Мій зір тебе не любить, далебі,

Усякого набачившись пороку.

Та серце любить і не вірить оку,

Сто сотень вад не бачачи в тобі.

Ні голос твій, не надто милий вуху,

Ні дотик ніжний, пахощі і смак

Не владні затягнуть мене ніяк

На учту зору, доторку і слуху.

Та навіть всім п’ятьом моїм чуттям

Не визволити серця із неволі,—

Воно, як раб, твоїй покірне волі,

За усміх твій платитиме життям.

Та вже хоч тим у виграші я буду,

Що ти — мій гріх — даєш мене до суду.

Переклад Д. Паламарчука