СЕЛІН, Луї Фердинанд - Біографія, життя і творчість письменника

СЕЛІН, Луї Фердинанд - Біографія, життя і творчість письменника

(1894 - 1961)

СЕЛІН, Луї Фердинанд - творчість письменника

СЕЛІН, Луї Фердинанд (Celine, Louis-Ferdinand; автонім: Детуш, Луї Фердинанд — 27.05.1894, Курбевуа — 01.07.1961, Медон) — французький письменник.

Селін — одна із найсуперечливіших постатей у літературі XX ст. Він — герой Першої світової війни та «антигерой» Другої, антикомуніст і безбожник, антисеміт і колабораціоніст, автор блискучих за стилем проникливих романів та одіозних памфлетів, лікар і ув’язнений, бунтар-одинак і останній з «проклятих» письменників Франції, провокатор і естет, геній і лиходій...

Народився Селін у передмісті Парижа Курбевуа, деп. Сена. Батько, Фернан Детуш, був чиновником страхової компанії; мати, Маргеріт Детуш, була власницею крамниці жіночої білизни та мережива. У 1897—1899 pp. сім’я кілька разів переїжджала з одного кутка Парижа в інший. У 1900 р. Луї почав навчатися у школі, яку закінчив у 1907 р. Рік він провів у Німеччині, де навчався у пансіонах Д’єпхольца і Карлсруе, а у 1909 р. — у коледжах Англії (у Рочестері та Бродстейрсі). У грудні 1910 р. Селін повернувся у Париж. Найнявся учнем до торговця тканинами, працював у паризьких ювелірів. У вересні 1912 р. записався у дванадцятий кірасирський полк, що квартирував у м. Рамбуйє, дослужився до унтер-офіцера (1914 p.), написав «Нотатки кірасира». На початку війни полк перебував у Лотарингії, а потім його перевели у Фландрію. У жовтні 1914 р. Селін був поранений у руку, переніс дві операції, його нагородили медаллю і військовим хрестом. У 1915 р. медична комісія визнала його непридатним до військової служби.

Селін працював у паспортному відділі Генерального консульства Франції в Лондоні, де одружився із Сюзан Небу, однак французьке консульство цей шлюб не зареєструвало. Через рік Селін отримав посаду наглядача за плантаціями у Камеруні. У березні 1917 р. захворів на дизентерію й був відправлений у Францію. По дорозі він написав свій перший художній твір — новелу «Хвилі».

У липні 1919 р. Селін у Рені отримав ступінь бакалавра, а через місяць одружився з Едіт Фолле, дочкою професора та майбутнього директора Школи медицини у Рені, куди Селін вступив наступного року. У 1924 р. він захистив дисертацію, працював у Комісії з гігієни при Лізі Націй; оселився у Женеві. Упродовж наступних двох років здійснив службові поїздки у США, Африку, країни Європи. Невдовзі він розлучився з Едіт і зійшовся з Елізабет Крег, котрій він присвятить свій роман «Подорож на край ночі». Працював над п’єсами, статтями, здійснив поїздки у центральноєвропейські країни.

У 1932 р. вийшов друком найвизначніший твір Селіна — роман «Подорож на край ночі», за який Селін отримав премію «Ренодо». Саме із цим романом пов’язана з’ява псевдоніму Селіна — так звали його бабусю по материнській лінії.

У романі «Подорож на край ночі» Селін оголосив «апокаліптичний хрестовий похід» проти цінностей гуманізму та демократії, проти «музики оптимізму» як дурману і виправданню насильств над людством. Він зобразив жахливу, справді апокаліптичну картину сучасного йому абсурдного і цинічного світу. Життя у романі — тривала агонія, «дорога гниття», єдиною правдою і реальністю серед фантомів є смерть. Головний герой та оповідач твору — Фердинанд Бардамю, образ автобіографічний, у ньому впізнаються епізоди життя автора упродовж 1913— 1932 pp. Саме він подорожує «на край ночі», вивертає світ навиворіт і показує його гниле нутро. Подорож протагоніста здійснюється у чотири етапи. Перший етап — фронт Першої світової, куди він, студент-медик, пішов добровольцем під впливом пропаганди. На війні він переживає жах і злигодні, бачить гори трупів і безглузду бійню, і мріє лише про те, аби потрапити у полон. Тут він зустрічається з іншим французьким солдатом, Леоном Робінзоном, своїм двійником. Бардамю отримує поранення, лікується у Парижі, знайомиться з американкою Лолою і скрипалькою Мюзім. Досвід війни зробив Бардамю переконаним боягузом, і на боягузтві засновані його антимілітаризм та невір’я у майбутнє.

Другий етап подорожі героя — Африка, до берегів якої відпливає він через кілька місяців після звільнення від військової служби. В одній із французьких колоній він сподівається стати на ноги, але дістає враження пекла. Герой дивом порятовується на кораблі, знову зустрічається з Робінзоном, хворіє малярією, і розчаровується як у хижих колонізаторах, так і в покірних тубільцях.

Третій етап — Америка, де Бардамю пробув біля двох років. Спочатку він працює обліковцем бліх у карантинному госпіталі, потім ходить без роботи і без копійки у кишені, звертається за допомогою до своєї колишньої коханки Лоли. Бардамю влаштовується на завод до Г. Форда, однак незабаром облишає і це заняття, познайомившись у будинку розпусти з Моллі, ласкавою і відданою дівчиною, котра допомагає йому матеріально. І в Америці Фердинанд випадково зустрічається з Леоном Робінзоном.

Нарешті, Бардамю повертається на батьківщину, відновлює заняття медициною, складає іспити, одержує диплом і право вести лікарську діяльність. Він відкриває власний лікарський кабінет на околиці Парижа, у Гаренн-Драньє, де живуть представники бідних верств суспільства, декласовані елементи. Згодом він влаштовується асистентом головного лікаря у психіатричну лікарню. У цій частині роману теж діє Робінзон. Колишній невдаха-вбивця, котрий ледь не втратив зір, утік від своєї нареченої Мадлон. Та приїхала за ним у Париж, але їй не вдається домогтися від Робінзона згоди повернутися в Тулузу й одружитися з нею, і вона стріляє в нього впритул із пістолета. Бардамю байдуже тримає помираючого друга за руку, розмірковуючи подумки про самого себе. Виявляється, йому не вистачало того, «що робить людину більшою за її власне життя: любові до чужого життя... Не було в мені людяності».

Роману, що зображує абсурд і хаос життя, світ, який підійшов «до самого краю», відповідає і мова. С. пориває з традиціями класичної літературної французької мови, широко застосовує розмовну «вуличну» мову, арґотизми, неологізми, табуйовану лексику. «Подорож...» вплинула на формування екзистенціалістського типу роману і екзистенціалістського героя, котрий, на думку Селіна, є «молодою людиною без колективної значущості... просто індивідом».

У 1933 р. Селін познайомився з Елізабет Поркероль, зв’язок з якою триватиме два роки, і розпочав працювати над своїм другим — і за часом, і за значенням — романом «Смерть у кредит» (1936). Матеріал цього твору неприховано автобіографічний. Селін відмовляється від вигаданого оповідача, створюючи максимально наближену до автора особу — Фердинанда. Роман присвячений дитячим спогадам і враженням героя. Тут зображено жорстокого батька, хвору на поліомієліт матір, котра працює продавцем, заробляючи й утримуючи сім’ю. Фердинанд залишає домівку і допомагає здійснити відчайдушні плани винахіднику і повітроплавцю Куртіалю де Перейру. Оповідь у романі максимально наближена до невимушеної розмовної інтонації. Стиль «Смерті у кредит» сам автор називав «дірчастим, мереживним», він характерний дискретністю, уривчастістю, недомовленістю оповіді.

У 1935 р. разом із піаністкою Люсьєн Дельфорж письменник подорожує Данією, Німеччиною, Австрією. Наприкінці року він познайомився з танцівницею Люсетт Альмансор, з якою одружився у 1943 р. У травні 1936 p. Селін відвідав Англію, а в серпні — СРСР. Приводом для поїздки в Радянський Союз було бажання отримати гроші за російський переклад «Подорожі на край ночі» (у 1934 р. його у скороченому вигляді переклала Ельза Тріоле). Селін провів у СРСР два місяці, місяць жив у Ленінграді, відвідував театри і музеї. Ось як він описує свої враження після повернення у приватних листах: «Я повернувся з Росії. Який жах! який нікудишній блеф! яка брудна і безглузда історія! Як усе це гротескно, теоретично і злочинно!»; «Все це огидно, страшно, немислимо бридко... Брудно, бідно — огидно. Тюрма. Всюди поліція, бюрократія і страшенний хаос. Все блеф і тиранія». В результаті поїздки Селін написав антикомуністичний памфлет «Меа culpa» (лат. — «Моя провина»). У ньому він заперечує самі основи комунізму, класовий антагонізм і можливість соціального вдосконалення. На думку автора, причина цього криється у самій людині, «справжнього незнайомця всіх можливих і неможливих суспільств», адже «людина настільки ж людяна, наскільки курка вміє літати». Розумнішими від соціалістів були ієрархи церкви, котрі вважали людину «брудом» і нічого не обіцяли їй, окрім потойбічного спасіння. Того ж року видавництво Деноеля видало «Меа culpa» і докторську дисертацію Селіна «Життя і творчість Філіппа-Ігнаца Земмельвейса», присвячену угорському лікарю-гінекологу XIX ст.

Натомість з позиції анархіста, гнаного буржуазією, публікою, Селін перейшов на позицію гонителя. Напередодні війни він почав боротися за мир з парадоксальної позиції — пацифізму, побудованої на расовій теорії. Наступні два роки були ознаменовані скандальними памфлетами «Дрібниці для погрому « (1937) і «Школа трупів « (1938). Водночас письменник почав співпрацювати з антисемітськими організаціями. У самій назві «Дрібниці для погрому» криється випад проти ворогів нацизму. Селін писав, що не бажає «воювати за Гітлера», але не бажає воювати і «проти нього, за євреїв». Він звинувачує євреїв у розпалюванні війни, заявляє, що саме євреї «штовхають нас до кулеметів». Памфлет «Школа трупів» було піддано переслідуванню. У 1939 р. суд визнав Селіна й Деноеля винними у наклепі на доктора Руке; обидва памфлети на два місяця були вилучені з продажу як такі, що розпалюють расову ворожнечу.

Із початком Другої світової війни Селін хотів добровільно вступити лікарем у французьку армію, однак за станом здоров’я його визнали непридатним для служби. У 1940 p. Селіна призначили головним лікарем диспансеру в Сартрувілі, після окупації він працював у диспансері Безона. У період окупації Селін дав одинадцять інтерв’ю, відправив у паризькі газети та журнали понад тридцять листів. У 1941 р. вийшов друком памфлет «Переполох», який був заборонений у французькій неокупованій зоні. У 1942 р. після повернення з Берліна, куди Селін поїхав у складі делегації французьких лікарів, він підписав «Маніфест інтелігенції проти злочинців-англійців».

У березні 1944 р. письменник видав роман «Маріонетки» («Guignol’sband»). У червні Селін із дружиною залишили Францію, замешкували у Німеччині (Баден-Баден, Кренцлін, Зіґмарінґен). У 1945 р. вони дісталися до Копенгагена, а в той час у звільненій від гітлерівців Франції вже був виписаний ордер на арешт Селіна. Франція звернулася до уряду Данії з проханням про екстрадицію письменника, й у грудні він був заарештований. Селін провів у в’язниці півтора року, де написав «Відповіді на звинувачення « і «Феєрію для іншого разу». 24 червня 1947 р. Селін був звільнений під чесне слово, оселився у будинку свого адвоката в Кларсковгаарді, де написав повість «Траншея» («Casse pipe», 1949). 21 лютого 1950 p. Судова палата Парижа заочно винесла вирок Селіну: один рік в’язниці, виплата 50 000 франків штрафу, позбавлення прав і конфіскація половини майна. У квітні 1951 р. письменника було амністовано, а в липні він повернувся із дружиною до Франції, оселився у Медоні і невдовзі відкрив приватний медичний кабінет.

В останнє десятиліття свого життя Селін видав «Феєрію для іншого разу» (1952—1954), романи «Бесіди з професором Y» (1954), «Із замку в замок» (1956), «Північ» («Nord», 1959). Після смерті Селіна були опубліковані романи «Лондонський міст» («Guignol’sband», II, 1964), «Рігодон» (1969), а також вийшли «Селінівські зошити» («Cahiers Celin», 1976).

Романи «Із замку в замок», «Північ» та «Ріґодон» складають т. зв. «воєнну трилогію». У них наявний значний біографічний елемент: утеча з Франції у Німеччину, переїзд у Данію, арешт Селіна, повернення у Францію після амністії. Будь-які зв’язні історії у трилогії відсутні, є лише монолог автора, розгорнутий у три величезні книги. Цей монолог покликаний спростувати претензії на вираження ідей, на зв’язність, на «порядок», якому письменник протиставляє безладдя. Пізні романи Селіна — політичні памфлети, і, за словами О. Зверева, цікавлять «головно як ілюстрація його ідеологічних пріоритетів і вчинків, що з них випливали». Проте надзвичайно цікавою є позиція оповідача трилогії. Він — зрадник, що носить прізвище автора, до якого наближений і життєвими обставинами, і способом думок. Він розуміє свою приреченість, втікає, і вся оповідь розгортається у трилогії навколо теми втечі, яка, у свою чергу, породжує тему «сакрального» кордону. Те, що твір написано з позиції приреченого зрадника на тлі агонії гітлерівської Німеччини межі 1944—1945 pp., обумовлює основну тональність книги: відчай та історичний песимізм. Проте нерідко відчай обривається сміхом — гірким сміхом людини, котра побачила убозтво нацистської пропаганди, ідеї «нової Європи».

Українською мовою роман Селіна «Подорож на край ночі» переклав П. Таращук.

Є. Васильєв



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.