ПОНЯТТЯ ПРО РОМАН У ВІРШАХ - ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН (1799-1837) - ПОЄДНУЮЧИ НАЙКРАЩЕ: ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ

У листопаді 1823 р., працюючи над «Євгенієм Онєгіним», О. Пушкін пише П. Вяземському: «Що стосується моїх занять, я тепер пишу не роман, а роман у віршах — диявольська різниця! На кшталт «Дон-Жуна»...». Так у російській літературі з’‎являється новий жанровий різновид — роман у віршах.

Роман у віршах — це ліро-епічний твір, у якому епічні принципи оповіді представлені в поетичній формі, що вимагає ліричної авторської участі в описуваних подіях.

Для роману у віршах характерний широко розгалужений сюжет, який містить цілу низку героїв і подій, водночас пронизаний ліричними відступами, що створюють у цілому образ ліричного героя.

Від традиційного роману в прозі роман у віршах відрізняється великою кількістю ліричних елементів. У ньому частіше за все сам автор стає ліричним героєм, а іноді доля головного персонажа й автора переплітаються в сюжеті, як, наприклад, у творі О. Пушкіна.

Як і в ліро-епічній поемі, у романі у віршах образ ліричного героя найповніше розкривається в ліричних відступах. У ньому наявна велика кількість персонажів, але при цьому композиція твору більш розгорнута порівняно з ліро-епічною поемою.

Високим взірцем цього жанру, що увійшов у класику літератури, правомірно вважають роман у віршах «Маруся Чурай» сучасної української поетеси Ліни Костенко.

1. Розкрийте поняття «роман у віршах».

2. Розкажіть, чим відрізняється роман у віршах від роману в прозі та ліро-епічної поеми.

3. Які твори цього жанру ви знаєте?

4. Доведіть, що «Євгеній Онєгін» — це роман у віршах.

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ХУДОЖНИКА

ПРО КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНУ О. ПУШКІНА

У романі «Євгеній Онєгін» О. Пушкін використав традиційний любовний сюжет, в основі якого — історія взаємостосунків Онєгіна й Татьяни. Кохання Ленського до Ольги — сюжетний елемент, що допомагає головним героям (Онєгіну й Татьяні) сформувати своє ставлення одне до одного. Головний конфлікт твору заснований на тому, що Татьяна із самого початку «впізнала» в Онєгіні людину, призначену їй долею. Онєгін же «побачив» героїню такою, якою вона була насправді, лише в кульмінаційний момент їхніх взаємостосунків. Таким чином, перед нами мовби повторюється сюжет у своєму «дзеркальному відображенні».

Важливою сюжетно-композиційною особливістю роману є наявність у ньому оповідача. Він представлений у творі і як супутник Онєгіна, і як антипод Ленського-поета, і як захисник Татьяни, і як дійова особа ліричних відступів. Саме образ оповідача завдяки своєму втручанню розсуває межі особистісного конфлікту, який розгортається між чотирма героями роману, й у твір входить російське життя того часу з усією його різноманітністю.

Свою значну композиційну функцію виконують у романі й ліричні відступи, і пейзажні описи, що відображають картини російської природи, і пропущені строфи.

ПРО ПРОБЛЕМАТИКУ РОМАНУ О. ПУШКІНА

«Євгеній Онєгін» — перший класичний реалістичний роман ХІХ ст., у якому високі естетичні переваги поєднуються з глибоким розкриттям людських характерів і закономірностей соціально-історичного життя. [...]

«Євгеній Онєгін» наскрізь пройнятий соціальністю: це реалістичний соціальний роман, оскільки в основі його лежить, розвитком його змісту рухає велика соціальна ідея. Любовний сюжет є лише канвою, на якій розгортається глибока драматична суспільна колізія [...]. Саме ця соціальна колізія й зумовила самотність героїв роману, їхню трагічну долю і (хоча й різною мірою) симпатії до них автора. Специфічність форми «Євгенія Онєгіна» як роману у віршах зумовила лаконічність, з якою в ньому розгортається ідея протистояння «старого» й «нового», ідея повороту, що розпочинається, але проводиться вона послідовно, протягом усього твору, і стосується всього — й економічного ладу Росії, і побуту, естетики, моралі тощо. [...]

У «Євгенії Онєгіні» Пушкін відкрив принципи типізації, які давали змогу глибоко зануритися в сутність суспільних стосунків і в характери представників різних соціальних прошарків. [...] Новаторство Пушкіна у висвітленні характерів полягало насамперед у тому, що герої зображаються в таких сюжетних ситуаціях, за яких вони не можуть не виявляти основних, хоча і глибоко прихованих особливостей свого складу думок і почуттів. Завдяки реалістичному мистецтву типізації деталі виконують найвагомішу функцію розкриття обставин, у яких діють герої, і водночас — із рідкісною повнотою і точністю відтворюють зображувану епоху.

За Борисом Мейлахом¹

ДО ТАЄМНИЦЬ МИСТЕЦТВА СЛОВА