Література першої половини ХХ століття

Авангардистські й модерністські тенденції в поезії на початку ХХ ст.

Томас Стернз Еліот (1888-1965)

Томас Стернз Еліот (1888-1965) — один з метрів модерністської поезії, лауреат Нобелівської премії (1948) «за приоритетне новаторство у становленні сучасної поезії». Уродженець США, він залишає свою батьківщину 1914 року й оселяється в Лондоні. Перші збірки поезій Еліота («Пруфрок та інші спостереження», 1917; «Поезії», 1920) залишилися майже непоміченими. Найвідоміші свої твори Еліот написав у 1920-1930-і роки. Славу йому принесла поема «Безплідна земля» (1922), що передавала трагедію післявоєнного буття. Її розглядали як твір «втраченого покоління», але Еліот писав скоріше про втраченість усього людства, усієї західної цивілізації. Твір насичений міфологічними образами (Тіресій, Адоніс, Озіріс, св.Грааль), літературними паралелями (Данте, Чосер, Шекспір, Бодлер, Верлен), складними асоціаціями. Окремою книжкою були видані примітки Еліота до своєї поеми.

У «Безплідній землі» Еліот розвиває теми смерті (перша частина поеми «Погребіння мерця»), життя як гри («Гра у шахи», друга частина твору), загибелі всього живого (третя - п’ята частини «Вогняна проповідь» , «Смерть від води», «Що сказав грім») Наскрізним образом поеми є сліпий Тіресій, що має здатність бачити у «час фіалки», коли день і ніч зустрічаються. Видіння цього сліпця засновані на модерністській логіці речей, згідно з якою справжнє значення слова відкривається незвичайним шляхом.

У центрі поеми «Порожні люди» (1925), що закінчується передбаченням кінця світу, — тема деградації й духовної загибелі людини. Віршованим завершенням мотивів двох цих творів є поема «Попелова Середа» (1930). А у поемі «Чотири квартети» (1936-1942), композиція якої заснована на уявленні про єдність чотирьох стихій (повітря, земля, вода і вогонь), чотирьох пір року і чотирьох віків людини, відбито погляди поета на світ, життя і вічність. У 30-і роки Еліот звертається і до такого жанру, як віршована драма («Скеля», «Убивство в соборі», «Сімейне свято»). Відзначився він і як літературний критик (книги «Священий ліс», «Користь поезії та користь критики», «Про поезію та поетів»).

Віршові твори Еліота доволі складні, «зашифровані», містять чимало алюзій (літературних натяків) і ремінісценцій (поетичних цитат). Через те вони не дуже піддаються не тільки розумінню, а й перекладу. Поезія Еліота є однією з вершин неоміфологічної свідомості в поезії ХХ ст. — типу художньої ментальності, однією з ознак якого є активне використання у тканині твору міфологічних сюжетів і образів. «Використання міфу,- зазначав Т.С.Еліот, - проведення постійної паралелі між сучасністю і древністю... є засобом контролювати, упорядковувати, надавати форму і значення тому величезному видовищу суєти і розброду, яке являє собою сучасна історія».

Рекомендована література:

Ионкис Г.Э. Английская поэзия 20 века. — М.,1980;

Мортон А.Л. От Мэлори до Элиота. - М.,1970;

Ніколенко О., Стеценко В. Художній світ Т.-С.Еліота //Всесвітня література та культура. - 2000. - №10.

Посилання на схожі матеріали:

• Гелліко П. «Томасіна» — Переказ
• «Квартеронка» Томаса Майна Ріда: жорстокий світ рабства і зламана людська доля — Шкільний твір
• Рецензія на роман Томаса Майна Ріда «Квартеронка» — Рецензія