ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК (1799-1850) - РЕАЛІЗМ ХІХ ст.

Підручник Зарубіжна література 9 клас - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2017

ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК (1799-1850) - РЕАЛІЗМ ХІХ ст.

Перший поміж великих

ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК. Повість «Гобсек»

У1830-1840-х рр. у великосвітських салонах Парижа часто можна було побачити незграбного велетня, одягненого без жодних претензій на елегантність. Його вважали смішним, хоча водночас схиляли голову перед надзвичайним талантом та фантастичною працездатністю цього незграби.

Це був Оноре де Бальзак, письменник, що посів провідне місце серед творців реалістичного роману. Якось Гі де Мопассан сказав, що у Бальзака важка хода колоса, а Віктор Гюго називав його «першим поміж великих, одним із найкращих поміж обраних».

Бальзак народився у Турі в сім’‎ї чиновника, який відкоригував своє прізвище (дід Оноре був неписьменним хліборобом і мав ім’‎я Бальса). Його батько, колишній селянин, лише завдяки своєму практичному розуму та рідкісній енергії домігся досить високих для провінції посад - помічника мера й керівника головної міської лікарні. Пізніше Оноре чимало сил і енергії витратить на те, щоб, попри іронічні посмішки сучасників, приєднати до прізвища жадану дворянську частку «де».

І взагалі батькові Бальзак зобов’‎язаний багато чим. Той був вульгарним матеріалістом і залишив низку творів із соціальних питань; над усе він ставив завдання фізичного поліпшення людської природи й за допомогою природознавства мріяв вирішити соціальні й моральні питання свого часу.

Оноре успадкував його світогляд, здоров’‎я й залізну волю. Бальзак є яскравим типом письменника, що розвивався під впливом великих успіхів природознавства, серед суворої боротьби й жорстокої конкуренції, викликаної ростом промисловості.

Його творчість пронизана прагненням перенести методи природознавства в художню літературу, стерти грань, що відокремлює літературу від науки.

Оноре де Бальзак. Фото, 1842

Щоб дійти до мети, треба передусім іти.

Ключем до будь-якої науки є знак питання...

Батьки майбутнього письменника і самих себе вважали людьми освіченими, і для освіти своїх дітей коштів не шкодували. Восьмирічним вони віддали Оноре до Вандомського колежу з дуже суворими, майже монастирськими звичаями. Незграбному товстуну доводилося там дуже скрутно, він здобув репутацію ледаря, а за непокірливість був постійним мешканцем карцеру. Чи не єдиною розрадою були книжки. У колежі була розкішна бібліотека, до того ж Оноре діставав книжки французьких філософів XVІІІ ст., які в такому суворому навчальному закладі були заборонені. Дванадцятирічним він написав свою першу трагедію, яку, кепкуючи, любили декламувати його товариші.

У колежі він захворів, і батьки забрали його до Парижа, де на той час жила сім’‎я і де він закінчив свою освіту. Батьки хотіли бачити його юристом, тож він закінчив Паризьку школу права (1819). Здобуваючи юридичну освіту, Бальзак служить переписувачем у конторі нотаріуса. І переписування найрізноманітніших судових справ та позовів стало для майбутнього письменника справжнісінькою школою життя. У написаному згодом нарисі «Нотар» знаходимо не лише картинки з життя клерка нотаріальної паризької контори 1830-х рр., а й джерела реалістичного погляду на життя взагалі, які згодом живили його творчість.

Проте Бальзак марив кар’‎єрою письменника, таємно відвідуючи лекції з історії літератури в Сорбонні. Невдовзі було знайдене компромісне рішення: батько два роки матеріально утримує сина, який повинен за цей час підтвердити свій мистецький хист написанням конкретного твору. Юнак повністю занурюється в роботу. Він пише історичну трагедію, яка мала обов’‎язково стати шедевром, бо письменник вважав, що «неодмінно потрібно або почати з шедевру, або звернути собі шию».

Навесні 1821 р. відбувся сімейний іспит. «Екзаменаційна комісія» одностайно вирішила, що трагедія не варта жодної уваги, а старий друг сім’‎ї, викладач ліцею, сказав: «Єдине, що я можу вам порадити, мій юний друже, назавжди забудьте про літературу». Відтоді Бальзак міг розраховувати лише на власні сили, у матеріальній підтримці сім’‎я йому відмовила.

Щоб якось прожити, Бальзак починає писати модні тоді готичні, або «чорні», романи (інша назва - «романи жахів і таємниць») і протягом п’‎яти років публікує серію творів, які пізніше ніколи не вносив до переліку своїх робіт. Але це не врятувало письменника від матеріальної скрути. Крім бажання прославитися, у Бальзака була ще одна пристрасть: він мріяв стати багатим, дуже багатим, і заради цього йшов на неймовірні комерційні авантюри. Але комерсанта із Бальзака не вийшло: його «геніальні» плани закінчувалися черговим фінансовим крахом, письменник дедалі більше заплутувався у боргах, з якими розрахувався лише наприкінці життя.

Водночас усе це давало матеріал для спостережень і аналізу реального життя, що було наріжним каменем будівлі реалізму. Молодий Бальзак жадібно всотувавнові життєві враження, про що згодом написав: «Я жив тоді на маленькій вулиці... Ледіг’‎єр. Жага до знань закинула мене на мансарду, де я працював ночами, а дні проводив у сусідній Королівській бібліотеці. Я жив скромно... Одна лишень пристрасть виводила мене за межу моїх працелюбних звичок: але хіба вона не була ще одним різновидом того самого знання? Я вивчав звичаї передмістя, його жителів, їхні характери. Я був... одягнений так само погано, як і робітники, і вони не цуралися мене... Слухаючи цих людей, я міг до кінця зануритися в їхнє життя, я відчував на своїй спині їхні лахміття, я ходив у їхніх дірявих черевиках. Їхні бажання, їхні потреби - усе поселялося в моїй душі... Я вже знав, для якої потреби може послужити передмістя - ця практична школа революції».

Відбувши випробувальний термін в одній або кількох нотаріальних конторах, вам важко залишитися чистим юнаком; ви вже бачили, яким мастилом змащується механізм будь-якого багатства, як мерзенно сперечаються спадкоємці над не охололим ще трупом. Тут син подає скаргу на батька, донька - на батьків. Контора - це сповідальня, де пристрасті висипають із мішка свої справжні замисли й де радяться щодо сумнівних справ, шукаючи способів втілити їх у життя.

Оноре де Бальзак

Тож не дивно, що твори письменника, який вивчав життя різних прошарків суспільства «зсередини», стали «найбільшим зібранням документів про людську природу». На противагу романтикам Бальзак творчої наснаги не чекав. Він працював по 15-18 годин на добу: сідав за стіл опівночі й не залишав пера до шостої години наступного вечора, перериваючи роботу тільки для ванни, сніданку, а надто для кави, якою підтримував у собі енергію і яку сам ретельно готував і пив у неймовірній кількості. «У мене тільки робота, робота всепоглинаюча, що спалює всі сили», - ось постійний мотив листів Бальзака. Напруга підсилюється постійними переслідуваннями кредиторів, з якими, незважаючи на свою титанічну працю, Бальзак не встигає розплачуватися. Боляче ранить письменника й ставлення до нього преси, що зустрічала негативно (особливо після «Втрачених ілюзій», де зображений продажний світ журналістики) майже кожен твір Бальзака: «Я писав свій твір серед вигуків ненависті й знущань».

Романи «Шагренева шкіра», «Тридцятирічна жінка» і особливо «Євгенія Гранде», що з’‎явилися на початку 1830-х рр., принесли йому славу, і Бальзаку більше не доводилося ганятися за видавцями. Однак йому не вдається здійснити мрію про збагачення, хоча він публікував іноді по кілька романів на рік. Серед них найвідоміші: «Сільський лікар», «У пошуках абсолюту», «Батько Горіо», «Втрачені ілюзії», «Сільський священик», «Господарство холостяка», «Селяни», «Кузен Понс», «Кузина Бетта».

Бальзак переймався проблемами пропаганди найкращих літературних творів серед широких верств населення Франції. Так, випереджаючи свій час, він ініціював і почав утілювати ідею дешевих видань, першим задумав однотомні видання класиків і випустив (1825-1826) твори Мольєра й Лафонтена зі своїми примітками.

Попри творчі та фінансові невдачі, Бальзак упевнено прямував до слави. І вона прийшла до нього. Він став «першим пером Франції». Протягом лише 1830 р. він видав близько десятка повістей, які згодом увійшли до «Людської комедії».

28 лютого 1832 р. в житті письменника відбулася знаменна подія. Він отримав з Одеси листа, написаного красивим жіночим почерком з інтригуючим підписом - «Іноземка». Несподівано для самого себе Бальзак відповів. Зав’‎язалося листування. Пізніше Бальзак дізнався, що його дописувачка - Евеліна Ганська, багата польська аристократка, яка жила в Україні, піддана Російської імперії. Восени 1833 р. вони зустрілися, щоб протягом багатьох років писати свій унікальний роман у листах.

Фердинанд Георг Вальдмюллер. Евеліна Ганська, 1835

Головні події мого життя - це мої твори.

Оноре де Бальзак

Хоча про Бальзака ми можемо сказати так, як Микола Чернявський про Б. Грінченка: «Він більше працював, ніж жив», - а сам письменник визнавав: «Головні події мого життя - це мої твори», - він аж ніяк не був схожим на такого собі кабінетного самітника. Письменник устигав стежити за політичними подіями, читати і перечитувати величезну кількість книжок, зустрічатись із друзями, серед яких були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гайне, Ференц Ліст.

1834 р. Бальзак прийшов до важливого рішення: створити величезний цикл творів під назвою «Людська комедія». У 1845 р. письменник складає остаточний план «Людської комедії» і до середини 1846 р. продовжує роботу над нею.

А влітку 1843-го Бальзак уперше приїздить до Російської імперії, де зустрічається з Евеліною Ганською. Під час другого приїзду Бальзак відкриває для себе Україну. Він захоплений Києвом (шанобливо назвав його «другим Римом»), українською природою, звичаями, про що пише в листах до своєї сестри і друзів. У 1847 р. уже хворий письменник приїхав до Верхівні (тепер Ружинський р-н Житомирської обл.), що за 60 км від Бердичева, де був маєток Ганської. Там він пробув до весни 1848 р., перебуваючи під таємним наглядом поліції. Царський уряд з осторогою ставився до взаємин Ганської з письменником: за кордон міг піти один із найбільших статків Російської імперії.

Восени 1848 р. Бальзак знову у Верхівні. Через тодішній стан його здоров’‎я ця мандрівка була рівнозначна смерті. Ганська не поспішає з остаточним рішенням: її однозначно попередили, що, одружуючись із французом, вона втрачає всі права на російські маєтки. Але водночас вона бачить, що Бальзак на порозі смерті: 1849 р. проходить у боротьбі з хворобою. Бальзак уже нічого не пише.

14 березня 1850 р. в костелі Св. Барбари в Бердичеві відбулося вінчання Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака. Але хвороба давалася взнаки - 18 серпня 1850 р. великого письменника не стало...

Лише п’‎ятдесят років прожив Оноре де Бальзак, залишивши величезну творчу спадщину. Це був письменник-трудівник, який пройшов тяжку дорогу пошуків і утвердив славу реалізму.

На робочому столі Бальзака стояв бюст Наполеона Бонапарта, на якому було написано: «Що він не доробив мечем, я дороблю пером». І справді, письменник своїм талантом підкорив увесь світ.

Видатний французький письменник Віктор Гюго у промові, виголошеній над труною Бальзака, сказав: «Усі його твори становлять єдину книгу, повну життя, яскраву, глибоку, де рухається й діє вся наша сучасна цивілізація, втілена в образах цілком реальних, але овіяних сум’‎яттям і жахом. Дивовижна книга, що її автор назвав комедією, а міг би назвати історією, книга, у якій поєднуються всі форми й усі стилі... Хотів він того чи ні, згодний він із цим чи ні, автор цього грандіозного й примхливого творіння належить до могутньої породи письменників-революціонерів».

1. Які риси реалізму втілені у творчості Бальзака?

2. Складіть хронологічну таблицю життя і творчості Бальзака. Як його життя пов’‎язане з Україною?

3. Яким був шлях Бальзака до літературної слави?

4. Доведіть слушність думки французької письменниці Жорж Санд, яка стверджувала, що ХІХ ст. вивчатимуть за книжками Бальзака, і це століття можна назвати «епохою Бальзака».

«Людська комедія» - енциклопедія життя Франції першої половини XIX ст.

Про жанр «Людської комедії» сперечаються й досі: що це - цикл романів, повістей і новел чи епопея. Як писав сам Бальзак, вона «охоплює водночас історію і критику суспільства, аналіз його вад та обговорення його основ». Письменника хвилює проблема вибору шкали життєвих цінностей, життєвого шляху в суспільстві, де усім заправляють гроші та егоїзм. Недаремно ж сам письменник називав себе «доктором соціальних наук».

«Привітайте мене. Адже щойно з’‎ясувалося, що я - геній», - так, за спогадами сестри Бальзака Лори Сюрвіль, письменник сповістив про появу нового задуму, аналогів якому не було у світовій літературі.

Бальзак вирішив показати якомога ширшу панораму життя Франції своєї епохи. Але згодом переконався, що в межах одного роману це здійснити неможливо. Так почав складатися цикл, який у 1842 р. отримав назву «Людська комедія».

Перші замальовки грандіозної праці з’‎являються в 1833 р., робота над останніми сторінками закінчилась незадовго до смерті автора. У 1845 р. письменник складає список усіх творів «Людської комедії», який налічував 144 назви. На жаль, реалізувати свій задум уповні він не встиг.

На момент оформлення загального плану назви «Людська комедія» ще не було. Вона з’‎явиться згодом - за аналогією з «Божественною комедією» Данте. «Чи претензійний він, чи тільки правильний? - розмірковував Бальзак. - Це вирішать читачі, коли праця буде закінчена». Час показав, що Бальзак мав рацію.

КОМПОЗИЦІЯ «ЛЮДСЬКОЇ КОМЕДІЇ»

«Людська комедія» складається з трьох груп етюдів (франц. еtude - вивчення). Така систематизація матеріалу була схожою на систематизацію фактів у наукових працях.

І. Етюди про звичаї:

1. Сцени приватного життя («Дім кішки, що грає в м’‎яч», «Подружня згода», «Побічна сім’‎я», «Гобсек», «Тридцятирічна жінка», «Покинута жінка», «Батько Горіо», «Шлюбний контракт», «Дочка Єви», «Перші кроки в житті» та ін.).

2. Сцени провінційного життя («Євгенія Гранде», «Втрачені ілюзії» та ін.).

3. Сцени паризького життя («Історія величі та падіння Цезаря Біротто», «Ділова людина», «Принц богеми», «Блиск і злидні куртизанок» та ін.).

4. Сцени політичного життя («Зворотний бік сучасної історії», «Епізоди доби терору» та ін.).

5. Сцени військового життя («Шуани», «Пристрасть у пустелі»).

6. Сцени сільського життя («Сільський лікар», «Сільський священик», «Селяни»).

II. Філософські етюди («Шагренева шкіра», «Прощений Мельмот», «Невідомий шедевр», «Прокляте дитя», «Пошуки Абсолюту», «Марани», «Прощай», «Кат» та ін.).

III. Аналітичні етюди («Фізіологія шлюбу», «Дрібні незгоди подружнього життя»).

Що ж хотів сказати Бальзак? У листі до пані Карро він пише: «Мій твір повинен увібрати в себе всі типи людей, всі суспільні стани, він повинен утілити всі соціальні зрушення так, щоб жодна життєва ситуація, жодне обличчя, жоден характер, чоловічий чи жіночий, жоден спосіб життя, жодна професія, чиї-не- будь погляди, жодна французька провінція, бодай що-небудь із дитинства, старості, зрілого віку, із політики, права чи військових справ не виявились забутими». Письменниця Жорж Санд, висловлюючи свої враження про гігантський твір, сказала, що історики майбутнього цю епоху будуть вивчати за романами Бальзака, а називатись вона буде «Франція епохи Бальзака».

Нічого подібного до «Людської комедії» світова література ще не знала. Це розумів і сам Бальзак: «Запасшись ґрунтовним терпінням і мужністю, я, можливо, доведу до кінця книжку про Францію ХІХ ст., книжку, на відсутність якої ми всі нарікаємо і якої, на жаль, не залишили нам про свою цивілізацію ані Рим, ані Афіни, ані Мемфіс, ані Персія, ані Індія».

У своєму грандіозному полотні базовим принципом Бальзак робить об’‎єктивність: «Істориком має стати французьке суспільство, мені ж залишилося тільки бути його секретарем...»

Повість «Гобсек»

Особливістю композиції повісті «Гобсек» є те, що вона написана як «розповідь у розповіді». Автор ще й ускладнює сприйняття образу головного героя читачем. Ми сприймаємо Гобсека під трьома кутами зору: а) Гобсек - очима його жертв: б) Гобсек - очима Дервіля: в) Гобсек - як він сприймає себе сам. І щоб читач не уподібнився до тих трьох сліпих, кожен із яких мацав відповідно хвоста, хобота та ногу слона, впевнений, що саме це і є весь слон, треба враховувати всі ці три кути зору.

Отже, яким бачать Гобсека його клієнти? Для них він - живоїд, людина без серця, яка використовує будь-які засоби для збагачення. Дервіль на початку їхнього знайомства уявляє його людиною-автоматом, людиною-векселем. Але якщо це так, чому ж тоді Дервіль заявляє, що у разі своєї смерті не бажав би для дітей кращого опікуна, ніж цей живоїд? Той самий Дервіль дає Гобсекові цікаву характеристику: «У ньому живуть дві істоти: скнара та філософ, істота підла та мисляча». Є ще думка самого Гобсека, якого не лише Дервіль, а й граф де Ресто називає філософом: «Я старанно зібрав відомості про ту людину, якій ви зобов’‎язані своїм становищем (...) і з усіх моїх відомостей видно, що цей Гобсек - філософ зі школи кініків». А кініки - це філософи, які вважали за ідеал безмежну духовну свободу особистості, з презирством ставлячись до будь-яких суспільних інституцій, звичаїв, культури. То чи не зависока оцінка для лихваря, у якого тільки один бог - Нажива?.. Гобсек - це не просто персонаж, а типовий образ. «Тип, - зауважував Бальзак, - це персонаж, що узагальнює в собі характерні риси всіх тих, хто з ним більш-менш подібний, зразок роду». Гобсек саркастично заявляє: «У мене принципи змінювались згідно з обставинами, - доводилося змінювати їх залежно від географічних широт. Те, що у Європі викликає захоплення, в Азії карається. Те, що в Парижі вважають пороком, за Азорськими островами визнається за необхідне. Нема на землі нічого міцного, є тільки умовності, і в кожному кліматі вони різні». А потім спокійно додає, що «з усіх живих благ тільки одне досить надійне, щоб було варто людині гнатися за ним. Це золото. У золоті зосереджені всі сили людства». Як бачимо, Бальзак тонко відчував глибинну сутність нового суспільного устрою, який ішов на зміну монархії.

КІНІКИ (циніки)

Однією з найвідоміших філософських шкіл античного світу була школа кініків. Її в V ст. до н. е. заснував Антисфен Афінський, який викладав у гімнасії Кі- носарг (Гостроокий пес). Він казав, що жити потрібно так, як собака: поєднувати простоту життя з презирством до умовностей. Головним завданням філософії кініки вважали пізнання внутрішнього світу людини. Самообмеження й незалежність існування від родини, суспільства й держави - це те, чого прагнули ці філософи. Вони визнавали лише практичний розум, що був тісно пов’‎язаний із життєвою мудрістю. Водночас кініки мали бути вірними, хоробрими і вдячними.

Найвідомішим філософом-кініком є Діоген із Синопа (бл. 408-323 до н. е.), який жив у глиняній діжці для води на афінській площі. Він вважав себе громадянином Всесвіту, а не держави-поліса. Діоген жив надзвичайно скромно. Про нього існує багато легенд. Кажуть, якось здивовані афіняни запитали Діогена, чому він просить милостиню у статуї. Діоген відповів, що хоче так привчити себе до того, що люди не звертають уваги на його прохання. А коли його спитали, чому він удень ходить із запаленим ліхтарем, у відповідь пролунала тепер знаменита фраза: «Шукаю людину».

Якось до його діжки підійшов сам могутній Александр Македонський і сказав: «Я - володар світу, тож, філософе Діогене, проси в мене все, що хочеш». І Діоген спокійно попросив: «Відійди від входу до діжки, бо ти затуляєш сонце».

Гобсек називає себе помстою, докором сумління. Він любить бруднити «черевиками килими у багатих людей - не через дрібне самолюбство, а щоб дати відчути пазурі на лапі Невідворотності».

Є в Гобсекові риси романтичного героя. Ніхто достеменно не знає, де взялися його величезні статки, де й чим він їх заробив, чим торгував: «чи то товаром, чи то людьми, чи то державними таємницями».

Гобсек жорстоко поводить себе у спальні графині де Ресто в присутності її чоловіка. Але чи тільки прагнення до наживи зумовлює таку поведінку? Ні. Вже тоді він ніби передбачає подальшу долю жінки, яка все більше заплутується у тенетах своїх брудних зв’‎язків із коханцем. Здавалося б, Гобсек нагороджений за вексель графині повністю і навіть більше. Ціна отриманого лихварем діаманта значно перевищує борг, а колишній володарці коштовного каменя і на думку не спало б висувати лихвареві якісь претензії. Але Гобсек повертає боржниці зайві двісті франків. Як же тут бути з ідеєю збагачення будь-якими засобами?

Зазначимо, що влада золота поширюється не лише на буржуа, лихварів чи банкірів (тобто «нових» героїв того часу), а й на рафінованих спадкових аристократів. Так, віконтеса де Гранльє, яка спочатку категорично не хотіла родичатися зі збіднілою й сумнівної репутації графинею де Ресто, зм’‎якшуючись, усе-таки погодилася коли-небудь повернутися до розгляду цього питання (якщо граф Ернест стане дуже багатим). Тобто йдеться про зміни зовсім не в моральності, а в заможності Анастазі де Ресто. Отже, і у вищому світі та сама хвороба - усе вирішують гроші.

Насамкінець зазначимо, що образ Гобсека складний і неоднозначний. З одного боку, він розумний, проникливий, тонкий психолог, який карає одних і робить добро іншим. Золото зробило його своїм жерцем, своїм філософом, своїм рабом. Проте справжньої свободи Гобсек так і не отримав, тому що не тільки не зміг звільнитися від влади грошей, а й став філософом і поетом цієї влади, що й призвело до його повної моральної деградації.

Повість «Гобсек» у структурі «Людської комедії»

Уперше повість «Гобсек» Бальзак видав ще 1830 р. під назвою «Небезпеки безпутства». А задум «Людської комедії» оформився аж у 1833-1834 рр. Тож і виходить, що повість видавалася як окремий, самодостатній твір і не залежала від концепції «Людської комедії». У першій редакції увага письменника фокусувалася не на образі Гобсека, а на фігурі Анастазі де Ресто та її ганебному зв’‎язку з порожнім красунчиком Максимом де Траєм, який цю жінку зрештою розорив і покинув, оскільки його цікавили лише її гроші. Дітям Анастазі загрожувало зубожіння, якби не добрий геній - Гобсек, за що вдячна графиня домагалася для нього дворянського стану. У такій редакції твір навряд чи виходив за межі поодинокого випадку і являв собою приватну історію аристократичної сім’‎ї. У фіналі першої редакції син Анастазі, Ернест де Ресто, отримував спадщину з рук Гобсека. Проте в процесі визрівання задуму «Людської комедії» Бальзак відчув, що справжньою його знахідкою є не образ безпутної Анастазі, а старий лихвар Гобсек. У «Людській комедії» провідною темою є дослідження закономірностей розвитку суспільства, зокрема - зміни суспільних формацій (феодалізму - капіталізмом). Тож, з точки зору логіки усієї «Людської комедії», «гарячішою» темою є не «небезпеки безпутства» розбещеної жінки, а тема філософії золота, влади «грошового мішка» в буржуазному суспільстві, тих нових сил, які йдуть на зміну аристократам (персоніфікована в образі Гобсека). І з образу Анастазі у другій редакції (1835) акцент твору перемістився на образ лихваря. У другій редакції твір отримав назву «Татусь Гобсек» і увійшов до «Сцен паризького життя». До того ж у фіналі твору з’‎явився опис славнозвісної комірчини Гобсека.

І лише у 1842 р., тобто аж через 12 (!) років після появи першої редакції, повість набуває остаточного вигляду в третій редакції. Крім того - і це дуже важливо (бо приватне життя є скрізь, а не лише в Парижі) - знаходить своє місце у «Сценах приватного життя».






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.