Давньогрецька (еллінська) література

Гомерівський епос

Епос та його особливості

Подібно до того, як становий хребет тримає тіло людини, так «становим хребтом» конкретних наук є певна сукупність базових для них фундаментальних понять і термінів.

У літературознавстві одним із засадничих є поняття «літературного роду» (інша назва — «рід літератури»). Розподіл художніх творів за трьома родами літератури (епос, лірика, драма) започаткував у IV ст. до н.е. видатний еллінський учений-енциклопедист Арістотель, і запропонований ним розподіл художньої літератури на три основних роди є актуальним і сьогодні. До речі, саме така послідовність виникнення та розквіту родів літератури (епос, лірика, драма) притаманна давньогрецькій (класичній, взірцевій, «еталонній») літературі. А починався еллінський епос двома епічними поемами Гомера — «Іліада» і «Одіссея», які визначають як героїчний епос.

За часом створення, а також низкою ідейно-художніх ознак героїчний епос поділяють на архаїчний і класичний. У архаїчному епосі ще явно помітна його генетична спорідненість із міфом і казкою. Так богатирі, герої архаїчного героїчного епосу, вирізняються не лише своєю фізичною силою та бойовою майстерністю, а й «шаманською силою», а їхні епічні вороги часто виступають у образах не людей, а фантастичних потвор. Головні теми архаїчного епосу — це боротьба з чудовиськами, очищення від них землі, героїчне сватання до «судженої», родова помста тощо. Епічний час в архаїчному епосі — якісь віддалені і абстрактно-неконкретні епохи («за царя Панька, коли земля була тонка»).

Принципово інша ситуація в класичному героїчному епосі. Тут богатирі-вожді (наприклад, Агамемнон, Ахілл, Одіссей, Гектор) і воїни представляють конкретну історичну народність, а їхні суперники є її конкретними історичними ворогами (як троянці, котрі конкурували з ахейцями в боротьбі за політичний уплив та контроль над морськими торговими шляхами).

У центрі класичного героїчного епосу зазвичай знаходиться якась важлива для народу історична подія, велика доленосна війна. Очевидно, для ахейців такою подією була Троянська війна.

Античний героїчний епос виникає в ту переламну епоху, коли особистість починає виділятися з первісного колективу, тому часто ми бачимо нечувану раніше індивідуалізацію персонажів. Скажімо, кожен із героїв «Іліади» — це особистість, індивідуальність, наділена своїми рисами характеру: Ахілл — мужній і безстрашний, Одіссей — ще й хитрий, передбачливий, Агамемнон — чванливий, пихатий. Водночас всі вони ще об’єднані міцними узами родо-племінних стосунків (скажімо, образа Ахілла — це ще й образа усіх мірмідонян, його одноплеменців, які були з ним під Троєю. Це треба постійно пам’ятати, аби не оцінювати вчинки персонажів із сучасної точки зору. «До героїчних характерів класичного епосу не можна застосувати ані їхньої індивідуалістичної інтерпретації як ізольованих від суспільства шукачів пригод і подвигів (що згодом надзвичайно яскраво втілиться в середньовічному лицарському романі і аж до пародійного образу „шукача пригод і подвигів" Дон Кіхота. — Ю.К.), ані наївне уявлення про них як про дисциплінованих „солдатів", які підпорядковують свою волю надособистим цілям колективу» (Є. Мелетинський).

Тож, коли ображений Ахілл покидає поле бою, він аж ніяк не потрапляє під сучасну оцінку як «дезертир». Але водночас він уже усвідомлює себе саме ахейцем, етнічно «іншим» в порівнянні з троянцями, і служить він уже не виключно своїй честі, примхам чи забаганкам (хоча присмак цього в поемі Гомера добре відчутний), а своєму етносові (еллінам), це вже стає його громадянською позицією (риса, яка буде підкреслюватися й вивищуватися в пізніших класичних героїчних епосах і зазвучить на високій патріотичній ноті, наприклад, у французькій «Пісні про Роланда» і східнослов’янському «Слові о полку Ігоревім»).

Окрім героїчного епосу в античній літературі виник також дидактичний (повчальний) епос (див. нижче про «Роботи і дні» Гесіода та «Георгіки» Вергілія), а також пародійний епос (див. розділ про «Батрахоміомахію»).

Насамкінець слід зауважити, що поеми обидві Гомера відносять саме до героїчного епосу, хоча власне «героїка» (битви) переважають у «Іліаді», а в «Одіссеї» значно зростає питома вага авантюрного (пригодницького), чарівного та родинно-побутового елементу.