ДЖОРДЖ БЕРНАРД ШОУ (1856-1950) - СТЕЖКАМИ НОВОЇ ДРАМИ

Підручник Зарубіжна література 9 клас - О. О. Ісаєва - Оріон 2017

ДЖОРДЖ БЕРНАРД ШОУ (1856-1950) - СТЕЖКАМИ НОВОЇ ДРАМИ

Мій спосіб жартувати полягає в тому, щоб говорити правду. Це найдотепніший жарт на світі.

Бернард Шоу

БЛАЗЕНЬ ЧИ ПРОРОК?

Англійського драматурга ірландського походження Бернарда Шоу називають руйнівником театральних банальностей, одним із засновників гостросоціальної драми ХХ ст., майстром сатири, гумору та королем парадоксу1. Серед присвячених йому праць трапляються книжки й статті з такими яскравими назвами, як «Блазень чи пророк?», «Клоун чи святий?», «Арлекін чи мудрець»? Ким же він був насправді? Спробуймо розібратися, зазирнувши в життєпис цієї незвичайної людини.

Народився Бернард Шоу 26 липня 1856 р. в Дубліні (столиця Ірландії), у місті, яке, як ви пам’‎ятаєте, є також батьківщиною славнозвісного сатирика Дж. Свіфта. Батько майбутнього письменника — торговець збіжжям — був людиною доброю, наділеною почуттям гумору і водночас безхарактерною, зовсім нехазяйновитою.

1Парадокс (від грец. — «незвичайний, неймовірний, дивний») — вислів або судження, що суперечить загальноприйнятій думці, традиційним поглядам або здоровому глузду. Парадокс найчастіше має дотепну форму й належить до царини комічного.

Та найголовнішою його вадою було те, що він зловживав спиртним і як наслідок — зовсім не дбав про добробут сім’‎ї. Мати, яка була професійною співачкою, від такої поведінки свого чоловіка постійно впадала у відчай і фактично збайдужіла до власних дітей. Усе це не могло не позначитися на житті Бернарда та його двох сестер. Усі дітлахи жили на першому поверсі разом зі слугами й по суті були покинуті напризволяще. Ніхто належним чином не піклувався ані про їхнє харчування, ані про здоров’‎я й освіту. Уже в дорослому віці письменник з гіркотою згадував про ті роки: «Я не був щасливим у дитинстві, і коли з минулого постають привиди, мені хочеться загнати їх назад». Із сумом думаючи про своє отруєне родинними незгодами дитинство, він усе ж віднаходив у ньому і промінчики радості: «Якби у нас, дітей, не було уяви, схильності до ідеалізації, чарівності музики, морського берегу, сонячного заходу та нашої природної доброти, важко сказати, у яке цинічне варварство могли б ми впасти». Ще одним яскравим промінчиком радості в захмареному дитинстві Шоу було читання. Незважаючи на зовсім несприятливі умови для розвитку, малий Бернард рано навчився читати. У 5-6 років він уже читав «Тисячу й одну ніч», до 10 років перечитав Біблію та Шекспіра, а до 12-13 — великі романи Чарлза Діккенса.

Однак слід зазначити, що на формування особистості Бернарда Шоу вплинула не лише сім’‎я, а й ті обставини, в яких опинилася його рідна Ірландія. Ось як про цей період життя майбутнього письменника пише літературознавець А. С. Ромм: «У той момент, коли довготелесий рудоволосий чотирнадцятилітній підліток встав за високою конторкою торгового дому з продажу земельної нерухомості, національно- визвольний рух досяг найвищого ступеня революційного напруження. В умовах революційного збудження, що охопило всю Ірландію, роль клерка навряд чи могла задовольнити майбутнього автора неприємних п’‎єс». У ньому пробуджувався темперамент політичного борця, і його приваблювала до себе арена широкої суспільної діяльності».

Девід Лівайн. Карикатура на Шоу

Микола Пиков. Портрет Б. Шоу

У двадцять років Бернард вирішив стати письменником і приїхав до Лондона.

Перші роки життя тут він перебував фактично в злиднях. Але це не завадило йому тривалий час проводити в читальному залі Британського музею, займаючись самоосвітою. З часом він влаштувався журналістом, потім став музичним, а згодом і театральним критиком. У своїх працях він виступав за все прогресивне в мистецтві того часу, зокрема написав книжку про творчість Ібсена «Квінтесенція ібсенізму», в якій високо оцінив значення п’‎єс норвезького письменника й наголосив на його новаторстві. Так він фактично почав свою боротьбу за нову драму.

Слід зазначити, що наприкінці ХІХ ст. спостерігається занепад англійської драми. Репертуар більшості театрів у цей час складався зі слабких розважальних п’‎єс, які не мали нічого спільного з реальним життям країни. Навіть найкращі тогочасні англійські драматурги писали так звані «добре зроблені п’‎єси», у яких наслідували техніку і штампи французького театру. І саме в таких умовах на початку 90-х років ХІХ ст. група провідних театральних діячів заснувала в Лондоні так званий «Незалежний театр», метою якого було відродження реалізму й соціальної тематики на англійській сцені. Саме в цей час Шоу й дебютує як драматург. Він пропонує публіці п’‎єси кардинально нової тематики, тобто такі, у яких на відміну від «добре зроблених» порушуються гострі суспільні питання («Будинки вдівця», «Професія місіс Воррен», «Серцеїд»). Вони складають цикл під дуже промовистою назвою — «Неприємні п’‎єси». Шоу виступає в них критиком різних сторін буржуазного життя й тим самим провокує читачів і глядачів до осмислення його вад. Фактично письменник постав у ролі «зривача масок», подібно до того, як колись це зробив Свіфт у славнозвісних «Мандрах Гуллівера». Своє покликання, як і його великий попередник, він вбачав у висвітленні «неприємних істин», від яких відволікали увагу глядача ті самі розважальні п’‎єси, що заполонили на той час англійські театри. Найнеприємнішим у його п’‎єсах для багатьох виявилося те, що він закликав своїх глядачів усвідомити: його гостре слово спрямоване саме проти них, а не просто проти сценічних персонажів. Прогресивні театрознавці почали говорити, що разом із драмами Шоу в Англії народилась нова проблемна п’‎єса. Водночас «неприємні п’‎єси» викликали шквал критики в реакційно налаштованої публіки. Одна з них («Професія місіс Воррен») навіть була заборонена на тривалий час. Згодом, протягом 90-х років ХІХ ст., були написані ще два цикли п’‎єс — «Приємні п’‎єси» і «П’‎єси для пуритан1». Усі три цикли п’‎єс були об’‎єднані новаторським методом драматурга — його сміливим зверненням до парадоксу й аргументованої й гострої дискусії.

Серед всесвітньо визнаних п’‎єс Бернарда Шоу — «Цезар і Клеопатра», «Дім, де розбиваються серця» та інші. 1913 р. побачила світ найзнаменитіша п’‎єса драматурга — «Пігмаліон». Своїм учителем у драматургії Шоу вважав Ібсена, але, на відміну від нього, обирав не трагічні, а переважно комічні сюжети й ситуації. Загалом у творчій спадщині Шоу 47 п’‎єс. У 1925 р. після успіху п’‎єси «Жанна Д’‎Арк» йому було присуджено Нобелівську премію з літератури. У передмові до однієї з п’‎єс драматург писав: «Заради одного лише мистецтва я б не написав ані рядка». Заперечуючи порожню розважальність театрального мистецтва, Шоу розглядав свої п’‎єси як могутній засіб впливу на суспільство: «Я пишу п’‎єси з певним наміром прищепити всьому народу мої думки... Іншого спонукання до написання п’‎єс у мене немає». Чи продовжують його творіння і в наш час впливати на інтелект і почуття людини? Можливо, ви знайдете відповідь на це запитання?

Павло Трубецькой ліпить бюст Бернарда Шоу (1926)

1. Як ви думаєте, хто Бернарда Шоу міг називати блазнем, а хто — пророком?

2. У чому Шоу вбачав завдання драматурга?

3. Пригадайте, що таке парадокс. Яка з наведених нижче думок Шоу видалась вам найяскравішим парадоксом? Обґрунтуйте свій вибір.

1Пуританин — тут вжито в переносному значенні: людина, яка сильно переймається чистотою своїх думок і вчинків та вимагає такої чистоти

ЦИТАТА ДЛЯ ДУШІ ВІД ДЖОРДЖА БЕРНАРДА ШОУ

♦ Є одне золоте правило: золотих правил не існує.

♦ Не поводься з іншими так, як ти хотів би, щоб вони поводилися з тобою. Ваші смаки можуть не збігатися.

♦ Діяльність є єдиною дорогою до знань.

♦ Свобода означає відповідальність. Ось чому більшість боїться її.

♦ Життя полягає не в тому, щоб знайти себе. Життя полягає в тому, щоб створити себе.

♦ У вас ніколи не буде другої можливості справити перше враження.