МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ (1809-1852) - РОЗКРИВАЮЧИ ДІЙСНІСТЬ: РОЗКВІТ РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ

♦ Розкажіть, що вам відомо про М. Гоголя.

♦ Пригадайте, де народився письменник. Підготуйте повідомлення на тему «М. Гоголь і Україна».

♦ Які з прочитаних творів письменника вам запам’‎яталися і найбільше й чому?

Земля України, це вона вигодувала, викохала Гоголя, і то не лише фізично, а — що куди важливіше — духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, переказами й легендами, дивовижно щедрою барвистою образністю — всіма багатющими плодами народного духу.

Олесь Гончар, український письменник

СЛАВА Й ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Твори Миколи Васильовича Гоголя вивчають у школі, його книжки перевидають, успішно екранізують і ставлять на сценах провідних театрів. Він залишив після себе десятки безсмертних творів і стільки ж таємниць, які й досі не розкриті. Спробуймо і ми з вами створити свій портрет цього геніального художника слова...

Славу українського й російського народів несе в собі ця дивовижна людина, «найзагадковіша фігура в літературі», як його називали, — Микола Васильович Гоголь.

Ще в Ніжині, під час навчання в Гімназії вищих наук, Гоголь дедалі більше думає про високе призначення людини, осмислює свою місію в цьому світі. Він подумки готує себе до широкої громадської діяльності, що дала б йому змогу зробити дещо велике «для спільного блага». Своєму дядькові Петру Косаровському він напише про це так: «Ще із самих часів минулого, із самих років майже нерозуміння я горів незгасимими ревнощами зробити життя своє потрібним для блага держави, я кипів принести хоча б маленьку користь».

Марки України, присвячені М. В. Гоголю

М. Гоголь мріє про життя в Петербурзі й «служіння державі», оновленню якої, на його думку, допоможуть справедливі закони. У грудні 1828 р., після закінчення Ніжинської гімназії, разом зі своїм другом та однокласником, майбутнім директором училищ Полтавської губернії, Олександром Данилевським і слугою Якимом, Гоголь приїжджає до Петербурга.

Водночас там його очікувало розчарування: шляхетна мрія натрапила на жорстоку реальність. Микола Гоголь не зміг знайти пристойної служби, а його спроба вступити до театру актором безжально провалилася. Він змушений був задовольнитися місцем переписувача паперів в одному з департаментів Міністерства внутрішніх справ. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб назавжди втратити бажання зробити кар’‎єру чиновника. Він починає шукати інші обрії для застосування своїх талантів.

Серед холоду й незатишку петербурзького життя думки його часто линули до рідної України. У його маленькій найманій квартирі щотижня збиралися товариші з Ніжинської гімназії, з якими він зберігав дружні стосунки: тут вони говорили про дорогу Україну, співали народних пісень і пригощали одне одного національними стравами. Рідні з дитинства образи та картини знаходили своє відображення в перших літературних спробах М. Гоголя. А ще приятелі розповідали анекдоти із життя літературного й чиновницького світу, створювали гумористичні куплети, зачитувалися новими волелюбними віршами. Сам же Микола Гоголь декламував надзвичайно гарно й виразно. Захоплюючись талантом Пушкіна, він прагнув поділитися з однодумцями кожною новинкою, що виходила з-під пера великого поета.

Не дивно, що в М. Гоголя дедалі частіше з’‎являлася думка про письменницьку діяльність. 1830 р. в часописі «Вітчизняні записки» з’‎являється перша повість Гоголя «Басаврюк», яка згодом була перероблена у «Вечори на хуторі біля Диканьки». Письменник зближується з відомими літераторами того часу — Антоном Дельвігом, Василем Жуковським, Петром Плетньовим. Під впливом пушкінського «Бориса Годунова» він дає обітницю вірності мистецтву. «Великий! Над цим вічним творінням твоїм присягаюся!» — ці слова визначили подальший сенс життя М. Гоголя.

У травні 1831 р. в нього були готові повісті, що склали перший том «Вечорів на хуторі біля Диканьки».

І хоча Північна Пальміра, як ще називають Петербург, у багатьох аспектах розчарувала М. Гоголя, проте саме тут відбулася зустріч, про яку він мріяв, зустріч, що докорінно змінила все його подальше життя: 20 травня 1831 р. на вечорі в поета та критика П. Плетньова він познайомився з О. Пушкіним. Відомий у другій половині ХІХ ст. автор історичних романів Григорій Данилевський згадував: «Пушкін одразу оцінив обдарованість Гоголя, його дивовижний м’‎який гумор, спостережливість, абсолютно очевидні артистичні здібності й майстерність оповідача. З перших днів знайомства Пушкін почав пильно стежити за розвитком письменницького таланту Гоголя, усіляко підбадьорюючи та заохочуючи його».

Віддаючи належне неоціненному значенню дружби з Пушкіним для його творчості, Гоголь писав: «Коли я творив, я бачив перед собою тільки Пушкіна... Мені дороге було його вічне й незаперечне слово...»

1835 р. з’‎являється нова збірка творів письменника — «Миргород». Перед читачами знову постають рідні гоголівські місця. «Миргород» — це своєрідний синівський дар Гоголя землі своїх пращурів. Але на відміну від казкової, мрійливої атмосфери «Вечорів...», у центрі нового гоголівського збірника героїчне міститься поряд із буденним, велике з мізерним, а минуле — з дійсністю. Тому до збірки ввійшли, на перший погляд, цілковито різні повісті, наприклад, «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба», «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» і «Вій».

Майже водночас із «Миргородом» була надрукована збірка «Арабески», до якої, крім статей історичного змісту, М. Гоголь умістив повісті «Невський проспект», «Портрет» і «Нотатки божевільного». Ці твори, а також опубліковані пізніше повісті «Ніс» і «Шинель» склали «петербурзький цикл», оскільки основним місцем дії в них є саме Петербург. Головний мотив цих творів — це біль за людину, боротьба за її гідність. Доля простої людини, яка опинилася сам на сам перед страшним і повним суперечностей життям — ось те питання, що хвилювало письменника.

Однією з характерних рис геніальної особистості М. Гоголя був гумор. Можливо, саме тому серед інших творів він пише і блискучі комедії. Так, практично паралельно з петербурзькими повістями в період 1833-1836 рр. ним були написані комедії «Одруження» (рос. — «Женитьба»), «Гравці» та безсмертний «Ревізор». Гоголівські комедії суттєво відрізнялися від традиційних для російської літератури творів цього жанру. М. Гоголь збільшує сатиричний масштаб зображення дійсності, рішуче відмовляється від ролі позитивного героя, а любовну зав’‎язку вважає застарілою, замінює її на «загальну», тобто таку, яка б стосувалася різних прошарків свідомості людини.

1836 р. на сцені Олександринського театру Петербурга відбулася прем’‎єра «Ревізора» М. Гоголя. Він завойовує славу першого драматурга Росії, хоча враження глядачів були діаметрально протилежні: в одних комедія викликала неабияке захоплення, а в інших — палке обурення. Письменник важко переживав докори критиків, особливо образливі для нього були звинувачення в «наклепі на Росію». У тому ж році він виїжджає за кордон і весь свій час віддає роботі над новим твором — поемою «Мертві душі».

За кордоном він отримує звістку про смерть О. Пушкіна. Це приголомшило Гоголя. «Не могло бути гіршої звістки з Росії», — так відреагував письменник на це страшне повідомлення.

Титульна сторінка першого видання поеми (1846)

До кінця життя він не зміг змиритися з такою втратою. Адже не стало друга, кумира й наставника.

У Гоголя було своє бачення світу, своє ставлення до дійсності. Микола Васильович вважав, що доля приготувала для нього особливу місію: вказати людству шлях до очищення й оновлення.

М. Гоголь залишив нам свій художній світ. І якщо ми хочемо осягнути «таїну Гоголя», то вчитаймося в його твори...

1. Розкажіть про життя й творчість М. Гоголя в Петербурзі.

2. Розкрийте роль О. Пушкіна в житті й творчості М. Гоголя.

3. Прокоментуйте назву статті й епіграф до неї.

4. Запропонуйте свій варіант назви статті й епіграфа для сайту, присвяченого М.Гоголю.

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

«Гоголь — це ідеальний образ генія», — так висловився український письменник Олесь Гончар. Спадщина М. Гоголя знайшла своє відображення у творчості багатьох українських митців: Пантелеймона Куліша й Івана Карпенка-Карого, Євгена Гребінки й Івана Нечуя-Левицького, а також багатьох інших. «Наш безсмертний Гоголь! [...] Перед Гоголем потрібно благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’‎ю до людей!» — так говорив про свого відомого земляка Тарас Шевченко.

Видатний філософ і літературознавець Дмитро Чижевський називав Гоголя яскравим представником української школи в російській літературі. А славетна Ліна Костенко присвятила йому такі рядки:

І сум, і жаль, і висновки повчальні.

І слово, непосильне для пера,

Душа пройшла всі стадії печалі,

Тепер уже сміятися пора.

Ярослав Гладкий. Гоголь у Києві (2004)