КУЛЬТУРА ДОБИ ПРОСВІТНИТВА - СВІТЛО РОЗУМУ: ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПРОСВІТНИЦТВА

Просвітницький розум облагороджує моральні почуття. Голова має виховувати серце.

Фрідріх Шиллер

Не розум від книг, а книги від розуму створились.

Григорій Сковорода

Читаючи сторінки цього розділу, ви зможете:

· замислитися над головними ідеями Просвітництва й визначити їх у прочитаних творах;

· відкрити для себе творчість Джонатана Свіфта;

· насолодитися поезією Йоганна Вольфганга Ґете;

· зрозуміти, чому «Оду до радості» Фрідріха Шиллера було обрано гімном Євросоюзу;

· пригадати, що таке композиція художнього твору;

· розширити свої знання про роман й оду;

· відповісти на запитання: «Чи близькі ідеї Просвітництва сучасній людині цифрової епохи?».

КУЛЬТУРА ДОБИ ПРОСВІТНИТВА

Ми стільки можемо, скільки знаємо. Знання — сила.

Френсіс Бекон, англійський філософ

Винесені в епіграф до статті слова англійського мислителя епохи Відродження стали одним із гасел Просвітництва — широкого інтелектуального й духовного руху XVIII ст. в Західній Європі, спрямованого на боротьбу з феодалізмом. Воно було наслідком невдоволення передових людей того часу феодально-кріпосницькими порядками, тиранією, свавіллям чиновників і духовною диктатурою церкви, прагненням буржуазії, що приходила до влади, утвердити капіталістичні відносини.

Початок епохи пов’‎язують з 1690 р., а саме — з моментом публікації праці англійського мислителя Джона Локка «Досвід про людський розум», у якому проголошено знамениті слова: «Єдиний спосіб захиститися від світу — це глибоко його пізнати». Ідея пізнання різноманітних сторін життя, боротьби з невіглаством, заклику до «царства розуму» стала основоположною у працях просвітників. На початку XVIII ст. думки англійця були підхоплені й розвинуті французами Вольтером, Дені Дідро й Жан-Жаком Руссо. Це сприяло тому, що Францію почали називати центром Просвітництва. Прогресивні погляди, поширившись і в інших європейських країнах, відіграли важливу роль у мистецтві. Зокрема, вони вплинули на творчість таких видатних німецьких письменників, як Йоганн Вольфганг Ґете й Фрідріх Шиллер.

·

Вольтер

·

Дені Дідро

·

Жан-Жак Руссо

Жан Батист Сімеон Шарден. Натюрморт з атрибутами мистецтва (1766)

Якими ж є особливості доби, що знайшли відображення у творах літератури, живопису й музики?

По-перше, абсолютизація знань і досвіду. Просвітники наголошували, що саме розум відкриває людині широкі двері як у її внутрішній світ, так і в зовнішній — тобто допомагає зрозуміти закони, за якими влаштовані природа й суспільство. Найвищою формою вияву людського розуму вони вважали наукове пізнання. Невипадково саме в цю епоху вперше в історії культури було покладено початок грандіозній науковій праці — «Енциклопедії, або Тлумачному словнику наук, мистецтв і ремесел» (1751-1774), яка вийшла в 35 томах. Одним із керівників цього видання був Дені Дідро, який залучив до нього видатних науковців і письменників того часу. В енциклопедії тлумачилися поняття з найрізноманітніших наук: фізики, математики, природознавства, економіки, політики, інженерної справи і, звичайно ж, мистецтва. Метою Дідро було «зобразити загальну картину зусиль людського розуму в усіх галузях знань і в усі часи».

Не менш важливим для розвитку особистості та суспільства просвітники вважали досвід. Так, Джон Локк, пояснюючи значення досвіду, уподібнював душу дитини чистій дошці (tabula rasa), на якій досвід, набутий завдяки чуттєвому сприйняттю, пише безцінні письмена. Пригадайте, як цікаво про вміння, одержані людиною з практичної діяльності, оповідає у своєму романі «Робінзон Крузо» ще один відомий просвітник — Даніель Дефо.

По-друге, у творчості майстрів мистецтва втілилися схиляння перед природою й пов’‎язана з ним концепція «природної людини». Так діячі Просвітництва називали людину, не зіпсовану упередженнями й вадами, що панували в феодально- монархічному суспільстві.

Літератори-енциклопедисти (гравюра XIX ст.)

Титульна сторінка першого тому Енциклопедії

В основу цієї концепції була покладена ідея рівності та свободи як природного стану кожної людини. Тільки в єдності з природою вони бачили її щастя. «Природа — єдина книга, кожна сторінка якої наповнена змістом», — писав Йоганн Вольфганг Ґете. У романі Д. Дефо такою природною людиною постає дикун П’‎ятниця.

По-третє, просвітники надавали великого значення вихованню особистості. Дж. Локк, крім «Досвіду про людський розум», написав працю «Думки про виховання», у якій наголосив: «Вихователь має навчити вихованця розбиратися в людях... зривати маски, які накладають на них професія і вдавання, розрізняти те справжнє, що лежить у глибині під такою зовнішністю». Найяскравішим письменником, який «зривав маски», був Джонатан Свіфт. Він у своїх памфлетах і романі «Мандри Гуллівера» гостро висміював вади суспільства. Яскравою повчальністю вирізняються романи Жан-Жака Руссо «Еміль, або Про виховання» та Семюеля Річардсона «Памела».

Ще одна особливість епохи — взаємодія різних художніх напрямів — просвітницького класицизму, сентименталізму, просвітницького реалізму, а також стилю рококо. Спочатку формується просвітницький класицизм. Зберігаючи багато принципів естетики, викладених ще в XVII ст. Нікола Буало, просвітники замінюють любовну колізію філософською та громадянською проблематикою, звертаються не лише до розуму, а й до почуттів глядачів, приділяють велику увагу національним історичним сюжетам. У цей час продовжують розвиватися такі класицистичні жанри, як епопея, трагедія, ода. До просвітницького класицизму звертались Вольтер у Франції, Й.-В. Ґете та Ф. Шиллер (творчість 90-х років) у Німеччині (так званий «веймарський класицизм»), М. В. Ломоносов у Росії.

Для просвітницького реалізму характерні такі тенденції:

· правдиве зображення всіх сфер сучасного життя;

· заперечення ієрархії жанрів (поділу на високі та низькі), притаманної класицизму;

· розвиток жанру «виховного» роману;

· чіткий поділ персонажів на позитивних, які є втіленням розуму, та негативних — носіїв нерозумного начала;

· виведення на перший план демократичного героя, тобто звичайної людини з народу.

Найбільш яскраво просвітницький реалізм представлений романом «Робінзон Крузо» Д. Дефо, комедією «Весілля Фігаро» П.-О. Бомарше, трагедією «Фауст» Й.-В. Ґете.

У другій половині XVIII ст. виникає сентименталізм як реакція на руйнування надій просвітників на торжество «царства розуму». Сентименталісти головним завданням вважали формування чуттєвості читача. Вони зосередили увагу на внутрішньому світі людини, її переживаннях. Сповідуючи культ природи, великого значення надавали пейзажу, в якому, як у дзеркалі, відображаються почуття й настрої персонажів. Їхня оповідь вирізняється меланхолійністю. Яскравими зразками сентименталізму є романи «Памела», «Клариса» С. Річардсона, «Юлія, або Нова Елоїза» Ж.-Ж. Руссо, «Страждання юного Вертера» Й.-В. Ґете. Сентименталісти подарували читачам ще один жанр — так звану «сльозливу комедію».

В епоху Просвітництва з’‎являються твори рококо (від фр. rocaille — «мушля») — художнього стилю, що набув поширення в інтер’‎єрі, прикладному мистецтві, живописі та поезії.

Для нього характерні вишуканість, гедоністичні¹ настрої, значна увага до міфології, химерність ліній (примхливість форм мушлі й дала назву стилю). У літературі він виявив себе пожвавленням інтересу до анакреонтичної поезії, жартівливо- іронічним змістом творів, популярністю жанрів мадригалу², епіграми, балади, чарівної казки. Риси рококо помітні в ліриці молодого Ґете, ранній прозі Дідро. Таке занурення у світ насолод і жартів, зневага до важливих суспільних проблем пояснювалися скепсисом представників мистецтва щодо втілення в життя деяких положень Просвітництва.

Ніколя Ланкре. Танцівниця Камарго(1730)

Просвітницькі ідеї охопили не лише літературу. У цей період спостерігається злет музичного мистецтва, найбільш яскраво представлений у творах німців Людвіга ван Бетховена та Йоганна Себастьяна Баха, а також австрійців Вольфганга Амадея Моцарта, Крістофа Глюка і Франца Гайдна. Серед майстрів пензля варто назвати французів Антуана Ватто та Франсуа Буше (рококо), Жана Батіста Грьоза (сентименталізм), англійця Вільяма Хогарта (просвітницький реалізм).

¹Гедонізм (давньогр. , лат. hedone — «насолода, задоволення») — філософський напрям етики, згідно з яким радість і задоволення вважаються найвищим благом й умовою життя.

²Мадригал (італ. mаdrigаle, лат. matrigale — «пісня материнською, тобто рідною, мовою») — у XVIII - на початку ХІХ ст. так називали жанр салонної й альбомної лірики, вірш-комплімент, зазвичай присвячений жінці.

Найвідомішим художником Просвітництва був іспанець Франциско Гойя, чий офорт¹ «Сон розуму породжує чудовиськ» став одним із символів доби, що минала. Її закінчення пов’‎язують з Великою французькою революцією (1789-1794), яка стала могутнім поштовхом до початку нового часу — ери романтизму.

1. Продовжіть речення: «Просвітництво — це ...».

2. Проаналізуйте повноту і правильність висловлювання: «Основними особливостями епохи Просвітництва є абсолютизація знань і схиляння перед природою».

3. Назвіть видатних діячів доби Просвітництва.

4. Пригадайте, що ви знаєте про поширення просвітницьких ідей в Україні, зокрема у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’‎яненка.

5. Заповніть у зошиті таку таблицю:

ОСНОВНІ ХУДОЖНІ НАПРЯМИ ЛІТЕРАТУРИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА
Назва напряму	Стисла характеристика	Письменники-представники

6. Пригадайте з вивченого у 8 класі, у чому полягають особливості класицизму як художнього напряму. Чим просвітницький класицизм відрізняється від класицизму XVII ст.?

7. Назвіть особливості просвітницького реалізму та сентименталізму.

8. Який художній стиль поширився в добу Просвітництва? Схарактеризуйте його.

9. Порівняйте погляди діячів двох епох — Відродження та Просвітництва. Що в них спільного? Чим вони відрізняються?

10. Уважно роздивіться репродукцію офорта Ф. Гойї. Чому її називають одним із символів доби?

11. Який зміст ви вкладаєте у вислів «Сон розуму породжує чудовиськ»?

¹Офорт (фр. eau-forte — азотна кислота, буквально — «міцна вода») — різновид гравюри на металі, який дає змогу отримувати відтиски з друкарських форм, попередньо оброблених кислотами.

МИТЕЦЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ

Про офорт Ф. Гойї «Сон розуму породжує чудовиськ»

Знаменитий офорт входить до серії «Капрічос» (від ісп. — «гра уяви, фантазія»), створеної в 1797-1798 рр. Обігруючи образи іспанських приказок, прислів’‎їв і байок, художник прагнув висміяти вади суспільства. Кожний малюнок серії він супроводжував авторським поясненням. На офорті «Сон розуму породжує чудовиськ», назву якому дала іспанська приказка, Гойя зобразив себе в оточенні сов, кажанів та інших істот. Авторський коментар до малюнка був таким: «Коли розум спить, фантазія в сонних мареннях породжує чудовиськ, але в поєднанні з розумом фантазія стає матір’‎ю мистецтва й усіх його чудових творінь». У сприйнятті глядачів офорт набув глибокого філософського змісту: розум, що спить, — джерело всіляких бід, які навалюються на окрему людину й людство в цілому.