ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН (1799-1837) - РОМАНТИЗМ

Підручник Зарубіжна література 9 клас - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2017

ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН (1799-1837) - РОМАНТИЗМ

Глава перша

І

«Мій дядько чесний без догани,

Коли не жартом занеміг,

Небожа змусив до пошани

І краще вигадать не міг.

Воно й для інших приклад гожий;

Але яка нудота, Боже,

При хворім день і ніч сидіть,

Не покидаючи й на мить!

Яке лукавство двоязике -

Напівживого розважать,

Йому подушку поправлять,

Журливо подавати ліки,

Зітхать і думку берегти:

«Коли ж візьмуть тебе чорти!»

Портрет Євгенія Онєгіна. Малюнок Пушкіна, 1830

II

Так у пилюці, на поштових

Гадав гульвіса1 молодий,

Що з волі Зевса прав спадкових

Набрав по всій рідні своїй.

Людмили друзі та Руслана!

З героєм нашого романа

Без передмов, у цей же час

Дозвольте познайомить вас.

Онєгін,- друг мій, я зазначу,-

Родивсь на берегах Неви,

Де народились, може, й ви,

Чи вславилися, мій читачу.

Гуляв і я там в давні дні:

Та північ вадила мені1.

III

Служивши чесно, без пороку,

З боргів покійник батько жив,

Три бали він давав щороку

І все за вітром розпустив.

Життя Онєгіну сприяло:

Madame3його гляділа дбало,

А там Monsieur узяв до рук,-

І всім на втіху ріс малюк.

Monsieur l’‎Abbé4, француз убогий,

Щоб хлопчик сил не витрачав,

Всього, жартуючи, навчав,

В моралі був не дуже строгий,

Так-сяк за пустощі корив

І в Літній сад гулять водив5.

IV

Коли ж юнацьких літ бурхливих

Прийшла Євгенію пора,

Пора надій і мук щасливих,

Француза прогнано з двора.

Дістав Онєгін мій свободу,

Остригся під останню моду6,

Як dandy7той причепуривсь

І в колі вищому з’‎явивсь.

Він по-французьки, як годиться,

Міг розмовляти і писать,

Мазурку легко танцювать,

Умів незмушено вклониться;

Тож присуд був йому один:

Люб’‎язний і розумний він.

Онєгіну швидко набридли бали і світська мішура.

XLIV

Тоді, в душевній порожнечі,

Неробством мучений тяжким,

Узявсь до хвальної він речі -

Живитись розумом людським;

Загін книжок розставив гарно,

Читав, читав, а все намарно:

Там дурість, там облудна тьма;

Там змісту, честі там нема;

На все накладено вериги;

І застара старовина,

І пристаріла новина.

Лишив він, як жіноцтво, книги,

І їх запилені ряди

Закрив тафтою назавжди.

XLV

Зненавидівши марнослів’‎я

I світські приписи дрібні,

Його зустрів і полюбив я.

1 Слово гульвіса (рос. повеса) за часів Пушкіна мало майже термінологічне значення. Так називали молодь, у поведінці якої поєднувалися відчайдушна веселість, зневага до світських норм поведінки і навіть певна політична опозиційність.

2 Натяк на те, що автор перебуває на півдні імперії, а не в північному місті Петербурзі, не своєю волею.

3 Madame (франц.) - шанобливе звернення до жінки.

4 Monsieur (франц.) - шанобливе звернення до чоловіка. Monsieur l’‎Abbé - мсьє Лаббе. Російські дворяни наймали для виховання своїх дітей французів, які вважалися найкращими гувернерами.

5 Літній сад - парк у Петербурзі, який зранку був місцем дитячих прогулянок.

6 У 1810-х роках модна стрижка була дорогим задоволенням.

7 Dandy (англ.) - вишукано, пишно і модно одягнена людина, франт. Для поведінки франта характерні були недбалість та зухвалість.

Припали до душі мені

І мрій жадоба мимовільна,

І своєрідність непохильна,

І ум, холодний та їдкий;

Він був похмурий, я - лихий.

Обидва пристрасті ми знали,

Обох життя гнітило нас;

В серцях огонь юнацький згас;

Обох підступно чатували

Злоба Фортуни і людей,

Як тільки в світ прийшли ми цей.

LI

Ми вдвох з Онєгіним хотіли

В далеких побувать краях;

Та примхи долі повеліли

Йому на інший стати шлях.

Без батька він тоді зостався.

Перед Онєгіним зібрався

Неситих кредиторів рій.

З нас має кожен розум свій:

Євгеній, позвів не любивши,

Усе, що в спадщину дістав,

Їм добровільно передав,

По тій утраті не жалівши,-

А може, чув він оддаля,

Що дядька кличе вже земля.

Управитель сповіщає Онєгіна про важку хворобу дядька, і той вирушає в дорогу, описану на початку. Коли Онєгін приїхав у село, дядько вже помер.

Глава друга

IV

Євгеній, сівши панувати

В селі, на лоні самоти1,

Щоб якось час промарнувати,

Новини здумав завести.

Мудрець пустинний, без турботи

Ярмо кріпацької роботи

Легким оброком замінив;

І раб життя благословив.

Сусід ощадний аж здригнувся -

В такий страшенний гнів запав

На те зламання панських прав2;

Лукаво інший усміхнувся,

І разом вирішили так,

Що небезпечний то дивак.

V

До нього спершу заїжджали;

Та з двору іншого кінця

Звичайно слуги подавали

Йому донського жеребця,

Почувши здалеку, з-за річки,

Сімейної гурчання брички.

Усі, образившися тим,

Порвали приятельство з ним.

«Сусід наш неук, химерує,

Він фармазон3; він п’‎є одно

Червоне склянкою вино4;

Він дамам ручки не цілує;

Все прошу, прошу, - а нема

Уклінно»,- визнано всіма.

VI

Тоді ж таки в село дідизне

Новий поміщик прибува,

Про нього теж говорять різне,

Рішучих присудів слова.

1 Добровільне життя в селі у дворянському середовищі, яке було пов’‎язане з діяльністю таємних товариств, було викликане бажанням покращити життя селян.

2 У ліберальному дворянському середовищі заміну панщини оброком вважали не лише більш м’‎якою формою кріпацтва, адже селянин замість того, щоб увесь час працювати на пана, мусив віддавати йому лише певну частку заробленого, а й шляхом до звільнення селян від кріпацтва взагалі. Ця реформа вела до знищення «заводів» - кріпосних мануфактур, які були найтяжчою формою кріпацтва і давали поміщикам неабиякий зиск. Саме таке господарство успадкував від дядька Євгеній (І, LIII, 10-11). Отже, Онєгін, що перевів своїх селян на оброк, добровільно суттєво зменшив власні прибутки.

3 Тобто франкмасон, член таємного масонського товариства, вільнодумець.

4 Сусіди звинувачують Онєгіна в марнотратстві, адже на той час червоне вино виготовлялося у Франції і коштувало дорого.

На ймення Володимир Ленський,

Душею мрійник геттінгенський1,

Красунь, стрункий, як очерет,

Поклонник Канта2 і поет.

Він у Німеччині туманній3

Засвоїв, ученик палкий,

І дух, тривожний та чудний,

І волелюбні поривання,

Натхненну щохвилини річ

І чорні кучері до пліч4.

VII

Іще під подихом пороку

Зів’‎януть серцем він не встиг,

То й дружбу, і любов високу

Ще цінувати щиро міг;

Він серцем був невіглас милий,

Ще марева його манили,

І полонили юний ум

Нові для нього блиск і шум.

В часи печалі й неспокою

Плекав він мрію золоту,

Життя розгадував мету;

Його загадливою млою

Він голову собі сушив

І сподівався різних див.

VIII

Він вірив: є душа єдина,

Яка з’‎єднатись має з ним;

Тривожна, чиста і невинна,

Вона живе лише одним;

Він вірив: друзі без омани

За нього приймуть і кайдани,

І в них рука не задрижить

Сосуд наклепника розбить;

Був певен він: обранці долі,

Що возлюбили люд земний,

Становлять той союз святий,

Який промінням щастя й волі

Колись, у пожаданий час,

Осяє землю цю і нас.

IX

І гордий гнів, і жаль ласкавий,

І до добра свята любов,

І найсолодша мука слави

У нього хвилювали кров.

Мандрівець, як усі поети,

Під небом Шиллера і Ґете

Він їхнім полум’‎ям зайнявсь

І дзвону лірному віддавсь.

І муз прекрасної науки

Він осоромою не вкрив:

Проміння світлих почуттів

Слухняні зберігали звуки,

І мрії, повні чистоти,

І чар високий простоти.

XI

В пустині, де лише Євгеній

Збагнув би вдачу цю тонку,

Сусідів гульбища буденні

Були йому не до смаку;

Він утікав од їх розмови.

Знай, міркували ті панове

Про сіножаті, про вино,

Про псарню, про своє майно,-

Тож не було в речах статечних

Ні поетичних поривань,

Ні в бистрих дотепах змагань,

Ні висловів розумно-ґречних;

Але в розмові їх дружин

Ще менше глузду бачив він.

XII

...На вроду красень, ще й багатий,

Був Ленський хоч куди жених;

Тому не треба й дивувати,-

Всі дочок ладили своїх

Оддать півруському сусіді5;

1 Йдеться про університет у німецькому місті Геттінгені, де навчалося багато росіян. Університет славився на всю Європу своїми ліберальними поглядами.

2 Іммануїл Кант (1724-1804) - німецький філософ, один із засновників класичної німецької філософії, яка мала великий вплив на європейську інтелігенцію.

3 Тут: Німеччини романтичної.

4 Зачіска Ленського нагадує зачіску Шиллера. Ця зачіска вільнодумця протиставлялася короткій зачісці денді. Нижче, у VІІІ строфі, фактично переповідається балада Шиллера «Порука».

5 Натяк на «європейськість» Ленського.

Тож у гостях він при обіді,

А хтось уже і натяка,

Що жить без пари - річ тяжка...

XIII

Та не хотівши, мов на зло їм,

Кайдани шлюбні волокти,

Намислив із моїм героєм

Знайомство Ленський завести.

Вони зійшлися. Тьма і промінь,

Пісні і проза, лід і пломінь

Ховають більше схожих рис;

Тож день знайомства їм приніс

Лиш обопільне нудьгування;

Та з часом приязнь розцвіла

І незабаром перейшла

У нерозлучне другування.

Так люди з нічого робить -

Сам каюсь - друзі мимохіть.

XV

Ласкава усмішка стрівала

Поета речі запальні;

І думка, трохи ще нестала,

І очі, завжди вогняні,

Були Онєгіну за диво;

Він стримувався терпеливо,

Щоб зимним словом їх не збить,

І думав: гріх мені труїть

Оце хвилинне раювання;

Настане і без мене час;

Нехай же, поки не погас,

Горить він, повен милування;

Пробачмо юності палкій

Шаленства юний буревій.

Дочасний інвалід любові,

Онєгін речі юнакові,

Ту сповідь щирих почуттів,

Поважно слухати умів.

Свою простосердечну совість

Поет одверто викривав;

Євгеній незабаром знав

Його кохання юну повість,

Щоденні радощі й жалі,

Давно відомі на землі.

XXI

Коли він, отрок нелукавий,

Сердечних мук іще не знав,

Дитячі Ольжині забави

Він з милуванням споглядав;

В ласкавім затишку діброви

Він з нею перші мав розмови,

І провіщали їм вінки

Сусіди-друзі, їх батьки.

У глушині, невинна й чиста,

Вона в смиренності села

Під рідним доглядом росла,

Як та конвалія пашиста,

Незнана в тінявій імлі

Метеликові та бджолі.

XXIII

Слухняна завжди, непримхлива,

Весела завжди, як весна,

Як сни поетові, правдива,

Як поцілунок, чарівна;

Блакитні очі, чистий голос,

Неначе льон, білявий волос,

І рухи, й усмішка, і стан,-

Все в Ользі... Та візьміть роман

Хоч би який, і дуже вірно

Там подано її портрет:

В нім любих без кінця прикмет,

Та він набрид мені безмірно.

Про старшу Ольжину сестру,

Читачу, слово я беру.

XXV

Тож названо її Татьяна1.

Ні врода, що в сестри цвіла,

Ні свіжість на виду рум’‎яна

1 Пушкін надзвичайно ретельно добирав імена своїм персонажам. Так, ім’‎я Євгеній на початку ХІХ ст. пов’‎язувалося з церковною традицією, як-от Євстратій, або з літературною. Наприклад, Володимир - «благородне» ім’‎я для позитивного героя, а Євгенієм називали негативного персонажа. За іменем Татьяна не було ніякої традиції: ні церковної, ні літературної. Сам Пушкін підкреслював, що це ім’‎я найчастіше трапляється серед простолюду.

У ній привабить не могла.

Печальна, дика, мовчазлива,

Неначе сарна полохлива,

Вона росла в сім’‎ї своїй,

Немовби зовсім у чужій.

Вона горнутися не вміла,

Як інші діти, до батьків;

Маленька ще, між малюків

Стрибать і гратись не хотіла,

І часто край вікна сама

Сиділа журна та німа.

XXVI

Задума, друг її незримий,

Злюбивши вірно це дитя,

Скрашала мріями легкими

Сільське забарливе життя.

Не знали голки ніжні пальці;

Схилившись над покірні п’‎яльці,

Шовками світлими вона

Не оживляла полотна.

Прикмета потягу до влади:

Слухняну ляльку ще дівча

Звичаїв ґречності навча -

Закону людської громади,

І материнський заповіт

Їй шепче, лиш уздрівши світ.

XXVIII

Вона любила на балконі

Стрічати сонце в тишині,

Як на блідім небеснім лоні

Згасають зорі вогняні,

І тихо край землі ясніє,

І, вісник ранку, вітер віє,

І день поволі виплива.

Коли ж, бувало, зимова

На простір тиха ніч лягає,

І довго в місячній імлі

На затуманеній землі

Лінивий схід одпочиває,-

У звичний час, по любих снах

Вона вставала при свічках.

XXIX

Їй заміняли все романи

Ще з юних літ, як милий сон;

Вона злюбила всі омани,

Що дав Руссо чи Річардсон1.

Отець її, добряга милий,

В минулім віці запізнілий,

Її від того не беріг;

Він не читав ніколи книг,

Бо бачив там лиш марнослів’‎я.

Його, бувало, й не кортить,

Який у доні том лежить,

Покладений під узголів’‎я.

А неня - та була сама

Від Річардсона без ума.

Глава третя

Ленський зізнався Онєгіну, що закоханий. Євгеній погодився поїхати до Ларіних, щоб побачити кохану Володимира, і був здивований вибором Ленського. Його увагу привернула Татьяна. Між тим сусіди почали говорити, що начебто Онєгін - жених Татьяни.

VII

Татьяну молоду гнівили

Людські пересуди й чутки,

Та чар якийсь незрозумілий

Закрався у її думки;

У серці мрія зародилась;

Прийшла пора - любов явилась.

Так зерно під огнем весни

Росте з земної глибини.

Давно палало поривання,

Уяві снився молодій

Чуття палкого дар страшний;

Давно сердечне умлівання

У груди стиснені лилось,

І ждала дівчина... когось.

VIII

Діждалася... Відкрились очі;

«Це він!» - подумала вона.

Тепер, ой леле! дні і ночі,

І сну жарота самітна,

1 Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), С. Річардсон (16891761) - автори популярних у той час сентиментальних романів.

Все повне ним; чудесна сила

Мрійливу діву охопила

Тісним кільцем. Докучні їй

І гомін лагідний людський,

І погляд челяді дбайливий,

З журбою в глибині очей

Вона не слухає гостей,

Клене в душі їх рій шумливий,

І їх одвідини гучні,

І всі розмови їх нудні.

XV

Татьяно, друже мій, Татьяно!

З тобою разом сльози ллю;

У руки модному тирану

Ти долю віддала свою.

Загинеш, друже мій, та нині

Ти у сліпучім оп’‎янінні

Солодке кличеш забуття,

Ти спізнаєш жагу життя,

Ти п’‎єш отруйний чар бажання,

Тобі спокою не знайти;

В уяві скрізь малюєш ти

Місця щасливого стрівання;

Усюди, всюди в сяйві мрій

Фатальний спокуситель твій.

Татьяна вирішила написати листа Онєгіну.

Лист Татьяни до Онєгіна

Я вам пишу - чи не доволі?

Що можу вам іще сказать?

Тепер, я знаю, в вашій волі

Мене зневагою скарать.

Та як мене в нещасній долі

Хоч пожаліти ви ладні,

То відгукнетеся мені.

Спочатку я мовчать хотіла;

Повірте: сором свій од вас

Я б заховала навсякчас,

Коли б надія хоч бриніла

Лиш раз на тиждень, в певний час,

У нашім домі стріти вас,

Щоб тільки слухать вашу мову,

Слівце сказати,- а за тим

Все думать, думать об однім

І зустрічі чекати знову.

Та ви гордуєте людьми,

Вам на селі і тяжко, й душно,

А ми... нічим не славні ми,

Хоч вам і раді простодушно.

Нащо ви прибули до нас?

У самоті села глухого

Ніколи б я не знала вас,

Не знала б я страждання цього.

Душі дівочої тривогу

З часом приборкавши (хто зна?),

Могла б я з іншим шлюб узяти

І стала б дітям добра мати

І вірна мужеві жона.

Не ти!.. Ні, серцем полюбила

Лише тебе навіки я!

Так вища рада присудила...

То воля неба: я твоя;

Життя мойого всі години -

Порука зустрічі одній;

Сам Бог послав тебе, єдиний,

Повік ти охоронець мій.

У снах мені ти привиджався,

Незримий, душу ти палив,

Твій дивний зір мене томив,

Твій голос в серці відбивався

Давно... ні, то було не в сні!

Ти увійшов, і я впізнала,

Вся обімліла, запалала,

Шепнула: він явивсь мені!

Чи правда ж: я тебе вчувала,

Зо мною вів розмову ти,

Коли я бідним помагала

Або молитвою втішала

Тривожні муки самоти?

Хіба крізь морок занімілий

Не ти, неначе привид милий,

У цю хвилину промайнув

І став тихенько в узголов’‎ю?

Не ти з відрадою й любов’‎ю

Слова надії тут шепнув?

Хто ти: чи ангел мій ласкавий,

Чи спокуситель мій лукавий:

Розвій ці сумніви до дна.

Таж, може, все це марні болі,

Душі дівочої мана!

І зовсім інший вирок долі...

Але дарма! Тобі свою

Віднині душу доручаю,

Перед тобою сльози ллю,

Твого заступництва благаю...

Ти уяви: я тут сама,

Ніхто мене не розуміє,

В знемозі думка туманіє,

І порятунку вже нема.

Я жду тебе: єдиним зором

Надії в серці оживи,

Чи сон гнітючий мій урви,

На жаль, заслуженим докором!

Кінець! перечитать боюсь...

На серці сором, страх і мука...

Але ні з чим я не таюсь,

І ваша честь мені порука...

Татьяна передає листа Онєгіну і з нетерпінням чекає відповіді. Євгеній довго думає над листом, який його зворушив, і нарешті ввечері на третій день приїздить до Ларіних. Він холодно розмовляє з Татьяною, радить учитись «володіть собою».

Ленський все більше закохується в Ольгу. Онєгін ціле літо й осінь провів у себе в маєтку на самоті.

На святки Ленський умовив Онєгіна поїхати на іменини Татьяни, переконавши його, що там буде лише родина.

У ніч святочного ворожіння Татьяні приснився дивний сон. Вона йде по сніговій галявині й переходить по жердинах потічок. Назустріч їй підіймається ведмідь, вона починає від нього тікати. Коли ведмідь її наздогнав, то відніс в убогий курінь, де вона зустріла дивних істот: череп на гусячій шиї, рака на павукові, танцюючого вітряка, - що підкорялися Онєгіну. Коли Онєгін, звертаючись до Татьяни, крикнув: «Моя!» - усі почвари зникли. До кімнати зайшли Ленський та Ольга. Євгеній з ножем кидається на Ленського... У жаху Татьяна прокидається. Наступного дня Татьяна по гадальних книгах намагається розгадати віщий сон.

Приїхавши до Ларіних, Онєгін розгнівався на Ленського, бо замість сімейного вечора потрапив на велелюдне святкування. Він вирішив помститися Володимиру і весь вечір протанцював з Ольгою. Розгніваний Ленський залишає святкування, вирішивши викликати Онєгіна на дуель.

Глава шоста

IV

Вперед, вперед, моя істор’‎є!

Особа кличе нас нова.

В п’‎яти верстах од Красногор’‎я,

Де виріс Ленський, прожива

Та благоденствує й донині

По-філософському в пустині

Зарєцький, за минулих днів

Отаман зграї картярів,

Гультяй і зух, трибун трактирний.

Тепер - з початком сивини -

Сімейства батько без жони,

Надійний друг, поміщик мирний

І навіть чесний чоловік:

Так виправляється наш вік!

VIII

Був не дурний він; мій Євгеній,

Не шанувавши серця в нім,

Любив думки його - не вчені,

Та глуздом натхнуті живим.

Він залюбки з ним зустрічався,

Отож ніяк не здивувався,

Коли об ранішній порі

Його побачив на дворі.

Той увійшов, почав розмову,

Почавши, скоро сам урвав

І, усміхаючись, подав

Йому записку юнакову.

Онєгін, ставши при вікні,

Проглянув літери дрібні.

IX

То був приємний, благородний,

Короткий виклик, чи картель:

Поет, узявши тон холодний,

Ним кликав друга на дуель.

Онєгін у недовгій мові

Того доручення послові

Сказав, що завжди радий він1.

Оддавши ввічливий уклін,

1 Умовна форма прийняття виклику на дуель.

Зарєцький вийшов із покою;

Багато дома мавши справ,

Він бути довше не бажав.

А що Євгеній? Самотою

Себе він гостро засудив,

Що нерозважно так чинив.

X

І справді: зміркувавши строго,

Він визнав у думках своїх,

Що досить наробив лихого:

По-перше, підійняв на сміх,

Досаді давшись понад міру,

Любов несміливу і щиру;

По-друге: хай собі юнак

Шаліє; це ж природно так

У раннім віці. Занехаяв

Євгеній дружбу, що велить

Себе в цій справі появить

Не м’‎ячиком дурних звичаїв,

Не самолюбним хлопчаком,

А мужем з честю та умом.

XI

Він мав би злагоду явити,

А не їжачитись, як звір.

Повинен був він пом’‎якшити

Юнацьке серце. «Та про мир

Тепер шкода вже і гадати...

До того ж, - мислить він, - завзятий

Устряв до цього дуеліст,

На брехні й наклепи артист.

Звичайно, я б зневажить радий

Всі вигадки лепетуна,-

Та людський сміх, юрба дурна...»

І от уже вам суд громади!

Пружина честі, наш кумир!

От владар світу з давніх пір!

ХIII

Кокетку кленучи душею,

Кипучий Ленський намір мав

Не зустрічатись більше з нею;

То він на сонце поглядав,

То на годинник свій дивився -

І у сусідок опинився.

Таївши задуми свої,

Хотів збентежить він її,

Та де там! Оленька зустріла

Його на отчім рундуці

З веселим сміхом на лиці,

Немов надія легкокрила,

Рум’‎яна, жвава, чарівна,

Як і раніш, була вона.

XIV

«Чому втекли ви так зарання?» -

Від неї перший запит був.

І всі недавні почування

Бідаха, змішаний, забув.

Що діять ревнощам жорстоким

Перед таким невинним оком,

Перед дитячим цим чолом,

Перед душі її теплом!..

І Ленський, чарами повитий,

Її кохання бачить знов,

І гнів у нього перейшов,

І він ладен її простити,

Тремтить і не знаходить слів,

Він знов щасливий, знов ожив...

XV. XVI. XVII

Сумний, похмурений, похилий

Від дум, що мучать і гнітять,

Не має Володимир сили

Вчорашнє Ользі нагадать;

Він мислить: «Буду їй спаситель;

Не стерплю я, щоб спокуситель

Огнем зітхання і похвал

Збудив у ній гріховний пал;

Щоб ніжну лілії стеблину

Гробак отруйний підточив,

Щоб доранковий квіт одцвів,

Розцвівшися наполовину».

Це значило, читачу мій:

Піду я з другом на двобій.

У ніч перед дуеллю Ленський намагається читати Шиллера, але образ Ольги весь час стоїть у нього перед очима. Свої почуття він вирішив передати у віршах, поки сон не зморив його. Натомість Онєгін у ніч перед дуеллю спав немов убитий.

Так... вороги! Чи то ж давно їм

Серця ненависть повила?

Чи то ж давно із супокоєм

Трапезу, мислі і діла

Ділили друзі? Нині крові,

Неначе вороги спадкові,

Жадають, як в страшному сні,

Один одному в тишині

Вони готують кулю згубну...

А що, як сміхом це кінчить,

Як рук своїх не багрянить,

Як розійтися миролюбно?..

Та серце слухати своє

Фальшивий сором не дає.

XXX

«Зіходьтесь!» І вони поволі

Пройшли, спокійні, мовчазні.

Ще не підводячи пістоля,

Чотири кроки ті страшні,

Чотири сходини смертельні.

Як приписи велять дуельні,

Євгеній зброю підіймав

І націлятися почав.

Ще кроків п’‎ять - одна хвилина -

І Ленський теж підводить бронь.

Та раптом вибухнув огонь -

Онєгін вистрілив... Година

Прийшла рокована: поет

Безмовно ронить пістолет.

XXXI

Кладе собі на груди руку

І падає. Туманний зір

Відображає смерть, не муку.

Так іноді по схилу гір,

У сяйві раннього світила,

Поволі пада сніжна брила

Облитий холодом страшним,

Онєгін нахиливсь над ним,

Говорить, кличе... та намарне:

Його немає вже. Співець

Найшов дочасний свій кінець!

Дихнула буря, квіт прегарний

Зів’‎яв на ранішній зорі,

Погас огонь на вівтарі!..

XXXV

Страждання сповнений тяжкого,

Євгеній схилений поблід,

На друга дивлячись німого.

«Ну що ж? Умер», - сказав сусід.

Умер!.. Страшне почувши слово,

Здригнувсь Онєгін і раптово

Покликав слуг своїх і йде.

Зарєцький бережно кладе

На сани труп похолоділий,

Додому скарб везе страшний.

Почувши мертвого, як стій

Од жаху коні захропіли,

Удила пінять і гризуть

І, як стріла, помчали в путь.

XXXVI

Вам жаль поета, друзі милі,

Що в самім розквіті надій,

У свіжій молодості й силі,

Дитя в дорозі життьовій,

Зав’‎яв! Де молоде буяння,

Де благородне поривання

Чуттів і мислей молодих,

Високих, ніжних, огняних?

Де хвилі буйної любові,

Жадоба чесного труда

І страх пороку і стида,

І ви, примари юнакові,

Ви, мрії першої весни,

Поезії святої сни!

Глава сьома

Ольга недовго сумувала за Ленським і вийшла заміж за улана. Якось Татьяна, випадково опинившись біля маєтку Онєгіна (він після дуелі з Ленським покинув село), оглядає будинок Євгенія.

XIX

Татьяна в захваті невиннім

Навколо погляд водить свій,

Здається все їй неоцінним,

Усе томливу душу їй

Тяжкої сповнює відради:

І стіл, і мирний блиск лампади,

І книги в неладі кругом,

І ліжко, вкрите килимком,

І в шибі хмарка срібнорунна,

Що заглядає в кабінет,

І лорда Байрона портрет,

І лялька на стовпці чавунна

В трикутці, з грозовим чолом,

З руками, що лежать хрестом1.

XX

Татьяна в келії тій модній

Як зачарована стоїть.

Та пізно. Віє в тьмі холодній

Нічний вітрець. Діброва спить

Над стуманілою рікою;

Сховався місяць за горою,

І пілігримці молодій

Пора вертатися мерщій.

Тож, потаївши хвилювання,

Не втримавшись, щоб не зітхнуть,

Татьяна вирушає в путь,

Зложивши ключниці прохання,

Щоб їй у замку цім бувать

І книги тут самій читать.

ХХІІ

Хоч нам відомо, що читання

Давно Євгеній розлюбив,

Одначе деякі писання

Із-під неласки він одвів:

Співець Гяура та Жуана2,

Та зо два, зо три ще романи,

Де віддзеркалився наш час

І де змальовано для нас

Його героїв досить вірно,

Без віри й честі у ділах,

З холодним серцем у грудях,

Химерам відданих безмірно,

Чия озліла голова

На марні дії порива.

XXIII

Відзначок нігтем там чимало

Було на книжних берегах,

1 Статуетка Наполеона.

2 Байрон.

І око пильне оживало

Ще більше на таких рядках.

Татьяна з трепетом зважає,

Що мій Онєгін відзначає,

На чім увагу він спинив

І з чим погодився без слів.

То там, то там на білім полі -

Лишились олівця сліди,-

Душа Онєгіна завжди

В них одбивалась мимоволі -

В короткім слові чи в гачку,

Чи в запитальному значку.

XXIV

Належну знайдено дорогу;

Дається Тані зрозуміть

Усе ясніше - слава Богу, -

Кого судилось полюбить,

Кому віддати пал сердечний:

Дивак сумний і небезпечний,

Що в небі чи в безодні зріс,

Цей ангел чи гордливий біс, -

Що ж він? Наслідування вдале,

Нікчемна тінь? Невже-бо він

В плащі Гарольдовім москвин,

Химер чужих тлумачник дбалий,

Слів модних збиранка нова?

Чи не пародія, бува?

Мати Татьяни вирішила відвезти доньку до Москви на ярмарок наречених, щоб знайти їй пару.

Глава восьма

VII

...Та хто ж ото в юрбі шумливій

Стоїть, туманний, мовчазливий?

Для всіх здається він чужим.

Мигтять обличчя перед ним,

Як надокучні сни щоденні.

Чи сплін, чи самолюбства біль

На цім обличчі? Як, відкіль?

Хто він такий? Невже Євгеній?

Невже це він?.. Так, справді він.

- Давно прибув з чужих країн?

Той самий він, чи вгамувався?

Чи грає й досі дивака?

Яких іще там рис набрався?

Чи переміна з ним яка?

Чим нині з’‎явиться? Мельмотом1,

Космополітом, патріотом,

Гарольдом, квакером2, чи знов

Ще іншу маску він знайшов,

Чи буде так собі людина,

Як от, приміром, ви та я?..

X

Блажен, хто в юності був юний,

Блажен, хто в слушний час дозрів,

Хто несподіванки фортуни

З літами стерпіти зумів;

Хто в сни химерні не вдавався,

Хто з черню світською братався,

Хто в двадцять літ бенкетував,

А в тридцять - посаг добрий взяв;

Хто в п’‎ятдесят боргів позбувся,

Приватні й інші заплатив;

Хто слави, грошей і чинів

Спокійно, повагом добувся,

Про кого казано весь вік:

N. N. прекрасний чоловік.

XI

Та сумно, що, як привид милий,

Минулась молодість ясна,

Що ми всякчас її дурили,

Що зрадила і нас вона;

Що наші смілі сподівання,

Що наші світлі поривання

Зотліли рано, за весни,

Мов листя мокре восени.

Нестерпно, як перед тобою

Самих обідів довгий ряд,

А все життя - немов обряд,

І ти статечно за юрбою

Ідеш, чужий її думкам

І дріб’‎язковим почуттям.

XII

У гаморі людського суду

Нестерпно (річ ясна така)

Серед розсудливого люду

Придбати славу дивака,

Безумця, гідного покари,

Чи сатанічної почвари,

Чи навіть демона мого.

Онєгін (знов черга його),

Убивши друга на дуелі,

Доживши марно, без трудів

До двадцяти шести років,

Літа пройшовши невеселі

Без служби, без жони, без діл,

Не знав, де діти решту сил.

XIII

Заволоділа ним рухливість,

Жага небачених країв

(Болюча, визнаймо, властивість,

Свідомий хрест одинаків).

Покинув він спадкові ниви,

Дібровний морок мовчазливий,

Де тінь скривавлена за ним

Ходила з присудом німим,

І подорож почав без цілі,

В якімсь тривожнім почутті;

Та, як і все у цім житті,

І мандри стали вже немилі;

Отож прибув оригінал,

Як Чацький3, з корабля на бал.

XIV

Нараз усі захвилювались,

Шептання виповнило зал...

До господині наближались

У парі дама й генерал.

Була вона не гомінлива,

І не холодна, й не кваплива,

Без гри зухвалої в очах,

1 Мельмот - герой готичного роману англійського письменника Ч. Р. Метьюрина «Мельмот Блукач». Уособлення романтичного самітника.

2 Квакер - член релігійної християнської общини, що відкидала інститут священиків і церковні таїнства.

3 Перефразована репліка Чацького, героя комедії О. С. Грибоєдова «Горе з розуму», який після довгої розлуки приїхав в будинок, де він виріс, і відразу потрапив на бал.

Без нарочитості в речах,

Без тих-от витівок манірних,

Без мавпування рис чужих...

Вона була з-поміж усіх

Зразком усіх чеснот добірних,

Du comme il faut...2(Даруй, Шишков3:

Російських слів я не знайшов).

XVII

«Невже ж то,- думає Євгеній, -

Невже вона? Та справді... Ні...

Як! Зросла в тиші староденній...»

І свій лорнет у метушні

Він обертає знову й знову

На ту, чию ходу і мову,

Чиє лице немовби знав.

«Ти б, князю, часом не сказав,

Хто то в береті малиновім

З послом іспанським там сидить?»

Князь усміхнувся мимохіть:

«Ага! Зустрітися б давно вам!

Стривай, вас познайомлю я». -

«Та хто ж вона?» - «Жона моя».

XVIII

«То ти жонатий? Річ неждана!

Давно?» - «Та близько двох років».

«Хто жінка?» - «Ларіна».

«Татьяна?»

«Знайома?» - «Я в сусідстві жив».

«О, то ходімо ж!» - Князь підходить

І до дружини він підводить

Під руку родича свого.

Княгиня, вбачивши його,

Відчула дивне хвилювання,

Повита трепетом палким,

Та жодним поглядом своїм

Не виявила почування:

Зберігся в неї рівний тон,

Смаку хорошого закон.

Невже та сама це Татьяна,

Кому в недавні дні оті,

В початку нашого романа,

В глухій, далекій самоті,

Обравши путь добролюбиву,

Читав він проповідь зичливу,

Та, від якої він листа

І досі інколи чита,

Де все одверте, все на волі,

Та дівчинка... Чи це вві сні?..

Та дівчинка, кого в ті дні

Зневажив він в смиренній долі, -

Невже вона була це з ним,

Спокоєм дивна чарівним?

Лідія Тимошенко. «Невже та сама це Татьяна...»

Художниця Лідія Тимошенко ілюструвала «Євгенія Онєгіна» понад двадцять років.

1 Доброго тону, доброго смаку (франц.).

2 О. С. Шишков (1754-1841) - адмірал, письменник, президент Російської академії, міністр народної освіти; виступав за збереження суто російських слів, очищення російської мови від іноземних запозичень.

XXI

Він їде з рауту тісного,

У думи вдавшися чудні.

То сум, то мрії серце в нього

Тривожать у спізнілім сні.

Прокинувся; слуга приносить

Листа; князь N. уклінно просить

Його на вечір. «Боже мій!

До неї! - Буду!» - і мерщій

Він пише відповідь квапливу.

Що з ним? Немов мана якась!

Що за тривога полилась

У душу зимну та ліниву?

Досада? Гордощі? Чи знов

Турбота юності - любов?

XXII

Онєгін лічить знов години

І вечора тривожно жде.

Та от десяту б’‎є; він лине,

Летить по сходах, а не йде,

І тихо до княгині входить;

Татьяну він саму знаходить,

І мовчки декілька хвилин

Вони сидять. Німує він,

Собі дивуючись. Похмурий,

Ніяковий, найти слова

Він не уміє. Голова

Думок ховає натиск бурний.

Уперто він зорить: вона

Сидить спокійна і ясна.

ХХХІІІ

Приходить муж. Він уриває

Цей неприємний tet-a-tet1.

З Онєгіним він починає

Якийсь пригадувать бенкет.

Вони сміються. Входять гості.

От сіль їдка тонкої злості

Розмову приправляє їм.

У тому гомоні легкім

Не почувалось ошуканства,

З манірним і пустим лицем,

Торкалися поважних тем,

Без вічних істин, без педантства,

І вільність не здавалась там

Страшною нічиїм ушам.

Але Онєгіна манила

Татьяна вечір весь одна,

Не давня дівчинка несміла,

На вдачу проста і сумна,

А можновладна ця княгиня.

А неприступна ця богиня

Пишновеличної Неви.

О люди! Всі на вдачу ви,

Як ваша прабабуся Єва:

Що дане вам - не вабить вас;

Лукавий змій зове всякчас

До забороненого древа:

Вам яблук звідти подавай,

Без цього вам і рай - не рай.

XXVІІІ

Як відмінилася Татьяна!

Як твердо в роль свою ввійшла!

Як надокучливого сана

Манери скоро прийняла!

Хто б упізнав дівчатко миле

У гордій цій, свідомій сили,

Законодавиці балів?

І він-бо серце їй палив!

Вона про нього в пітьмі ночі,

Коли не прилітав Морфей2,

Гадала потай від людей,

На місяць томні звівши очі,

І марила, що вдвох підуть

Вони верстати скромну путь!

XXIX

Коханню кожен вік підвладний;

Але незайманим серцям

Воно живлюще і відрадне,

Як буря весняним полям:

Дощами пристрасті їх миють,

Вони оживлюються, спіють -

І подих зрошує живий

І цвіт, і овоч золотий.

Та в віці пізньому, безплоднім,

На повороті наших літ

1 Наодинці (франц.).

2 Морфей - бог сновидінь.

Любов кладе мертвотний слід:

Так осінь повівом холодним

В болото обертає луг

І оголяє ліс навкруг.

XXX

Шкода й казати: наш Євгеній

Татьяну любить, як дитя;

В тривозі й ревності шаленій

Він їй присвячує життя.

Забувши розум, він щоранку

Вбігає до скляного ґанку,

Іде під накриттям склепінь;

За нею всюди він, як тінь;

Щасливий він, коли пухнатий

Боа накине на плече,

Руки діткнеться гаряче,

Хустинку встигне їй подати

Чи владним порухом очей

Розсуне пишний полк ліврей.

Татьяна не помічає Онєгіна.

Він пише їй листа, потім другого, третього. Вона мовчить. Тоді Онєгін вирішив сам поїхати до Татьяни.

XL

...Ввіходить, на мерця похожий.

Немає ні душі в прихожій.

Він далі, двері відчинив

Одні і другі. Що ж уздрів,

Що сильно так його вражає?

Княгиня перед ним одна,

Сидить неприбрана, сумна,

Листа задумано читає,

І по лицю її стіка

Гарячих, тихих сліз ріка.

ХLI

Хто б сліз її на самотині

В цю бистру мить не розгадав!

Хто б Тані бідної в княгині,

Смутної Тані не пізнав!

Німий од каяття й тривоги,

Упав Онєгін їй у ноги;

Вона здригнулась і мовчить.

І на Онєгіна зорить

Без дивування і без гніву.

Його пригаслий, тьмяний зір,

Благання і німий докір

Вона збагнула. Просту діву,

Із серцем, повним давніх мрій,

Скорбота воскресила в ній.

ХLII

«...Доволі, встаньте. Мить зайшла

Сказати все нелицемірно.

Чи впам’‎ятку, Онєгін, вам,

Як ми в алеї сам на сам

Зустрілися, і так покірно

Ваш осуд вислухала я?

Настала ж і черга моя.

XLIII

Була молодша я в ту пору,

Здається, краща я була,

Любила вас - та, крім докору,

Що в серці вашому знайшла?

Як говорили ви зо мною?

Вам не була вже новиною

Наївна дівчинки любов?

І нині - Боже! - стигне кров,

Згадавши проповідь холодну

І погляд зимний... Але вас

Я не виную: ви в той час

Поводилися благородно,

Як справжній чесний чоловік:

За це я вдячна вам повік...

XLIV

Тоді - чи правда ж? - у пустині,

Вам, вихованцеві Москви,

Була не люба я... Та нині

Чому так одмінились ви?

Чому впадаєте за мною?

Чи не тому, що між юрбою

Ношу уславлене ім’‎я,

Що княжий титул маю я?

Що муж скалічений у бої,

Що нас за те цінує двір?

Тому, що людський поговір,

Моєю втішений ганьбою,

Вам славу міг би голосну

Створити легко в мить одну?

ХLVI

Весь пишний цвіт моєї долі,

Життя гучного марний грім,

Мій успіх у високім колі,

Багаті учти, модний дім, -

Що в них? Віддать могла б я радо

Нікчемну розкіш маскараду,

Увесь цей блиск, і шум, і чад

За кілька книг, за дикий сад,

За тишу закутка сільського,

За ті місця, де стріла вас

Я в юності своєї час,

За цвинтар, де піднісся вбого

Дубовий хрест між верховіть:

Моя там няня бідна спить...

ХLVII

А щастя видилось безмежне

Так близько!.. Та любов моя

Розбилася. Необережний

Зробила, може, вчинок я:

Мене в тужливому риданні

Благала мати; бідній Тані

Були однакі всі шляхи.

Я вийшла заміж. Без пихи

Я вас прошу мене лишити.

Я знаю: в вашім серці єсть

І гордість, і справдешня честь.

Я вас люблю (пощо таїти?),

Та з ким я стала до вінця -

Зостанусь вірна до кінця».

ХLVIII

Вона пішла. Євгеній хмурний

Стоїть, немов ударив грім;

Якої муки порив бурний

Він в серці відчува своїм!

Та враз остроги задзвеніли,

І в час, Онєгіну немилий,

Татьяни чоловік ввійшов.

Тепер, читачу любий, знов

З моїм героєм розлучімось

Надовго... ба й навік.., із ним

Доволі ми шляхом одним

Бродили в світі. Обіймімось,

На берег вийшовши. Ура!

Давно (чи правда ж бо?) пора!

XLIX

Хоч друг, хоч ворог ти, читачу,

Та приязно розстатись нам

Я зовсім перепон не бачу.

Прощай. Хоч би з яким чуттям

Шукав у строфах цих недбалих

Ти шуму років одбуялих,

А чи спочинку від трудів,

Малюнків жвавих, гострих слів,

Чи лиш помилок граматичних -

Дай Боже, щоб у книзі цій

Для втіхи любої, для мрій,

Для серця, для боїв критичних

Ти хоч би крихту міг найти.

L

Прощай. Прийшли ми до мети.

Прощай, мій вірний ідеале,

І ти, супутнику чудний,

І ти прощай, натхнення стале

Труда малого. Чар живий,

Поету щастя принесли ви:

Забув я з вами світ бурхливий,

До милих серцем говорив.

Багато проминуло днів,

Відколи молода Татьяна

І мій герой у тьмянім сні

Враз появилися мені,-

І вільноплинного романа

Іще не ясно бачив даль

Я крізь магічний свій кришталь1.

1833

Переклад Максима Рильського

1 Тут: кришталева куля, яку використовують під час ворожіння, щоб побачити майбутнє чи потаємне.

1. Поясніть значення понять «роман у віршах», «онєгінська строфа», «соціально- психологічний роман».

2. Чому «Євгенія Онєгіна» називають енциклопедією російського життя? Пригадайте твори, що вивчалися на уроках літератури в попередніх класах, які також відносили до «художніх енциклопедій». Що їх об’‎єднує з твором Пушкіна, а в чому полягає принципова відмінність?

3. Визначте основний конфлікт роману та згрупуйте дійових осіб навколо нього. Як пов’‎язаний розвиток сюжету з головним конфліктом твору?

4. Знайдіть у тексті роману у віршах місця, де Пушкін іронізує над штампами літератури романтизму. Чим це викликано?

5. Підготуйте повідомлення про сестер Ларіних за планом: а) портрет; вдача та риси характеру; б) становище в родині та суспільстві; в) дозвілля й уподобання; г) взаємини з Онєгіним і Ленським; д) реакція на загибель Ленського та подальша доля.

6. Порівняйте поведінку Тетяни до написання листа Онєгіну, після написання та під час розмови з ним. Чому Онєгін не відразу відреагував на послання дівчини? Чому саме ці слова та інтонації обрав для розмови з Тетяною? Як це характеризує Онєгіна?

7. Чи мала рацію Тетяна, коли, кохаючи Онєгіна, відмовилася бути разом із ним? Чому?

8. Чому Тетяна стала улюбленою героїнею Пушкіна?

9. Порівняйте лист Тетяни до Онєгіна й лист Онєгіна до Тетяни. Чим вони схожі, а в чому полягає принципова відмінність між ними?

10. Проаналізуйте сцену «Тетяна в кабінеті Онєгіна». Як інтер’‎єр робочої кімнати характеризує її господаря?

11. Як пов’‎язаний образ Онєгіна з героями Байрона? Це свідчить на користь пушкінського героя чи ні?

12. Таких героїв, як Євгеній Онєгін, тодішня літературна критика називала «зайвими людьми». Чи згодні ви з такою характеристикою пушкінського персонажа? Для кого вони «зайві»?

13. Даючи характеристику Володимиру Ленському, Пушкін робить його вірші надзвичайно схожими на твори Шиллера. Чи допомагає ця деталь краще зрозуміти поведінку і вчинки Ленського?

14. Чому Онєгін потоваришував саме з Ленським? Чому, не бажаючи загибелі молодого поета, Онєгін усе ж таки робить фатальний постріл?

15. Як, на вашу думку, склалася б подальша доля Ленського, якби він залишився живим? Чи знайшов би він, «з душею прямо геттінгенською», омріяне щастя з Ольгою?

16. Хто з-поміж героїв твору найближчий саме вам? Чому?

17. Чому для свого твору Пушкін обрав жанр «роману у віршах»? Що дала ця форма поету?

18. Визначте риси романтизму й реалізму в цьому творі. Які з них переважають?

19. До якої течії романтизму тяжіє Пушкін?

20. Відома російська письменниця Марина Цвєтаєва написала книгу «Мій Пушкін», у якій розповіла про своє сприйняття життя й творчості письменника. Спробуйте і ви у творчій роботі розказати саме про «свого» Пушкіна, про ваше особисте сприйняття його творчості.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.