ГЕНРІК ІБСЕН (1828-1906) - НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст.

Підручник Зарубіжна література 9 клас - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2017

ГЕНРІК ІБСЕН (1828-1906) - НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст.

Вміння любити і прощати

ГЕНРІК ІБСЕН.

П'єса «Ляльковий дім»

Пишно прикрашений театр був заповнений ущерть. Овації не вщухали. Здавалося, вся Норвегія прийшла привітати Генріка Ібсена. Аж ось взяв слово сам король Оскар: «Щедро обдаровані, геніальні натури є не лише гордістю свого народу, а й випереджають свій час, сприяючи розвиткові та сходженню шляхетних паростків, що сховані від поглядів і таяться в глибині людських сердець. І хоча все те велике та прекрасне, що вони відкривають, не можуть зразу збагнути власним коштом, а згодом майже весь тираж продав сміттяреві. Проте ця публікація зробила Ібсенові ім’‎я у студентської молоді. Доля наступної п’‎єси була ліпшою. «Богатирський курган» не лише витримав дві постановки, а й приніс авторові такі-сякі кошти. Правда, матеріальних проблем Ібсена вони не вирішили, і він частенько під час обіду зникав із дому, а потім казав, що десь уже поїв.

Народився майбутній драматург у невеличкому норвезькому містечку Шиєні в родині заможного комерсанта. Коли йому було вісім років, батько збіднів, і для сім’‎ї настали важкі часи. Шістнадцятирічним Генрік став учнем аптекаря в Гемстаді, де мешкало лише 800 чоловік. Про що він думав, протягом шести років розтираючи порошки, готуючи пігулки та притирки гемстадцям? Можливо, про ненаписані картини (бо ж мав неабиякий малярський хист), а може, про несправедливість соціального устрою, ймовірно, також, що про майбутні п’‎єси... А поки що він готувався до іспитів на медичний факультет університету і писав запальні сонети, звернені до короля Оскара, усіх шведів і норвежців, сенс яких міг би бути втілений у гаслі «Пробудіться, скандинави!»

Після переїзду до Христіанії (тепер Осло) Ібсен з головою поринув у суспільно-політичне життя. Його перша п’‎єса «Катиліна» була відхилена і театром, і видавцями. Тоді письменник видав її та оцінити по достоїнству всі й кожен, але зроблений ними посів ніколи не пропаде. Рано чи пізно прийде час, коли паросток проб’‎ється крізь землю і дасть плоди на благо всім. Це служить найкращою нагородою видатних умів і приносить їм вічну славу».

Так пишно й урочисто Норвегія відзначала сімдесятиріччя видатного драматурга. А про що думав сам Ібсен? Купався в променях слави? Чи згадував довгий тернистий шлях до вершини?

Генрік Ібсен

Щоб мати всі підстави для творчості, потрібно, щоб саме життя ваше було змістовним.

У цей період Ібсен був радше політиком, ніж письменником, і дуже скоро розчарувався в політичних діяннях того часу. Він прийняв пропозицію відомого скрипаля Олле Булла поїхати до Бергена й обійняти посаду інструктора національного театру. Роки роботи там і стажування в театрі Копенгагена стали для Ібсена справжньою школою театральної майстерності. Тож коли в Христіанії відкрився Національний норвезький театр, його очолив Ібсен.

У цей час Норвегія переживала період національного самоусвідомлення та відродження. Ібсен став активним учасником руху за створення самобутньої норвезької культури, часто шляхом заперечення данської, яка тоді домінувала в повсякденному житті. Але й тут на Ібсена чекало розчарування.

Наближення дансько-прусської війни сколихнуло норвезьке суспільство. Здавалося, відродився героїчний дух минувшини, боротьба данського народу стала боротьбою всієї Скандинавії. Король Норвегії та Швеції урочисто пообіцяв допомогти королю Данії. А потім... зовсім «неурочисто» забрав своє слово назад. А норвезькі патріоти так і не прийшли на допомогу данським, тож війну програли.

Ібсен написав поему, що закликала до боротьби, і вирушив у добровільне вигнання - жити на батьківщині було неможливо ані морально, ані матеріально. Двадцять п’‎ять років провів письменник за кордоном, лише двічі відвідавши рідну країну.

Сила авторитету Ібсена як носія національної ідеї виявилася такою великою, що була запланована пишна прем’‎єра ще не написаної (!) п’‎єси драматурга на музику видатного норвезького композитора Едварда Гріга. П’‎єса ледь не провалилася ще до прем’‎єри: прочитавши новий твір Ібсена «Пер Гюнт», Гріг на знак протесту хотів навіть відмовитися писати музику, і лише жорсткі умови контракту змусили митця працювати. Багато хто звинуватив письменника в зраді національних інтересів. Утім, практично кожна п’‎єса драматурга супроводжувалася скандалом: перша вистава «Союзу молоді» в Христіанії викликала шквал протесту - одні бурхливо аплодували, інші намагалися зірвати постановку; коли в Стокгольмі поставили «Ляльковий дім», суспільство було таке збурене, що на тогочасних запрошеннях на вечори, бажаючи уникнути інцидентів і не зіпсувати спілкування, обов’‎язково додавали: «Про «Ляльковий дім» просимо не говорити». Проте «не говорити» про цей твір було вже неможливо, бо саме ця п’‎єса провістила про появу письменника, який дав довершений взірець так званої нової драми, про яку заговорила не лише вся Європа, а й цілий світ.

Я відповідь на все не прагнув дати, - моє покликання у тому, щоб питати.

Генрік Ібсен

Італійська акторка Елеонора Дузе виступала з величезним успіхом у багатьох країнах світу. Під час двох турне по Російській імперії (1891-1892, 1908) її захоплено вітали в Москві, Петербурзі, Харкові, Києві, Одесі. Письменниця М. Крестовська згадувала: «Дузе не гримувалася, ніколи не одягала перук, не одягала корсета.

У неї була така сильна творча воля, що їй слугувала вся її натура: погляд, губи, брови, чоло, кожен рух. У неї була ще одна особливість - реквізит оживав у її руках: квіти, лист коханої людини, обручка Нори... Але найголовніше, що її відрізняло від усіх тогочасних актрис, - це те, що вона грала не текст ролі, а її підтекст. На губах Дузе ви читали не виголошені нею слова, в її очах - не оформлені у слова, але промайнулі думки».

Сприйняття Ібсена в Європі було неоднозначним. З одного боку, постановка деяких п’‎єс збурювала суспільну думку: в Німеччині «Ляльковий дім» заборонили, автор був змушений змінити і назву, і фінал; у Сіднеї виставу «Лялькового дому» зустріли зливою глузувань, лайливими вигуками і нявчанням публіки. А Берлін, Лондон і Петербург аплодували геніальній Елеонорі Дузе у ролі Нори.

Публіка чекала від автора продовження історії Нори, але він мовчав. Тоді за перо взялися інші. Вальтер Безант написав оповідання, в якому донька Нори стала нареченою сина Крогстада, Хельмер спився, а Крогстад перетворився на взірець доброчинності. Американська письменниця Една Ченней запропонувала п’‎єсі «Повернення Нори» свою розв’‎язку: Нора стає сестрою милосердя; під час холери вона доглядає Хельмера і вдруге рятує йому життя; після одужання той упізнає Нору і благає повернутися додому, Нора погоджується; діти радісно вітають повернення матері, а різдвяне сонце освічує «диво».

У Лондоні твори Ібсена розходилися нечуваним накладом, у Парижі з’‎являється ібсенівський рух, а по всій Європі створюються театри на нових засадах, щоб ставити п’‎єси Ібсена. Тим часом газети пишуть: «Ібсен - не драматург, не поет, не філософ, не мораліст, не вчитель, не реформатор, він тільки компілятор найвищою мірою неприємних ексцентричностей»; «Поклоніння Ібсену - істеричне явище, а ібсенізм - божевілля, яким, на щастя, заражені не всі».

Та серед «заражених ібсенізмом» були найвидатніші митці доби, зокрема великі ірландці Бернард Шоу, який написав книжку під красномовною назвою «Квінтесенція ібсенізму», і Джеймс Джойс, що покинув Ірландію на знак протесту проти заборони Ірландською Католицькою Церквою п’‎єс Ібсена. А паризькі газети поставили ім’‎я норвезького драматурга поряд з іменами Софокла і Шекспіра...

П'єса «Ляльковий дім»

Якби хтось уклав повний список п’‎єс усієї світової літератури, що викликали найбільший резонанс не лише в мистецьких колах, а й у суспільстві, то драма Генріка Ібсена «Ляльковий дім», поза сумнівом, увійшла б до десятка найперших з-поміж них. З моменту публікації (1879) п’‎єса спричинила гостру полеміку стосовно своєї ідейної спрямованості. На німецькій і російській сцені вона йшла під нейтральною назвою (за іменем головної героїні) - «Нора». А на вимогу німецької акторки Гедвіг Німан-Раабе (в Німеччині через надзвичайну полеміку та активні протести обивателів п’‎єсу боялися грати в авторській редакції) Ібсен змінив фінал: Нора таки залишається вдома. Здавалося б, сюжет п’‎єси зовсім не криваво-фатальний, а десь навіть банальний, то що ж у ній так лякало обивателя? Що за сила прихована у цьому творі?

Ляльковий дім. Сцена з вистави Театру на Липках (Київ)

У п’‎єсі йдеться про те, що адвокат Хельмер, щойно діставши вигідну посаду директора Акційного банку, раптом отримав фатальну звістку - шантажист у листі загрожує викрити підробку документа, яку колись здійснила Нора, дружина Хельмера. Вона підробила підпис на векселі, щоб отримати гроші на лікування самого ж Хельмера. Але саме тепер, коли Хельмер отримав посаду, скандал щодо фінансових махінацій члена його сім’‎ї є для нього не просто небажаним, а й украй небезпечним. Тож «ідеальному» подружньому життю, яке драматург так майстерно зобразив на початку твору, миттєво покладено край...

Драматизм ситуації в «Ляльковому домі» полягає передовсім у виявленні абсолютної несумісності між, з одного боку, видимістю життя та, з іншого боку, його справдешньою сутністю. Дискредитація зображеного в п’‎єсі світу намічається найчастіше вже за ходом дії - у деталях, окремих і, здавалося б, випадкових репліках, натяках, недомовленостях. Наприкінці ж п’‎єси відбувається повний крах ілюзій, з’‎ясування істини.

Так, оцінивши ступінь небезпеки згаданого шантажу, Хельмер цинічно заявляє дружині, що вона «про людське око» залишиться вдома, але це буде лише «декорумом», імітацією нормальної сім’‎ї. Отже, Хельмер сам назвав їхнє життя не справжнім, а декоративним, тим самим підтвердивши назву твору: дім Хель- мерів - не справжній, а саме «ляльковий»!

Аналітична композиція спонукає до поступового розкриття внутрішнього неблагополуччя і трагізму, що ховається за цілком благополучною зовнішньою оболонкою зображуваної дійсності. І елементи такої композиції надзвичайно сильні в «Ляльковому домі». Вони полягають у сюжетотворчому осягненні внутрішньої суті сімейного життя адвоката Хельмера, здавалося б, дуже щасливого, але заснованого на брехні та егоїзмі. При цьому розкривається справжній характер як самого Хельмера, який виявився егоїстом і боягузом, так і його дружини Нори, яка спочатку виступає як легковажне створіння, але насправді є людиною сильною, здатною на жертви та готовою мислити самостійно. Аналітична структура п’‎єси визначається і роллю передісторії, розкриттям сюжетної таємниці як важливої рушійної сили в розгортанні дії. Поступово розкривається таємниця підробки Норою підпису її батька. Дуже насиченим і напруженим виявляється і зовнішня дія: постійна загроза викриття Нори, її спроба відтягнути момент, коли Хельмер прочитає листа Крогстада, що лежить у поштовій скриньці.

Аж раптом шантажист сам відмовляється від своїх погрозливих задумів і надсилає листа з вибаченнями, а заразом - і той фатальний вексель, який, власне, і зіпсував настрій Хельмерові. І тут відбувається миттєва метаморфоза: гнівний звинувачувач, який щойно відлучав Нору від виховання дітей, раптом знову перетворюється на «ніжного» чоловіка. Він вибачає свою «білочку» Нору. Проте (вперше в житті) Нора не вибачає його самого. Несподівано для Хельмера вона запрошує його, такого «зверхньо-поблажливого», до серйозної розмови: «Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно». Це був дійсно новий на той час драматургічний хід - дискусія, інтелектуальний двобій як засіб розв’‎язання конфлікту п’‎єси. І слід зразу визнати, що в цьому Нора була переконливішою за Хельмера. Хельмер шокований: Нора бунтує, та ще й у найбільш невідповідний момент, коли все так чудово влаштувалося і небезпечний вексель згорів у грубці. Звісно, Хельмер хотів, щоб дружина забула різкі слова, які вихопилися в нього в пориві злості. Він навіть вибачається за них, але все марно - Нора збирається іти з дому. А коли Хельмер нагадує, що вона «передусім дружина й мати», вона робить епатажну заяву: «Я в це більше не вірю. Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, - або принаймні повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книгах пишуть у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у книгах. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них». Коли ж чоловік - як останній аргумент - нагадує їй про майбутній її осуд суспільством, вона іде ще далі: «Мені треба вияснити собі, хто правий - суспільство чи я». Звісно, це було нечувано, це був просто скандал, підривання споконвічних суспільних устоїв! Як і останній учинок героїні - вона все-таки йде з дому («Знизу чути гуркіт зачинюваних воріт»).

Проте Ібсен не був би майстром «нової драми», якби остаточно розставив усі крапки над «і»: у Хельмера залишається надія на чудо: «Нора (бере свій саквояж). Ах, Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше чудо!». І цей «відкритий фінал» змушує глядача напружено обмірковувати подальший розвиток подій.

Отже, у п’‎єсі є два сюжети: внутрішній і зовнішній. Зовнішній - це розв’‎язка історії, що почалася вісім років тому, коли Нора підробила вексель. І вона закінчується тоді, коли вексель опинився у Хельмера. Ця сюжетна лінія має свою структуру: зав’‎язка - втрата Крогстадом місця в банку; кульмінація - отримання Хельмером листа від Крогстада; розв’‎язка - отримання назад векселя та його спалення. Конфлікт зумовлений суто соціальними проблемами: положення жінки у суспільстві (мала б Нора право сама взяти гроші, то не потрібно б було їй нічого підробляти).

Проте значно важливіший сюжет не в зовнішній дії - це стосунки у домі Хельмерів: пізнання Норою справжнього обличчя свого чоловіка та й, зрештою, свого («Весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була тут твоєю лялькою, донькою. А діти були вже моїми ляльками. Мені подобалось, що ти грався, бавився зі мною, як їм подобалось, що я граюсь і бавлюся з ними. У цьому, власне, й було наше подружнє життя, Торвальде»). І кульмінацією цього сюжету є рішення Нори покинути дім Хельмера, який виявився ляльковим. А розв’‎язка - попереду.

Сюжети

зовнішній

внутрішній

Зав’‎язки

втрата Крогстадом місця

пізнання Норою справжнього

 

в банку

обличчя свого чоловіка

Кульмінації

отримання Хельмером

рішення Нори покинути

 

листа від Крогстада

дім Хельмера

Розв’‎язки

отримання векселя назад

Нора йде від чоловіка і дітей,

 

і його спалення

але... (фінал відкритий)

Рушійні сили дії п’‎єси

історія з векселем

психологічний стан Нори

Рушійна сила зовнішньої дії - історія з векселем; рушійна сила внутрішньої дії - психологічний стан Нори (страх, роздуми про самогубство, очікування чуда).

Важливою особливістю п’‎єси «Ляльковий дім» є те, що її аналітичність неначе сконцентрована в останніх сценах, у розв’‎язці, де в діалозі відбувається переосмислення персонажами свого минулого життя і себе самих. Адже саме у фінальній (і першій за усе їхнє життя!) бесіді між Норою і Хельмером жінка здійснює аналіз суті їхніх стосунків, а також почасти і стосунків у суспільстві. І нехай сучасники іноді закидали Ібсену надмірну логічність і холодність Нори в її останньому діалозі з чоловіком, проте тут відбувається переключення зовнішньої сюжетної напруги на напруження інтелектуальне, на напругу думки, яка зрештою й переростає в рішучий сюжетний поворот, що ним завершується дія п’‎єси. Тож цей твір вважається класичною інтелектуально-аналітичною п’‎єсою Ібсена, де зовнішня дія повністю підпорядкована інтелектуально-аналітичному началу.

Згідно з творчим задумом автора конфлікт розв’‎язують не якісь фабульні випадковості, а саме щира розмова, діалог, дискусія. Найкраще це висловлює Фру Лінне: «Хай вони нарешті поговорять між собою по щирості. Неможливо, щоб далі це тривало - завжди ці утайки, виверти...».

Особливістю стилю драми «Ляльковий дім» є також лаконічність у розгортанні діалогу, наявність підтексту. Інтелектуально-аналітичний характер «нових п’‎єс» Ібсена поєднується з прагненням зберегти природність і вірогідність усієї сценічної дії, максимальну життєподібність персонажів. Із цим прагненням пов’‎язана також своєрідність мови його п’‎єс, яка створюється шляхом щонайбільшої економії мовних засобів. Оскільки функціональне навантаження тексту надзвичайно велике та багатопланове, кожна репліка та фраза вводиться до тексту лише тоді, коли вона є конче необхідною - для здійснення одного, а нерідко навіть кількох художніх завдань. Але така небагатослівність не відміняє свободи та невимушеності діалогу, не обмежує його якимись рамками. Унаслідок усього цього в п’‎єсі «Ляльковий дім» наявна абсолютно ненав’‎язлива лаконічність і природна стриманість.

Правда, дехто може заперечити, що часом у окремих епізодах з’‎являються персонажі начебто багатослівні і навіть балакучі. Досить пригадати хоча б емоційне багатослів’‎я Нори в деяких сценах другої дії. Але не можна не помітити, що за цим потоком фраз, часом зовсім незначущих і не пов’‎язаних одна з одною, прихована глибока внутрішня тривога Нори, її напружене очікування розв’‎язки, викриття.

Велику роль відіграють також паузи. Виникає особливий підтекст - система значень, які не подані відразу, в діалозі, але існують у глибині смислової структури п’‎єси і які усвідомлюються лише мірою розгортання дії, проте часом так і не розкриваються до кінця.

Підтекст - це прихований, відмінний від прямого значення висловлювання сенс, який відновлюється, «розшифровується» на основі контексту з урахуванням ситуації.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.