СІДНІ, Філіп - Біографія, життя і творчість письменника

(1554 - 1586)

СІДНІ, Філіп - творчість письменника

СІДНІ, Філіп (Sidney, Philip — 30.11.1554, Пенсхерст, Кент - 17.10.1586, Арнхем, Голландія) — англійський письменник.

Народився у сім’ї, яка належала до старовинного аристократичного роду. Хрещеним батьком Сідні став іспанський король Філіп. Батькомайбутнього поета, Генрі Сідні, упродовж десяти років був намісником англійської королеви в Ірландії. Навчався Сідні в Оксфорді, але змушений був покинути його, не отримавши диплома, через спалах епідемії чуми. У 1572 р. Сідні з дозволу королеви Єлизавети вирушив у подорож до Європи, сподіваючись таким чином вдосконалити знання іноземних мов. Під час мандрів зустрічався з коронованими особами, у Венеції позував відомому італійському художникові П. Веронезе. У Парижі став свідком Варфоломіївської ночі — масової різанини гугенотів французькими католиками. Ця подія зміцнила антикатолицькі переконання Сідні.

Повернувшись у 1575 р. на батьківщину, Сідні сподівався отримати посаду на дипломатичній службі, але королева не надто довіряла хоча й вельми здібному, проте ще дуже молодому та недосвідченому аристократові. Лише у 1577 р. йому було доручено очолити посольську місію до імператора Рудольфа II. Сідні мав з’ясувати ставлення німецького монарха до ідеї створення європейської протестантської ліги для боротьби з католицькою Іспанією. Молодий посол з неабияким завзяттям узявся до виконання дорученого йому завдання і, вочевидь, такий запал роздратував обережну і розважливу королеву, яка всіляко зволікала з початком відкритої і рішучої війни з католицькими країнами. Сідні змушений був повернутися у Лондон і упродовж семи наступних років не мав жодних офіційних доручень, хоча королева й надалі ставилася до нього прихильно і навіть призначила його на посаду королівського підчашого. Посада була почесною, але цього було надто мало для такої неординарної особистості, як Сідні.

У 1579 p. Сідні виступив проти запланованого шлюбу королеви Єлизавети з католиком герцогом Анжуйським. Така позиція стала приводом для сварки з графом Оксфордом, прибічником цього шлюбу. Конфлікт мало не призвів до дуелі. Відтак Сідні залишив королівський палац і усамітнився у маєтку своєї сестри, графині Пемброук. Тут на дозвіллі він звернувся до літературної творчості і в 1581 р. закінчив першу версію пасторально-рицарського роману «Аркадія» («The Arcadia»), який згодом отримав назву «Стара Аркадія» («The Old Arcadia»). Роботу над другим варіантом роману письменник розпочав у 1583 p., проте закінчити його не встиг.

«Стара Аркадія» складається з п’яти частин. У романі йдеться про історію правителя Арка-дії, герцога Базиліуса, котрий, намагаючись уникнути здійснення пророцтва оракула, разом із дружиною і двома доньками залишає палац і оселяється у лісових нетрях. Невдовзі у їхньому помешканні з’являються двоє перевдягнених принців — Музідор та Пірокл, закохані в доньок герцога. Герцог і його дружина спалахують пристрастю до Пірокла, вбраного в костюм амазонки; Базиліус вважає його дівчиною, натомість дружина герцога дуже швидко здогадується, що в жіночих шатах — юнак. Любовні перипетії героїв посідають у книзі провідне місце.

Одним із головних здобутків роману є майстерне, гармонійне поєднання різноманітних елементів: напівказковий сюжет в «Аркади» насичений моральними сентенціями, пригоди в дусі рицарських романів сусідять із вишуканими пейзажними замальовками, а прозовий текст — з поетичним. Згодом В. Шекспір запозичив з книги Сідні історію про пафлагонського короля, яка стала основою для сюжетної лінії Глостера у п’єсі «Король Лір», а письменник XVIII ст. С. Річардсон знайшов у «Старій Аркадії» ім’я для головної героїні свого роману «Памела».

Цикл сонетів «Астрофіл і Стелла» («Astrophel and Stella») Сідні створив близько 1582 р. Героями циклу стали Астрофіл, ім’я якого у перекладі з грецької означає «закоханий у зірку», та його кохана — Стелла, ім’я якої утворено від латинського слова «зоря». Дослідники вважають, що прототипом Стелли була Пенелопа Деверекс, донька лорда Ессекса, з якою поет був заручений. Через нез’ясовані причини заручини були скасовані. Як одну з можливих причин біографи Сідні зазвичай називають одруження його дядька, графа Лестера, з удовою лорда Ессекса. Цей шлюб зруйнував сподівання Сідні на солідну спадщину. У 1581 р. Пенелопа стала дружиною барона Річа. Невідомо, якими були справжні взаємини між П. Деверекс та Філіпом Сідні, але в сонетному циклі вони зображені доволі піднесено. Щоправда, стосунки героїв закінчуються вельми сумно — Стелла не може відповісти на кохання Астрофіла. Мотив неможливості щасливого поєднання між закоханим поетом та його дамою серця був традиційним у сонетних циклах італійської літератури, яка справила великий вплив на англійську любовну лірику епохи Відродження. Зрештою, і сам жанр сонету був запозичений з італійської поезії. До честі Сідні слід сказати, що любовні переживання його героїв набагато динамічніші та різноманітніші; поет не лише обожнює кохану, а й іноді вдається до іронічної посмішки: він зауважує не тільки її вроду, а й недоліки. Стелла для Астрофіла — жива земна жінка, і він не може обмежитися лише суто платонічним захопленням, тому ще й прагне земного, тілесного кохання.

Цикл «Астрофіл і Стелла» складається зі 108 сонетів та 11 пісень. Мова сонетів Сідні доволі проста, поет уникає використання архаїзмів і химерних неологізмів, зате охоче вдається до каламбурів, обігрує подвійне значення деяких слів та ідіом. У нього вже можна спостерегти й пародіювання певних поетичних образів та зворотів, що стали штампами у любовній ліриці другої половини XVI століття. Посилення розмовних інтонацій у сонетах Сідні стало своєрідним підґрунтям для тих кардинальних змін, які сталися в англійській поезії XVII ст., коли відбувся рішучий поворот від музикальності вірша до орієнтації на поточне мовлення.

Приблизно одночасно із сонетним циклом Сідні створив і одну з перших англійських поетик «Захист поезії» («A Defence of Poetry»). Ця праця Сідні була своєрідною відповіддю на трактат С. Госсона «Школа нісенітниць» («School of Abuse»), у якому автор намагався довести шкідливість і непотрібність поезії для людської спільноти. «Школу нісенітниць» Госсон присвятив Сідні, знаючи про його симпатії до пуританів (які завжди вельми недовірливо ставилися до світської літератури) і розраховуючи на підтримку. Але Сідні став на захист поезії і переконливо спростував звинувачення Госсона.

У своїх естетичних деклараціях автор «Захисту поезії» дуже часто спирався на ідеї, викладені Арістотелем у його «Поетиці». Як і античний грецький мислитель, Сідні означував поезію як «мистецтво наслідування», а об’єктом наслідування вважав природу: «Немає мистецтв, притаманних людині, головним предметом яких не були би творіння Природи...» На відміну від істориків та філософів, поет, наділений творчою уявою, не сліпо наслідує Природу, а перетворює її: «Лише поет, котрий зневажає пута будь-якого рабства, злітає у височінь на крилах власної уяви і створює, по суті, іншу Природу. Він створює те, що або краще від створеного Природою, або ніколи не існувало в Природі... Природа ніколи не прикрасить землю так яскраво, як це зробили поети, її ріки ніколи не будуть прекраснішими, плоди дерев — ряснішими, а запах квітів — ніжнішим...» Сідні вважав, що поезія, будучи одним з найдавніших видів мистецтва, вже у сиву давнину, на первісних етапах розвитку суспільства, ушляхетнювала розум людини, пробуджувала у ньому потяг до знань. Однією з провідних функцій поезії є виховання людини, «вищої від усіх інших створінь», але при цьому виховний вплив повинен приносити задоволення, насолоду.

Значну увагу Сідні приділяв співвідношенню змісту і форми у поезії. На його думку, зміст відіграє важливішу роль — талант поета полягає не в умінні заримувати текст, метрично впорядкувавши його, а в здатності створювати яскраві, непроминущі образи. Саме змістові характеристики стали наріжним каменем запропонованої Сідні класифікації поетичних жанрів. Всього Сідні визначив вісім жанрів: пастораль, елегійний, ямбічний, сатиричний, комічний, трагедію, ліричний та героїчний.

Трактат «Захист поезії», як і більшість поетичних творів Сідні, побачив світ уже після смерті поета. У листопаді 1585 р. королева, зглянувшись на численні прохання Сідні, дозволила йому вирушити до Нідерландів, де саме в той час англійці допомагали місцевому населенню боротися з іспанським військом. Але участь поета у бойових діях була вельми короткою. У сутичці з іспанцями він був тяжко поранений і 17 жовтня 1586 р. помер. Тіло Сідні перевезли у Лондон, його було поховано у соборі Св. Павла.


В. Ганін



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.