Давньоримська література

Взаємозв’язки еллінської і римської літератур

«Roma — caput mundi»

(«Рим — голова світу»)

Протягом тривалого часу вважалося, що римська література по відношенню до еллінської є однозначно вторинною, наслідувальною, тож і ставлення до її творів було приблизно таким, як у скульптурі ставлення до римських копій у порівнянні з давньогрецькими оригіналами.

Звісно, підстави для такої точки зору були, бо очевидно, що римська культура та література (особливо ранні) поступаються еллінській як за оригінальністю та розмаїттям, так і за рівнем художньої довершеності. Згадаймо хоча б той промовистий факт, що властитель Риму Юлій Цезар порівняв одного з найбільших римських драматургів Теренція із еллінським комедіографом Менандром, причому явно на користь свого співвітчизника, назвавши Теренція «напів-Менандром». Оце «напів-» (тобто «майже таке, але гірше за еллінське») протягом тривалого часу Дамокловим мечем висіло над римською культурою, літературою, релігією, наукою.

Наслідувальний характер римської літератури визнавали також самі римські письменники: «Греція, скорена воїном диким, його ж підкорила, Лацій суворий зріднила з мистецтвом». (Горацій). Висновок з останньої цитати можна зробити приблизно такий: римляни підкорили греків силою зброї, а греки римлян — силою мистецтва.

Проте все сказане зовсім не означає, що Давньоримська література як така, як цілісність позбавлена оригінальності та самостійної художньої вартісності. Навпаки, вона є однією з найбагатших літератур світу. Так, неможливо навіть уявити світової літератури без, скажімо, довершеної лірики «співця пристрасті ніжної» римлянина Овідія, якого вважали своїм духовним батьком середньовічні провансальські трубадури, або без класично довершених поезій Горація, котрий своїм творчим доробком дійсно звів собі пам’ятник у тисячоліттях (пор. наслідування О. Пушкіна «Я памятник воздвиг себе нерукотворний.» або парадоксальний вірш М. Рильського «Я пам’ятник собі поставив нетривалий.»). Годі уявити світове красне письменство, і передовсім нову українську літературу, також без переспівів або травестій «Енеїди» Вергілія, чий сюжет запозичив І. Котляревський. Та й у драматургії, попри значну перевагу еллінів (передовсім у жанрі трагедії), римляни також сказали своє вагоме слово. Як приклад можна навести комедію Плавта «Скарб», де започатковано традицію розробки «образу скупого» — наявний мотив знайденого скарбу, котрий робить новобагатька смішним. Від Плавта цей мотив і образ перейшли до наступних поколінь письменників, зокрема й до Мольєра. А «скупий» став традиційним образом світової літератури (Евкліон — Гарпагон — Шейлок — Гобсек — Плюшкін — Пузир).

То з чого ж починалася і яких основних злетів зазнала Давньоримська література? Перших своїх успіхів вона досягла у царині драматургії, точніше — комедії.