Підручник Зарубіжна література 9 клас - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2017
Узагальнення за розділом - НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст.
«Нова драма» виникла наприкінці ХІХ ст. Біля її витоків стояли Г. Ібсен, Б. Б’єрнсон, А. Стріндберг, Е. Золя, Г. Гауптман, Б. Шоу, Кнут Гамсун, М. Метерлінк та ін. В українській літературі принципи «нової драми» втілені у драматургії Лесі Українки, Володимира Винниченка, Миколи Куліша.
Важливим здобутком «нової драми» стало її звернення до гострих соціальних проблем, під час якого драматурги не боялися гострої дискусії.
У «новій драмі» зав’язка конфлікту зазвичай винесена поза межі твору, в минуле, у ретроспективу. Ця ретроспективна (або «інтелектуально-аналітична») форма «нової драми» сприяє розкриттю таємниці минулого її героїв. Залишаючись поза межами головної дії драми, ця таємниця аналізується і розкривається персонажами в процесі розгортання сюжету. А момент розкриття таємниці докорінно порушує спокійний і врівноважений плин життя героїв. Усе це зближує «нову драму» із детективом, який також будується на розкритті таємниці, що тримає читачів у постійній напрузі.
Щоб підтримати згадану інтелектуально-емоційну напругу, спонукати глядачів до інтелектуальної діяльності, творці «нової драми» широко використовують також підтекст, натяки, промовисті деталі тощо.
Монологи в «новій драмі» поступилися діалогам, до того ж акцент рішуче перенесено із зовнішньої дії на дію внутрішню.
Творці «нової драми» активно використовують також «відкритий фінал», спонукаючи глядачів до роздумів і дискусій навіть після виходу з театру.