Буало

Своеобразным манифестом французского классицизма становится дидактическая поэма Н. Буало "Поэтическое искусство" ("Art poetique"), обращенная, правда, к поэзии, но оказавшая общепризнанное влияние на становление художественного метода классицизма в целом. Знаменитый призыв Буало "любить мысль в стихах", по существу, являет собой кредо классицистской эстетики XVII в. с ее культом рационально-интеллектуального начала.

Теоретик французского классицизма Н. Буало, выделяя основные эстетические требования, отмечал следующие: • подражание античным образцам как следствие утверждения абсолютности идеала прекрасного; • разум как главный критерий художественной правды: "Учитесь мыслить вы, потом уже писать";• абстрактность художественного образа; • дидактическая (поучительная) направленность произведения и искусства в целом; • соблюдение правил трех единств (времени, места, действия) и др.

У 1647 р. Ніколо Буало сформулював теорію Кл в трактаті «Поетичне мистецтво». Головне в Кл - хороший смак; та письменник, і читач повинні мати гарний смак, який формується завдяки розуму. Відправні моменти Кл: 2 основні естетичні концепції античності: 1 «Поетика» Аристотеля, 2 Горацій «Наука поезії».

Класицистами заперечується натхнення, т. к. це неорганізоване початок, а мистецтво Кл засноване на логіці. Т. к. дійсність позбавлена ​​логіки, то мистецтво повинно цю дійсність логізіровать і гармонізувати. Але гармонізація дійсності йде через наслідування їй. У навколишньому житті є потворні сторони- в мистецтві ці сторони облагороджуються. Мист-во покликане нести естетичну насолоду, а воно в свою чергу повинно сприяти вдосконаленню людини і суспільства. 2 ф-ії мист-ва:повчати і розважати, але повчати не прямо, а внутрішньо, і розважати не твариною чином; повчати, внутрішньо удосконалюючи людини, розважати, доставляючи естетичну насолоду. Ідеал - античність. Герої - ідеальні зразки для сучасних людей. Стверджується примат розуму, раціональне тяжіє над ірраціональним, загальне витісняє індивідуальне.

Людина постає як істота суперечливе, його хар-р не статичним, він постійно розвивається, змінюється. Але Кл являє людини не багатогранним. В образі виділяється 1 риса, яка гранично гіперболізується. Трагедія - обов'язково давні епохи, комедія - сучасність.

Н. Буало формулює принципи формальної організації Кл таким чином: 1 гармонія і домірність частин; 2 логічна стрункість і лаконізм композиції, 3 простота сюжету; 4 ясність і чіткість мови. Все це можна звести до гасла «Нічого зайвого!».

Вимоги до змісту: 1 ідея про вічність ідеалу прекрасного; 2 сувора регламентація жанрів; 3 нормативність; 4 головне в зображенні людини - розум; 5 образи повинні носити універсальний хар-р, бути абстрактними і представляти тип; 6 виховна роль мист-ва; 7 мист-во повинно спиратися на загальнодержавні інтереси і проводити національне об'єднання; 8 мист-во повинно стосуватися соціально-політичних проблем; 9 основний конфлікт - конфлікт особистого і громадського, 10 над усім має превалювати раціоналізм; 11 твір з т. зр. авторської позиції повинно бути одностороннім, 12 усі повинне носити узагальнений хар-р.

Але: суперечності між теорією і практикою. Головне правило Кл: не завжди слідувати правилам. Треба, наслідуючи ідеальної моделі стародавніх, створити власне творіння. На вершині всіх видів мист-в виявляється словесність, тому що тільки в слові думка здатна знайти реальне буття.

. Кл - це не просто звід правил. Через норми і закони в Кл будується образ вільного і доцільного світоустрою, в якому людина виявляється здатною протистояти трагічності буття. Особливе уявлення про особистості: 2 типи: 1 героїчна особистість; 2 вихований.

Кл сприяв свободі творчості, яка існувала в межах розуму. Вічне в Кл - це не тільки стародавнє і античне, але і все те, що зовсім, прекрасно. Кл звертався і до уяви, вимислу, спробі передати невимовне, але на відміну від Бароко, Кл не намагався відступати від правдоподібності. Кл спирався на поняття моральної норми, пов'язаної з категорією психологічної вірогідності. Кл повинен бути достовірним. Програма Кл постійно коректувалася. Кл став першим в строгому сенсі напрямом у літературі.

«Поетичне мистецтво» Буало-маніфест класицизму. У цій роботі Б. спирається на Арістотеля і Горація. Робота складається з трьох частин: 1 - про поет. мистецтві взагалі, 2 - про малих віршованих жанрах, 3 - великі жанри (трагедія, епопея, комедія), 4 - знову взагалі.

Загальні принципи: любите розум і собі в наставниці природу оберіть.

Розум - це ясність, гармонія світу, найважливіша ознака краси. Що неясно - нерозумно - некрасиво (середньовічні міфи, наприклад). У драматургії - рух від середньовічної драми до античної (а вони називали це сучасним мистецтвом). Б. взагалі відкидав все середньовічне мистецтво. А ще він заперечував бароко, а саме преціозності і бурлеск (це були різновиди французького бароко). Преціозності була реакцією на тверезість, раціоналізм, бездуховність. Ось цьому всьому вона протиставляла витонченість вдач, висоту почуттів і пристрастей. Не найкраща різновид бароко, але в її рамках розвивався роман з його психологізмом і сюжетної інтригою. Преціозності твори відрізнялися ускладненим сюжетом, великою кількістю описів, буйної метафоричністю і грою словами, що бісило Буало.

Бурлеск протистояв преціозності. Це була низова форма бароко з прагненням до грубої правди, торжеству вульгарного над піднесеним. Заснований був на жартівливій перелицовке античних пр-ї та середньовічної героїчної казки. Мова була, відповідно, площинної, що не подобалося Б. Ще одна розбіжність з бароко, цього разу уявне. Це питання про наслідування і уяві. Митці бароко відкидали античний принцип наслідування природі, натомість - нічим не стиснуте уяву. А Б. начебто вірний наслідування. Але він вважає, що в мистецтві відтворюється не первозданна, а перетворена людським розумом природа Принцип наслідування узгоджується з принципом уяви * істинний спосіб наслідування природі - за правилами, створеним розумом. Саме вони привносять у твір красу, яка неможлива в дійсності.

((Буало средневековье тихо ненавидит, потому что там все туманно, некрасиво, следовательно, неразумно. То ли дело античность, которую надо взять за образец, потому что там все ясно и четко. А теперь – собственно оппозиция (будет цитатник).

Во-первых, Б. совершенно открыто ориентируется на античность: для него образцы Гомер, Менандр, Вергилий с Феокритом, которым «сами Грации диктовали стих». Далее говорит о том, какой похабный был театр в средние века (в данном случае его интересуют только средневековые мистерии): <кучка странников, т. е. бродячих актеров)