ГЕНРІХ ГЕЙНЕ (ГАЙНЕ) (1797-1856) - ЗАГЛИБЛЮЮЧИСЬ У ВНУТРІШНІЙ СВІТ: ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РОМАНТИЗМУ

ü Пригадайте, що ви знаєте про життєвий і творчий шлях Генріха Гейне.

ü Чим запам’‎ятались вам вірші Гейне? Виразно прочитайте один з них.

Я ... завжди залишався романтиком і був ним більшою мірою, ніж сам гадав.

Генріх Гейне

НАЙВИДАТНІША ПОСТАТЬ НІМЕЦЬКОГО РОМАНТИЗМУ

Генріх Гейне — відомий німецький митець і мислитель, поет і прозаїк, драматург і публіцист. «Останній романтик» і «барабанщик революції», Гейне був одним з «найвизначніших ліриків світової літератури, приніс у поезію багатство і різноманітність почуттів та думок, втілених у живому, вічно мінливому потоці образів»¹. Його твори — це духовна біографія поета: долі людей, події й суперечності бурхливої епохи.

Крістіан Йоганн Генріх Гейне²з’‎явився на світ 13 грудня 1797 р. в Дюссельдорфі в сім’‎ї збіднілого єврейського комерсанта Самсона Гейне та дочки лікаря Бетті ван Гельдерн.

¹Дейч О. Генріх Гейне // Гейне Г. Вибрані твори в 4-х томах [за ред. В. Коптілова]. — Т.1. — К. : Дніпро, 1972.

²У Німеччині дітям при народженні батьки дають декілька імен.

Гаррі (так називали хлопчика в дитинстві) був старшим із чотирьох дітей Самсона й Бетті. Батько поета був лагідною, доброю і привітною людиною. Гаррі палко його любив. Мати майбутнього поета була освіченою жінкою, багато читала і дбала, щоб діти її стали культурними людьми.

Гаррі ріс мрійливим і задумливим хлопчиком. На формування його поетичної уяви вплинули казки й легенди, які він чув від старенької няні. Із захопленням слухав він дивовижні історії про зачарованих принців і принцес, про привиди й занедбані таємничі палаци над Рейном. Його перші вірші були написані під впливом старовинних німецьких пісень, трагічних і похмурих, які співала його подруга «руда Йозефа».

Учився майбутній поет у початковій школі, а згодом у католицькому ліцеї. Та побудоване на зубрінні навчання не приносило йому радості, не вдалося духовним наставникам прищепити хлопчикові й релігійні почуття. Радісною втіхою були книжки. Гаррі багато, хоча й хаотично, читав. Він захоплювався пригодами Дон Кіхота й Робінзона Крузо, мандрами Гуллівера, творами Ґете й Шиллера. Найбільше враження на юнака справив безсмертний твір Сервантеса. Його поет неодноразово перечитував протягом життя, особливо коли стояв на роздоріжжі.

Дитинство та юність письменника були осяяні відблисками Великої французької революції кінця ХVIII ст.¹ У своїх «Мемуарах» поет зазначав: «Я народився наприкінці скептичного вісімнадцятого століття і в місті, де в часи мого дитинства панували не тільки французи, а й французький дух». Захоплені романтичною біографією Наполеона, батьки Гейне мріяли про військову кар’‎єру для сина. Мати бачила його блискучим генералом наполеонівської армії. Та зречення французького імператора й подальша європейська реакція поклали край усім її палким мріям. Життєві перспективи Гейне звузилися, відтепер йому було відкрито шлях тільки в комерцію.

Навесні 1816 р. Гаррі переїжджає до Гамбурга до дядька-мільйонера, який пообіцяв зробити з племінника купця. Так розпочалася «гамбурзька історія», яка значною мірою вплинула на ранню поезію Гейне. У дядьковому домі майбутньому поетові довелося зазнати чимало образ і принижень. Та його становище значно погіршилось, коли родичі дізналися, що юнак закохався у свою двоюрідну сестру Амалію.

¹Нагадаємо, що на початку ХІХ ст. Німеччину захопила армія Наполеона, яка принесла звільнення від феодального гніту й певні демократичні свободи, проте, як показав хід історії, наполеонівські війни мали завойовницький характер.

Гордовита й пихата дочка мільйонера відмовила бідному хлопцеві. Дівчина віддала перевагу чоловіку «із становищем у суспільстві» і стала дружиною багатого землевласника. Найгіршим було те, що вона жорстоко зневажила чудові пісні, які молодий поет для неї складав:

Мого серця господине!

Коли я б тебе не стрів,

Я б не став таким, як нині,

Найбіднішим з бідарів.

Твого серця не благав би,

Не кохав би без надій,

А спокійно жити став би

Там, де віє подих твій.

Переклад з німецької Леоніда Первомайського

Кузина Амалія (портрет невідомого художника XIX ст.)

Ця болісна сторінка життя згодом вилилась у цикл поезій «Юнацькі страждання».

Зважаючи на настирливі прохання небожа й переконавшись, що комерсанта з хлопця не вийде, дядько погоджується допомогти йому здобути вищу освіту за умови, що це буде юриспруденція. Гейне навчається в університетах Бонна й Берліна, та юридичні науки цікавлять його не більше, ніж торгівля. Зате він ретельно вивчає літературу, історію, філософію, народну творчість, слухає лекції відомого вченого, теоретика романтизму А.-В. Шлегеля і знаменитого філософа Г.-В.-Ф. Гегеля, зустрічається з відомими письменниками, музикантами, художниками.

Роки студентського життя стали важливим етапом інтелектуального і творчого розвитку юнака. У цей період Гейне остаточно усвідомив себе як поет. Його літературна діяльність розпочалася невеликим виданням «Вірші Генріха Гейне» (1821). Повною мірою талант лірика розкрився у збірці віршів «Книга пісень» (1827).

Бажаючи на власні очі побачити життя рідної країни, молодий поет пішки здійснює подорож по Гарцу¹. Згодом буває в Англії та Італії. Враження від цих поїздок відобразились у збірці нарисів «Подорожні картини» (1826-1831).

¹Гарц — гірський масив та однойменна місцевість у Німеччині.

Жива мова (жарти й каламбури, несподівані метафори тощо), поєднання різних жанрів (лірики, памфлету, нарису, новели), а головне, смілива критика суспільного ладу сучасної авторові Німеччини зробили книжку популярною. До слави Гейне-пісняра додалася слава Гейне-прозаїка.

Генріх Гейне завжди був в опозиції до офіційної влади Німеччини. За життя його не переставали цькувати за гострі сатиричні твори, намагалися викреслити з історії літератури, називаючи «осквернителем батьківщини, трону й вівтаря». Письменникові тривалий час не вдавалося знайти роботу й він вимушений був емігрувати до Парижа. Поштовхом до цього стала Липнева революція 1830 р. у Франції, яку він зустрів радісно та схвильовано:« Тепер я знаю, чого хочу, що маю робити... Я син революції і знову беруся до зброї.», 1831 р. поет виїжджає до Парижа й до кінця життя стає політичним емігрантом. У Німеччині заборонили публікувати твори Гейне, а самому поетові в разі повернення загрожував арешт.

У Франції поет зустрічається з багатьма видатними людьми свого часу, його друзями були Бальзак, Беранже, Жорж Санд, Дюма, Шопен та ін.

У 40-і роки ХІХ ст., перебуваючи в еміграції, Генріх Гейне виступає як політичний сатирик. З’‎являються такі його твори, як вірш «Сілезькі ткачі», поеми «Атта Троль» і «Німеччина. Зимова казка».

Гейне на обкладинці німецького сатиричного журналу Die Jugend (№ 7, 1906)

Німецька марка, присвячена Генріху Гейне (1997)

У 1848 р. поет тяжко захворів. Останні вісім років він пробув у ліжку, яке з гіркою іронією називав «матрацною могилою». Проте тяжка хвороба не зламала цю надзвичайно мужню й наполегливу людину. Його останні слова були: «Писати!.. Паперу, олівець!..»¹

Шарль Глейр. Хворий Гейне (1851)

1. Як ви вважаєте, які факти біографії вплинули на формування поетичної уяви Генріха Гейне?

2. Розкажіть, чому поет вимушений був емігрувати.

3. Прокоментуйте епізод, що стався з українським перекладачем Олександром Дейчем у Парижі.

Біля воріт Монмартського кладовища він попросив поліцейського показати йому дорогу до могили Гейне. Той відповів: «Мосьє Гейне живе ліворуч, на третій алеї». — «Якживе?» — здивувався Дейч. — «Так, так, мосьє Гейне живе, — переконливо повторив поліцейський. — Такі люди безсмертні».

ЦИТАТА ДЛЯ ДУШІ ВІД ГЕНРІХА ГЕЙНЕ

♦ Улюбленець долі — поет! Він бачить діброви, які ще дрімають у жолудях, веде бесіду з поколіннями, які ще не народились. Вони нашіптують йому свої таємниці, а він розбовкує їх потім на базарах і площах. Та голос його забиває гомін повсякденних пристрастей. Мало хто його слухає, ніхто його не розуміє. Фрідріх Шлегель² назвав історика пророком минулого, ще з більшим правом можна назвати поета — істориком майбутнього.

♦ Велич світу завжди перебуває у відповідності з величчю духа, який дивиться на нього. Добрий знаходить тут, на землі, свій рай, злий уже тут має своє пекло.

♦ Кожна людина є художником свого власного життя, що черпає силу й натхнення в самому собі.

¹Матузова Н. М. Генріх Гейне. Нарис життя і творчості. — К. : Дніпро, 1984.

²Фрідріх Шлегель (1772-1829) — німецький філософ, письменник, теоретик романтизму, молодший брат А.-В. Шлегеля.

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

ПРО ІСТОРІЮ НАПИСАННЯ «КНИГИ ПІСЕНЬ»

Світову славу Гейне принесла збірка «Книга пісень», видана в 1827 р. До неї увійшли ліричні поезії 1816-1827 рр., опубліковані раніше самостійними циклами або збірками. «Книга пісень» складається з п’‎яти частин: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Знову на батьківщині», «З «Подорожі на Гарц»», «Північне море».

Збірці притаманні цілісність і тематична єдність. «Книгу пісень» називають своєрідним романом, укладеним з ліричних віршів. Провідною темою більшості циклів є тема кохання. У «Книзі пісень» відбилась історія нерозділеного кохання поета до своєї кузини — Амалії Гейне. «З мого великого болю творю я пісні маленькі», — говорить поет і зауважує: «Книжка ця — то тільки урна з попелом мого кохання». Та ідейний зміст віршів виходить за межі інтимних переживань письменника. Гейне рішуче протестував проти тлумачення його поезій як відображення особистих почуттів. Історію трагічного кохання художньо осягнуто у віршах як внутрішню біографію молодої людини, здатної глибоко мислити, тонко відчувати, наділеної щирою, вразливою душею. Тому ця історія набуває загальнолюдського звучання. «Книга пісень» — це також і роман епохи, роман національного життя, на сторінках якого вимальовується й образ Німеччини тих часів.

Гейне називає свої вірші «піснями». Тут поет має на увазі не пісню взагалі, не метафору, яка стала звичною в поетів Нового часу: їхні вірші — це «пісні», а вони — «співці». Вірші Гейне написані в дусі німецьких народних пісень, вони наслідують їхню образність, стиль, ритм і мелодику.

Цікаво, що тривалий час Гейне називав себе автором «маленьких пісень», натякаючи на однобічність своїх віршів, і мріяв написати щось грандіозне на кшталт трагедії. Між тим, ще за життя поета збірка перевидавалася тринадцять разів і стала улюбленою ліричною книгою в Німеччині.

Титульна сторінка першого видання «Книги пісень» (1827)