Узагальнення за розділом - НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст.

«Нова драма» виникла наприкінці ХІХ ст. Біля її витоків стояли Г. Ібсен, Б. Б’‎єрнсон, А. Стріндберг, Е. Золя, Г. Гауптман, Б. Шоу, Кнут Гамсун, М. Метерлінк та ін. В українській літературі принципи «нової драми» втілені у драматургії Лесі Українки, Володимира Винниченка, Миколи Куліша.

Важливим здобутком «нової драми» стало її звернення до гострих соціальних проблем, під час якого драматурги не боялися гострої дискусії.

У «новій драмі» зав’‎язка конфлікту зазвичай винесена поза межі твору, в минуле, у ретроспективу. Ця ретроспективна (або «інтелектуально-аналітична») форма «нової драми» сприяє розкриттю таємниці минулого її героїв. Залишаючись поза межами головної дії драми, ця таємниця аналізується і розкривається персонажами в процесі розгортання сюжету. А момент розкриття таємниці докорінно порушує спокійний і врівноважений плин життя героїв. Усе це зближує «нову драму» із детективом, який також будується на розкритті таємниці, що тримає читачів у постійній напрузі.

Щоб підтримати згадану інтелектуально-емоційну напругу, спонукати глядачів до інтелектуальної діяльності, творці «нової драми» широко використовують також підтекст, натяки, промовисті деталі тощо.

Монологи в «новій драмі» поступилися діалогам, до того ж акцент рішуче перенесено із зовнішньої дії на дію внутрішню.

Творці «нової драми» активно використовують також «відкритий фінал», спонукаючи глядачів до роздумів і дискусій навіть після виходу з театру.