Давньогрецька (еллінська) література

Еллінські міфи та література

Що таке міфологія?

Слово «міфологія» має два основних значення: 1) «сукупність, система міфів»; 2) «наука, яка вивчає міфи». Свою міфологію (у першому з наведених значень) має кожен народ, а в еллінів вона була настільки багатою та вишуканою, що й зараз викликає захват уявою її творців. Ми вживаємо безліч понять, слів, афоризмів («нитка Аріадни», «скринька Пандори», «яблуко розбрату», «Ахіллесова п’ята», «Троянський кінь» та ін.), часто не задумуючись над тим, що їхній появі завдячуємо саме міфології давніх греків. Елліни наче допомагають нам пізнавати життя, при цьому ніби спонукаючи дивитися на світ саме їхніми очима.

Історія людства чимось нагадує історію життя однієї людини, і у ній є періоди «дитинства» цілих народів. Як дитина пізнає довкілля, так і ці народи пізнавали оточуючий світ, не завжди маючи змогу розумно, раціонально пояснити його явища. Скажімо, коли первісні люди потрапляли під зливу і намокали, причинно-наслідковий зв’язок відновлювався досить легко: пішов дощ (причина), і вони намокли. Проте щодо з’ясування причин самого дощу або інших його наслідків (порозмивало звірині стежки, і неможливо вистежити дичину — а отже всі залишаться голодними або й помруть) справа була значно складнішою. Не знали вони й законів природи, пояснюючи всі незрозумілі їм явища втручанням якихось вигаданих (міфічних) істот, в існування яких беззастережно вірили. Цей первісно-дитинний світогляд і називається міфологічним. Це був період якогось своєрідного «марення наяву», тож англомовні вчені назвали ті далекі часи «dream time» чи простіше — «dreaming».

З одного боку, такий світогляд був прагматичним, адже від визнання існування певних вищих потойбічних істот (духів, богів) до спроби впливу на них був один крок: тими ж греками перед полюванням, посівними роботами, військовими операціями приносилися пишні жертви, в т. ч. і людські. Мета була схожа: задобрити богів, заручитися їхньою підтримкою.

З другого боку, міфологічний світогляд був, сказати б, поетичним. Фантазії і сподівання, мрії й поривання, — усе це не знає меж як у міфології, так і в художній творчості. Скажімо, так само, як Ікар летів до Сонця, летять до зірок безліч героїв найсучаснішої науково-фантастичної літератури, а триголовий пес Пушок, який охороняє підземну таємну кімнату, де захований філософський камінь («Гаррі Поттер і філософський камінь» Дж. Роулінг), напрочуд схожий на міфічного Кербера, який, за міфологічними уявленнями еллінів, охороняв вхід до Аїду.

Можливо, саме тому міфологічний світогляд і спонукав давніх греків широко застосовувати міфологію у художній творчості, де могли вільно «зустрітися» смертна людина і безсмертний бог, реальний еллінський базилевс (давньогрецький монарх, по-сучасному — цар) і міфічна істота (наприклад, напівжінка-напівлевиця Сфінкс).

Цикли міфів

Якщо ми хочемо зрозуміти «мову» античного мистецтва (зокрема літератури), то маємо орієнтуватися в античній міфології, яка є своєрідним ключем від скарбниці культурних надбань давніх греків і римлян.

Головними діячами еллінських міфів були боги (Мати-Земля Гея, її чоловік, Небо-Уран, титани Прометей, Атлант, олімпійці Зевс, Гера, Венера, та інші) і/або герої, тобто напівбоги, народжені від небожителів і смертних людей (Геракл — син бога Зевса і смертної Алкмени; Ахілл — син богині Фетіди і смертного Пелея; Еней — син Афродіти і Анхіза; Єлена Троянська — донька Зевса і Леди та багато інших).

Міфів було так багато і вони обростали такою величезною кількістю варіантів, що усіх їх ані зібрати, ані вивчити було просто неможливо. Але вже в архаїчні (найдавніші) часи деякі з них стали особливо популярними, відомими не лише в окремих грецьких землях (Аттиці, Беотії, Лакедемоні та ін.), а й в усій Елладі. Тож не дивно, що якийсь особливо шанований еллінами герой (наприклад, Тесей або Геракл) міг ставати головною дійовою особою зразу кількох міфічних оповідок, немов з’єднуючи їх між собою в певну сукупність, яка вже в ті часи греками уявлялася як своєрідна «в’язанка», вінок, коло.

Українське слово «коло» («круг») по-еллінськи вимовлялося як [кіклос]. Тому й сукупність міфічних оповідок, об’єднаних спільною темою, героями, місцем дії, подіями тощо, стала називатися «міфічним кіклом», у нашій сучасній вимові — циклом.

Одними з найвідоміших і розгалужених у еллінській міфології були Троянський і Фіванський цикли, а також цикл міфів про аргонавтів.

Уже із цих назв видно, що події Троянського циклу пов’язані з містом Іліоном (звідси назва безсмертної поеми великого Гомера — «Іліада»). Друга, і відоміша, назва цього міста — Троя, воно було столицею території, що називалася Троадою (детальніше див. підрозділ «Міфологічна основа „Іліади"»).

Фіванський цикл пов’язаний із давньогрецьким містом Фіви, які колись були великим військовим, культурним і релігійним центром, головним містом т. зв. Беотійського союзу давньогрецьких міст, одним із найбільших міст Еллади, конкурентом Афін (особливо в умовах відсутності загальногрецької столиці як такої (детальніше див. підрозділ «Міфологічна основа трагедії „Антігона"»)).

Третій же цикл пов’язаний із легендарним походом загону звитяжців за золотим руном до Колхіди. Здійснювався цей похід на кораблі «Арго» (українською — «швидкий»), звідси назва його учасників — «аргонавти» (детальніше див. підрозділ «Міфологічна основа трагедії „Медея"»)).