Давньоримська література

Римська комедія

«Буколіки»

У 39 p. до н. е. побачив світ перший великий твір Вергілія — «Буколіки» (від гр. «bukolika», від «bukolikos» — «пастушачий»), де поет оспівував красу рідної природи. Він дав новий поштовх буколістич- ній традиції у літературі: ідеалізованим описам природи, пастухів, пастушок і т. п. «Батьком» буколіки в всітовій літнтаруті вважається давньогрецький поет Феокріт із Сіракуз на Сицилії (III ст. до н. е.), а Вергілій уперше ввів буколіку до літератури римської.

У буколіці виділяють два жанри: екл<5гу (букв. «вибірка») та ідИлію (букв. «картинка»). Вергілієві «Буколіки» складаються з десяти еклог, тому їх іноді так і називають — «Еклогами». Хоча в них ішлося про пастухів і пастушок, проте подекуди згадуються й суспільно-політичні події. Вергілій, який під час написання «Буколік» двічі втрачав землю і маєток, відтворив цей момент своєї біографії у 1 і 9 еклогах.

Та найвідомішою є IV еклога, де йдеться про народження якогось чудесного хлопчика, який нібито відродить на землі «золоту добу»: «Ти лише, чиста Діано, злелій нам дитину ту дивну: / З нею залізна доба переходить, спадає в непам’ять. / Вік настає золотий! Непорочна, твій Феб уже з нами!..» Зокрема, утопічно зображена там «золота доба» дуже нагадує текст Біблії, і насамперед через це Вергілія згодом назвали «християнином до Христа». Порівняймо:

IV еклога «Буколік»

Біблія. Книга пророка Ісаії. 11.6-9

Хлопчику любий! Надійдуть часи, і побачиш ти небо... Зразу ж родюча земля принесе тобі перші дарунки: Ладан поземний та кручений плюш, зростить без насіння, Лотосом все поцвіте, засміється веселим аконтом Кози самі понесуть молоко з полонини додому, Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі. Квіти ласкаві, рясні поростуть край твоєї колиски. Згине і ворог твій — змій, і все зілля отрутне загине.

І замешкає вовк із вівцею, І буде лежати пантера з козлям, І будуть разом телятко й левчук. І буде бавитися немовлятко над діркою гада, І відняте від перс дитинча Простягне свою руку над нору гадюки, — Не вчинять лиха та шкоди не зроблять.

Особливого поширення таке прочитання Вергілія набуло в добу Середньовіччя, коли церква безроздільно панувала над усіма сферами життя. Але тоді ж виникло й протилежне сприйняття Вергілія: як чаклуна, мага, чорнокнижника (на кшталт Фауста з німецьких «народних книг» або трагедії Й. Гете). Навіть ім’я його діда — Магій — тлумачилося відповідно. Не в останню чергу тому, що Вер- гілій дуже вдало описав Аїд, де «побував» його Еней1.

Успіх «Буколік» перевершив найсміливіші сподівання, їхній автор став знаменитістю, і на нього звернув увагу сам Меценат.

Меценат і «меценатство»

Гай Цильній Меценат (бл. 74 р. до н.е. — бл. 8 р. н.е.) був другом і сподвижником Октавіана Августа. У 40-30-х роках до н.е. він організував гурток літераторів, у якому провідними фігурами стали Вергілій, лірик Горацій і драматург Варій. Нова поетична школа швидко досягла блискучих успіхів: Горацій завершив «Сатири» (30 р. до н. е.) та «Еподи», через рік Вергілій прочитав переможцеві Октавіану свої «Георгіки», а Варій на тріумфальних іграх поставив популярну тоді трагедію «Фієст» (текст утрачено). Горацій видав три книги «Од» (23 р. до н. е.) і «Послання» (20 р. до н. е.). У 19 р. до н. е. помер Вергілій, так і не дописавши та заповівши спалити «Енеїду», але Варій, за наказом Августа, опублікував її доопрацьований текст. Нарешті на торжествах на честь нового віку (17 р. до н. е.) прозвучав «Ювілейний гімн» Горація. У всіх творах прямі похвали самому Августові зустрічалися рідко, але відчувалася підтримка його політики. Так, в «Одах» Горація було оплакане падіння Республіки і уславлений її відроджувач — Август. Звісно, це лицемірство, адже насправді Октавіан у Римі якраз донищив Республіку та заснував Імперію. Але він підкреслено зберігав республіканську термінологію та атрибутику (сенат, консульство), навіть себе він іменував не імператором, а принцепсом, «першим поміж рівних» («primus inter pares»), хоча фактично влада в нього була імператорською: одноосібною і необмеженою.

«Георгіки» Вергілія, продовжуючи традицію Гесіодового дидактичного епосу («Роботи і дні»), привертають увагу до прадавніх римських чеснот: благочестивості, твердості, надійності, стриманості, працьовитості, простоти, любові до землі тощо. Центральним

1 Недаремно своїм провожатим по Пеклу в «Божественній комедії» Данте обрав саме Вергілія.

твором цього напрямку була Вергілієва «Енеїда»: вона немов синтезувала події минулого і сьогодення, прославляючи Юліїв, уславляла всю Римську державу.

Новий зміст вимагав нових форм. Члени гуртка Мецената стали на плечі своїх літературних попередників — неотериків, запозичивши в них високу поетичну техніку. Але якщо неотерики ще лише шукали, то меценатівці вже засвоювали знайдене; якщо в перших стиль був темним, то в других — уже прозорим; якщо неотериків цікавило передовсім приватне, інтимне життя («otium»), то мецена- тівців — насамперед життя суспільне, державне («negotium»).

Крім того, Меценат забезпечував членам гуртка зв’язок з Авгус- том, підтримуючи членів гуртка матеріально (так, він подарував Го- рацієві маєток поблизу Риму). Недаремно ім’я Мецената згодом стало означати щось на кшталт сучасного спонсора (в Україні нині функціонує «Ліга українських меценатів»).