Давньогрецька (еллінська) література

Еллінська лірика

Від епосу до лірики

Лірика, лірична поезія — це один із засобів самовиявлення особистості. Як уже відзначалося, в героїчному епосі розглядалася переважно якась глобальна суспільна проблематика, якісь події, що були важливими для великої людської спільноти: етносу, нації, держави (наприклад, Троянська війна для греків, Косівська битва для сербів або Хмельниччина для України). Натомість, на відміну від епосу, предметом розгляду лірики є передовсім переживання окремо взятої особистості, індивіда. «Коли індивідуальна самість вивільнюється із субстанційної цілісності нації, її станів, способу мислення і почувань, її діянь і доль, то замість епічної поезії найбільш зрілого розвитку досягає лірична поезія, з одного боку, а також драматична — з другого боку».

У процесі розгляду античної лірики важливо врахувати, що з-поміж усіх родів античної літератури (яка сильно постраждала від руйнівної дії Часу та Забуття в цілому) найменше пощастило саме ліриці. Передусім, на превеликий жаль, ми навряд чи коли дізнаємося, як ті вірші, які зараз презентовані у антологіях еллінської лірики та хрестоматіях, звучали в первісному музичному супроводі (див. нижче про меліку). Аби зрозуміти, до якої міри це велика втрата для світової культури, досить згадати загальновідому музичність і співучість еллінів. Це так, якби нині складати уявлення про найкращі українські пісні виключно за їхніми текстами, без мелодії. Та й власне тексти еллінських поезій вчені збирають у цілісну картину за якимись випадково вцілілими уламочками, фрагментиками, шматочками. Це так, якщо би реставратор захотів відтворити первісно величне мозаїчне панно з цілісним сюжетом, яке одночасно було складене з мільйона шматочків, але в нього була б лише пара сотень мозаїчних шматочків колись величної цілісної картини. Так само й творчість Тіртея, Архілоха, Сапфо, Алкея, Анакреонта та багатьох інших дослідники поновлюють за дивом уцілілими одним-двома рядками, випадково збереженими чи то на папірусі, чи то на бинтах мумії, чи то в підручниках середньовічних університетів…

Різновиди еллінської лірики

Термін «лірика» походить від слова «ліра», оскільки спершу давні греки виконували вірші під супровід музичних інструментів, насамперед ліри. Під час такого виконання музика й тексти зливалися воєдино, доповнюючи одне одного, являючи собою нерозривну єдність. Самі ж елліни свою поезію називали «мелікою» (від гр. «melos» — «пісня»). Оскільки елліни ще не знали нот і не могли зафіксувати мелодії, то музичний супровід творів меліки втрачено назавжди, залишилися лише уривки (часто по одному-два рядки) віршів.

Писемну фіксацію художньої літератури в Елладі започатковано у VIII ст. до н.е., а до того там побутувала усна народна творчість. Рапсоди поширювали по Елладі епос Гомера, який став невичерпним джерелом тем і засобів художньої виразності. Проте рапсоди були не єдиними служителями літератури. Юнаки та дівчата, воїни та хлібороби у численних піснях висловлювали свої почуття, співали пісень зустрічаючи весну, збираючи врожай чи сумуючи за загиблим другом. І поступово героїчна (епічна) тематика стала поступатися місцем тематиці ліричній, тобто зображенню душевного життя людини. На зміну епічному монументалізму, глобальності описів приходила увага до приватних, особистих переживань окремої людини, що стверджувало самоцінність людської особистості. Злиття особистих почуттів і переживань людини з реаліями життя відбувалося саме в ліриці.

Ось типова еллінська народна пісенька з острова Родос (вона напрочуд схожа на українські колядки): «Прилетела ласточка / С ясною погодою, / С ясною весною. / Грудка у нее бела, / Спинка черненькая. / Что ж ей ягод не даешь / Из дому богатого? / Дашь ли в чашке ей вина, / Сыру ли на блюдечке / И пшенички?» (переклад А. Артюшкова).

Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основних різновиди:

• декламаційну, яка декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики.

• пісенну, яка співалася у супроводі музичних інструментів;

Саме меліку в добу еллінізму греки почали називати лірикою. У свою чергу, меліка умовно ділилася на два різновиди: сольну (або монодичну) та хорову. Уже із назв видно, що сольна меліка виконувалася солістом, а хорова — хором. Проте це досить умовно, бо, наприклад, гімни могли виконуватись як сольно, так і хором, як а капела, так і під звуки ліри.

Хоча декламаційну лірику еллінські мистецтвознавці не вважали лірикою взагалі, проте нині її жанри (ямби та елегію) відносять саме до лірики. Ось схема розподілу еллінської лірики за жанровими різновидами (та їхніми найвидатнішими представниками):

Кожен жанр мав свою провідну тематику та стилістичні особливості. Інколи в ньому навіть «консервувався» діалект того грецького регіону, де цей жанр виник і досяг найбільшого розквіту. Деякі вчені навіть розробили класифікацію еллінської лірики за діалектами, на яких вона створювалася.

Жанри розвивалися самостійно, рідко схрещуючись між собою. Але різницю між ними не можна звести лише до змістово-формальних рис. Вони різні також генетично, тобто за походженням:

• елегія виникла з треносу, похоронної заплачки (плачу на похоронах);

• ямб — із викривальних куплетів;

• сольна меліка бере початки у любовних, весільних і застольних піснях;

• хорова меліка має витоки в урочистих обрядових уславленнях і гімнах.