Давньоримська література

Римська комедія

Гай Валерій Катулл

Гай Валерій Катулл (бл. 87 р. - після 54 р. до н. е.) - римський поет, народився у Вероні в заможній родині, більшу частину життя провів у Римі, в богемних мистецьких колах. Катулл пережив драматичну любов до холодної й розбещеної красуні-аристократки Клодії (у віршах він іменує її Лесбією), здійснив поїздку до Азії і помер, мабуть, ще молодим на батьківщині, у Вероні, залишивши збірку зі 116 віршів.

Катулл і неотерики підкреслювали своє презирство до суспільного життя (неготіуму) і повну самовіддачу життю особистому (отіуму). Суспільній проблематиці Катулл адресує лише вишукано-брутальну лайку (зазвичай на адресу Цезаря, Помпея і їхніх прихильників, які ганьблять і занапащають Республіку). Так, Цезарю він присвятив лише два рядки, в яких заявив, що знати не хоче навіть того, якого кольору в того шкіра. Натомість у особистому житті неотерики смакували кожну дрібницю: зустрічі, бенкети, любовні перемоги та поразки. Так, смерть горобчика Лесбії він оспівав у великому патетичному вірші.

* * *

Такими були головні зміни, що їх зазнала еллінська драма на римській сцені і які перетворили нову аттичну комедію (передовсім Менандрову) на подобу фарсу в Плавта та на любовну драму в Теренція. Для європейської літератури ці зміни були дуже важливими. Саме римська комедія Плавта і Теренція стала зразком для новоєвропейських комедіографів: як наслідування їм з XVI ст. пишуться комедії латинською, а згодом італійською мовою, а потім завдяки Мольєрові цей тип комедії стає панівним для всієї епохи класицизму та Просвітництва.

З плином часу пальма першості в римській літературі від комедії перейшла до лірики (Катілл, Вергілій, Горацій, Овідій) і епосу (Вер- гілій).

Римська література поступово позбувалася полиску вторинності, наслідувальності по відношенню до еллінської, вступаючи в свою «золоту добу». І «першим пером» Риму поза сумнівом був славетний Вергілій.