Давньогрецька (еллінська) література

Хорова лірика

Алкман

Вище йшлося про сольну (монодична) лірику. Паралельно з нею існувала й х о р о в а лірика. Вона була менш продуктивною, ніж монодична, але справила відчутний вплив на світовий літературний процес. Безпосередньо пов’язана з обрядами (наприклад, уславлення божества), вона була консервативнішою, ніж сольна. Її зачинателем вважається грецький поет Алкман.

Алкман (VII ст. до н.е.) народився в Малій Азії і, мабуть, звик до азійських розкошів, але друга батьківщина — сувора Спарта — поміняла спосіб життя поета. Цікаво простежити цю зміну у способі життя поета на прикладі його віршів у не зовсім традиційний спосіб: спостерігаючи образ їжі. Якщо азійський стиль життя передбачав для уславленого вже поета пишну трапезу, то про свої нові вподобання він пише так: «Как-нибудь дам я треногий горшок тебе, — / В нем собирай ты различную пищу. / Нет еще жара под ним, но наполнится / Скоро он кашей, которую в стужу / Любит всеядный Алкман подогретую. / Он разносолов различных не терпит / Ищет он пищи попроще, которую / Ест и народ…»

Алкман навіки уславив своє ім’я одним-єдиним рядком: «Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі». І навіть якби він нічого, крім цього рядка, не написав, то все одно став би відомим ліриком. Ось цей знаменитий вірш із чи не першим у світовій літературі психологічним пейзажем:

Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі,

Всі байраки, всі провалля,

Нори, де плазуни, що їх чорна земля зростила,

Робуче плем’я бджіл, хижий звір у пущі,

Страховищ у глибинах моря сон пойняв,

Крила поскладавши, в вітках поснуло птаство.

А ось відомий переспів цього рядка Йоганном Вольфгангом Гете у вірші «Нічна пісня подорожнього» («Über allen Gipfeln / Ist Ruh’…») у чудовому перекладі М. Бажана:

На всі вершини

Ліг супокій.

Вітрець не лине

В імлі нічній.

Замовк пташиний грай.

Не чути шуму бору.

Ти теж спочинеш скоро —

Лиш зачекай.

Переспів Гете, у свою чергу, був переспіваний росіянином Лєрмонтовим:

Горные вершины

Спят во тьме ночной;

Тихие долины

Полны свежей мглой;

Не пылит дорога,

Не дрожат листы…

Подожди немного,

Отдохнешь и ты.

Після Алкмана хорова лірика не дала великих імен. Десь наприкінці VI ст. до н.е. вона стала складовою театрального мистецтва, де пісня хору спочатку тісно межувала власне з текстами драми, моно- і діалогами акторів.

Як і все давньогрецьке мистецтво, лірика, вступаючи у елліністичну добу, переживала період занепаду, і меліка канула в Лету першою. А от елегія та епіграма, задовольнивши нові художні смаки, «перейшли із здрібнілої Еллади до новонародженого центру культури — Риму, де і меліка незабаром одержала чудовий, хоча і вторинний розвиток» (С. Шервінський).