають ще і як психологічний роман.

Однією з ознак лірики є також наявність ліричного героя. І Пушкін постійно підкреслює, що Онєгін - персонаж самодостатній, а не його, Пушкіна, «ліричний двійник».

Працюючи в жанрі роману у віршах, Пушкін

розв’‎язує ще одне завдання - замінює романтичну фрагментарність, невимушеність розгортання подій романтичної поеми створенням ілюзії невимушеної розмови з читачем. Звідси стає зрозумілою величезна кількість звертань оповідача до читача, якими буквально пронизаний твір від початку аж до самого фіналу.

Однак ця нібито «простота» досягається цілою системою дуже складних поетичних засобів, які вимагали від читача не лише блискучої освіти, а й неабиякого літературного хисту. Наприклад, якщо читач бодай на елементарному рівні не володіє англійською мовою, до того ж ніколи нічого не чув ані про видатного англійського поета Дж. Байрона, ані про його знамениту поему «Паломництво Чайльд Гарольда», та ще й не знає, хто такий «байронічний герой», то цей читач не зможе «розшифрувати» таких, наприклад, рядків з твору О. Пушкіна, де Євгенія Онєгіна схарактеризовано так: «Як Child-Harold, похмурий, томний, / Він увіходив у салон».

А сенс цих рядків у тому, що Онєгін нагадував (чи вдавав із себе - отут одна із загадок Пушкіна) головного героя поеми Дж. Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда» (Childe-Harold’‎s pilgrimage), який на час написання роману російського письменника у всій Європі вже став уособленням розчарованого героя.

Для «вільного роману», як називав твір сам автор, Пушкін розробив особливу строфу, яка отримала назву онєгінської. «Енциклопедія російського життя» вимагала місткої строфи, і поет обрав строфу з 14 рядків (три катрени і заключний двовірш). Стільки ж рядків має і сонет, яким поет прекрасно володів. Проте сонет - складна строфічна форма із суворими законами щодо розгортання змісту, а роман у віршах вимагав іноді «розважити» читача, відволіктися, що суворо заборонено в сонеті. Тож Пушкін і обирає чотирнадцятирядковий чотиристопний (у сонеті п’‎ять стоп) ямб з усіма видами римування й заключним двовіршем.

А може, Онєгін - це пародія на Чайльд Гарольда? Чи не іронія це самого Пушкіна над романтизмом, над «байронівською позою» багатьох його сучасників? Тож можна погодитися з думкою літературознавця Ю. Лотмана: «Простота [оповіді в романі «Євгеній Онєгін»] була позірною і вимагала від читача високої поетичної культури».

Сюжет твору начебто простий: столичний аристократ Євгеній Онєгін, якому «докучив рано світський шум», їде в село. У ті часи в моді було визначення, що романтизм - це дочасна старість душі (у Байрона - «мій дух як ніч»). З огляду на це Онєгін - типовий романтичний герой, адже в столиці він зайвий.

Усі навколо сполошилися - він привернув увагу не лише як людина зі столиці, а і як неодружений чоловік, тобто вигідна партія для дівчат на порі. Спочатку до нього приїздять сусіди, але він воліє ні з ким не спілкуватися. До того ж столичний дивак вдався до «небезпечних» новацій: «Ярмо кріпацької роботи / Легким оброком замінив; / І раб [кріпак] життя благословив». Отже, «романтичний герой» виявився людиною щирої душі - дав селянам полегшення. Однак тим самим він зіпсував стосунки із сусідами і фактично усамітнився. Власне, він став зайвим не лише в столиці, а й поміж сільських поміщиків.

Єдиний, з ким дружив Онєгін, був Ленський, який здобув освіту й «набрався романтичного духу» в Німеччині. Пушкін одним-двома штрихами малює портрет романтика «німецького штибу». І навіть така деталь, як «чорні кучері до пліч», натякає на німецький вплив на Ленського - подібна зачіска була у Фрідріха Шиллера, твори якого він читає навіть перед фатальною дуеллю.

Треба зауважити, що ставлення автора до двох героїнь - сестер Ларіних - є діаметрально протилежним. Якщо Тетяні він явно симпатизує, то до Ольги ставиться прохолодно. Так, нещодавно загинув Володимир Ленський, який щиро її кохав (причому не в останню чергу і через легковажність самої Ольги), але скоро вона забула і палкого поета, і свої почуття.

ХРОНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ СЮЖЕТУ В «ЄВГЕНІЇ ОНЄГІНІ» (за Ю. Лотманом; дати подано за старим стилем)

1795 - рік народження Онєгіна. Онєгін був ровесником багатьох відомих декабристів.

1803 - рік народження Ленського і можливий рік народження Тетяни.

1811-1812 - закінчення «навчання» Онєгіна і його вихід у світ.

1817 (або 1818) - до весни 1820 - навчання Ленського в Геттінгенському університеті.

Зима 1819 - весна 1820 - час дії першої глави.

Літо 1820 р. - час дії другої та третьої глави.

Літо-осінь 1820 р. - час дії четвертої глави.

Ніч з 2 на 3 січня (з 15 на 16 за новим стилем) - 12 (25) січня - час дії п’‎ятої глави. 25 грудня (7 січня 1821 р.) 1820 р. - 5 (18) січня 1821 р. - святки й ворожіння в домі Ларіних.

Ніч з 5 (18) на 6 (19) січня - сон Тетяни.

12 (25) січня - день іменин Тетяни. Сварка Онєгіна і Ленського.

13 (26) січня - весна 1821 р. - час дії шостої глави.

14 (27) січня - дуель і загибель Ленського. Весна 1821 - лютий 1822 р. - час дії сьомої глави.

Лютий-березень 1821 р. - від’‎їзд Онєгіна до Петербурга.

Літо 1821 р. - заміжжя Ольги та її від’‎їзд. Літо 1821 р. - відвідини Тетяною сільського кабінету Онєгіна та читання його книжок.

3 (16) липня 1821 р. - від’‎їзд Онєгіна з Петербурга («Подорож Онєгіна»).

Кінець січня - лютий 1822 р. - подорож Тетяни з матір’‎ю в Москву.

1822 р. (очевидно, осінь) - заміжжя Тетяни.

Серпень - вересень 1823 р. - перебування Онєгіна в Криму («Подорож Онєгіна»). Осінь 1823 р. - зустріч Онєгіна й автора в Одесі («Подорож Онєгіна»).

Серпень 1824 р. - заслання автора в Михайлівське і повернення Онєгіна в Петербург («Подорож Онєгіна»).

Осінь 1824 р. - весна 1825 р. - час дії восьмої глави.

Березень 1825 р. - кінець роману.

Попри те що в образах обох Ларіних є багато спільного (вони рідні сестри, майже ровесниці, хай і по-різному, але обидві привабливі, разом росли тощо), але Ольга і Тетяна різко протиставлені одна одній. Перша - весела, рум’‎яна, життєрадісна, друга - меланхолійна, мрійлива, немов чужа у своїй сім’‎ї (чи не так само чужа, як чужий і навіть зайвий скрізь і Євгеній Онєгін?). Ольга любить легковажно, Тетяна - усією душею. Але чи не найбільша різниця - в умінні зберігати вірність, у моральних чеснотах.

Так, коли Онєгін удруге зустрічає Тетяну, з нею відбувається метаморфоза: вона вже живе не в селі, а в столиці, вона одружена, багата, стала княгинею. І тут Онєгін немов прозріває - він бачить, кого втратив. І Пушкін «змушує» свого героя тепер уже писати листа їй (свого роду дзеркальна композиція). Він щирий - зокрема, зізнається в тому, що він «чужий усім», що страждає від самотності. А це вже - романтичний лейтмотив. Але цього разу вже Тетяна відмовляє йому, як колись він їй. Причому вона не приховує, що все ще кохає його. Але почуття обов’‎язку переважує почуття кохання - вона не може порушити обітниці, яку дала чоловікові під час вінчання: «Я вас люблю (пощо таїти?), / Та з ким я стала до вінця - / Зостанусь вірна до кінця».

І тут автор різко обриває оповідь - жанр роману у віршах, зокрема невимушеної бесіди з читачем, дозволяє йому це зробити, не особливо переймаючись відточуванням фіналу. Він прощається з читачем, наче з приятелем, без особливих церемоній: «Прощай. Прийшли ми до мети...»






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.