Специфіка розвитку літератури XIX століття - XIX СТОЛІТТЯ - підготовка до ЗНО та ДПА
XIX ст. — один з найцікавіших періодів в історії світової літератури. Його по праву зараховують до золотого фонду світового мистецтва. Динамічний розвиток економічного буття, науки, політичні, соціальні процеси у світі, особливо на європейському континенті, дали новий поштовх розвитку мистецтва. У вирі цих процесів перебувала й література, то як форма аналізу й відображення тогочасної епохи, то як фактор, який свідчив про існування нової — естетичної — дійсності, твореної письменником за законами, властивими тільки літературі.
У ході цієї боротьби заявили про себе, розвивалися і сходили з літературних обріїв напрями, жанри, постаті. Література цієї доби в кожній країні мала свої особливості, пов’язані зі специфікою суспільного життя, історії, національного характеру. Але простежується певна закономірність, зокрема провідна роль двох літературних напрямів — романтизму і реалізму, які наприкінці XIX ст. поступаються модернізму.
Кінець XVIII ст. і перша третина XIX ст. характеризувалися пануванням романтичної естетики в європейських країнах. У наступні десятиліття романтизм не зникає повністю: продовжують творити письменники-романтики (В. Гюго), зберігаються елементи романтичного стилю у творах багатьох реалістів. В Америці зрілий та пізній етапи романтизму припадають на 40-60-ті роки XIX ст.
Романтизм (фр. Romantisme) — літературно-мистецький напрямок, якому притаманні інтуїтивно почуттєве світосприйняття, увага до внутрішнього світу людини, неприйняття буденності, звеличення «життя духу», конфлікт мрій та дійсності, захоплення несвідомим, таємничим, фантастичним, звернення до фольклору та національної міфології тощо.
Поява кожного літературного напрямку зумовлена багатьма чинниками: соціально-політичними, світоглядними, естетичними. До соціально-політичних передумов виникнення романтизму та реалізму належать революційні рухи, які супроводжувалися змінами у суспільстві, зокрема Французька революція (1789-1794). Вона відбувалася під гаслом ідей Рівності, Братерства і Свободи, які не могли не приваблювати митців, Але наслідки революції (багато безневинних жертв, терор, прихід до влади буржуазії та утвердження в суспільстві влади грошей) призвели до розчарування в її ідеалах. Звідси - намагання романтиків утекти від дійсності у світ фантастики, минулого, зосередитись на проблемах особистості, а реалістів усе більше починають приваблювати соціальні питання.
Романтизм та реалізм були запереченням нормативної естетики класицизму з її жанровою ієрархією, обов’язковим дотриманням правил трьох єдностей — місця, дії та часу, структурними канонами. Ідеал свободи, який утверджується в суспільному житті, поширюється і на мистецтво: романтики проголошують ідеал поетичної свободи; реалісти теж прагнуть звільнення від традиційних правил, від канонічності.
Романтизму притаманна власна система принципів відбору та оцінки зображуваного. На першому плані — те, що важко пояснити за допомогою розуму, а також внутрішній світ людини, світ почуттів. Романтики були великими майстрами у відтворенні різних душевних станів, пристрастей. І коли Бальзак або Стендаль, Толстой чи Достоєвський, яких прийнято вважати реалістами, намагалися відтворити почуття, то зверталися до художнього засобу — романтичного психологізму (посилена увага до внутрішнього світу людини).
Невід’ємною особливістю романтичного стилю є символіка (наприклад, троянда і вогонь — символи кохання; море і вітер — свободи; білий колір — цнота; чорний — туга).
Романтична література має свою систему жанрів: ліричні (елегія, балада, лірична поема), прозові (психологічна повість, новела, історичний роман).
Поряд з романтизмом як художньою системою великого значення в європейських літературах XIX ст. набуває реалізм. Деякий час вони розвивалися нейтрально. Проте романтизм був домінуючим художнім напрямом першої половини століття, а реалізм другої.
Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.
Починаючи з 30-х рр. XIX ст. реалізм набуває класичних форм у Франції, згодом і в інших країнах. До типологічних рис реалізму XIX ст. належать:
• тяжіння до достовірності, об’єктивності;
• звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над «спільними»;
• пізнавальне спрямування (зв’язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);
• намагання відтворити світ як складну єдність;
• увага до проблем взаємодії людини і середовища, до типових характерів за типових обставин;
• перенесення центру уваги на соціальну сферу;
• поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та романтичні елементи.
Реалізм відрізняється від інших, попередніх художніх систем, проте реалісти запозичували прийоми, засоби, теми у своїх попередників.
У творчій практиці багатьох письменників, які вважаються реалістами, помітні романтичні тенденції (Стендаль «Червоне і чорне», Бальзак «Втрачені ілюзії»; Меріме; Пушкін, Лермонтов, Гоголь — у російській літературі; Діккенс, сестри Бронте — в англійській літературі; Вітмен, Мелвілл — в американській літературі; Шевченко, Куліш — в українській літературі). У цьому немає нічого дивного, тому що жоден літературний напрям у чистому вигляді не існує, але на окремих етапах історичного та культурного розвитку відокремлюється як домінуючий.
Отже, у 30-40-і роки XIX ст. в європейських країнах під впливом філософських, соціально-економічних, естетичних чинників утверджується реалізм.
Термін «реалізм» з’явився пізніше ніж саме явище. Протягом першої половини XIX ст. для означення реальних явищ вживався термін «романтизм», а починаючи з другої половини століття поняття «реалізм» стає загальновживаним. Теоретичне обґрунтування нового напрямку міститься у працях Стендаля «Расін і Шекспір» та О. де Бальзака у передмові до «Людської комедії».
Аналітичне начало — одне з провідних в естетиці реалізму, на відміну від емоційного, особистісного начала, на яке орієнтувалися романтики. (Приклад: перш ніж писати про почуття кохання в художніх творах, Стендаль вивчає його як учений і пише трактат «Про кохання» (1822), в якому виокремлює різні види цього почуття і простежує етапи його зародження).
Однією з рис реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні найменших подробиць життя. Реалісти XIX ст. підкреслювали соціальну зумовленість суспільних взаємовідносин. Вони досліджували зв’язок людини і середовища, вплив влади грошей на формування характерів.
Реалізмові як напряму, який утвердився в літературі 30-40х років XIX ст., відповідала певна система жанрів: прозові твори (роман, повість, фізіологічний нарис). У цей час реалізм набуває чітко визначених ознак, що дало підставу дослідникам назвати його класичним.
Реалізм 50-60 х років XIX ст. помітно відрізняється від реалізму попереднього етапу. Творці реалістичних романів передавали складні душевні переривання героїв. Представники: Г. Флобер; Л. Толстой, Ф. Достоєвський, І. Тургенєв, Ч. Діккенс, Дж. Еліот.
Також у літературному процесі XIX ст. з’являється натуралізм (лат. nature — природа) — напрям, який характеризується прагненням до об’єктивістського, фактографічного зображення дійсності та людських характерів, зумовлених біологічними, спадковими чинниками і соціально-матеріальним середовищем. Він виник у Франції у 70-ті роки XIX ст. й охопив у 80-90-ті літературу Західної Європи та США (Е. Золя, Гі де Мопассан, Г. Ібсен, Г. Гауптман). Натуралісти, як і реалісти, прагнуть вести розповідь в об’єктивному плані. Велику роль у їхніх творах відіграють документалізм, бажання охопити соціальні явища і живу природу. Вони сприймають людину як не тільки соціальний феномен, а й природний, підкреслюючи проблеми спадковості; намагалися наблизити мистецтво до науки.
Наприкінці XIX ст. докорінно змінюються форми мистецтва, що призводить до виникнення модернізму.
Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) - загальна назва нових літературно-мистецьких течій кінця XIX ст. початку XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм і естетики минулого.
Виник у 60-70-ті роки XIX ст. у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо), поширився інших країнах.
Поява модернізму пов’язана з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношення з людським буттям,
Прагнення до свободи самовиявлення митця, усвідомлення твору як особливої реальності» не менш значущої, ніж дійсність, а також наполегливий пошук нових форм творчості зумовили розвиток модернізму наприкінці XIX ст. Характерні риси модернізму:
• особлива увага до внутрішнього світу особистості;
• надання переваги творчій інтуїції;
• розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в найінтимніші глибини існування особистості й одухотворити світ;
• пошук нових формальних засобів у мистецтві (символіка, міфотворчість);
• прагнення до відкриття вічних ідей, які можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва;
• творення нової художньої реальності.
У процесі становлення модернізм пройшов два етапи: ранній і зрілий. Ранній модернізм — умовна назва перших течій, які виникли в останній третині XIX ст. Художній твір усвідомлюється як виявлення творчої свободи митця. Думки, враження особистості визначають розвиток сюжету, який позбавляється фабульності (опису подій). До течій раннього модернізму належать:
• імпресіонізм;
• неоромантизм;
• символізм.
Отже, у 1830-1890 рр. XIX ст. великого значення ,в розвитку літератури набуває реалізм, якому притаманні історизм, соціальний і психологічний аналіз, показ і взаємодія типових характерів за типових обставин «саморозвиток» характерів, достовірність, намагання відтворити світ як непросту єдність суперечливих начал. У першій половині XIX ст. реалізм був пов’язаний з романтизмом, у другій половині — з натуралізмом. Однак в останній третині доби виникає новий напрям — модернізм, який зумовив справжню революцію в літературі.