І НУДНО, І СУМНО - МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ (1814-1841) - РОМАНТИЗМ

І нудно, і сумно! - і нікому руку подать,

Як горе у душу прилине...

Бажання!.. Чи варто даремно і вічно бажать?..

А роки минають - найкращі хвилини!

Кохати... кого ж бо? На час, годину - дарма,

Кохання ж навік - неможливе...

Чи в себе заглянеш? - минулого й сліду нема:

І радість, і мука, і все це мінливе!

Що пристрасті? - Скоро вогонь їх солодких недуг

При слові розсудку згасає,

Й життя - як поглянеш на нього уважно навкруг -

Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

Переклад Миколи Терещенка

Вірш «І нудно і сумно...» М. Лермонтов написав у 1840 р., коли йому було лише 26 років. За свідченнями сучасників, у цьому вірші якнайповніше розкрилися настрої волелюбної частини ровесників поета, які прагнули активної діяльності й були пригнічені неможливістю боротися за свої переконання та ідеали.

За формою це елегія, що нагадує запис у щоденнику, в якому фіксуються миттєвості душевного стану. Мова вірша афористична, що підносить поезію до рівня філософського осмислення життя. Елегія просякнута настроями світової скорботи, ліричний герой страждає, бо зневірився в житті. Він самотній, бо «нікому руку подать», втомився від власних бажань, кохання не розраджує його душу. Фінал вірша звучить гірко-саркастично, бо життя нагадує ліричному герою недоречний жарт.

Вірш тримається на контрасті миті й вічності, розуму й почуття. Ця відсутність життєвих ідеалів, піднесеного й вічного примушують ліричного героя неймовірно страждати від усвідомлення нікчемності свого життя: «А роки минають - прогаяні роки!» За образним виразом літературного критика тих часів, у цьому вірші вчувається «глухий, могильний голос підземного страждання, нетутешньої муки, це приголомшуючий душу реквієм усіх надій, усіх почуттів людських, всієї чарівності життя».

1. Який внутрішній конфлікт відображає вірш «І нудно, і сумно!»?

2. Як у вірші трансформується традиційна для романтизму тема самотності героя?