Давньогрецька (еллінська) література

Еллінський роман. Лонг

Лонг (2-3 ст. н. е.) — еллінський письменник, одна з найзагадковіших постатей світової літератури. Навіть саме його ім’я не є достеменно відомим, а виводять його з переінакшеного грецького слова «Лоуи» — «повість» (тобто букв. «Повістяр»). Адже саме «повістями» тоді називалися твори, які ми нині кваліфікуємо як античні романи (поміж них — і «Дафніс і Хлоя» Лонга). Приблизний час життя Лонга умовно визначено шляхом дослідження стилістичних особливостей тексту його роману.

Поміж популярних тоді еллінських романів найбільшу славу у віках здобув саме любовно-буколістичний роман Лонга «Дафніс і Хлоя». Головні герої — не родовиті молоді люди, як у більшості тогочасних романів, а дві пастухи-знайди, хлопчик і дівчинка, тому розповідь про їхню долю має виразне соціально-сентиментальне забарвлення. Цікаво також, що для того часу по-новому представлений основний мотив романної схеми — роз’єднання героя і героїні.

У традиційному тогочасному романі їх любовному з’єднанню перешкоджали зовнішні причини, натомість у Лонга — причини внутрішні: дитяча простота, наївність, чистота героїв. Тим самим типовий тоді авантюрний роман перетворюється на подобу роману психологічного, а увага читача зосереджується на витончено виписаних відтінках любовного томління недосвідчених пастушків на тлі квітучого ідилічного пейзажу. Напад піратів, викрадення й полону зображені в романі лише як побіжні фрагменти, данина моді. Психологізм і еротика — ось основні риси роману «Дафніс і Хлоя», завдяки їй він зацікавив літературу Нового часу. Проте було б неправильним зводити проблематику твору виключно до переживань закоханих Дафніса і Хлої на тлі ідилічно зображеної природи. Є тут і моральні теми, наприклад, контраст між, з одного боку, негативним впливом на формування особистості міста (образ розбещеного Дафнісового брата Астілла, котрий виховувався в місті), та, з другого боку, щирістю і порядністю, що їх виховує село (сам Дафніс).

Про неабиякий інтелект Лонга свідчить хоча б те, що він вільно орієнтується і використовує здобутки як елліністичної буколіки (замилування природою Лесбосу), так і новоаттичної комедії (підкинуті та упізнані діти, розпізнавальні предмети тощо).

Лонг показав себе також талановитим стилістом. Так, неповторного чару його твору додає пікантний контраст між, з одного боку, наївністю почуттів героїв, і, з другого боку, манірністю опису цих почуттів.

Композиція та зміст

Дія роману Лонга «Дафніс і Хлоя» відбувається в еллінському селі, на узбережжі острова Лесбос, що в Егейському морі. Там мешкали два пастухи: козопас (раб) і вівчар (вільний). Якось козопас побачив, що його коза годує покинуте немовля — хлопчика, а при ньому пурпурова пелюшка, золота застібка і ножик із ручкою зі слонової кістки. Він усиновив маля і назвав Дафнісом. Через короткий час вівчар теж побачив, що його вівця годує покинуте немовля — дівчинку, а при ній шита золотом пов’язка, золочені туфельки й золоті браслети. Він узяв її за доньку і назвав Хлоєю. Діти виросли, він — красенем, вона — красунею, йому — п’ятнадцять, їй — тринадцять, він пас кіз, а вона — овець, разом гралися, дружили, «і можна б скоріше побачити, що вівці і кози нарізно пасуться, ніж зустріти порізно Дафніса з Хлоєю».

Якось літом Дафніс оступився, потрапив до вовчої ями і мало не загинув. Хлоя покликала сусіда, молодого пастуха-волопаса, і вдвох вони витягли Дафніса з ями. Той не розбився, але був весь в землі й бруді. Хлоя повела його до струмка і, доки він купався, помітила, який він гарний, і відчула в собі щось дивне: «Хвора я, а чим — не знаю; не поранена, а серце болить; сиджу в тіні, а вся палаю». Слова «кохання» вона не знала, але, коли сусід-волопас посперечався з Дафнісом, хто красивіший, і вони вирішили, щоб Хлоя поцілувала того, хто їй більше подобається, то Хлоя відразу поцілувала Дафніса. Після її поцілунку Дафніс теж відчув у собі щось дивне: «Дух у мене захопило, серце вискочити хоче, тане душа, і все ж знову хочу я її поцілунку: чи не зілля яке було на Хлоїних губах»? Слова «кохання» він теж не знав.

Прийшла осінь, настали виноградні свята, Дафніс і Хлоя веселилися разом з усіма, і тут підійшов до них старий пастух. «Було мені видіння, — сказав він, — явився мені малюк-Ерот із колчаном і луком і мовив: «Чи пам’ятаєш, як я пас тебе з твоєю нареченою? А тепер пасу я Дафніса і Хлою». «А хто такий Ерот?» — запитали підлітки. «Ерот — бог кохання, сильніший за самого Зевса; панує він над світом, над богами, людьми і скотиною; немає від Ерота ліків ані в питві, ані в їжі, ані в замовляннях, один лише засіб — цілуватися, обніматися і нагими, притулившись, на землі лежати». Задумалися Дафніс і Хлоя і зрозуміли, що дивне їхнє томління — від Ерота. Подолавши страх, почали вони один із одним цілуватись, а потім і обніматися, а потім і неодягненими на землі лежати, але томління не минало, а що робити далі, вони не знали.

Аж тут трапилася біда з Хлоєю: молоді багаті нероби з сусіднього міста, посварившись із селянами, напали на них, викрали череду, а з нею й красуню-пастушку. Дафніс у розпачі почав благати сільських богів — німф і Пана. І Пан напустив на викрадачів свій «панічний жах»: обплівши награбоване плющем, звелів козам вити по-вовчому, пустив по землі вогонь, а по морю шум. Перелякані лиходії негайно повернули украдене, а возз’єднані закохані присягнулися один одному у вірності: «Цим стадом клянусь і козою, яка вигодувала мене: ніколи не покину я Хлою!».

Прийшло наступне літо, і Хлою почали сватати женихи. Дафніс почорнів: адже він раб, а вони — вільні та заможні. Але на допомогу йому прийшли добрі сільські німфи: уві сні вказали юнакові, де знайти великий скарб, і хлопець розбагатів. Зраділі Дафнісові й Хлоїні прийомні батьки зраділи та вирішили: коли восени поміщик буде об’їжджати свій маєток, просити його погодитися на весілля.

Прийшла осінь, з’явився поміщик. Прийомний батько Дафніса кинувся господареві в ноги і розповів, як знайшов колись немовля в багатому уборі. Поміщик дивиться: «О боги, чи не ті це речі, що колись ми з дружиною залишили біля сина, якого підкинули, щоб не дробити спадщини? А тепер наші діти померли, ми гірко каємося, просимо у тебе вибачення, Дафніс, і кличемо знову в батьківський дім». І він забрав юнака з собою. Хлою повели до панського будинку, там — бенкетують місцеві багатії. Один із них побачив у Хлоїних руках її дитячу пов’язку і впізнав у ній свою дочку: колись він розорився і від бідності кинув її, а тепер розбагатів і знову знайшов своє дитя. Справляють весілля Дафніса й Хлої, і живуть вони довго і щасливо, дітей їхніх вигодовують кози і вівці, а німфи, Ерот і Пан радіють, милуючись на їхню любов і злагоду. Так щасливо закінчується ця «солодка антична казка»…

Із плином часу роман «Дафніс і Хлоя» отримував дуже суперечливі оцінки: від докорів у надмірній «солодкості» стилю до захоплених відгуків. Показовою тут є точка зору Й. Гете: «Твір Лонга свідчить про високий ступінь культури та мистецтва. І скільки смаку, яка досконалість і тонкість вражень».