Сучасний британський роман кінця XX – початку XXI століття демонструє значний трансформаційний потенціал, що виявляється у формуванні нових жанрових різновидів та інтеграції наукових концепцій. Цей період, означений як пост-постмодернізм, характеризується переосмисленням епістемологічних засад сприйняття реальності та людської ідентичності.
Контекст
Період 1990-х – 2010-х років в англійській літературі, який дослідники часто позначають як пост-постмодернізм, відзначається появою романів, що активно інтегрують наукові концепції. Ці твори художньо репрезентують ідеї нелінійності часу, сприйняття людини як сукупності біофізичних, біохімічних та нейронних процесів, а також новітні астрофізичні теорії. Д. Дроздовський у статті «Типологія британського роману кін. ХХ – поч. ХХІ ст.: сцієнтистський поворот пост-постмодернізму» (2018) підкреслює, що такий сцієнтистський поворот є не просто запозиченням наукових фактів, а формою осмислення наукових проблем, які стають чинником подальшого розвитку гуманітаристики. Це свідчить про спробу подолати традиційне для англосаксонської традиції розрізнення між «sciences» (науками) та «humanities» (гуманітарними науками), пропонуючи нову візію людини як «гуманістичного» та «наукового» феномену.Аналіз
Концептуалізація пост-постмодернізму
Г.-П. Ваґнер у монографії «A History of British, Irish and American Literature» (2010) пропонує розрізняти «постмодерністську літературу» та «літературу епохи постмодерну». Перше поняття, на його думку, стосується експериментальної літератури, створеної переважно після 1990 року, яка залучає новітні поетологічні, наративні та стилістичні прийоми для конструювання особливої художньої реальності. «Література епохи постмодерну» охоплює твори, написані у Великій Британії після 1968 року, і пов'язана з такими авторами, як Айріс Мердок, Джон Фаулз, Вільям Голдинґ, Мюріел Спарк, Девід Лодж, А. С. Байатт. Це розрізнення дозволяє точніше окреслити специфіку літературного процесу, де постмодернізм виступає не лише як філософська парадигма, а й як конкретний набір художніх стратегій, що еволюціонували.Взаємодія сцієнтизму та гуманітаристики
Сучасний британський роман активно експлікує ідею взаємодії наукового та художнього дискурсів. Це виходить за межі традиційної наукової фантастики. Новітні астрофізичні теорії, дослідження космосу, розвиток нейрофізіології та біохімії впливають на форми осмислення реальності у творах. Автори прагнуть представити людину як складний феномен, що поєднує біологічні, хімічні та нейронні процеси, а не лише як соціальну чи психологічну сутність. Ця тенденція відображає ширше культурне прагнення до синтезу знань, де гуманітарні науки не ігнорують досягнення природничих, а інтегрують їх для створення ціліснішої картини світу та людини.Фрагментація наративу та множинність реальностей
Сцієнтистські ідеї про нелінійність часу та множинність всесвітів знаходять своє відображення у наративній побудові романів. Часто твори пост-постмодернізму репрезентують кілька сюжетних ліній, що розгортаються паралельно в одній або кількох реальностях. Художній світ, сконструйований у таких романах, часто має множинну інваріантність, де реальність потенційно розгалужується. Водночас у ній може бути наявний особливий локус, здатний поєднувати ці фрагментовані історії. Прикладом такого символічного локусу є симфонія «Хмарний атлас» в однойменному романі Д. Мітчелла, яка слугує метафоричним центром, що об'єднує розрізнені часові та просторові площини. Ця стратегія фрагментації, хоча й присутня в постмодернізмі, у пост-постмодерністських творах набуває особливої експлікації, особливо у кроскультурних романах.Проблематика і теми
Головна проблема: Епістемологічна невизначеність
Центральною проблемою британського роману кінця XX – початку XXI століття є епістемологічна невизначеність, що виявляється у нерозрізненні істинної та несправжньої реальності. Письменники часто конструюють художні світи, де межі між фактом та вигадкою, історією та міфом, об'єктивним та суб'єктивним розмиваються. Це створює у читача відчуття «дивності», що є результатом авторської стратегії, яка стирає межу між імітацією та історичною достовірністю. Ця невизначеність відображає філософські роздуми постструктуралістів і постмодерністів про сконструйованість реальності та суб'єктивність пізнання.Другорядні теми: Ідентичність та історична пам'ять
Британський роман цього періоду активно досліджує питання ідентичності та історичної пам'яті, розкриваючи їх через призму постмодерністських та сцієнтистських підходів.Історична пам'ять. Тема історії та її інтерпретації є наріжною. Л. Гатчен у 1988 році запровадила поняття «історіографічний метароман», що позначає текст, який «пише історію», водночас коментуючи власний вигаданий статус та оголюючи «текстуальність тексту» [5:9]. Це відповідає постмодерністській концепції історії як офіційно прийнятої оповіді про минуле. Неовікторіанський роман, як особливий жанровий різновид, переосмислює минуле країни, вступаючи в інтертекстуальний діалог із творами вікторіанської епохи. О. Тарасова (2002) зауважує, що вікторіанський роман, хоч і відтворював дійсність, насправді будувався на кліше, а його зв'язок зі світом був хитким [9]. Письменники, такі як Девід Лодж («Чудова робота»), А. С. Байатт («Володіння»), Сара Вотерс («Оксамитові кігтики») та Іен Мак'юен («Спокута»), прагнуть переосмислити цю «хиткість» [8:193].
Національна ідентичність. У відповідь на мультикультурні тенденції, виникає потреба осмислення англійської національної ідентичності. Г. Стовба (2010) доповнює класифікацію Г.-П. Ваґнера жанром «роман англійської ідеї», наголошуючи на важливості концепту «Englishness» [8:195]. Традиційний «a state of England novel» (роман про стан Англії) трансформується в «idea of England novel» (роман англійської ідеї), як зауважує Д. Гед (2002) [13]. Джуліан Барнс у романі «Англія, Англія» аналізує стійкі «штампи» англійської культури, доходячи висновку, що національна ідентичність є текстом, наративом, що формується з фрагментів інформації, отриманої на уроках історії чи географії [8:195]. О. Горбунова (2010) підкреслює, що метафора «визбирування за шматочками» розкриває сконструйованість поняття національної ідентичності та її фрагментарність [3:56].
Кроскультурна/гібридна ідентичність. Соціокультурні теорії ідентичності впливають на репрезентацію образу постколоніальної або гібридної культурної ідентичності. Такі художні наративи візуалізують розщепленість кроскультурного суб'єкта, його іманентну нецілісність та «транзитність» у глобалізованому світі. О. Павлова (2012) зазначає, що твори таких авторів, як В. С. Найпол, Ханіф Курейші, Салман Рушді, Кадзуо Ішіґуро, характеризуються «дивністю» для європейського читача, оскільки вони представляють традиції та світогляд мешканців колишніх колоній [4:3]. Поєднання східних і західних мотивів стає можливим завдяки активному використанню постмодерністських технік: фрагментарності оповіді, просторово-часових зсувів, введенню гібридних персонажів та інтертекстуальності.