Давньогрецька (еллінська) література

Архаїчна еллінська література. «Гомерівське питання»

Архаїчна еллінська література

Грецьке слово «архаїчний» означає «старий» («старший»). Отже, архаїчний період — це найдавніший період еллінської літератури. Учені датують його по-різному, але найчастіше від XVI до VIII ст. до н.е. Саме в цей період на еллінізованому узбережжі Малої Азії (т. зв. Іонія, або Йонія), а також на півдні Балканського півострова зародилася та зазнала свого першого злету еллінська література, створена на давньогрецьких діалектах (які згодом трансформувалися в еллінську мову). Згодом давньогрецька література поширилася на усе східне Середземномор’я, а також Близький і Середній Схід. Елліни колонізували також Північне Причорномор’я, досягши зокрема й сучасних українських теренів. Тож давньогрецькі колонії Херсонес (Крим) або Ольвія (сучасна Миколаївщина) чули шедевральні гомерівські поеми і бачили вистави грецьких драматургів, які виконувалися давньогрецькою мовою.

Виникла еллінська література на основі міфології та фольклору еллінських племен. Як і кожен народ, елліни співали обрядових пісень, виконували замовляння, гімни тощо. Були в них і героїчні пісні, в яких оспівувалися подвиги могутніх бійців. Існує думка, що саме ці пісні згодом лягли в основу епічних поем «Іліада» й «Одіссея», які традиційно приписують сліпому поетові Гомеру. Хто ж він такий, цей таємничий геній не лише еллінської, а й світової літератури?

«Гомерівське питання»

Отже, біля витоків еллінської (і ширше — європейської) художньої літератури традиція малює загадкову величну постать Гомера — сліпого аеда (еллінського поета-імпровізатора). Це, швидше за все, не історичний персонаж. Виникає багато питань щодо самого факту його існування, а також щодо авторства поем «Іліада» і «Одіссея». Як струмочки й ріки утворюють велике море, так усі ці питання навколо його постаті та авторства зазначених епічних поем утворюють одне велике «гомерівське питання». І це не просте словосполучення, а термін літературознавства.

«Нині представники обох таборів (аналітики і унітарії) визнають як первісну єдність авторського задуму, так і наявність у «Іліаді» й «Одіссеї» різночасових хронологічних шарів. Гомерівські поеми, таким чином, слід розглядати як цілісні художні твори з ретельно продуманою композиційною структурою, створені індивідуальним автором прибл. у VIII ст. до н. е. на основі багатовікової фольклорної традиції з використанням художніх засобів народної творчості (формульний стиль, постійні епітети, повтор цілих шматків). Невирішені суперечки між дослідниками (чи «Іліада» й «Одіссея» написані одним автором чи різними поетами; принципи використання формульного стилю) не мають визначального значення для характеристики гомерівського епосу, оскільки визнається генетичний зв’язок обох поем із фольклорними витоками та майстерність поета в їхній організації як художнього цілого».

Ярхо В.Н. Гомерівське питання (ЛЕС, с.78).

Коротко суть «гомерівського питання» можна сформулювати так:

• Чи існував Гомер насправді, як конкретна історична особа, чи це вигаданий образ?

• Чи «Іліаду» й «Одіссею» створила одна людина (автор), чи ці епоси складалися в різний час у різних еллінських землях різними людьми спонтанно, а потім були зібрані кимось «редактором» (Гомером?) або групою «редакторів»?

• Чи поеми виникли з розрізнених пісень, зібраних кимось докупи (теорія «компіляції»), а чи виросли з якихось єдиних «пра-зерен»: «Іліада» — із т. зв. «Пра-Іліади», а «Одіссея» — із т. зв. «Пра-Одіссеї» (теорія «розширення»)?

Прихильників тієї думки, що «Іліада» та «Одіссея» створені однією особою і/або за єдиним творчим задумом, називають унітаріями (від латин. «unitas» — «єдність, однина»).

А прибічників протилежного погляду прийнято називати аналітиками (бо слово «аналіз» походить від гр. «analisis» і означає ‘подрібнення’, ‘розчленування’, а ці дослідники стверджують, що «Іліада» та «Одіссея» складаються із розрізнених, спонтанно створених і погано узгоджених одна з одною частин).

Аналітики шукають і, звісно, знаходять у текстах двох поем певні нестиковки, фактичні розбіжності тощо. Унітарії ж кажуть, що єдність задуму та стилю, цілісний (попри усі численні вставки-інтерполяції) характер композиції обох поем є свідченням їхнього одноосібного авторства.

Побутує також думка, що Гомера як історичної особи (скажімо, Вергілія) не існувало взагалі, і що «гомером» називали будь-якого поета, а слово «гомер» є не власним ім’ям, а прізвиськом (від «homeros» — «заручник»). А, нібито насправді поета звали Мелесігеном або якось інакше. Іноді навіть висувають парадоксальні версії, що, мовляв, Гомер насправді був… жінкою (на тій підставі, що в його епічних поемах чомусь дуже деталізовано описана саме жіноча праця). Ми повинні констатувати, що жоден з-поміж названих і неназваних поглядів не є та й навряд чи коли буде визнаний «остаточно істинним».

Тим часом за право називатися батьківщиною великого поета сперечалися аж сім грецьких міст: Смірна, Хіос, Колофон, Саламін, Родос, Аргос, Афіни. За часів правління Птоломея IV у столиці Єгипту, місті Александрії, Гомерові було побудовано храм «Гомерейон», де поета вшановували як бога перед його статуєю, яку оточували символічні зображення тих міст чи країв, які сперечались між собою за право вважатися місцем його народження.

І хоч питання про місце народження поета, звісно, теж не можна вирішити однозначно, уже сам факт існування цієї суперечки підкреслює престижність права вважатися батьківщиною Гомера, а отже його авторитет.

До слова, ця суперечка надихала пізніших еллінських поетів. Ось один з варіантів їхнього «тлумачення» ситуації з пошуком батьківщини легендарного аеда — вірш «Надгробок Гомера»:

«Чи на Хіосі вродився

Ти, Гомере?» — «Зовсім ні».

«Або, може, в славній Смірні?»

«Якось не до вподоби мені».

«Може, в Кіммі або, може,

В Колофоні?» — «В жоднім з двох».

«Або, може, в Саламіні?»

«Заховав від неї Бог».

«То скажи ж сам, де родився

Ти на втіху нам усім?»

«Не скажу». — «Чому?» — «На теє

Я коротко відповім:

Як одне сказав би місце,

Й так би правди не вповів,

А зі всіх, що інше кажуть,

Я б зробив собі ворогів».

Схожу думку висловив ще один безіменний еллінський поет у вірші «Вітчизна Гомера», додавши до того ще й високу оцінку поетичного генія славетного аеда, назвавши його «подарунком («даром») Муз»:

Не родився на Смірни рівнинах

Многославний поет наш Гомер,

Ні на Іонії гордих вершинах

Того місця шукати тепер.

І на буйних ланах Колофона

Не стояла колиска його,

Ні Хіос, ані Кіпр, ні Єгипет

Хай не мають його за свого.

Ні Ітака стара, кам’яная,

Одіссея держава мала,

Ні данаїв Аргос, ні Мікени,

Ні Кекропсові мури Афін,

Ані інша ніяка країна.

Ні земля нам його не дала, —

Із повітря зійшов між людей він

З даром Муз — ось вам правда ціла.

Сучасний стан «гомерівського питання» такий. Більшість фахівців вважає, що в основі «Іліади» лежить міфологізована історія мікенського періоду. Вона ввійшла до усного епосу ще в помікенський час. Приблизно на початку І тис. до н.е. (тобто років через двісті після Троянської війни, яку датують приблизно 1300-1200 рр. до н. е.) ці легенди й міфи оформилися в героїчні оповідки на давньому еолійському діалекті. Згодом ці оповідки були перенесені в найрозвиненішу на той час область Еллади — Іонію, де існував свій діалект. Там старі легенди були переказані по-новому не лише за змістом, а й за формою (іонійським діалектом). Це видно з тексту «Іліади», де збережено чимало еолійських форм, які або не мали відповідників у іонійському діалекті, або не могли бути замінені без того, щоб не поламати поетичних розмірів, метрики віршів. А десь у середині або наприкінці VIII ст. до н.е. (тобто, аж через 400-500 років після історичного походу ахейців на Іліон-Трою) якийсь талановитий поет («Гомер»?) відібрав серед багатющого епічного матеріалу і силою свого генія сплавив воєдино той матеріал, який пізніше дістав назву «Іліада».

До речі, останнім часом усе більшого розповсюдження набуває думка, що для обробки поеми Гомер міг використовувати писемну фіксацію, без якої неможливо так струнко й продумано скомпонувати та осягнути величезний обсяг матеріалу. Водночас, про створення письмового тексту в сучасному його розумінні (тобто тексту для читання) не було й мови.

Фрагменти героїчного епосу про Троянську війну, як і раніше, виконувалися співцями-рапсодами усно. А якщо немає чітко зафіксованого, записаного канонічного тексту, то неминуче з’являються різні його варіанти, інтерполяції (вставки), купюри (вилучення фрагментів) тощо. Словом, виникає загроза «розчинення» першоджерела у численних переспівах і версіях, як солі у воді. Тож саме бажання зберегти текст «Іліади», не дати йому розчинитися в численних імпровізаціях і спонукало в середині VI ст. до н.е. (під час правління в Афінах відомого тирана Пісістрата) створити комісію, яка й закріпила текст поеми письмово (т. зв. «Пісістратова редакція»). Саме цю редакцію й покладено в основу текстів «Іліади» і «Одіссеї», які ми зараз бачимо в численних художніх і навчальних (зокрема — й у цьому) виданнях.

Тож, хоч багато питань так і залишаються «питаннями без однозначної відповіді», не можна не погодитися з думкою відомого дослідника античної літератури В. Ярхо: «Хай би як сучасна філологія уявляла собі виникнення гомерівського епосу, а для європейської суспільної та естетичної думки протягом багатьох століть Гомер залишався своєрідним еталоном усієї давньогрецької культури».