ДО ВИВЧЕННЯ П'ЄСИ ПІГМАЛІОН - ДЖОРДЖ БЕРНАРД ШОУ (1856-1950) - СТЕЖКАМИ НОВОЇ ДРАМИ

Підручник Зарубіжна література 9 клас - О. О. Ісаєва - Оріон 2017

ДО ВИВЧЕННЯ П'ЄСИ ПІГМАЛІОН - ДЖОРДЖ БЕРНАРД ШОУ (1856-1950) - СТЕЖКАМИ НОВОЇ ДРАМИ

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

НОВАТОРСТВО ДЖОРДЖА БЕРНАРДА ШОУ

Шоу ставив перед собою завдання реформування сучасного йому театру. За його п’‎єсами закріпились назви «драми ідей», або «інтелектуальні драми», або «парадоксальні драми». Що ж нового великий драматург привніс у театральне мистецтво?

Насамперед дослідники відзначають, що письменник не просто наслідував Ібсена, а намагався розвинути започатковані ним новації. Так, якщо Ібсен зазвичай закінчував свої драми дискусією, то Шоу надав їй значно більшої ролі. Дискусія в найрізноманітніших її проявах стала основним стрижнем п’‎єс Шоу. Він фактично започаткував форму п’‎єси-дискусії, в якій усе підлягало обговоренню — проблеми, характери, вчинки дійових осіб. Причому ті, хто висловлює в дискусіях протилежні погляди, як правило, не є ворогами. Їхні особисті взаємини не становлять сутність драматичного конфлікту. Шоу не цікавлять конфлікти бездоганного добра із чорним злом. Він вбачає драматизм не в особистих ворожих стосунках людей, а в більш глобальному — становищі людини в сучасному суспільстві.

В основі творів Шоу — парадокс як основний художній засіб порушення проблеми й осмислення життя. Невипадково про стиль Шоу так і говорять — парадоксальний. Його п’‎єси побудовано на парадоксальних ситуаціях, мовлення персонажів рясно пересипане парадоксами, які слугують дуже серйозній меті. Саме парадоксальні вислови бентежать думку читача або глядача, сіють у його свідомості зерно сумніву, недовіри. Тим самим вони провокують його до глибокого осмислення подій і ситуацій, зображених у п’‎єсах.

Які ж персонажі діють у п’‎єсах Шоу? Сам автор поділяв їх на два типи: ідеалісти, які жили фальшивими ідеалами, і реалісти, які скептично сприймали світ і відмовлялися прийняти на віру те, у що бездумно вірила більшість.

Ще одна новація Шоу — повне взаємопроникнення комедії і трагедії. У його п’‎єсах досить часто комічне і трагічне так тісно переплітаються в долях персонажів, що їх неможливо відділити одне від одного.

Новаторською особливістю п’‎єс Шоу є також втручання автора в дію. Це виражається в тому, що він надає особливої ролі ремаркам, розміщує у своїх п’‎єсах коментарі, розлогі передмови й післямови, не властиві драматичним творам. Як ви помітили, читаючи «Пігмаліона», його ремарки є значно більшими за обсягом за звичні для читача. Шоу нарікав на те, що «письмове мистецтво... зовсім безпорадне, коли треба передати інтонацію... існує п’‎ятдесят способів сказати «так», п’‎ятсот способів сказати «ні» й лише один спосіб це написати». Тому в ремарках, крім докладного опису місця дії, зовнішності персонажів, їхньої характеристики, він також давав поради, яким тоном має вимовлятися репліка.

Усе це є свідченням новаторства Шоу в царині театру.

Обкладинка англомовного видання п’‎єси (1964)

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

1. Розкажіть, яке враження справило на вас перше знайомство з Гіґінсом та Елізою. Завдяки яким художнім засобам у вашій уяві постали ці персонажі? Підтвердіть свою відповідь цитатами.

2. Виразно прочитайте уривок дії першої від слів: «Особа, що видає такі огидні й бридкі звуки...» до слів: «...Ви мені вірите?»1.

3. Кого й чому Гіґінс назвав «втіленням глуму з англійської мови»? Дайте оцінку його поведінці.

4. Чи можна стверджувати, що вже в першій дії на читача/глядача очікує парадокс? Обґрунтуйте свою думку.

5. Пригадайте, у зв’‎язку з чим і кому Гіґінс говорить таку фразу: «Бережи пенси, а фунти самі збережуться. І так не лише з грішми, а й з усіма нашими звичками». Як ви розумієте ці слова? Чи вважаєте за потрібне взяти висловлену Гіґінсом думку до власної скарбнички афоризмів?

6. Порівняйте образи Генрі Гіґінса й Альфреда Дулітла. Визначте, як кожен з них впливав на формування Елізи.

7. Пригадайте, чим були зумовлені такі слова Елізи: «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити — цього можна навчитися, і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». Чи згодні ви з нею? Обґрунтуйте свою відповідь.

8. Опишіть, якою ви уявляєте Елізу наприкінці твору. Чим вона відрізняється від тієї квіткарки, яка постала перед читачем у першій дії? Які почуття викликає у вас ця дівчина?

9. Поміркуйте, що у вдосконаленні особистості Елізи залежало від зовнішніх обставин, а що — від неї самої.

10. Як ви розумієте такий вислів Бернарда Шоу: «Життя полягає не в тому, щоб знайти себе. Життя полягає в тому, щоб створити себе»? Чи згодні ви з тим, що Еліза сама створила себе? Доведіть свою думку.

11. Поміркуйте, чи схожі стосунки Гіґінса й Елізи на стосунки міфологічних Пігмаліона і Галатеї. Обґрунтуйте відповідь.

12. Зверніть увагу на те, з яких двох англійських слів утворено прізвище Елізи (в оригіналі — Doolittle). Як з огляду на це можна розшифрувати значення прізвища дівчини?

13. Чи можна фінал п’‎єси назвати відкритим? Аргументуйте свою думку.

14. Поміркуйте, чому стверджують, що в тексті «Пігмаліона» поряд з ознаками драматичного твору відчутні ознаки епосу. У чому це конкретно виявляється?

15. Доведіть або спростуйте таке твердження: «Парадокс пронизує весь текст п’‎єси «Пігмаліон»».

16. Проаналізуйте передмову й післямову комедії. Визначте їхню художню роль у творі.

17. У чому, на вашу думку, полягає особливість авторських ремарок, поданих Шоу? Чим вони відрізняються від ремарок Ібсена?

18. Яка зі сцен п’‎єси сподобалась вам найбільше? Запропонуйте її режисерське рішення (поради акторам, декораторам, освітлювачам тощо).

1Тут і далі переклад Миколи Павлова.

У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА

ПРО П’‎ЄСУ ДЖОРДЖА БЕРНАРДА ШОУ «ПІГМАЛІОН»

У п’‎єсі «Пігмаліон» Шоу використав міф про Пігмаліона, перенісши його в обстановку сучасного йому Лондона. Парадоксаліст не міг залишити міф недоторканим. Якщо Галатея, яка ожила, була втіленою покірністю й коханням, то Галатея Шоу піднімає бунт проти свого творця; якщо Пігмаліон і Галатея античності вступають у шлюб, то герої Шоу в жодному разі не мають вступати у шлюб.

Безпосереднє завдання Шоу, про що він усіляко намагався наголосити в передмові, — пропаганда лінгвістики, і передусім фонетики. Він завжди з неабияким інтересом ставився до цієї науки.

Однак пропаганда наукової фонетики — тільки одна зі сторін цікавої, багатогранної п’‎єси. Це водночас п’‎єса великого соціального, демократичного звучання — п’‎єса про природну рівність людей та їхню класову нерівність, про талановитість людей з народу. Це і психологічна драма про кохання, яке через низку причин перетворюється на ненависть. І нарешті, це п’‎єса гуманістична, яка показує, як дбайливо й обережно потрібно підходити до живої людини, яким страшним і неприпустимим є холодний експеримент над людиною.

Шоу зумів у своїй п’‎єсі висвітлити питання про соціальну нерівність людей. Освічена Еліза залишається так само злиденною, якою вона була, коли торгувала квітами. Додалося лише трагічне усвідомлення своєї злиденності й безмежної нерівності між людьми. Усі докори Елізи Гіґінсу відображають саме цей момент: «Навіщо ви підібрали мене, якщо зараз дякуєте Богу, що все позаду? Я вам більше ні до чого, й тепер мене можна викинути на вулицю?! Так?![...] А на що я здатна? Навіщо ви мене такою зробили? Куди мені податися? Що робити? Що зі мною буде? [...] Раніше я продавала квіти, але не себе. Тепер ви зробили з мене леді — і я здатна торгувати лише собою. Краще б ви залишили мене на вулиці!... Я хочу знати, що я маю право взяти з собою, щоб ви потім не звинуватили мене у крадіжці» (переклад з англійської Миколи Павлова).

Ці вигуки передають і душевне сум’‎яття Елізи, і жорстоку істину, що постала перед нею, — соціальну нерівність вона не зможе подолати, шматок хліба й чесна праця не забезпечені для неї, незважаючи на набутий полиск і деяку освіту. «Пігмаліон» має неясну й подвійну кінцівку. Усі дійові особи вирушають у фешенебельну церкву на вінчання батька Елізи з її мачухою, і радісний (з неясної для нас причини Гіґінс) доручає Елізі купити для нього краватку й рукавички.

Для глядачів з безпосереднім психологічним чуттям за цією незначною кінцівкою криється інший зміст: Еліза буде дружиною Гіґінса. Недаремно кохання до нього, бажання стати для нього всім проривались у кожному її обуреному слові. Та й він уже неодноразово заявляв їй і глядачам, що він жити без неї не може. Отже, Еліза має прийняти всі його вимоги, всі примхи й чудернацтва великого вченого, стати для нього відданою супутницею життя й асистенткою в його наукових працях. Але й він під впливом цієї непересічної жінки стане, можливо, м’‎якшим і людянішим.

Шоу підводить глядачів до цього логічного кінця, але обриває п’‎єсу... а потім у післямові заявляє, що Еліза вийде заміж за Фреді, нікчемного молодого аристократа, на якого вона не звертала жодної уваги. Ця кінцівка (кохання Елізи та Фреді, що раптово спалахнуло) подана Шоу в написаному ним кіносценарії.

Для Шоу важливо епатувати глядачів, приголомшити їх під завісу яким-небудь несподіваним поворотом дії, зруйнувати їхні традиційні романтичні уявлення. Усі чекають шлюбу між Пігмаліоном і Галатеєю, цього вимагає й античний міф, покладений в основу п’‎єси. І саме тому впертий парадоксаліст відкидає всіма очікуваний happy end і сміється над спантеличеним глядачем.

Із книжки Зої Гражданської «Бернард Шоу: Нарис життя і творчості»

Постер кінофільму «Пігмаліон» (1938)

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Цікаво, що переклад п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон» спричиняє стилістичні труднощі. Це пов’‎язано з репліками Елізи Дулітл, що в оригіналі подаються не літературною англійською, а своєрідною мовою:

T h e F l o w e r G i r l. Ow eez ya-ooa san, is e? Wal, fewd dan y’‎de-ooty bawmz a matter should, eed now bettern to spawl a pore gel’‎s flahrzn than awy athaht pyin. Will ye-oo py me f’‎them (Here, with apologies, this desperate attempt to represent her dialect without a phonetic alphabet must be abandoned as unintelligible outside London).

Мовлення персонажа — важлива складова його характеристики, а в п’‎єсі «Пігмаліон» воно відіграє особливу роль. Ось як про це писав український перекладач Микола Павлов: «...Опустити фонетичний аспект у «Пігмаліоні» — це неминуче втратити головну сюжетну лінію: п’‎єса перестане існувати. Тому від перекладача вимагається особлива ретельність і значна винахідливість, аби перенести твір на український культурний ґрунт»1.

Якою ж мовою в оригінальному тексті говорить Еліза? Це мова кокні. Таке англійське слово має два значення:

1) зневажливо-насмішкувате прізвисько уродженців Лондона із середніх і нижчих верств населення;

2) назва діалекту представників нижчих соціальних верств Лондона.

Отже, мовлення Елізи вказує на її соціальне походження та місце проживання. Передати мову кокні в перекладі надзвичайно важко, але необхідно. Адже в перетворенні Елізи на леді з вищого суспільства шліфування мовлення від вульгарного кокні до вишуканого стилю випускників Public schools (так в Англії називають приватні школи, які дають гарну освіту) було головним чинником. Саме тому важливо звернути увагу на перші репліки Елізи:

Афіша до вистави «Пігмаліон»

1Павлов М. Феномен Шоу для українського читацтва // Всесвіт. — 1999. — № 11-12.

К в і т к а р к а. Ой, то це був ваш синок, кажите? Ну, я’‎ би в’‎ го луче навчили, то ни тікав би він геть, коли россипав квіточки бідній дівчині, а заплатив би за шкоду! Чи ви-и заплатите мені? (Перепрошуєм, але надалі нам доведеться облишити ці відчайдушні спроби відтворити квіткарчину говірку, якої поза межами Лондона ніхто не збагне без спеціальної фонетичної абетки) (переклад Олександра Мокровольського).

К в і т к а р к а. О! Так це синок ваш?! Нічо’‎ не ска’‎еш, виховала мамуся! Це ж тре’‎: виваляв мені всі хвіалки в грязюці і втік! На’‎іть не заплатив бідній дівчині! Так мо’‎, ви заплатите? (Прошу мені вибачити, але будь-які спроби графічно відтворити її вимову будуть марними, оскільки поза Лондоном ніхто її не збагне) (переклад Миколи Павлова).

Як бачимо, обидва українські перекладачі (Олександр Мокровольський і Микола Павлов) удаються до експериментування: вигадують неіснуючий варіант української мови (схожий на простонародну говірку), завдяки чому в читача складається уявлення і про соціальне походження Елізи, і про майстерність Гіґінса, який зумів так значно змінити мовлення своєї підопічної.

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

«Шоу невтомно підносив блискучий меч свого слова й дотепності проти найстрашнішої сили, що загрожувала існуванню людини, — проти дурості. Йому вдалося підняти людство на вищий щабель соціальної зрілості. Він безжально вказав слабкі сторони й вади людини, але його гострі жарти не суперечили гуманізмові його загального бачення. Він був другом усього людства — у цій ролі Шоу житиме в серцях і пам’‎яті людей».

Томас Манн, німецький письменник

«На перший погляд здається, що Шоу перевертає існуючі в житті форми стосунків між людьми. Але, придивившись до того, що він зображає у своїх п’‎єсах, глядач починає розуміти, що це, по суті, парадокси самої дійсності, яскраво й виразно розкриті драматургом».

Олександр Анікст, російський літературознавець

ЧИТАЧУ ХХІ СТОЛІТТЯ

П’‎єса Бернарда Шоу стала своєрідною рекламою літературної англійської мови, привернула увагу до проблеми вдосконалення англійського правопису. У передмові до п’‎єси Шоу зазначав: «Англійці й самі своєї мови не шанують і дітей своїх вчити неспроможні. Орфографія для англійців — темний ліс, бо в старому правописі лише приголосні — та й то не всі — мають хоч приблизно узгоджене фонетичне значення. У результаті ніхто вам не скаже, якщо читається, і щойно один англієць розтулить рота, як другий уже кипить до нього зневагою. Сьогодні іноземці вже повністю опанували більшість іноземних мов, але англійська та французька лишаються недоступними ні іноземцям, ні самим її носіям» (переклад з англійської Миколи Павлова). Далі в першій дії Гіґінс (тоді ще пан із записником) з полум’‎яним запалом соромить Елізу: «Особа, що видає такі огидні й бридкі звуки, не має жодних прав: ані десь бути, ані взагалі існувати. Згадайте, що ви живе створіння, наділене душею і даром виразного мовлення; що ваша рідна мова — це мова Шекспіра і Мілтона, мова, якою видано Біблію. А ви сидите тут і квокчете, як та курка».

Безумовно, Гіґінс тут виявляє надмірну суворість до тих, хто з об’‎єктивних причин не є зразковим носієм мови. Він також демонструє і зверхність до самої Елізи, яка, зрозуміло, не мала жодних умов для належної освіти. Водночас його слова про англійську мову не можуть не викликати симпатії, вони звучать як спонтанне зізнання в любові до рідної мови.

Однак слід відзначити, що цей твір виходить за межі популяризації лише однієї мови, по суті він привернув увагу багатьох різномовних читачів до проблеми вдосконалення власного мовлення, надихнув їх на таку роботу. Так, п’‎єса Шоу нагадує і нам про те, що, на жаль, не всі українці бездоганно володіють українською мовою, що часи русифікації не пройшли даремно і впали страшним тягарем на мовлення наших співвітчизників. Водночас твір Шоу нагадує нам і про інше: головне у вивченні мови — це бажання конкретної особистості нею оволодіти. Адже без прагнення самої Елізи навряд чи Гіґінсу вдалося б досягти такого високого результату. Мова відкривається тому, хто йде їй назустріч, а щире прагнення пізнати її красу — це чарівний ключ у її таємничий світ. Можливо, і ви, проймаючись ідеями Шоу, поміркуєте над інтернет-проектом (наприклад, під назвою «Говорімо солов'їною українською мовою!»), який би популяризував нашу мову й серед українців, і серед іноземців?

МИСТЕЦЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ

Нове життя п’‎єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон» дав усесвітньо відомий мюзикл «Моя чарівна леді» (англ. My Fair Lady) (1956, США, композитор Фредерік Лоу, автор лібрето — Алан Джей Лернер). Створений за мотивами п’‎єси Шоу, він завоював неабияку популярність серед глядачів театрів світу. У 1964 р. на основі цього театрального мюзиклу було створено фільм «Моя чарівна леді» (США, режисер Джордж К’‎юкор), який також мав великий успіх. Як мюзикл, так і фільм, на відміну від п’‎єси, закінчується щасливим любовним фіналом.

Цікаво, що англомовна назва стрічки передбачає гру слів. Mayfair — це фешенебельний район Лондона. Отже, для англомовного глядача назва звучить подвійно: і як «моя чарівна леді», і як «леді з Мейфера».

Постер фільму «Моя чарівна леді» (1964)

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

П’‎єси Бернарда Шоу справили значний вплив на розвиток українського театру. Уперше на вітчизняній сцені їх ставив Лесь Курбас («Кандіда» в 1918 р. та «Учень диявола» в 1922 р.). Найбільшою популярністю серед українських глядачів різних часів користувалася п’‎єса «Пігмаліон», яка йшла на сценах багатьох українських театрів, зокрема Національного театру української драми імені І. Франка. Великий інтерес глядачів і нині викликають мюзикли «Моя чарівна леді», створені за мотивами «Пігмаліона» на музику Ф. Лоу. їх можна побачити в театрах Києва, Вінниці, Луцька, Одеси, Сум та багатьох інших міст.

Афіша мюзиклу «Моя чарівна леді» в Київському національному академічному театрі оперети(2015)

ЛІТЕРАТУРНІ НОТАТКИ ПОДОРОЖНЬОГО

Неподалік від Ніагарського водоспаду, у маленькому канадському містечку Ніагара-он-зе-Лейк (провінція Онтаріо) з 1962 р. щорічно відбувається фестиваль імені Бернарда Шоу. Цікаво, що заснував це свято місцевий юрист і драматург-любитель, який свого часу захопився творчістю великого ірландця. Фестиваль — це театральне дійство за участю найрізноманітніших колективів, на якому представляють п’‎єси і самого Шоу, й інших драматургів — прихильників його творчості. Цей театральний захід, який триває від квітня до листопада, наклав свій відбиток на життя всього містечка. На його головній вулиці можна побачити цікавий пам’‎ятник Бернарду Шоу, поруч — ресторан, що носить його ім’‎я, портрети драматурга прикрашають вітрини магазинів. Усе це є свідченням любові до короля парадоксів.

У Ніагара-он-зе-Лейк пам'ятають про Бернарда Шоу

ПІДСУМОВУЄМО ВИВЧЕНЕ

1. Уявіть себе журналістом, який пише нарис про Бернарда Шоу. Яку назву й чому саме таку ви обрали б для своєї публікації?

2. Проаналізуйте повноту і правильність такого висловлювання: «Новаціями Бернарда Шоу в царині театру вважають започаткування форми п’‎єси-дискусії, а також повне взаємопроникнення комедії і трагедії».

3. Порівняйте давньогрецький міф про Пігмаліона з однойменною п’‎єсою Бернарда Шоу. Що в них спільного, а що — відмінного?

4. Наведіть приклади парадоксу в комедії «Пігмаліон». З якою метою автор використовує цей художній засіб?

5. Чим особисто для вас виявилися цікавими образи Елізи, Гіґінса та містера Дулітла?

6. Чи хотіли б ви змінити хід подій або кінцівку п’‎єси «Пігмаліон»? Якщо так, то як саме й чому?

7. Визначте, як новаторські пошуки Шоу знайшли втілення в п’‎єсі «Пігмаліон».

8. На прикладі п’‎єси «Пігмаліон» поясніть роль передмов, післямов і ремарок у драматичних творах Шоу.

9. За допомогою комп’‎ютерних технологій підготуйте макет афіші або театральної програмки до вистави за п’‎єсою «Пігмаліон».

10. Уявіть себе режисером. Які поради ви дали б виконавцю ролі Елізи, Гіґінса або містера Дулітла (на ваш вибір)?

11. Якщо ви дивилися виставу за п’‎єсою «Пігмаліон», напишіть рецензію на неї.

12. Напишіть твір на одну з тем:

• ««Мовлення — дзеркало людини» (Шлях Елізи від кокні до вишуканої англійської мови);

• «Кожен із нас — Пігмаліон свого життя»;

• «Чи потрібні нам у житті пігмаліони?».

Аудіокнижка «Пігмаліон»

Лялька Еліза Дулітл (із серії «Легенди Голлівуда»)

ПІДСУМОВУЄМО ВИВЧЕНЕ В РОЗДІЛІ

1. На прикладі п’‎єси «Ляльковий дім» поясніть, у чому полягає новаторство Ібсена-драматурга.

2. Прокоментуйте слова Б. Шоу: «Ібсен задовольняє потребу, не вгамовану Шекспіром. Він показує нам не тільки нас самих, а й нас самих у наших особистих обставинах. Те, що трапляється з його героями, трапляється і з нами».

3. Підготуйте повідомлення про постановки п’‎єс Генріка Ібсена в Україні.

4. Розкрийте питання «Новаторство Бернарда Шоу в царині театру».

5. Установіть відповідність між іменем персонажа та його характеристикою вустами іншого персонажа:

А Еліза

1 «найоригінальніший мораліст в усій Англії»

Б Гіґінс

2 «пихатий егоїст»

В Дулітл

3 «неотесана головешка, втілення глуму з англійської мови»

6. Поясніть сенс назви п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон».

7. Чи можна твір «Пігмаліон» назвати п’‎єсою-дискусією? Обґрунтуйте свою думку.

8. На прикладі п’‎єси «Пігмаліон» поясніть, чому Б. Шоу називають майстром парадоксів.

9. Прокоментуйте назву, епіграфи та художнє оформлення шмуцтитулу цього розділу.

10. Підготуйте на ваш вибір афішу/ колаж / мотиватор / замітку рекламного характеру на один із творів, розглянутих у цьому розділі. Використайте ілюстровані матеріали, запропоновані авторами підручника. Яких ілюстрацій вам бракувало?

Вільям Ростал. Еліза Дулітл (1914)







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.